вівторок, 16 липня 2013 р.

Тема історії бібліотек Чернігівщини у працях вітчизняних істориків


   
   В умовах пошуку історичної правди, прагнення до об'єктивного висвітлення історії країни, зокрема її культурного розвитку, особливої актуальності набуло загальнодержавне дослідження «Історія бібліотечної справи в Україні», яке є вагомою складовою державної програми «Документальна пам’ять країни». Його проведення викликане розумінням того, що без знання історичного розвитку бібліотечної справи, практичного аналізу накопиченого досвіду неможливий подальший прогрес бібліотекознавства.
   Дослідження з історії бібліотечної справи і бібліографії з часу здобуття Україною незалежності у 1991 році, продовжується залишатися одним із провідних напрямів науково-дослідної роботи бібліотек та профільних вищих навчальних закладів. На жаль професіонали – історики зачасту вивчають становлення бібліотек регіону недосконало, в основному згадують в своїх працях, що бібліотеки існували при монастирях, церквах, навчальних закладах. 
  Цікавою є історіографія монастирів Чернігівщини. Досліджуючи  їх діяльність в царині культури науковці приділяють певну увагу вивченню монастирських бібліотек.
   Історіографія  господарської та культурно-просвітницької  діяльності  Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря представлена значним корпусом праць істориків  та релігійних діячів ХVІІ – початку ХХ ст. З другої половини ХVІІ ст. з’явились перші релігійні твори, які фрагментарно висвітлювали історичне минуле обителі. В даному контексті заслуговує на увагу праця церковного діяча Д. Туптала (Ростовського). Автор, спираючись на древні літописні матеріали, документи монастирського архіву, спогади сучасників, описав період заснування та діяльності монастиря після монголо-татарської навали.
   У кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. з’явилися  праці історико-краєзнавчої спрямованості. Зокрема, проблеми церковної історії та монастирського життя Чернігівщини вивчали архієпископ Філарет (Гумілевський), М. Маркевич, М. Марков, О. Шафонський. Аналізуючи джерела та наукові доробки ХVІІ – ХVІІІ ст., дослідники значну увагу приділяли історичним та економічним описам не тільки міст і сіл нашого регіону, але й монастирів Чернігівської єпархії. З подальшим проявом серед істориків інтересу до церковної минувшини Чернігівщини збільшилася кількість матеріалів по історії монастирів. Важливим доповненням теми стали ґрунтовні роботи релігійних істориків О. Єфімова та Т. Стефанського . У визначеному напрямку працювали також такі науковці як О. Богаєвський, П. Ростовцев, О. Страдомським. 
   Обмежена кількість наукових праць про видавничу справу та організацію бібліотек при монастирях Чернігівської єпархії, в тому числі й Троїцько-Іллінської обителі. На увагу дослідників заслуговують твори Філарета (Гумілевського), В.Срезневського та М.Сумцова. Зокрема Гумілевський, одним з перших систематизувавши каталог монастирської бібліотеки, на жаль, не показав роль книгозбірні в культурно-просвітницькій діяльності Троїцько-Іллінського монастиря у другій половині ХУІІ – ХУІІІ ст.
   Отже, аналізуючи історичні дослідження дожовтневого періоду, підкреслимо, що вчені не виділяди окремо історію монастирів, розглядали її в контексті загально-історичного розвитку. Лише релігійні історики ХІХ – початку ХХ ст. зробили спробу висвітлити історію та господарську діяльність українських монастирів у контексті церковної минувшини. Такий підхід обумовив обмеженість наукових розвідок, в т. ч. і про історію, господарську та культурно-просвітницьку діяльність Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря. Аналізуючи дослідження радянського періоду з історії української православної церкви та монастирського життя, належить підкреслити їх нерівномірність та упередженність, обумовлену відповідними обставинами історичного розвитку країни. Церковна проблематика не вважалася в історіографії пріоритетною. У 20-30-х роках ХХ ст. історія української православної церкви досліджувалася фрагментарно, а  православні монастирі, за незначним винятком, були взагалі поза увагою вчених. Упродовж 40-80-х років ХХ ст. історія розвитку монастирів Лівобережної України, в тому числі Чернігівщини, практично не досліджувалася. Існуючі публікації висвітлюють культові об’єкти як складову частину державної культури. 
