Юра Гнат Петрович

 Гнат Юра — найбільш м'який, скромний і делікатний з усіх режисерів театру і кіно. З усіх, з ким мені доводилося працювати.

Бучма А.

Я намагався дати нове дихання старому як світ реалістичному акторському театру, вірив у те, що новизна приходить спонтанно з новим актором-творцем, і все найкраще, що ми можемо, найкраще і велике — це підняти реалістичне дійство, якщо хочете, театральне видовище, до висот поезії.

Юра Г.

   Геніальний актор, режисер, один із засновників і художній керівник Театру ім. І. Франка (нині — Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка), талановитий перекладач, драматург і інсценізатор, викладач і письменник, митець і громадянин — Гнат Петрович Юра народився 8 січня 1888 р. у с. Федвар (нині — с. Підлісне Олександрівського р-ну Кіровоградської обл.). З діда-прадіда на цій землі господарювали родини батьків Петра Юри і Меланії Ремез. Молодята покохали одне одного, одружилися, жили щасливо і дружно. Працювати доводилося багато і тяжко, може тому із тринадцяти народжених дітей залишилося у живих лише четверо. Петро служив у волості писарем, передплачував газети, любив книжки; узагалі в родині багато читали й співали, тому батьки з легкістю прищепили своїм дітям інтерес до літератури, народного побуту, чарівної пісні, спромоглися дати освіту. Тож не дивно, що селянська родина Петра та Меланії Юрів дала нашій театральній культурі чотирьох акторів — Гната Юру, Терентія Юру, Олександра Юру-Юрського та актрису Тетяну Юрівну.

   Коли Гнату виповнилося сім років, його віддали до земської школи, яку він успішно закінчив 1898 р., однак не мав змоги вчитися далі, тож став допомагати батькові у волосному правлінні. Набутий досвід знадобився в подальшому "кар'єрному рості" — підлітка взяв до себе в помічники дядько, який мешкав у Єлисаветграді (нині — Кропивницький). І знову почалася та сама марудна робота з переписування паперів. Єдиною розрадою було відвідування театру. Перша зустріч Гната з цим мистецтвом відбулася на виставі "Бідний Генріх" за п'єсою Ґ. Гауптмана. Враження від побаченого на все життя зробило юнака прихильником німецького драматурга і привело до аматорської групи: Гнат вступив до українського драматичного колективу при машинобудівному заводі братів Ельворті. У тому ж Єлисаветграді молодий Юра знайомиться і відвідує вистави віртуозів української сцени — М. Заньковецької, І. Карпенко-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського. Зрісши на "землі корифеїв" — Єлисаветградщині, він змолоду засвоїв, за висловом П. Саксаганського, "кращі преданія народного українського театру".

   Талановитому молодику вистачало натхнення й часу не лише на репетиції та спектаклі, а й на постановочні та організаційні клопоти, переклади та складання віршів. Та все ж таки Гнат мріяв присвятити життя театру. Запали йому в душу слова Панаса Карповича: "Стати актором не важко. Та яким? Поганим — навіщо? Тільки зіпсуєте собі життя. На професійну сцену треба йти людині з талантом, освіченій, культурній". Тож не забував хлопець і про самоосвіту — шість років поспіль складав екстерном іспити в реальному училищі.

   І нарешті 1907 р. мрія здійснилася — Гната запросив у свою трупу антрепренер С. Максимович, котрому настільки сподобалася щирість і відданість справі Г. Юри, що він запропонував хлопцю місце не лише актора, а й режисера. Саме в цьому колективі Гнат познайомився із Семеном Семдором, який на довгі роки став його творчим побратимом в усіх починаннях.

   Не солодкою виявилася праця в мандрівній трупі, але робота з майстрами сцени дарувала неоціненний досвід та цікаві знайомства. Однак прийшов час йти на військову службу. Відбував її Гнат у м. Олександрія, на тодішній Херсонщині. Ставлення до солдатів було гіршим, ніж до тварин, єдина втіха — під час "увольнительной" вибратися до театру. Там його доля звела з видатним трагіком П. Орленєвим, знаним на той час навіть у Європі та Америці. Ця зустріч сколихнула у Гната найпотаємніші ази акторської майстерності. За розпорядженням провідного актора юнака безперешкодно пропускали на всі вистави.

   Під час служби (1912 р.) Г. Юра взяв участь у вечері пам'яті Тараса Шевченка. Захід проводився без дозволу з боку влади — царський уряд намагався знищити українську культуру, тож крамольника посадили в карцер, а потім перевели до Бессарабії: "До інородців його! А то він усіх солдат зіпсує". Що ж, Гнат не зажурився, бо великої різниці у військовому житті не було, тим паче, він плекав мрію про вступ після демобілізації до студії Московського художнього театру. Його навіть відпустили складати іспити в серпні 1913 р., однак часу вистачило тільки на перший тур, який юнак блискуче пройшов. Наступний рік став для Гната доленосним — навесні вийшов жаданий наказ про демобілізацію, а трохи згодом він отримав листа із запрошенням у Львів від С. Семдора і одразу вирушив за кордон — в Австро-Угорську імперію, на Галичину.

    Там, познайомившись з "дружиною" (трупою) українського театру "Руська бесіда", новачок був прийнятий до гурту, де відбулася знакова для митця зустріч із Лесем Курбасом. І ось невдовзі Г. Юра, Лесь Курбас і С. Семдор вирішують створити якісно новий український театр. На хуторі в діда Леся Курбаса молоді азартні мрійники розробляють програму закладу, обдумують положення сучасного театру, у якому б основою репертуару стали твори Шекспіра, Ібсена, Шевченка, Шиллера, Лесі Українки тощо. Багато чого було зроблено, але почалася Перша світова війна.

    Коли актор повернувся в Україну, його мобілізували і призначили начальником евакуаційно-приймального пункту в Катеринославі, де він прослужив до початку 1917 р. А як тільки звільнився, помчав до Києва, де на нього чекав Лесь Курбас, щоб реалізувати спільну мрію — "Молодий театр". Новостворене дітище вперше відчинило двері у вересні 1917 р., а наступного вже давало великі гастролі в Одесі. Повернулись актори до Києва у власне приміщення на вул. Прорізній.

   Уже з перших сезонів "Молодого театру" Г. Юра здійснив постановки, які стали основою репертуару: "Доктор Керженцев" Л. Андрєєва (де режисер був і перекладачем, і виконавцем головної ролі); "Затоплений дзвін" Г Гауптмана; "Кандид" Б. Шоу (знову в перекладі режисера); разом з Лесем Курбасом звернувся до драматичних етюдів Олександра Олеся. На жаль, буремні часи не давали змоги думати лише про мистецтво й віддано йому служити. Аби вижити, довелося шукати пристанку у Вінниці. Саме там 28 січня 1920 р. був заснований український Театр ім. І. Франка — нинішній знаменитий столичний, із яким і пов'язана вся подальша діяльність Гната Юри.

    Спочатку йому запропонували обійняти посаду художнього керівника і головного режисера. Поки що це був приватний театр на колесах, що давав вистави на цукроварнях Черкащини й Поділля; був голод, тому розраховувалися з артистами продуктами. Та пізніше влада звернула увагу на мандрівний колектив і направила на гастролі до Донбасу (1923 р.). А після неочікуваного успіху в тому ж році театру було надано статус Державного і переведено до тодішньої столиці України — Харкова.

    А от завоювати прихильність харків'ян було набагато складніше. Проте Гнат Петрович виявився справжнім майстром: поставив славетну п'єсу Миколи Куліша "97". Вистава була зіграна 20 днів підряд, щовечора на анцшагах. Образ Мусія Копистки, який створив Гнат Петрович, увійшов у літопис української сцени. Загалом роки роботи театру в Харкові були позначенні шуканнями й експериментами, досягненнями та відстоюванням місця під сонцем.

   У колективі зібралася вся родина Юрів: Терентій, Сашко (виступав як Юра-Юірський), їхні дружини-актриси, а також сестра Тетяна з чоловіком. Мандрувала з дітьми і мати Меланія Григорівна, варила їсти, як було з чого, на всю братію (померла на гастролях у Вінниці, де й похована). Однак Гнат Петрович до кожного члена трупи ставився, як до рідного, тож ніколи не отримував закидів у клановості.

    У 1926 р. франківці показували свої вистави в Москві, де одержали безліч схвальних відгуків. Проте, коли театр повернувся до Харкова, стало відомо, що їх переводять у Київ, а столичним стає "Березіль" Леся Курбаса.

     Тож знову трупі довелося завойовувати прихильність і розуміння публіки, адже не всі п'єси з харківського репертуару були сприйняті однаково. Як згадував Гнат Петрович: "Коли франківці приїхали до Києва, то глядача, по суті, ми не мали. Два місяці "вогнем горіли"... Нарешті, у Києві наш театр також визнав і полюбив глядач: робітники, молодь. І от вам і перший доказ: на наступний сезон квитки на сто вистав продано заздалегідь".

   А відколи столицю України перенесли до Києва (1934), театр отримав статус і, відповідно, моральний тягар центральної сцени. На той час у колективі працювали видатні майстри: Амвросій Бучма, Юрій Шумський, Наталія Ужвій, Микола Яковенко та багато інших. З аншлагами йшли найкращі вистави: "Свіччине весілля" І. Кочерги, "Украдене щастя" І. Франка, "Безталанна" І. Карпенка-Карого, "В степах України" О. Корнійчука, "Дон Карлос" Ф. Шиллера, "Маруся Богуславка" М. Старицького, "Борисс Годунов" О. Пушкіна та багато інших.

    Звістка про початок війни застала трупу на гастролях у Москві. Колектив був евакуйований до Тамбова, потім до Семипалатинська й Ташкента. Для виступів на фронті сформували дві бригади під орудою Гната Юри та Амвросія Бучми. Тож роки війни були сповнені для театру напрууженої праці — як творчої, так і громадської.

    Повернення до Києва, налагодження роботи, пошук нового репертуару, відповіді на нові виклики часу — переважно цьому були присвяченні повоєнні роки.

    А тут влада ще вимагала нести комуністичні ідеї у "дружні країни", насамперед до Польщі. Гастролі були заплановані на 1945 р., але Гнат Петрович наполягав на пізнішому терміні поїздки. Завдяки його клопотанням візит перенесли на п'ять років, і відновлений Театр ім. І. Франка отримав заслужене визнання на зарубіжних теренах.

     Крім роботи в театрі, енергії митця вистачало і на викладацьку діяльність (був професором Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого), і на теоретичну роботу з театрального мистецтва. Також Гната Петровича часто запрошували до зйомок на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. П. Довженка та Київській студії науково-популярних фільмів. Найяскравіші його ролі в кінофільмах: "Прометей", "Кармелюк", "Тарас Шевченко", "Чисте небо", "Балада про солдата", "Пам'ять" тощо.

    Весною 1952 р. до Театру ім. І. Франка були переведені з Харкова М. Крушельницький та його дружина Є. Петрова. Для Г. Юри це не стало несподіванкою, йому вже довелося зіткнутися з серйозними негараздами. Справді, митець був перевтомлений обставинами війни, евакуації, непосильною роботою.

    За рік зверху було спущено рокіровку: Юру призначити "художнім керівником", а Крушельницького (якому перейшла посада Гната Петровича) — "головним режисером". У ЦК партії повідомили: "Тепер керуватимете вдвох, як у МХАТі Станіславський і Немирович!" — "І хто з нас буде Станіславським?" — із притаманним йому гумором запитав Гнат Петрович.

    Ніде й ніколи жодним словом не виказав Гнат Петрович свого ставлення до цього факту, як і до призначення М. Крушельницького головним режисером, оберігаючи честь і гідність свого театру. Символічно, Що однією з останніх постановок великого Юри стала вистава "Свіччине весілля" І. Кочерги, у якій Гнат Петрович відобразив власну історію: "Чого тобі, безумцю, треба?" — "Світла". — "Що кажеш ти!" — "Так, світла, що у нас Ви відняли безбожно й безсоромно"... Майстер вірив, що рано чи пізно минують часи темряви, мракобісся та полювання на вільних людей і спалахне правдиве світло рампи. З'являться сміливі експериментатори, котрі взмозі вивести наш вітчизняний театр на європейський рівень.

    За довге творче життя Г. Юра зіграв близько 100 різноманітних ролей. Він творець великої галереї сценічних образів. Тут і Герасим Калитка ("Сто тисяч" Карпенка-Карого), і Лорензаччо з однойменної п'єси А. де Мюссе, Фігаро з "Весілля Фігаро" Бомарше, блискучі ролі в п'єсах Карпенка-Карого: Терешко Сурма з "Суєти" і Стьопочка Крамарюк з "Житейського моря", знаменитий Мартин Боруля з однойменної комедії, а також Йосиф Швейк із "Пригод бравого солдата Швейка" за Я. Гашеком — улюблена роль, зіграна Г. Юрою на сцені Театру ім. Франка понад триста разів. "...Всією душою я полюбив образ невдачливого, але глибоко душевного і людяного Швейка. Він зразу ж став близьким мені і рідним... Його хитринка, його кмітливість, його віра в людину такі близькі українському характерові. Усією своєю істотою, усіма своїми вчинками, сподіваннями й прагненнями він — плоть від плоті й кров від крові свого народу...".
     На початку 1960-х рр. закрилася завіса театральної епохи Гната Юри. Останні кілька років він, сидячи на балконі в будинку на вул. Ольгинській, 2, дивився на театр, якому віддав стільки років і сил. Адже у творчому доробку Гната Петровича було 200 постановок і майже 100 ролей української та світової класики.
     18 січня 1966 р. пішов з життя відомий український актор, режисер, один з фундаторів і багаторічний художній керівник Національного академічного українського драматичного театру ім. І. Франка, народний артист СРСР і УРСР Гнат Петрович Юра. Похований у Києві, на Байковому цвинтарі. Поруч з ним — його дружина, заслужена артистка України Ольга Рубчаківна-Юра.
    У травні 2011 р. у сквері поблизу театру було відкрито пам'ятник Гнату Юрі. Митець постав в образі бравого солдата Швейка, одного зі своїх улюблених персонажів.
    Неповторні, яскраві образи, які створив талановитий актор та його оригінальні режисерські постановки, увійшли до вагомих здобутків українського театру. Тож пам'ять про славетного українця назавжди залишилась у людських серцях і в історії нашої культури.

ЛІТЕРА ТУРА

Основні видання творів Г. П. Юри

Життя і сцена : вибр. ст., доповіді та промови. — Київ : Мистецтво, 1965. —218 с.

Коронний злодій. (Свято Святого Йоргена) : п'єса на 4 д. За мотивами роману Г. Бергетедта. — Київ : [б. в.], 1970. — [2], 64 с. Моє жиггя : спогади, ст. — Київ : Мистецтво, 1987. — 181, [2] с.

Режисер у театрі. — 2-ге, допов. вид. — Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1962. — 33 с. — (Бібліотечка з питань мистецтва. Театр).

Режисер у театрі. — Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. літ. УРСР, 1960. — 33 с. — (Бібліотечка з питань мистецтва. Театр). Автобіографія // Культура і життя. — 1988. — 10 січ.

Большая радость : гастроли Чехословацкого театра "Д-34" // Правда Украины. — 1958. — 1 июня. — С. 6.

З неопублікованого // Український театр. — 1995. — № 1. — С. 25.

Іван Микитенко // Сонячні гони : спогади про I. Микитенка / [упоряд. та прим. О. I. Микитенка]. — Київ, 1967. —С. 147—148.

Із серця на простір // Культура і життя. — 1965. — 19 верес. — С. 3.

[Передмова] // Моріц Уманський / Неллі В. О. — Київ, [1967].— С. 5.

[Передмова] / Неллі В. О. // Робота режисера / Неллі В. О. — Київ, 1962. — С. 3—4.

Роки далекі, роки близькі... // Кіровоградська правда. — 1965. — 11 лют. ; Мистецтво. — 1965. — № 2. — С. 34—36 ; № 6. — С. 30—32.

Хай щастить молоді // Вітчизна.— 1965.—№ 5. — С. 167—169.

Шляхи театру // Мистецтво франківців / [редкол.: М. К. Йосипенко (відп. ред.) та ін.]. — Київ, 1970. — С. 9—16.

Про Г. П. Юру

Бобошко Ю. М. Гнат Юра / Ю. М. Бобошко. — Київ : Мистецтво, 1980. — 187 с. — (Майстри сцени та екрана).

Гаевський В. Гнат Петрович Юра / В. Гаєвський. — Харків : Мистецтво, 1940. — 94, [1] с. : портр., іл., [1] арк. кольор.

Єсипенко Р. Гнат Юра в радянському репертуарі / Р. Єсипенко. — Київ : Вид-во Укр. театр, т-ва, 1959. — 55 с.

Киселев И. М. Гнат Юра / И. М. Киселев. — Киев : истецтво, 1951. — 67 с. : портр.

Білякова Л. У театрі імені Франка — зорепад ювілеїв : наступного року відзначатиметься 120 років від дня народж. Гната Юри / Л. Білякова // Україна і світ сьогодні. — 2007. — № 38. — С. 15.

Бобошко Ю. Садівник українського театру / Юрій Бобошко // Культура і життя. — 1988. — 10 січ.

Бобошко Ю. Сторінки життя. Пам'яті Г. Юри / Юрій Бобошко // Мистецтво. — 1966. — № 2. — С. 18—20.

Борщаговський О. "Дуже хотілося грати" / О. Борщаговський // Український театр. — 1995.— № 1. — С. 2—8.

Ботунова Г. Гнат Юра у харківському періоді організаційно-творчої діяльності державного драматичного театру імені І. Франка (перший сезон 1923—1924 рр.) // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. — 2009 — Вип. 4/5.— С. 392—411.

Видатний актор та режисер : 8 січня виповнилося 115 років від дня народж. Гната Петровича Юри // Освітянське слово. — 2003. — Січень. — С. 6.

Г. П. Юра (1887—1966) // Радуга. — 1968. — № 1. — С. 189.

Гаєвський В. Гнат Юра : до 20-річчя театру ім. Ів. Франка / В. Гаєвський // Вісті ВУЦВК. — 1940. — 3 берез.

Гайдабура В. Гнат Юра, якого ми пам'ятаємо і якого ми не знали : 8 січня "батько" Театру ім. Івана Франка відзначав би 125-річчя від дня народження / В. Гайдабура // День. — 2012. — № 238.

Гайдабура В. М. Театральні автографи часу : (дослідження, рецензії, творчі портрети, інтерв'ю, "фото-сайти") / В. Гайдабура. — Київ : Факт, 2007. — 290 с.

Гайдабура В. Маяк для блукаючих зірок / В. Гайдабура // Культура і життя.— 2005. — 23 берез. — С. 6.

Гайдабура В. У пам'яті і бронзі / В. Гайдабура // Культура і життя. — 2011. —  №31. — С. 11.

Гнат Юра : корифей українського театру : до 125-річчя від дня народж. митця / підгот. О. М. Качанова // Шкільна бібліотека. — 2013. — № 1/2. — С. 67—69.

Гордій О. Прага, Київ — і далі... / О. Гордій // Українська культура. — 2008. — № 5. — С. 43—44.

Добрін Н "Освідчуюсь в любові глядачеві" : згадка про давнішнє інтерв'ю з Г. Юрою / Н. Добрін // Народне слово. — 1993. — 14 жовт.

Заболотна В. Генетичний код франківців / В. Заболотна // Український театр. — 1995.—№ 1— С. 12—15.

Заболотна В. Перехресні стежки фундаторів: Гнат Юра / Валентина Заболотна // День. — 2011. — 26 трав. — С. 10.

Заболотна В. Франківська родина : Юра Гнат / Валентина Заболотна // День. — 2004. — 24 верес. — С. 22.

Захаревич М. Лесь Курбас та Гнат Юра. Фронт мистецтва і фронт влади / М. Захаревич // Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. — 2007. — Вип. 1.— С. 35—40.

Захаревич М. Михайло Захаревич: "Негативні матеріали про Гната Юру спонукали мене знайти істину" : [інтерв'ю / записала Галина Цимбал] // Урядовий кур'єр. — 2017. — 27 жовт.

Захаревич М. Михайло Захаревич: Гнат Юра, якого ми пам'ятаємо і якого ми не знали : [інтерв'ю / записав Валерій Гайдабура] // День. — 2012. — 27 груд.

Захаревич М. Право на історичну пам'ять : [про театр ім. І. Франка, зокрема про вінниц. період, керован. Г. П. Юрою] / М. Захаревич // Урядовий кур'єр. — 2005. — 26 берез.

Згадуючи Гната Юру... // Вечірня газета. — 2008. — 8 лют. — С. 2.

Зінченко Л. П. Гнат Юра та Новий вінницький театр / Л. П. Зінченко // Особистість в культурі : збірник / за ред. А. Б. Щерби. — Вінниця, 2001. — С. 211— 215.

Зленко Г. Переклав Гнат Юра / Григорій Зленко // Друг читача. — 1982. — 11 лют. — С. 7

Іллєнко Л. Гнат Юра на варті франківців / Лесь Іллєнко // Дзеркало тижня. — 2011.—3 черв.

Катаева М. Гнат Юра постав в образі бравого Швейка : засновнику театру імені Івана Франка відкрили пам'ятник / Марія Катаева // Хрещатик. — 2011.— 31 трав. — С. 4 : іл.

Кисельов Й. Гнат Юра / Кисельов Й. // Разом з життям : майстри укр. сцени / Кисельов Й. — Київ, 1972. —С. 10—61.

Коломієць М. Коротенький спогад / М. Коломієць // Вперед. — 2005. — 19 лют. — С. 2.

Коломієць Р. Юру тоді ніхто не зрозумів / Р. Коломієць // Український театр. — 1995.— № 1. — С. 9—10.

Корнійчук О. Видатний майстер сцени / Олександр Корнійчук // Життя — Джерело мистецтв / Олександр Корнійчук. — Київ, 1985. —С. 150—151.

Кроп Т. Гнат Юра оберігатиме франківців / Тетяна Кроп // Демократична Україна. — 2011. — 3 черв. — С. 19.

Кузякіна Н. [Про Гната Юру] / Н. Кузякіна // Нариси української радянської драматургії. — Київ, 1958. — С. 42, 140.

Куценко Л. Гнат Юра : спогади, статті / Л. Куценко // Кіровоградська правда. — 1987. — 5 листоп.

Куценко Л. Спадкоємець славних традицій / Л. Куценко // Кіровоградська правда. — 1988. — 8 січ.

Мартич Ю. [Про Гната Юру] / Юхим Мартич // ... І стежка до криниці. — Київ, 1971. —С. 58. 78, 167.

Муштенко С. Гнатова хата : [про відзначення в Нац. театрі ім. І. Франка 120-річчя від дня народж. Г. Юри] / С. Муштенко // Дзеркало тижня. — 2008. — 9 лют. — С. 18.

Наш ювіляр : до 70-річчя з дня народження та 50-річчя творчої діяльності Гната Юри // Мистецтво. — 1958. — № 1. — С. 28—31 : іл. 

Паламаренко О. А. Естетична мова Леся Курбаса та Гната Юри — митців сценічного мистецтва України першої половини XX століття / О. А. Паламаренко // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв.—201.—№4. —С. 149—152.

Пам'ятник Гнату Юрі в ролі солдата Швейка у сквері біля Національного театру імені Івана Франка : фото // Український театр. — 2011. — № 4/5. — 2-га стор. обкл.

Панченко Л. Увічнити пам'ять Гната Юри / Л. Панченко // Вперед. — 1969. — 30 верес.

Пименов В. Нотатки про незабутні (театральні) зустрічі : Гнат Юра. Мар'ян Крушельницький. Костянтин Хохлов. Михайло Романов / Володимир Пименов // Вітчизна. — 1968.—№4.— С. 153—161.

Пономаренко Є. Неповторний / Є. Пономаренко // Культура і життя. — 1988.— 10 січ.

Процик Л. Л. Гнат Юра в історії театру франківців / Л. Л. Процик // Наукові записки. Педагогічні, історичні та фізико-математичні науки / Нац. ун-т імені М. П. Драгоманова. — 2003. — Вип. 52. — С. 234—242. 

Родился Гнат Юра — отец театра им. И. Франко // Сегодня. — 2013. — 3 янв. — С. 12.

Роменська І. На батьківщині ювіляра / І. Роменська // Культура і життя. — 1988 — 10 січ.

Сапожникова Л. Народ вшановує митця : до 70-річчя від дня народж. та 50-річчя творчої діяльності Гната Юри / Л. Сапожникова // Мистецтво. —1958.— № 1. — С. 32—34 : іл.

Сингаївський Я. Славетний українець / Я. Сингаївський // Обрій. — 2006. — № 13.—С. 11

Сишивий Б. Дума про Гната Юру / комп. Б. Сипливий, сл. Т. Оноко // Мелодії степу : вок.-хорові твори самодіял. композиторів Кіровоградщини / [упоряд. П. Я. Бровченко]. — Мала Виска, 1994. — 50 с. — С. 12—13. 

Станішевський Ю. Шукання під наглядом / Ю. Станішевський // Український театр.— 1991. — № 3. — С. 14—15.

Ступка Б. "Батько" франківців: Гнат Юра / Богдан Ступка // День. — 2008.— 6 лют. — С. 1,7.

Танюк Л. [Про Г. Юру] // Монологи : театр, культура, політика / Лесь Танюк. — Харків, 1994. — С. 100—110.

Театр был его судьбой : (юбилейный вечер, посвящен. 100-летию со дня рождения Г. П. Юры) // Правда Украины. — 1988. — 10 февр. Терещенко М. [Про Гната Юру] / М. Терещенко // Крізь лет часу. — Київ, 1974. — С. 17—48

Томазова Н. М. Юра Гнат Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. — Київ, 2013. — Т. 10 : Г—Я. —С. 701.

Френчко Л. Знаменитости степной столицы : Гнат Юра / Френчко Л. // Ведомости. — 2006. — 5 мая. — С. 8.

Чебишев В. Гнат Юра в Олександрії / В. Чебишев // Молодий комунар. — 1991.—  22 черв.

Чечіль Н. Театральні експеременти Гната Юри / Н. Чечіль // Українське театральне відродження : (захід, класика на укр. сцені 1920—1930-х років : проблеми трагедійної вистави) / Н. Чечіль. — Київ, 1993. — С. 48—58 : фото.

Шлапак Д. Театральна епоха Гната Юри / Д. Шлапак // Літературна Україна. — 1988. —4 лют.

Шлапак Ю. Побиття "Прометея" / Ю. Шлапак // Кіно-Театр. — 2004. —№ 4. — С. 23—24.

Шулик І. На батьківщині не забули Гната Юру / І. Шулик // Вперед. — 26 лют. — С. З

Юра Гнат Петрович // Кияни : біогр. слов. / редкол.: Ю. О. Храмов (голов, ред.) [та ін.]. — Київ, 2004. — С. 431.

Юра Гнат Петрович // Митці України : енциклопед. довідник / [упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза]. — Київ, 1992. — С. 668.

Юра Гнат Петрович // Украинская советская энциклопедия : [в 12 т.] / гл. редкол.: Бажан М. П. (гл. ред.) [и др.]. — Киев, 1985. — С. 532.

Юра Гнат Петрович // Українська радянська енциклопедія : [у 12 т.] / голов. редкол.: М. П. Бажан (голов, ред.) [та ін.]. — 2-ге вид. — Київ, 1985. — Т. 12. — С. 477.

Юра Ю Г. Мрії про Гамлета і Леніна: Юра Гнат / Ю. Г. Юра // Український театр. — 2011. — № 4/5. — С. 48 — 49.

Юра Ю. Г. Юрі порадили позбутися малоросійського акценту і він створив свій теагр : [розмова з сином режисера] / Ю. Г. Юра // Голос України. 2008. —22листоп. — С. 12—13.

Юрченко Ю. М. Юра Гнат Петрович / Ю. М. Юрченко // Кияни : біогр словник / [Л. Г. Андрієнко та ін.]. — Київ, 2004. — С. 431 : фото. Ягнич Ю. Зачарований театром : (з біографії Г. П. Юри) / Ю. Ягнич Вітчизна. — 1972. — № 6. — С. 182—190.

Родина Гната Юри

Джерело. - Зачарований театром // Календар знаменних і пам'ятних дат / Книжкова палата України імені Івана Федорова. - 2018. - № 1. - С. 29-40.

Юра Гнат Петрович. - РЕЖИМ ДОСТУПУ