вівторок, 16 липня 2013 р.

Монастирські та церковні бібліотеки Чернігівщини (ХVII-XVIII ст.)


   У XVII – на поч. XVIII ст. головними сховищами книжкових скарбів, як рукописних, так і друкованих, були монастирські та церковні бібліотеки.
  Монастирі здавна були центрами книжності, де створювалися, накопичувалися книги. Монастирські бібліотеки століттями збирали результати інтелектуальної  діяльності вчених монахів не лише власної, але й інших монастирів чи світських закладів і осіб. Це дозволяє твердити про важливе значення монастирських бібліотек, які концентрували духовну ( а часто й світську) книгу століттями, відображаючи репертуар, підзбір книг на рівні загальних приписів, особистих смаків і вподобань братії тощо.
   Чернігівські землі на своїй території у ХVІІ-ХVІІІ ст.. дали притулок біля півтора десяткам православних обителей. Серед них відомі Єлецький, Троїцько-Іллінський, П’ятницький у м. Чернігові, Спасо-Преображенський у м.Новгород-Сіверському, Густинський біля м.Прилук та інші.
    Якщо монастир володів друкарнею, то частину видань бібліотеки складали власні видання монастиря. Частина книжок купувалася. Решта – накопичувалася завдяки пожертвам та заповітам власників.
   Значну частину монастирських книгозбірень становила друкована й рукописна церковнослужебна й рукописна церковнослужебна та богословська література:  Біблія, Євангеліє, Часослови, Псалтирі, Мінеї, Октоїхи, Тріоді, Ірмологіони, патерики, видані Львівською братською, Києво-Печерською, Троїце-Ільїнською друкарнями. Були острозькі, віленські, московські видання. Зберігалася і так звана патристична  література – твори Василія Великого, Іоанна Дамаскіна, Іонна Златоуста, Єфрема Сіріна, Афанасія Великого та ін. Цим репертуаром обмежувалася більшість монастирів. У великих монастирях зібраннях ироко представлена українська проповідницька, віршована та полемічна література поч. ХVІІІ ст. Це твори Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Димитрія Ростовського, Іоана Максимовича, Феофана Прокоповича. Незважаючи на проголошувану з усіх церковних амвонів анафему Івану Мазепі, в кафедральній бібліотеці Троїцько-Іллінського монастиря зберігався присвячений йому панегірик Стефана Яворського [1] (Чернігів, 1689). За указом Петра І (1720), друкарням Лівобережної України дозволялося випускати церковнослужебну й богословську літературу за обов’язкової уніфікації текстів з російськими синодальними виданнями. Це звузило репертуар книг, які виходили в друкарні Троїцько-Іллінському монастирі, а також позначилося на їх мові, оскільки друкування велося церковнослов»янською мовою. Світське друкування гражданським шрифтом поширюється на Лівобережжі лише з кінця ХVІІІ ст. Тому не дивно, що і в монастирських, і у власних зібраннях так багато книг, виданих «гражданкою» в Москві та Петербурзі. Це граматики, лексикони, атласи, історичні та георафічні праці, перекладна література, а особливо твори французьких філософів-просвітителів. Так, «Монтаниевы опыты» були в бібліотеках чернігівських єпископів Кирила та Феофіла [2]. Знаходилися в бібліотеках переклади праць німецьких філософів Х. Вольфа та Х. Баумейстера, за якими з середини ХVІІІ ст.. читали філософію в Києво-Могилянській академії, а також російські періодичні видання.
Другу частину книгозбірень складали видання латинською, меншою мірою – польською, а також грецькою та іншими мовами. Цей різноманітний за змістом (святе письмо, твори отців церкви, класична література, філософівя, теологія) корпус книг представлено чи не всіма європейськими видавництвами, але найбільше – німецькими, що є свідченням розвинутих українсько- німецьких науково-освітніх взаємин ХVІІІ ст.. У монастирських бібліотеках були латиномовні видання Гомера, Овідія, Вергілія, Цицерона, Цезаря, Валерія максима, Квінта Курція, Светонія та ін., і обов’язково – праці Аристотеля, на філософській системі якого ґрунтувалися академічні курси, а також – Еразма Роттердамського  та Меланхтона, які представляли філософію Відродження та Реформації. Особливою популярністю користувалися дослідження німецького вченого Саму їла Пуфендорфа, одного із фундаторів правничої школи природного права, яке потім розвинули французькі просвітителі ХVІІІ ст.. Його юридичні трактатим та «Введение в европейскую историю» в перекладі Гаврила чужинського (Санкт – Петербург, 1718)  були в усіх великих книгозбірнях. Були представлені й інші теоретики природного права права – Гуго Грацій, Томаз Гобі. На цьому масиві класичної, філософської та юридичної літератури писалися академічні курси поетики, риторики, філософії, через н7их українська література засвоювала античну спадщину, європейську культуру Відродження , Реформації.
Склад книг монастирських бібліотек відбиває інтерес та добре знайомство українського народу з католицьким та протестанським віровченням. Були в бібліотеках латиномовні та польськомовні  видання  Біблії, твори отців церкви, зокрема шанованого католицькою церквою Августина, праці основного теоретика католицької теологічної доктрини Фоми Аквінського.
У всіх великих монастирських бібліотеках були філософські та теологічні праці Й. Будде: «Теологічні тези про атеїзм та віру», «Історико-теологічний вступ», «Хрестоматія з історії філософії», «Теологія догматики» тощо, видані латинською мовою у Єні, Галле, Лейпцигу. Твори Й. Будде читав і перекладав Я. Маркович, про що писав у щоденнику [3, с. 135].
Праця німецького містика Й. Герхарда у перекладі під назвою «Богомисліє» двічі видавалася Іоанном Максимовичес у Чернігові (1710, 1711).
Зі зміною політичної ситуації на Лівобережній Україні у ХVІІІ ст. українсько-польські культурні взаємини вже не мають такого, як колись, всеохоплюючого характеру. Продовжують побутувати польські видання проповідницької літератури, житія святих, церковнослужебної літератури. Добре представлена польська історіографія – «Хроніками» Длугоша, Кромера, Стрийковського, Меховського, Бельського.
Поряд з друкованими книгами у монастирських зібраннях було чимало рукописних, Переважала церковнослужебна та богословська література, хоча рукописна книга ХVІІІ ст. була більш світською. У монастирських та кафедральних бібліотеках нагромаджувалися рукописні книги, очевидно, академічні курси з поетики, риторики, філософії та богослов’я. Хоча літописна традиція у ХVІІІ ст. перейшла у ХVІІІ ст. від монастирів до козацької старшини, проте в монастирях продовжувалося власне монастирське літописання, а також переписувалися літописи. Серед книг чернігівського єпископа Кирила була «писаная історія козацька» (так інколи називали друкований Синопсис). Проте коли Петербурзька Академія наук взялася до видання літописів, і Синод розіслав циркуляр (1778) з вимогою надіслати наявні в монастирських та кафедральних бібліотеках рукописи, що стосуються російської історії, то чернігівський єпископ Феофіл відповів, що в їхніх бібліотеках таких рукописів немає. У монастирських та кафедральних бібліотеках відкладалися книги за інтересами та уподобаннями архімандритів, митрополитів, єпископів, інтереси й кругозір яких були часто дуже широкі. Вони збирали рукописи віршів, цікавилися правничою, медичною та природничою літературами. У чернігівського єпископа Кирила зберігався рукопис «Права по которим судиться малоросійський народ», а також переклад Статуту Великого князівства Литовського.  «Артикули малоросійських прав» були в бібліотеці архімандрита Троїце-Ільїнського монастиря Паїсія Яновського. Тут також представлені книги з мінералогії, медицини, були «мікроскопи «і глядацькі трубки», багато ікон і два портрети Богдана Хмельницького. Серед книг – «Концерти в нотах первого и второго дискантов и первого баса в трех книгах», рукопис твору С. Дівовича «Разговор Великоросії з Малоросією», де викладені автономістичні прагнення української козацької старшини середини ХVІІІ ст. 
Чернігівський Іллінський ( з другої половини ХУІІ ст. Троїцько- Іллінський монастир) на кінець ХУІІ ст..був не тільки великим власником земель, а й відомим центром культурно-просвітницької діяльності Лівобережжя.
 Чернігівський – Іллінський монастир як один із осередків книгодрукування на лівобережних українських землях. Засновником друкарні на території монастиря був архієпископ Лазар Баранович ( У зв’язку з пожежою у 1678 р.її перенесено з Новгород- Сіверського.) За час від свого заснування до 1771 р.друкарня оприлюднила 59 виданьза даними Філарета(Гумилевського) [4, c. 141].  Друкували в основному православну релігійну літературу. До неї в першу чергу увійшли полемічні та богословські твори чернігівських та київських архієпископів Л.Барановича (1678р.), І. Галятовського (1681 р.), Д. Туптала (Ростовського) (1683-1707), П. Армашевського (1699 р.), І. Максимовича (1703-1708рр.) церковно-слов’янською, українською, російською, польскою та латинською мовами. Друкувались також богослужбові книги: псалтирі ( 1673, 1763 рр.), часослови (1675, 1713 рр.), молитвослови (1692  -1713 рр.), служебники (1697 -1754 рр.) [5, c. 142].
Разом з тим чернігівські монастирські друкарні роздруковували учбову літературу, яка теж мала релігійний зміст. Серед них було: азбука духовна(1781, 1782 рр.), Платонів буквар, буквар з тлумаченнями, грамота, граматика ( рік друку невідомий. Знайдені по опису 1776 р.) [6]. Маловідомим фактом в історії монастирської друкарні було також друкування загально-пізнавальної літератури, яка не відповідала вимогам православної церкви. З цього приводу в 1720 р. Петро І своїм наказом заборонив друкувати світську літературу: «Государ повелевает церковные книги старого издания печатать, согласив наперед с великороссийскими такими же книгами новой печати и вперед смотреть ему архиепископу Стаховскому, дабы книги были сличаемы одна с другими – книги исторические и политические, вновь приготовляемые к печати, прислать для цензуры в духовную коллегию или в св. Синод, а без того таких книг не печатать, если такого рода книги и ныне в Ильнском монастыре находятся, то не велеть продавать их» [7, c. 144]
Друкарня монастиря проіснувала до 1771 р., а потім у зв’язку з відсутністю спеціалістів (частина робітників померла від моровиці, інші розійшлися по різних містах) вимушена була припинити свою діяльність на невизначений час. Відновилося монастирське книгодрукування у 1776 р., при архімандриті Євстафії. За його правління з дозволу св.Синоду друкували лише релігійну літературу для монастирів Чернігівської та Переяславської єпархій. З 1783 по 1784 р. друкарня працювала виключно на потреби Москви. Після закриття монастиря (1786 р.) друкарня ще продовжувала існувати. Остаточні друковані видання перевидавалися на продаж до Києво-Печерської друкарні. З 1800 р. в зв’язку з нестачею коштів діяльність друкарні припиняється і тільки завдяки старанням та матеріальним внескам архієпископа Віктора Садовського книгодрукування відтворилось і продовжувалось до 1820 р. Своє останнє відродження друкарня розпочинає як єпархіальна. У квітні 1914 р. братство святого князя Михайла (що при Чернігівській духовній семінарії) відновлює діяльність друкарні у Троїцькому Архієрейському Домі.
 Щодо бібліотеки Чернігівського Троїцькщ-Іллінського монастиря.  Упродовж майже всього часу існування монастиря (ІІ по. ХVІІ – ІІ по. ХVІІІ ст..), його служителі збирали бібліотеку, яка пізніше стала належати Архієрейському Дому. Сьогодні, завдяки дослідженням дореволюційних вчених – краєзнавців, ми маємо докладні відомості про цю бібліотеку, де були зібрані як видання власне чернігівських монастирських друкарень, так і друкарень Львова, Москви., Києва та інших міст. У другій половині ХVІІІ ст.. бібліотека монастиря нараховувала біля 11 тисяч видань різних часів. З дореволюційних часів збереглося до 13000 томів книг різноманітної тематики [8]. Більша частина монастирської бібліотеки – це видання релігійного, богослужбового змісту ХVІІ – ХVІІІ ст.., які на сьогоднішній день мають велику історичну цінність. Серед них такі раритети: Євангеліє московське ( роки видання 1644 – 1688) та львівське (1636, 1670 р.), Апостоли київський (1695 р.), львівський (1696 р.), Московський (1719 р.), Псалтирі львівський (1650 р.), київський (1692), Часослов київський ( 1712 р.), Мінеї, Служебці тріоди московські (1660 р.) та львівські (1664 р.), твори Іоана Златоуста (1664 р.), Лазаря Барановича, Симона Полоцького (1680 р.), Дмитра Туптала ( Ростовського) (1696 р.), букварі (1779 р.). Окрему групу складали рукописи бібліотеки, представлені грамотами київських митрополитів, царськими грамотами 1691, 1693, 1697, 1708, 1709, 1710 рр., грамотами малоросійських гетьманів І.Самойловича, К.Розумовського [9]. Велика бібліотека монастиря займала значне місце серед монастирських приміщень [10].  Книгами бібліотеки користувалися всі, хто мав відношення до монастиря, і не тільки вони: ченці, архімандрити, архієпископи, а також прості люди, хто хотів вчитися грамоти.
Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир nривалий час був культурним центром Чернігівської землі. Цьому в значній мірі сприяло те, що в обителі з другої половини ХVІІ ст.. і майже все ХVІІІ ст. знаходилося місцеперебування відомих архієпископів Лівобережжя, знаних у країні та поза її межами не тільки як релігійних діячів, але й як представників науки тих часів Л. Баранович, І. Галятовський, Д. Туптало ( Ростовський), Адам Зерников, І. Максимович ввійшли в історію науки, як вчені-педагоги, енциклопедисти, священнослужителі, які своїми знаннями прославляли українскі землі. Їх діяння і твори носили  релігійний характер, але незважаючи на це, їх вклад у розвиток науки значний. Глибокі знання з латинської, французької, польської, болгарської та інших мов Європи, філософії, історії, музики, літератури дали їм можливість стати перекладачами, авторами багатьох підручників братських, монастирських, церковно-парафіяльних шкіл, колегіумів, семінарій та академій, творів з багатьох галузей наук. Свої думки викладені ними у таких працях: І. Галятовський «Ключ разу манія», «Алфавіт еретиков», Л. Баранович «Меч духовный», «О случаях жизни человеческой», Д. Туптало «Руно орошенное», І. Максимович «Феантроп нравоучительный», «Богородице Дево». Ці праці знаходилися практично в усіх монастирських бібліотеках Чернігівщини та були окрасою їх фондів.
Отже, розглянувши тільки декілька напрямків культурно-просвітницької діяльності Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, можна відмітити, що завдяки такому розвитку друкарства, бібліотечної справи, освіти та науки  протягом ХУІІІ ст.. православна обитель була знана та відома як в межах Російської імперії, так і в країнах Західної Європи.
Велику роль у відродженні українського культурного і церковного життя,відіграли грецькі вчені, серед них еласонський архієпископ Арсеній, Кирило Лука , а також українські вчені, що підтримували безпосередні контакти з Грецією ( Киприян з Острога, Йосип – чернець із Афону, Ігумке Германського монастиря Ісаакій), або ж були добрими знавцями грецької мови і письменства ( Лаврентій та Стефан Зизанії, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистянський).
Десятки ченців з Афону щороку приїжали на Україну з пожертвами, виконували місію дорадників (наприклад, дорадниками Клирика Острозького були Діонісій Палеолог), брали участь у церковних подіях ( патріарх царгородський Ієремія, протосинкел Никифор, Кирило Лука ріс), перебували на державній службі (Астаманій, посол Дорошенко в Царгороді, Данило Грек ). Зрештою, чимало українсько-шляхетських родин грецького походження.: Томари, Капністи, Тернавіоти, Левицькі, Янжули, Константиновичі, Христофоровичі, Мануїловичі, Урсали, Мотоніси, Мазепи. Тривалий час Ніжин і ніжинська земля також перебували у силовому полі великої грецької культури.
Ще 1657 року грецькі купці дістали торговий привілей від Богдана Хмельницького і оселилися у Ніжині, заклавши тут своє братство і започаткувавши щорічні ярмарки. Греки у Ніжині були незалежними від полкової влади, мали свій магістрат, будували храми, відкривали школи і бібліотеки, розгортали благодійницьку діяльність. Важко оцінити їхній величезний внесок у нашу духовну скарбницю. Тому вкрай важливо сьогодні актуалізувати інтерес до історії українсько-грецьких культурних взаємин, відчуття енергії цієї історії як живого організму, як феномену,-в основі якого-людська особистість. 
На особливу увагу заслуговуэ бібліотека Ніжинської Грецької Михайлівської церкви
При Київській Духовній Академії з 1872 року існувало церковно-археологічне товариство, яке створило тут музей. Експонти для його працівники збирали в усіх містах і населених пунктах України. Основною метою товариства і музею булла наукова розробка церковної археології, популяризація пам»ятокцерковної старовини, які зберігалися в цйерквах і моастирях, та передача їх, по можливості, в музей при Академії, а також розробка заходів для їх збереження.
Ніжинські священники тримали зв»язок із церковно-археологічним музеєм і поповнювали його своїми експонатами. У 1884 році законоучитель церкви Історико- філологічного інституту князя Безбородька А.Ф. Хойнацький подарував рукописний збірник, написаний різними почерками в ХІХ ст. Законоучитель Ніжинської жіночої гімназії Євграф Кушачевич передав до музею ікону Пресвятої Трійці ХVІІІ ст. оригінальної композиції.Колишній ктітор храму Михайлівської церкви А. Г. Кунілакіс подарував дві грецькі богослужбові книги 1687 і 1777 р.р. Дарували ніжинські священники й інші цінні експонати. Згодом вони стали членами – корреспондентами і дійсними членами церковно-рхеологічного товаритва.
Ось ці унікальні дарунки священників стали поштовхом для того, що працівники музею вирішили особисто познайомитися з Ніжинськими храмами, особливо – грецькими. Таке доручення від церковно- археологічного товариства отримав доцент О. О. Дмитрієвський, який читав лекції студентас ІІ – ІІІ курсів Київської Духовної Академії по церковній археології і літургистиці. Він декілька разів приїжджав до Ніжина. Перший раз приїхав у квітні 1884р. і познайомився з колишнім епітропом грецьких церков. А. Ю. Кунілакісом. Він йому розповів, що в Ніжинських грецьких храмах . особливо в Михайлівській церкві , зберігається багато рукописів та стародавніх книг. У Ніжині було три грецькі церкви. Дві у місті – Архпнгела Михайла і Всіх Святих, і одна на грецькому кладовищі – Святого царя Констянтна.
Бібліотека Михайлівської церкви зберігалася на дзвіниці в одній  шафі і комоді. Як згадує О. О. Дмитрієвський, книги і рукописи знаходились в хаотичному стані. Мабуть, їхні господарі не змогли оцінити їхньої історичної цінності. Там же знаходився і рукопис грецького Євангеліє Х ст. на пергаменті. Ці книги і рукописи в церковній службі не використовувались. О. О.Дмирієвський називає цінним у науковому відношенні близько 20и книг.
 О. О. Дмитрієвський ще декілька разів приїжав до Ніжина і, детально ознайомившись із рукописами і книгами, зробив повідомлення на  засіданні церковно-археологічного товариства при Київській Духовній Академії.
До О. О. Дмитрієвського ці книги і рукописи не Були повністю дослідженні і записані. Про них Були лише окремі згадки в працях А. Шафонського, В. І. Григоровича, Н. К. Старожевського. Трохи більше ці рарітети дослідив Філарет Чернігівській у книзі «Историко – статистическое описание Черниговскойм епархии», Чернігів, 1884, книга 7. Але систематизував, дослідив їхню історію, зробив детальний опис – О. О. Дмитрієвський в часописах «Труді Киевской Духовнолй Академии» за 1885 р., в номеорах 1-12 та «Православном обозрении» - 1885 р. - №2..
О. О. Дмитрієвський ознайомився з книгами і рукописами, оцінив « важность и громадное научное значение этих капиталов, лежавших  без всякого призора й должного употребления». На засіданні церковно – археологічного товариства 24 квітня 1884 року запропонував написати листа у відповідні інстанції про передачу книг і рукописів «вышедших из церковного употребления» для церковно-археологічного музею.
Такий лист був написаний у грецьку Михайлівську церкву. В ньому церковно-археологічне товариство прохало передати книги і рукописи, відібрані О. О. Дмітриєвським. Оскільки грецька Михайлівська церква без дозволу Чернігівської єпархії не змогла виконати це прохання, то ректор Київської Духовної Академії звернувся до Чернігівського Пресвященного Веніаміна. Він не заперечував, але попередньо просив, щоб ці книги і рукописи надіслали йому в Чернігів, щоб він міг особисто ознайомитися з ними. 29 червня Пресвященний Веніамін написав таку резолюцію: «Возвратить, присланные рукописи причту Нежинской греческой церкви, об’явить ему, что с моей стороны нет препятствия на уступку книг й рукописей церковно-археологическому обществу при Киевской духовной академии».
На основі цього розпорядження, 12 вересня 1884 р. О. О. Дмитрієвський і працівники церковно-археологічного товариства відібрали в бібліотеці Михайлівської церкви усі рукописи і частину рідкісних книг, важливих у науковому відношенні, і передали  їх церковно-археологічний музей при Київській Духовній Академії.
Фундатором побудови Ніжинських грецьких церков і створення бібліотеки був клітор О. Христофор Дмитрієв. Усі свої книги і рукописи він передав до бібліотеки. Свідченням цього є написи на книгах і рукописах, зроблені його рукою. Деякі рукописи написані братчиками отця Христофора Гаврилом і Миколаєм.
Чимало книг залишив для бібліотеки Софроній, митрополит Філіписійський і Драми, який довгий час проживав у Ніжині. Він же отця Христофора «призначил законно-рукоположенным й православным священником к отправлению всех обязанностей, соединенных с этим званием». Вінд митрополита Софронія був перееданий для бібліотеки збірник рукописів ХVІ-ХVІІ ст.. і рукописний чин літургії Іоана Златоуста. Ніжинець Стефан Яворський, місцеблюститель патріаршого престолу, подарував у бібліотеку чудовий Октоїх, написаний у 1671 році.
У бібліотеці був нотний Стіхірар 1764 р., який був подарований греком Олександром Костянтиновичем Іоніті. Зберігалися і два грецьких пергаментних Євангелія Х і ХІ –ХІІ ст., а також два пергаментних молдовлахійських Євангелія ХУІ ст.. Ці рукописи зберігалися в грецькій Михайлівській церкві і майже всі були передані в Київський церковно-археологічний музей.
О. О.Дмитрієвський описує і книги, які були передані в музей . Вони були переважно грецькою мовою, але декілька книг були молдовлахійських. Це пояснюється тим, що в Ніжинське братство зараховували волохів, румун та інші національності, які вели торгівлю в Ніжині.
Книги ці дарувалися визначними церковними і державними діячами та грецькими місіонерами. Гетьман Іван Мазепа подарував Євангеліє арабською мовою, надруковане в Алеппо в 1708 р. Великий стольник при дворі молдавського господаря Костянтина Кантакузіно у1698 р. – греко-румунське Євангеліє. Священник Христофор – два євангелія грецькою мовою 1651 і 1671 р.р. Подарував він, як уже говорилося, і інші книги.
Бібліотеку поповнювали священники грецької Михайлівської церкви: від О. Костянтина – Новий завіт Базельського видання 1655 р.; від Миколая – липнева Мінея 1730 р. Книги дарували і греки, які жили в Ніжині, або приїжали в місто торгувати. Це Іва Демболі – Грецьке Євангеліє 1737 р.; венеціанське видання; діти Гоголі – Євангеліє слов’янське 1803 р.; ієромонах Лакадемський Ігнатій – священний Катехізис Миколи Булгарі 1681р.; Кузьма Васильович Личков –Параклісіс. 1733 р.; Спиридон Замала – Апостол 1761 р.; Георгій Іванович – Біблію ХУІІ ст..; невідомі Павло і Федір – липневу Мінею 1689р.; фабрикант перепльотних виробів Іванов – слов’янське видання Євангелія 1875 р.; ніжинський грек Дмитро Спиридонович  Грассі – загальну Мінею 1862 р. і нотний октоїх 1857 р.
Усі рукописи і книги, які знаходились у грецькій Михайлівській церквіі потім були передані в церковно-археологічний музей, відзначалися старожитністю свого походження, належали до категорії рідкісних, у бібліографічному відношенні, книг і служать цінним джерелом для наукового дослідження церковної історії.
Науковий аналіз та детальний опис рукописів та книг був здійснений О.О.Дмитрієвським у часописах «Православное обозрение» , 1885, №2, в статті «Греческие Нежинские храмы и их капитальный вклад в церковно-археологический музей при Киевской духовной академии»і « Труды Киевской духовной академии, 1885, №3-12.
Всього в церковно-археологiчний музей поступило 40 назв книг і рукописів. У музеї, крім них, Були зібрані деякі богослужбові книги, ікони, які були цікаві в археографічному відношенні. Зокрема, значний науковий інтерес тоді і зараз викликає «устав Нежинского церковного братствап», але це окрема тема дослідження.
Отже, монастирські бібліотеки, а також власні митрополитів, єпископів, архімандритів відображають рівень та характер не лише освіти, а й української культури ХУІІІ ст.. в цілому, яка була гуманітарною за своєю суттю й сформувалася як синтез грекослов»янської та «латинської» культурних традицій. Книжкові зібрання того часу, незалежно від їх функціонального призначення та власників, дають уявлення про цілісність української культури перехідного періоду – від середньовіччя до нового часу.

Немає коментарів:

Дописати коментар