   Малодослідженою в означений період залишалася  культурно-просвітницька діяльність, видавнича справа та храмове будівництво. Наукові праці М. Возняка В. Дубровського, Т. Каменєвої, І. Каганова порушували питання про монастирське книгодрукування та просвітницьку діяльність, яка мала декілька напрямків, кожен з яких суттєво впливав на православнее національне відродження.
   Перспективною і до останнього часу практично не дослідженною в Україні є проблематика вивчення історії створення і діяльності книгозбірень при релігійних осередках—монастирях , церквах, братствах тощо, як православних, так і інших конфесій, тим більше, що чимало таких бібліотек ведуть свій відлік ще з ХУ-ХУІ ст. Тут можна виокремити науковий доробок  кандидата історичних наук І. М. Акименко. Тема її дисертаційного дослідження «Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир: господарська і культурно-просвітницька діяльність (друга половина ХУІІ – ХУІІІ ст.). Проаналізовано культурну діяльність обителі, встановлено її внесок у поширення просвітництва в українських землях. Науковець вивчає фонди Чернігівського історичного музею, де зберігаються церковні старожитноності та фонди бібліотеки того ж музею , які в ХУІІІ ст. належали бібліотеці Троїцько-Іллінського монастиря. Акименко І. М.  публікує ряд статей, в яких характеризує культурно-просвітницьку діяльність монастиря. В її працях, також згадується і бібліотека обителі. Дана бібліотека істориком вивчення недостатньо, в роботах згадується що з дореволюційних часів збереглося 1300 томів книг різноманітної тематики, перераховуються їх назви та роки видання. Це недостатньо для вивчення бібліотеки. 
   Цікавий доробок щодо вивчення церковних бібліотек грецьких храмів Чернігівщини ніжинських науковців. Необхідно згададати подвижника бібліотечної справи, завідувача Музеєм рідкісної книги Ніжинського педуніверситету ім. Миколи Гоголя, кандидата історичних наук Івана Костенка. Викликає інтерес ряд його публікацій, зокрема стаття: «Бібліотека Ніжинської Грецької Михайлівської церви».
   В деякій мірі науковцями вивчалися бібліотеки навчальних закладів регіону. 
   Чернігівський колегіум- перший навчальний заклад вищого рівня у Лівобережній Україні, який діяв з 1700 по 1786 р. і був реорганізований у семінарію. Заснований з ініціативи відомих церковних і культурних діячів другої половини ХУІІ-початку ХУІІІ ст. Л. Барановичем та І. Максимовича за підтримки гетьмана І. С. Мазепи, Чернігівський колегіум поряд з Києво-Могилянською академією та Харківським колегіумом був одним із визначних осередків просвіти і культури ХУІІІ ст.. в Україні.
   На жаль, на відміну від Києво-Могилянської академії та Харківського колегіуму, діяльність яких вивчена досить ґрунтовно, дослідження Чернігівського колегіуму обмежується двома ґрунтовними працями, надрукованими в в другій половині ХІХ ст. В ХХ ст. практично не було жодної наукової публікації, присвяченої діяльності колегіуму. В новітній час такі автори, як З. І,.Хижняк («Києво-Могилянська академія», К., 1988), В. Микитьсь («Давньоукраїнські студенти та професори», К., 1994), М. Попович («Нариси історії культури України», К,, 1998) лише торкнулися історії Чернігівського колегіуму та його бібліотеки.
   В наш час становлення та діяльність Чернігівського колегіуму вивчає кандидат історичних наук О. І. Травкіна. Вона перша з науковців приділила велику увагу вивченню фонду бібліотеки колегіуму, проаналізувала його за галузями знань та назвала книги, місце і рік їх видання.
   Дослідник ХІХ ст. М. І. Лілеєв – викладач Чернігівської духовної семінарії, а потім Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька склав «Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии» (1888 р.). 
   Огляд історико-краєзнавчої літератури та місцевої періодики другої половини ХІХ- початку ХХ ст. свідчить, що саме в цей період спостерігається своєрідний «вибух» інтересу до історії Чернігівської духовної семінарії, яка вела свій родовід від Чернігівського колегіуму початку ХVІІІ ст. І це не дивно, адже Чернігівська духовна семінарія готувалася до відзначення свого 200- річного ювілею. Натоді вона являла собою солідний навчальний заклад, при якому існувала велика бібліотека, музей церковних старожитностей, церковно-археологічна комісія, до складу якої входили, головним чином, викладачі семінарії, а також священики, знавці церковної старовини.
 Фронтальне вивчення місцевих видань дозволяє стверджувати, що найбільший внесок у вивчення історії Чернігівської духовної семінарії належить тижневику «Черниговские епархиальные известия» (1862-1911) та часопису «Вера и жизнь» (1912-1916)
   Традиційний інтерес у краєзнавців викладали перші роки існування Чернігівської семінарії. Цьому періоду присвятив своє ґрунтовне дослідження викладач семінарії М. В. Докучаєв. 
Як свідчать матеріали преси, чернігівські краєзнавці П. Добровольський, Д. Скворцов, С. Никольський неодноразово порушували питання щодо видання історії Чернігівської семінарії. Однак, окреме видання історії Чернігівської семінарії так і не побачив світ.
Тим не менше, саме у цей період були виявлені й надруковані численні документи з історії Чернігівської духовної семінарії. Завдяки плідній праці краєзнавців значно розширилась і збагатилась джерельна база досліджень з цієї тематики. 
   Низку публікацій з історії Чернігівської семінарії, написаних на основі маловідомих архівних матеріалів, з Архістратиго-Михайлівської церкви с. Леньки, бібліотеки Києво-Софійського собору та Церковно-археологічного музею при Київській Духовній Семінарії, надрукував відомий краєзнавець П. Добровольський. До речі, один з документів передав йому М. Коцюбинський 
   Особливий інтерес становлять рукописи фундаментальної бібліотеки Чернігівської духовної семінарії. Окремо слід сказати про рукопис, подарований І. А. Безбородьку у 1805 р., який зберігався у бібліотеці Ніжинського історико-філологічного інституту. Він дає уявлення про те, як і чим займалися у Чернігівській духовній семінарії, яких методів навчання дотримувались, яких наслідків досягли в тих чи інших дисциплінах тощо.
  Серед дослідників історії Чернігівської духовної семінарії помітне місце належало В. Литинському. Він створив ґрунтовну працю з історії семінарії від початку її існування до кінця ХІХ ст., яка була надрукована на сторінках «Черниговских епархиальных известий». Дослідник намагається з’ясувати роль Чернігівської духовної семінарії у культурному розвитку краю. При цьому характеризує бібліотеку як одну з найбільших бібліотек Лівобережної України.
   Заслуговують на увагу «Матеріалі для истории Черниговской духовной семинарии», опубліковані С. Никольським. Він пише, що Чернігівська семінарія «первак и древнейшая во всей России». За час свого 200-літнього існування вона добре послужилася справі виховання молоді, з її стін вийшло чимало знаменитих людей, які працювали на різних поприщах державної і громадської діяльності.
    Наша сучасниця, кандидат історичних наук Олена Дзюба, яка досліджує роль Чернігівської духовної семінарії в освітньому просторі України приділяє певну увагу вивченню діяльності бібліотеки цього учбового закладу.
   Активізація пошукової, науково-дослідної діяльності в царині історії бібліотечної справи і бібліографії сприяли також загальні процеси демократизації і відкритості суспільного життя, й бібліотечної сфери зокрема, надання дослідникам безперешкодного доступу до колишніх спец фондів і закритих раніше архівних документів.
    На підставі надісланних документів можна виділити такі головні напрями НДР із зазначенної проблематики:
- розгляд загальнотеоретичних і практичних ефектів;
- дослідження процесів розвитку бібліотечної справи протягом тривалого часу в окремих регіонах України ( областях, районах, містах ), при цьому до НДР, як правило, активно залучаються місцеві ЦРБ, ЦМБ і навіть сільські книгозбірні;
- вивчення історії окремих бібліотек як самостійних громадських, публічних, наукових установ ( як правило, такі розвідки приурочуються до ювілейних дат книгозбірень );
- дослідження діяльності бібліотек, що існували чи існують й досі як складова окремих інституцій, установ, громадських, культурно-просвітницьких, наукових, професійних, суспільно-політичних організацій, об’єднань, громад, конфесійних осередків тощо;
- висвітлення життя і діяльності окремих визначних діячів бібліотечної справи і бібліографії, як вчених, так і практиків ( тобто персоналізованої розвідки ).
    Порівняно новим і перспективним напрямом досліджень, що активно здійснюються в остані роки і збагачують наші знання про культурну спадщину України, слід вважати вивчення історії формування, розвитку і подальшої долі приватних цінних книжкових зібрань і колекцій, які належали визначним представникам аристократії ХУІІ—ХІХ ст., національної еліти, політичним і громадським діячам, відомим вченим тощо.
            Зазначимо, що чимало наукових розробок мають багатоаспектний комплексний характер і можуть рівною мірою відноситися до двох і навіть більше напрямів НДР з історії бібліотечної справи або наприклад, знаходяться на стику книгознавства та бібліотекознавства.
       Наповнення, глибина розробки, кількість тем і публікацій з кожного із виділених нами напрямів, зрозуміло, не є і не можуть бути однаковими: одні теми розробляються активніше в багатьох бібліотеках та ВНЗ, інші – вивчаються  лише деякими книгозбірнями й окремими дослідниками. 
    Загальнотеоретичних та практичних історико-бібліотекознавчих і бібліографознавчих досліджень та публікацій, які визначають основні напрямки історичного бібліотекознавства й історії бібліографії, узагальнюють провідні тенденції розвитку бібліотечних НДР в Україні, у 1996—2000 рр. загалом було небагато. Серед них можна виокремити праці Л. Бандилко , С. Зворського , В.Пашкової , З. Савіної.
    У цей період було проведено кілька всеукраїнських науково-практичних конференцій, на яких розглядалися різні аспекти історії бібліотечної справи в Україні. Ці наукові форуми стали своєрідними звітами дослідників, які представляли різні регіони нашої держави. Так, Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства спільно з НПБ України провели у 1998 р. Всеукраїнську наукову конференцію «Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань ( 1917—1921 рр. )», а ДІБ України виступила ініціатором проведення науково-практичних конференцій «Бібліотечне краєзнавство у відновленні історичної пам’яті народу України» ( 1998 ) та «Історія наукових бібліотек у контексті історії культури, освіти в Україні» ( 1999). Матеріали зазначених конференцій було видано окремими збірниками .
    До недавнього часу історія бібліотечної справи в регіональному аспекті була одним із найменш досліджуваних напрямів НДР. В останні роки в цій сфері відбуваються позитивні зрушення, особливо це стосується Чернігівської області.
    Так, плідну науково-дослідну роботу на тему «З історії розвитку народних бібліотек-читалень Чернігівщини кінця ХІХ – початку ХХ ст. здійснювала ОУНБ ім. В.Короленка у рамках відзначення 100-річчя з часу створення земських бібліотек у Чернігівській губернії. Особливістю цієї регіональної розвідки стало скрупульозне відтворення історії народних бібліотек краю до 1917 р.; критичне уточнення фактографічної інформації у зв’язку з непоодинокими випадками розбіжностей щодо розвитку мережі бібліотек, виявлених у публікаціях минулих років, і даними архівних документів, зокрема щодо губернської земської управи; опрацювання архівних матеріалів стосовно кожної повітової земської управи.
   Ця НДР, яка розрахована на декілька років, відзначається певною масштабністю, активною публікаційною діяльністю, до неї залучаються місцеві бібліотеки, краєзнавці тощо. Досвід чернігівців може бути корисним і для дослідників з інших областей України .
Напрацьовані у процесі архівних розшуків матеріали стали основою для проведення у жовтні 1998 р. на базі Городянської ЦБ міжнародної науково-практичної конференції «Бібліотека в контексті історії»  за участю колег з Брянської ОУНБ, Стародубської та Климівської ЦБС Брянської області,  Гомельської ОУНБ та Добрушської ЦБС Гомельської області. Приурочено її було до 100-річчя заснування перших народних безплатних бібліотек-читалень в колишній Чернігівській губернії, до якої входили зазначені регіони сучасних Російської Федерації і Білорусі. Побачила світ низка публікацій за цими документами.
Згадана НДР набула міжнародного масштабу. На прохання колег з Брянської ОУНБ, чернігівськими дослідниками було вивчено архівні документи щодо 4-х повітів: Мглинського, Новозибківського, Стародубського та Суразького, які до 1919 р. входили до складу Чернігівської губернії, а нині – Брянської області РФ. За цією розвідкою видано бібліографічний покажчик, проведено міжнародну науково-практичну конференцію «История библиотек и библиофильства в Брянской области» ( Брянськ, квітень 1999 р. ). Напрацьовані матеріали увійшли до однойменного збірника, виданого у Брянську 
Вивчення історії книгозбірень Чернігівщини триває. В даний час готуються до друку бібліографічні показчики з історії бібліотек Борзнянщини та Сосниччини ( випуск перший, що охоплює період до 1917 р. ).
      На завершальному етапі передбачається: історичних довідок та бібліографічних покажчиків щодо кожного регіону, які з часом ( орієнтовно у 2005 р. ) увійдуть до єдинного збірника, присвяченого історії бібліотек Чернігівщини; збірки архівних документів; створення електронної бази данних, а також організація музею історії бібліотечної справи області і на його базі – центру з вивчення історії бібліотечної справи на Чернігівщині.
    Одним із найбільших культурних, освітніх і бібліотечних центрів України, чий розквіт припав на першу половину ХІХ ст., був Ніжин – нині райцентр на Чернігівщині. Тому не випадковим є інтерес значної групи дослідників до вивчення    історії діяльності  бібліотек при навчальних закладах міста (гімназії вищих наук князя Безбородька, Ніжинському ліцеї, Олександрівському грецькому училищі, сучасному педагогічному університеті ім. М.В.Гоголя ). Їхні наукові розвідки, що становлять інтерес для багатьох дослідників історії культури, бібліотечної справи, освіти, краєзнавців тощо, опубліковано в кількох джерелах .
    В період, що аналізується, помітно активізувалася праця з дослідження історії великих універсальних і спеціалізованих наукових бібліотек України, що пов’язано насамперед з тим, що чимало з цих книгозбірень було засновано ще в ХІХ чи на початку ХХ ст., перетнули або невдовзі перетнуть 100-річний рубіж. За доби командно-адміністративної системи ґрунтовне вивчення їхньої історії не заохочувалося, лише інколи до ювілейних дат друкувалися невеликі статті, видавалися буклети з мінімумом відомостей про засновників цих закладів, етапи становлення, основні віхи діяльності, а також бібліографічні покажчики з численними лакунами, особливо про публікації, що вийшли з друку в дожовтневий період. Нині ж головним спонукальним мотивом до вивчення історії окремих бібліотек є прагнення гідно відзначити ту чи іншу ювілейну дату, повернути із незаслуженого забуття імена осіб, які були причетними до зародження і становлення книжкових осередків духовності і культури. Дослідницькі групи з числа співробітників бібліотек вивчають архівні джерела, статті у часописах, збирають спогади ветеранів бібліотечної справи, старі документи, фотознімки та інші ілюстративні матеріали тощо і на цій підставі готують публікації й виступи на науково-практичних конференціях, у засобах масової інформації, укладають і видають бібліографічні покажчики, збірники матеріалів ювілейних конференцій, ілюстровані буклети, книги і брошури.
       Ґрунтовну роботу в цій сфері ведуть дослідники наукових книгозбірень – Національної  бібліотеки України ім.. В.І.Вернадського та Національної парламентської бібліотеки України. Результати їхньої довготривалої, розрахованої на багаторічну перспективу, дослідницької роботи втілено в монографіях , ретроспективних бібліографічних покажчиках  та численних статтях .
    Активну НДР з історії обласних   універсальних наукових бібліотек проводять дослідницькі колективи деяких з цих закладів. Як типовий приклад можна навести дослідження Чернігівської ОУНБ ім.. Короленка в рамках заходів з відзначення 120-річчя від дня заснування бібліотеки. За результатами пошукової роботи в 1996-1997 рр. у фондах Державного архіву Чернігівської області, центральних державних архівів України та бібліографічний покажчик (з друку не вийшов, його планувалося видати разом з буклетами  до 125-річчя ОУНБ, яке відзначалося в 2002 р.), проведено цикл радіопередач та обласну науково-практичну конференцію «Скарбниця знань», за підсумками якої здійснено ряд публікацій на сторінках журналів «Сіверянський літопис», Бібліотечна планета» (98; 269) та місцевих газет. Робота над темою триває.
     Однією з найбільш численних і розгалуженних в Україні є мережа освітянських бібліотек. Вивченням історії їхньої діяльності тривалий час займаються П.Рогова (214), В.Мозгова (179-181), О.Чорна (292), М.Зніщенко (107; 113; 287).
    Прикметною рисою історико-бібліотечних досліджень останіх років стає те, що предметом  вивчення дедалі частіше виступають поряд з великими науковими, обласними бібліотеками також і міські, районні книгозбірні, насамперед ті, чия історія налічує 100 і більше років. Такі дослідження, що проводятся здебільшого коллективами цих бібліотек із залученням місцевих краєзнавців, істориків і при вагомій підтримці місцевих владних структур та спонсорів, приносять досить вагомі наукові результати. Помітну роль у розвитку бібліотечної справи в Україні другої половини ХІХ—початку ХХ ст. відігравали численні наукові товариства та її провідні діячі. При більшості таких об’єднань створювалися книгозбірні, що згодом стали визначними осередками наукової думки, просвіти, культурного життя регіону. Часто бібліотекарями у них ( здебільшого на громадських засадах )працювали вченні, що були, чи згодом стали відомими не лише в Україні, а й за її межами. Значна частина цих книгозбірень згодом припинили своє існування, однак їхній вплив на суспільство тривалий час залишився відчутним чернігівська дослідниця Л. . Феофілова  здійснила спробу осмислити бібліотечну діяльність цих товариств в актуальному контексті історико-краєзнавчих досліджень в Україні .
До одного із найбільш перспективних і до останнього часу практично не дослідженних напрямків історико-бібліотекознавчих розвідок можна віднести вивчення бібліотечної  діяльності численних просвітянських, благодійницьких, культурницьких товариств і осередків, які досить плідно діяли в Україні до 1920-х років. Протягом 1996-2000 рр. було опубліковано чимало книг і статей, що належать перу М. Зніщенка , А. Волинець і Л. Одинокої , С. Зворського , Т. Коломієць (138), в яких розкриваються невідомі  раніше сторінки діяльності інтелігенції з донесенням до широких народних мас світла знань, в тому числі бібліотечними методами.
    В становленні обласної наукової бібліотеки ім.. В. Короленка відіграла самовіддана праця великої плеяди видатних українських вчених і громадських діячів. Тому не випадковим є поглибленний інтерес сучасних співробітників бібліотеки до вивчення бібліотечних і бібліографічних аспектів їхньої діяльності.
      Історико-краєзнавчі  дослідження  в останні роки зайняли помітне місце в науково-дослідницькій діяльності деяких великих бібліотек України. Через складність таких розвідок ними насамперед займаються наукові установи, в яких за десятки років сформовано значні за обсягом фонди стародруків і рідкісних видань, рукописів, архівних документів, чимало приватних книжкових зібрань діячів минулих століть, а також бібліотечні колективи інституцій, що свого часу припинили  існування (київського товариства «Просвіта», Київської духовної академії та ін.). У таких установах поступово склалися власні школи історичного книгознавства, існують багаторічні традиції і спадкоємність поколінь висококваліфікованих дослідників.
У цьому аспекті слід насамперед виокремити плідну наукову і публікаційну діяльність Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського, історія фондів якої, власне, й починалася з придбання тим чи іншим шляхом книжкових колекцій багатьох видатних київських вчених кінця ХІХ—поч. ХХст., різних установ та товариств. Фахівці НБУВ гідно продовжують традиції історичного книгознавства, закладені ще в 1930-ті роки співробітниками Українського науково-дослідного інституту книгознавства (215) і активно досліджують різноманітні проблеми, пов’язані з книжковими колекціями та окремими рідкісними й унікальними виданнями, що зберігаються у спеціалізованих фондах НБУВ. Не випадково саме у стінах цієї бібліотеки в останні роки проведено значну кількість ґрунтовних досліджень як приватних, так і громадських книжкових колекцій, більшість з цих розвідок завершилися написанням і захистом дисертацій.Теоретичні й практичні засади історично-книгознавчих вивчень узагальнено у публікаціях співробітників НБУВ Л.Мухи (182-184), П.Голобуцького, Л.Денисенко, Н.Ольховик (55-57), а також у численних роботах працівників спеціалізованих  структурних підрозділів книгозбірні—Інституту рукопису, Інституту української книги, Відділу стародруків та рідкісних видань тощо .

1 коментар: