вівторок, 30 липня 2013 р.

9 серпня - 120-років від дня народження Віри Холодної (1893—1919)

Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо нам,
Никого теперь не жаль...
И когда весенней вестницей
Вы пойдете в синий край,
Сам Господь на белой лестнице
Поведет вас в светлый рай... 
(Вертинский А.)

Будущее экрана велико и необъятно.
И я счастлива, если хоть немного могу
принимать участие в этом великом деле 
творческого развития кинематографа, если мои
тени на экране дают хоть немного радости людям. 
(Холодная В.)

      Актриса німого кіно Віра Василівна Холодна — особлива людина, яка з'явилася на початку минулого століття, піднялася на недосяжну висоту мистецтва і любові пересічних співвітчизників, об'єднаних невідомим тоді ще і загадковим кіно, затрималась там на якийсь дивовижно невеликий час і раптово згоріла. Вона увірвалася в кінематограф зненацька й стала зіркою миттєво — бо чи можна було залишатись байдужим до глибоких сумних очей та ніжних рухів її переконливих героїнь? Дуже вродлива, витончена, з манерами справжньої аристократки, здавалося, ніхто не зрівняється з нею в красі, таланті, й так повинно було бути завжди. Однак доля вирішила інакше. Зірці німого кіно було всього 26 років, коли вона померла в Одесі. В. Холод­на пробула на екрані лише три роки і знялася більш ніж у 50-ти фільмах, з яких збереглось тільки п'ять — "Діти століття", "Міражі", "Життя за жит­тя", "Мовчи, журба, мовчи", "Останнє танго" (фрагмент) і дві хроніки. Цю актрису досі не просто пам'ятають — її шанують, про неї знімають фільми. Віру Василівну Холодну довгий час вважали зіркою російського кінемато­графа, однак за походженням красуня-актриса була українкою.


    Віра Левченко народилася 9 серпня 1893 р. у Полтаві. Її батько — Ва­силь Андрійович — закінчив відділення словесності в Московському уні­верситеті та приїхав до Полтави вчителювати, мати — Катерина Сергіївна Слепцова — випускниця Олександро-Маріїнського інституту шляхетних дівчат у Москві. Батьки дуже любили один одного, жили скромно, але щас­ливо. Ні батько, ні мати не відрізнялися особливою красою, але їхня донька з дитинства привертала увагу зовнішністю — темні кучері, величезні сумні очі, ніжний овал обличчя... Коли Вірі було два роки, сім'я переїхала до ро­дичів матері в Москву. Там за підтримки близьких добробут сім'ї налаго­дився. У будинку приймали гостей, влаштовували вечори, на яких, згідно з модою тих років, грали в шаради та "живі картини" (кілька учасників розі­грували сценки, а глядачі мали вгадувати слово, літературний твір або сю­жет відомого романсу), у яких дівчинка дуже любила брати участь. Вона, як і батько, відмінно співала, рано навчилася читати та старанно шукала в прочитаному теми для "живих картин", які, за відсутності гостей, розігру­вала зі своїми ляльками. їй було два з половиною роки, коли в Парижі від­булася прем'єра першого фільму братів Люм'єр (28 грудня 1895 р.) — так у світі почалося століття кіно, але поки що сім'я Левченко не звернула на це жодної уваги.
   У десять років дівчинку віддали на навчання в дуже відому елітну приватну гімназію. На гімназійних вечорах вона із захопленням читала вір­ші, майстерно грала ролі у п'єсах та чудово співала, акомпануючи собі на фортепіано. З класом Віра вперше побувала у Великому театрі і відтоді буквально захворіла балетом. Вона вимолила в батьків дозвіл вступити до балетного училища при театрі, однак через рік вони забрали доньку з учи­лища — на цьому наполягла строга бабуся, яка вважала, що дівчині з поряд­ної сім'ї не місце в театрі — актриси вважалися аморальними, тому не за­слуговували на повагу. Вірочці довелося повернутися до гімназії, а потім і зовсім забути про сцену: у 1905 р., коли її мати була вагітна третьою доч­кою, батько застудився і помер від крупозної пневмонії; сім'я опинилася у великій матеріальній скруті. 
   Розраду Віра знайшла в театрі: навчаючись у гімназії, одночасно від­відувала гурток молодих артистів Московського художнього театру, де брала уроки акторської майстерності, а також відвідувала вистави, концер­ти, захоплювалася грою на фортепіано, як і більшість її ровесниць. А нев­довзі сталася подія, яка повністю перевернула її життя: у 1908 р. до Моск­ви приїхала велика російська актриса В. Комісаржевська, від гри якої Віра була в захваті. Виявляється, треба на сцені не грати, а жити на ній! Ко­місаржевська жила. Дівчина була під таким враженням від гри актриси, що кілька днів навіть не чула, коли до неї зверталися, тому перелякані родичі викликали лікаря. Той сказав, що в юної особи дуже тонка психічна орга­нізація і порекомендував для її зміцнення займатися спортом. Тоді ж Віра побачила гру неперевершеної данської актриси Асти Нільсен у фільмі "Безодня" (1910), і остаточно визначилась із вибором професії. 
   Майбутня актриса закінчила гімназію в 1910 р. На випускному вечорі вона познайомилася з Володимиром Холодним — високим, статним та до­бродушним студентом-юристом. Вони покохали одне одного з першого погляду, а незабаром, попри категоричну незгоду обох родин, одружилися, і шлюб цей виявився на рідкість щасливим. На весілля, яке було дуже скром­ним, запросили тільки найближчих родичів та друзів. В. Холодний виявив­ся завзятим автомобілістом — у ті часи це було досить оригінальне захоп­лення. Він був одним з перших російських автогонщиків та видавав і реда­гував першу в Росії спортивну газету "Авто”. Зумів Володимир зацікавити перегонами й молоду дружину, проте з часом вона перестала брати в них участь: у 1912 р. у подружжя Холодних народилася донька Євгенія. Пологи пройшли важко, молода жінка довго хворіла, і лікарі заборонили їй у пода­льшому народжувати — принаймні, декілька років. Але ні Віра, ні Володи­мир не могли собі уявити сім'ю тільки з однією дитиною. І коли доньці ви­повнився рік, родина удочерила ще одну дівчинку — Нонну, племінницю Володимира. Після появи дітей В. Холодна перестала цікавитися автогон­ками, до кола її інтересів увійшов артистичний клуб ''Алатрі", де в ті часи було розташовано популярний салон, який називали "російським Монмарт­ром". І ще Віра захопилася кінематографом. У той час кіно — сінематограф — не вважали серйозним мистецтвом. Серйозно — це театр, а кіно — тільки розвага. Але неймовірно популярна! У кіно ходили всі. Спочатку — просто дивитися на фігури, що рухалися по екрану. Потім з'явилися сюжетні кар­тини — мелодрами, історичні, комедії. Перед початком фільму продавало­ся "лібрето" — короткий зміст фільму, щоб можна було зрозуміти, що ж відбувається на екрані. Під час сеансів у залі грав тапер, а в дешевих кіно­театрах, де "лібрето" не продавалося, він же (або кіномеханік) розповідав зміст фільму. Віра не пропускала з чоловіком жодної вистави в театрах та жодного нового фільму в сінематографі. 
   В. Холодна любила приймати гостей та організовувати вечори, які від­відували художники, поети, письменники, музиканти. До неї приїжджали К. Бальмонт, Л. Андреев, А. Білий, Ю.Балтрушайтіс, Б. Зайцев. Улітку 1914 р. Віра вперше прийшла на кінофабрику "В. Г. Талдикін і К" у пошуках робо­ти. Однією з причин була фінансова нестабільність, адже в той час сім'я переживала не кращі часи, а на зйомках гарненька Віра могла що-небудь заробити. Уже тоді на її надзвичайну красу звертали увагу родичі, друзі, знайомі й незнайомі люди. Темноволоса красуня з ніжною білою шкірою, великими сірими очима і надзвичайно густими і довгими віями, зазирала прямо в душу і від цього, здавалося, змінювався весь світ навколо. На жаль, далі проб тоді справа не пішла, завадила Перша світова війна. Чоловік пі­шов на фронт, і у житті Віри утворилася порожнеча, навіть тривога за Во­лодимира і турбота про доньок не могли її заповнити; тоді жінка пішла в майстерню "Тімана і Рейнгарда", де в той час знімали "Російську золоту серію". У цей час режисер В. Гардін екранізував "Анну Кареніну". Він зняв В. Холодну в двох епізодах, але у великій ролі відмовив, не помітивши у вродливої дебютантки ніякого таланту. Однак під час перегляду матеріалу на юну красуню звернув увагу співвласник майстерні Тіман. Він дав їй ре­комендаційний лист до Є. Бауера (Анчарова), режисера-художника конку­руючої фірми "Ханжонков і К". Той у цей час збирався знімати "Пісню тор­жествуючої любові" за повістю І. Тургенева — містичну любовну драму, а на головну роль шукав жінку незвичайної краси, причому досвід та уміння грати його не цікавили. Коли до нього привели В. Холодну, режи­сер був приголомшений і одразу взяв жінку на роль — щойно переконався в її кіногенічності. Партнерами початкуючої актриси були відомі актори 
В. Полонський та О. Рунич. Критики сходяться в тому, що Вірі надзвичай­но пощастило з режисером, бо тільки Є. Бауер міг зробити з неї зірку. Ви­датний оператор, художник, закоханий у кінематограф режисер не тільки максимально розкрив красу Віри Василівни, а й навчив молоду і недосвід­чену ще актрису використовувати свою зовнішність як засіб передавання емоцій. "Пісня торжествуючої любові" мала шалений, винятковий успіх, а Бауер був так захоплений красою і природністю Віри, що відразу ж по за­кінченні зйомок першого фільму — не чекаючи початку його прокату — став знімати її у другому — "Полум'ї неба". Цей фільм на екрани вийшов попереду "Пісні торжествуючої любові", і саме завдяки цій стрічці В. Хо­лодна здобула популярність та любов публіки. Усього на фірмі Ханжонкова актриса знімалася рік, за цей час вона зіграла в тринадцяти фільмах. Уже після перших фільмів, які зняв Є. Бауер, молода жінка загіпнотизувала всю країну. Її ім'я на афіші гарантувало максимальні касові збори: заради того, щоб подивитися на неї, люди вистоювали довжелезні черги. Наступним став фільм "Діти століття", ця кінокартина, на щастя, збереглася. 
   Кожен фільм з В. Холодною був приречений на успіх. Закордонні та російські режисери пропонували актрисі величезні гонорари, аби тільки вона погодилася зніматися. Успіх у глядачів був шалений, у Харкові, на­приклад, вони зірвали двері в кінотеатрі "Ампір", розбили вікна, щоб тільки дістатися до залу, адміністрації довелося викликати кінних драгунів. Коли ж актриса виходила з кіностудії, її зустрічав тисячний натовп, і вона терп­ляче роздавала автографи. Сама В. Холодна дуже дивувалася несподіваній реакції людей. Актриса перевдягалася, щоб ніхто її не міг впізнати, і разом з сестрою Софією вони їхали на околицю Москви, де в якомусь другосорт­ному кінотеатрі спостерігали за відгуками глядачів. Не випадково всього за чотири роки Віра Холодна знялася в декількох десятках (за різними дани­ми, від 40 до 80) фільмів. Портрети Віри Василівни друкували всі модні журнали, для яких вона позувала в розкішних нарядах. Краса талановитої актриси з першого погляду вражала всіх — і чоловіків, і жінок, у ній була величезна чарівність, яку кінокамера тільки посилювала. Віра була приго­ломшливо кіногенічною, а на фотографіях виходила ще краще. Особливо привертали увагу її величезні, з поволокою, сірі очі, які буквально заворо­жували глядачів... 
   У серпні 1915 р. прийшло повідомлення про те, що поручика В. Холод­ного важко поранено в бою під Варшавою, він знаходиться при смерті. Віра негайно покинула роботу, сім’ю, дітей та поїхала до чоловіка в госпіталь. Вона піклувалася про нього, вражаючи своєю самовідданістю професійних сестер милосердя, і практично витягла з того світу. У Москву подружжя повернулося разом — Володимира відправили у відпустку — одужувати після поранення, за хоробрість його нагородили Георгіївським хрестом і шпагою з золотим ефесом. А Віра Холодна була змушена терміново виїха­ти з кіногрупою в Сочі на натурні зйомки. Жінці навіть не дали відпочити — через її відсутність вся група простоювала. Потім — щільний та напруже­ний робочий графік у Москві... Поки дружина була зайнята на зйомках, Володимир залишався вдома один. У середині жовтня, навіть не оговтав­шись після поранення, він попросився назад на фронт. Віра ледве змирила­ся з від'їздом чоловіка та з головою поринула в роботу — знімалася постій­но: трагічна мелодрама ’’Міражі’’ режисера П. Чардиніна, що мала шалений успіх, фантастична драма ”В світі повинна панувати краса” Є. Бауера, ме­лодрами "Вогняний диявол" та "Життя за життя"... Саме після цього фільму — одного з найпопулярніших і вдалих у кар'єрі актриси — Віру стали назива­ти "королевою екрану". Восени 1915 р. у квартирі В. Холодної з'явився ду­же худий, високий солдат. Він привіз їй з фронту листа від чоловіка і з того часу почав приходити щодня: сідав на стілець, дивився на артистку і мов­чав. Цим солдатом був Олександр Вертинський. "Я був, як і всі тоді, небай­дужий до Віри Холодної і присвятив їй свою пісеньку "Маленький креольчик", — згадував він. — Я вперше придумав і написав титул — "королева екрану". Титул утвердився за нею. Відтоді її так називала вся Росія". Піз­ніше О. Вертинський присвятив їй багато пісень. 
   Ательє Ханжонкова стало знімати В. Холодну все частіше: нові філь­ми з її участю виходили майже кожні три тижні. До 1916 р. кіновиробницт­во в Росії досягло свого піку, через війни зарубіжні фільми були недоступ­ними, зате між російськими кінофабриками конкуренція зростала. Усе бі­льше підприємців виявляли бажання займатися саме кінобізнесом, одним з таких був Д. Харитонов. У 1916 р. він відкрив на Лісовій вулиці в Москві власне кіноательє, до якого перейшли всі партнери В. Холодної по фільмах, оператори та режисери, з якими вона працювала. До того ж, у той час мате­ріальний добробут мав для жінки виняткове значення: чоловік все ще на фронті, у неї на руках доньки та сестри, а платня у Ханжонкова зовсім не 
така велика, як можна було подумати. Крім того, В. Харитонов обіцяв більше свободи творчості, а його ательє було розташоване всього в п'яти хвилинах ходьби від її будинку. І вона зважилася. 
   Головним режисером у нового роботодавця актриси став В. Чардинін, тут він нарешті зміг реалізувати себе повністю. Для нього головними були актор і його гра. Режисер багато часу витрачав на репетиції, на спілкування з акторами, на пошук найкращого ракурсу. Особливо уважний він був до В. Холодної, у яку, як і багато чоловіків, був таємно закоханий. Для неї він створив репертуар тільки з підходящих для жінки ролей, не перенапру­жував зйомками. За півроку роботи Віра знялася лише в трьох фільмах: "Столична отрута" за романом С. Фонвізіна "Плітка", "Тортури мовчання" за п'єсою А. Бернштейна "Злодій" і "Заради щастя" за однойменним рома­ном С. Пшибишевського. На початку 1917 р. вийшов на екрани один з кра­щих фільмів В. Холодної — "Біля каміна" — за мотивами популярного ро­мансу. Успіх цієї стрічки був найгучнішим серед усіх тогочасних кінокар­тин. Фільм зняли з прокату тільки в 1924 р. — за рішенням Головрегіеткому. Після надзвичайного успіху цієї кінострічки Д. Харитонов зробив графік студії більш жорстким: зменшив час на зйомки кожної картини, увів штра­фи за запізнення на роботу... Одного разу взимку В. Холодна та В. Мак­симов, її партнер, спізнювалися на зйомку. Вони весь час підганяли візника — у результаті візок зачепився за трамвайні рейки, перекинувся на повному ходу, і налякані коні протягли його ще цілий квартал разом з придавленими до землі артистами. Обидва досить сильно забилися, а Віра ще й застудила­ся. Але зйомки не зупинилися — наступного дня актриса грала з темпера­турою. Через півроку зняли продовження "Біля каміна". Потім були фільми за романом Е. Золя "Людина-звір" і мелодрами "Любов графині" та "В зо­лотій клітці". 
   Уже відбулися дві революції, а репертуар кінотеатрів не змінювався. Продовжували знімати кіно "з життя вищого світу" — з високими пристра­стями, пишними костюмами і розкішними інтер'єрами. У той же час кіноательє Д. Харитонова розпочало роботу над створенням найзнаменитішого фільму за участю В. Холодної — "Мовчи, журба, мовчи...", знову за мотива­ми популярного романсу. Фільм відразу ж був задуманий у двох частинах — друга називалася "Казка любові дорогої" та вийшла на екрани через два тижні після першої. Але збереглася, на жаль, лише перша частина. Напев­но, не було фільму, що мав такий надзвичайний успіх, але водночас цю стрічку нещадно критикували — особливо після революції, називаючи апо­геєм вульгарності й міщанства, прикладом безідейності буржуазного мис­тецтва. А фільм все одно продовжували дивитися... 
   У середині 1918 р. Московський кінокомітет порекомендував власни­кам ательє з метою виховання смаку публіки більше екранізувати класику. Керуючись цією вказівкою, в ательє Д. Харитонова зняли ’’Живий труп” за п’єсою Л. Толстого, у якому В. Холодна зіграла роль циганки Маші. Цей фільм називають однією з кращих екранізацій класики в російському німо­му кіно. Завдяки цій ролі Віру Василівну почали вважати серйозною актри­сою — К. Станіславський навіть запросив її до себе в Художній театр та запропонував роль Катерини в "Грозі” О. Островського. Жінка була щасли­ва, але, подумавши, відмовилася, бо не могла уявити свого життя без кіно. 
   До середини 1918 р. В. Холодна стала не просто найпонулярнішою кі­ноактрисою в Росії, а справжнім явищем російського кінематографа. Її життя було постійним об’єктом пильної зацікавленості журналістів та пуб­ліки. І тоді Д. Харитонов вирішив зняти фільм про саму В. Холодну — "Тер­нистий слави шлях”, але нічого особливо примітного в біографії актриси не знайшлося, а вигадувати що-небудь вона рішуче забороняла. Глядачі були розчаровані цим фільмом: вони чекали сенсацій, одкровень, розкриття таєм­ниць... Ніхто не хотів вірити, що Віра дійсно така: вірна дружина, любля­ча мати, щаслива жінка. Її хотіли бачити іншою — розкішною, загадковою. Незважаючи на це, стрічка користувалася успіхом! Фільми за участю В. Хо­лодної були популярні в Європі та Америці, у Туреччині та Японії — адже для німого кіно не важлива мова. Її запрошували зніматися в Голівуд і Бер­лін, а талановита актриса відмовлялася, не хотіла їхати з рідної країни, праг­нула залишитися в Росії... І залишилася. 
   На початку 1919 р. В. Холодна знімалася в декількох фільмах Д. Ха­ритонова — у "Міщанській трагедії" і "Княжні Таракановій”. Закінчувати цей фільм у червні група поїхала на натуру в Одесу, де лютувала важка форма грипу. Незважаючи на те, що влада в місті постійно змінювалася, зйомки йшли повним ходом: крім "Княжни Тараканової", були відзняті ще кілька стрічок. Одесити натовпами ходили за Вірою, стовбичили під вікна­ми. Вона приїхала до Одеси разом з матір’ю, сестрою Сонею та старшою донькою Женею. Пізніше до них приїхала і третя сестра — Надія, а чоловік і Нонна залишилися в Москві. У середині зими дитина захворіла на скарла­тину, і родина переїхала з готелю на приватну квартиру, але потім Віра по­вернулася в готель — так було дешевше. А тим часом в її розкішному но­мері температура була мінус дев'ять градусів. 
   Восьмого лютого 1919 р. В. Холодна виступала на концерті на користь фонду професійної спілки театральних художників Одеси. У театрі було холодно, глядачі сиділи в шубах, а актори виходили у відкритих сукнях. Ще до початку концерту Віру почало морозити, а після концерту вона зляг­ла. Лікар поставив діагноз "іспанка" — це особлива форма грипу, від якого в 1918 р. у Європі померло, за різними даними, від трьох до шести мільйо­нів осіб. У Віри Василівни вона ускладнилася запаленням легенів. Її ліку­вали кращі лікарі Одеси; прохворіла вона вісім днів. Останні чотири дні і ночі під вікнами стояла величезна юрба. До Віри нікого не пускали. Але врятувати королеву екрану не вдалося: 16 лютого 1919 p., у неділю, сла­ветної полтавки Віри Холодної не стало. Їй було всього 26. У той же вечір в усіх театрах було оголошено про смерть В. Холодної, усі вистави були скасовані. 
   Жоден актор дореволюційного кіно не удостоївся такої виняткової по­пулярності і такої гучної слави, як Віра Холодна. Письменник К. Паустовський ставив її ім'я поруч з ім'ям Сари Бернар. Критики і рецензенти до сьогодні намагаються пояснити причину феноменального успіху славнозвіс­ної актриси. Один з видатних театральних діячів того часу писав: "На зов­нішності порівняно юної Віри Холодної лежав відбиток того смутку, що властивий нашій північній природі в дні ранньої осені. І можливо, саме ця пасивна ніжність фігурки, очей і рухів ріднила її з глядачем". Через три дні після її смерті на екрани вийшла кінохроніка В. Чардиніна "Похорон Віри Холодної". Сестра видатної актриси Софія згадувала, що при перегляді цих кадрів навіть близьких пробирав холодок жаху: була Віра Василівна реаль­ною жінкою чи існувала лише на екрані? 
   В. Холодний пережив дружину тільки на два місяці — помер від тифу та туги. Через місяць під час епідемії черевного тифу померла і мати Віри. Через кілька років, у 1931, зник і останній земний слід Віри Холодної — Перше християнське кладовище в Одесі, на якому поховано акторку, пере­творили на парк, тому її могили не існує. Але залишилася пам’ять про неї. Пісні О. Вертинського — "Маленький креольчик", "Ліловий негр". Зніма­лися фільми про її життя ("Тернистий шлях слави"), ("Раба любви"), плівка із записом її похорону. Чутки про її смерть. Легенда про неї саму. Більше таких не було. 
Радимо прочитати:

  1. Вера Холодная : к 100-летию со дня рождения : [сборник] / [сост. Зюков Б. Б.]. — М.: Искусство, 1995. — 318 с. : ил. 
  2. Надеждин Н. Вера Холодная: "Королева экрана" / Николай Надеждин. — М. : Майор, 2010. — 192 с. — (Неформальные биографии). 
  3. Авдеев П. Любовь — это яды / Петр Авдеев // Вечерние вести. — 2009. — 21 марта. 
  4. Барицкий Е. Вера Холодная : по ту сторону экрана / Е. Барицкая // Пассаж. — 2000. — Июнь. — С. 20—22. 
  5. "Ваши пальцы пахнут ладаном" : Киев, след в биографии известной киноакт­рисы Веры Холодной // Киевские ведомости. — 2007. — 12 апр. 
  6. Вульф В. Вера Холодная. Королева экрана / Виталий Вульф // L'Officiel. — 2001. —№39.— С. 15—17. 
  7. Галяс А. Королева немого кино, чье имя окутано легендой / Александр Галяс // Кіевскійтелеграфъ. — 2009. — 13—19 февр. 
  8. Гении черно-белого кино // Шо. — 2007. — № 9. — С. 22—29. 
  9. Змієвський С. Така загадкова перша українська кінозірка / Станіслав Змієв-ськийІ І Культура і життя. — 2005. — 5 жовт. 
  10. Зоркая Н. Первая русская кинозвезда / Н. Зоркая // Вопросы киноискусства. — 1968. —Вып.П.—С. 150. 
  11. Коган С. Легенда немого кино / С. Коган // Пассаж. — 2004. — Февр. — С. 22—23. 
  12. Королева екрана : 90 років тому померла Віра Холодна // Демократична Ук­раїна. — 2009. — 20 лют. 
  13. Милеев Л. Королева экрана Вера Холодная / Л. Милеев // Филокартия. — 2010. — №5. —С. 16—19. 
  14. Милосердна О. Фатальна жінка німого кіно / Олена Милосердна // Чорноморські новини. — 2009. — 5 берез. 
  15. Миславский В. Холодная Вера Васильевна / Владимир Миславский // КинопредпринимательДмитрий Харитонов : жизнь и фильмы / Владимир Мис­лавский. — X., 2012. — С. 197—198. 
  16. Примадонна німого кіно — Віра Холодна // Сільська школа. — 2010. — № 13/14. —С. 5. 
  17. Раба кохання — королева екрана : 90 років від дня смерті Віри Холодної / підгот. Тетяна Новікова // Чорноморські новини. — 2009. — 7 лют. 
  18. Раба кохання — королева екрана : сьогодні минає 90 років від дня смерті Віри Холодної (1893—1919), актриси, зірки німого кіно / підгот. Тетяна Новікова // Зоря. — 2009. — 17 лют. 
  19. Рухля С. Первая актриса русского кино / Светлана Рухля // Ленинградка. — 1989. — 24 окт. 
  20. Сидор-Гібелинда О. Віра Холодна — рецепція фільмової творчості у XX сто­літті // Художня культура. Актуальні проблеми. — 2005. — Вип. 2. — С. 318—346. 
  21. Холодна Віра // Енциклопедія українознавства / голов. ред. Володимир Кубійович. — Львів, 2000. — Т. 10. — С. 3621. 
  22. Холодна Віра // Мистецтво України : біогр. довід. / [А. В. Кудрицький, М. Г. Ла­тиський]. — К., 1997. — С. 617. 
  23. Холодна Віра Василівна // Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII — поча­ток XX століття / Білоусько О. А., Мирошниченко В. І. — Полтава, 2003. — С. 244—245. 
  24. Шлапак Ю. Віра Холодна: правда і вимисел / Ю. Шлагіак // Кіно-Театр. — 2000. —№ 4.—С. 37—38. 
  25. Юдин Л. Королева экрана: этот титул Александр Вертинский придумал для Веры Холодной / Л. Юдин // Правда Украины. — 2008. — 4—10 сент. 
  26. Юрченко А. Девушка моей мечты / А. Юрченко // Пассаж. — 2001. — Сент.— С. 20—22. 
  27. Віра Холодна. Вікіпедія









1 коментар: