Володимир Караваєв (1811–1892)

"Його загальновизнана технічна довершеність і тонке діагностичне чуття викликали істинну повагу всіх його слухачів. А великий його практичний такт, властивість прислуховуватися до думок і пояснень інших і велика щодо цього толерантність здобули загальну пошану серед товаришів-лікарів... У сфері оперативної майстерності він був
дійсно великим."

                                                                                             (Е. Н. Неезе)

   У плеяді видатних діячів медицини чільне місце посідає один із заснов­ників вітчизняної хірургії, талановитий клініцист, видатний вчений-новатор, педагог — Володимир Опанасович Караваєв. Його вважають осново­положником низки важливих галузей медицини — вітчизняної офтальмо­логії, отоларингології, проктології, нейрохірургії, ортопедії та травматоло­гії. Людина надзвичайного таланту та сміливих ідей, В. Караваєв запозичив усе нове й краще, та, відкинувши консервативне, пішов власного дорогою. Час, що минув, лише підтвердив вірність обраного ним шляху: розроблені Караваєвим методи оперування набули ще більшого значення та отримали загальне визнання в багатьох країнах світу; його наукові праці стали унікаль­ним надбанням для практичної медицини.

   Народився майбутній хірург у старовинному місті В’ятка, у сім’ї заможного купця. Старші сини допомагали батькові в торгівлі, разом із ним брали активну участь у житті міста, вносили значні грошові пожертви на громадські потреби, за що були удостоєні звання по­чесних громадян В’ятки. А наймолодший син — Володимир — з самого дитинства тяжів до знань; найбільше його цікавили природничі науки, а практичний допитливий розум шукав шляхів для бурхливої діяльності, яка приносила б користь простому народу: "Я, признаться, давно уже замыслил стать лекарем. Особливо мне жалко людей из бедного сословия, не могу­щих платить лекарю за его посещения да за лекарства. А хворь, как вам известно, калечит не только тела, но и души человеческие". Надавати до­помогу тим, хто її потребує, — вирішив Караваєв та обрав для себе склад­ний шлях лікаря.

   З успіхом закінчивши гімназію у 1827 р., Володимир вільним слуха­чем вступив на медичний факультет Казанського університету. Це давало йому право після закінчення закладу працювати не за призначенням. Допит­ливий розум, творча обдарованість, схильність до наукової діяльності дали юнакові змогу стати одним із кращих студентів вищого навчального закла­ду, за що він був нагороджений срібною медаллю. У 1831 р. Караваєв за­кінчив навчання в університеті, отримавши звання "лікар І розряду". Але, прагнучи заповнити білі плями у своїх знаннях із хірургічних дисциплін, він вирушив до Петербурга, де на той час працювало багато досвідчених хірургів. Майже рік Караваєв пропрацював ординатором військово-су­хопутного госпіталю, згодом — позаштатним асистентом у Маріїнській лікарні для бідних. Однак здійснити свою мрію — підготуватися до само­стійної роботи — йому не вдавалося, бо старші лікарі не надто бажали ді­литися з молодим колегою своїми знаннями й досвідом. Той залишив лікар­ню та вирушив у наукове відрядження до Німеччини (1834), щоб ознайо­митися з новітніми досягненнями західноєвропейської медицини.

    В. Караваєв відвідав клініки провідних берлінських хірургів Руста, Юнгкена, Діффенбаха та Ґрефе. У клініці Ґрефе Володимир вперше зустрівся з Миколою Івановичем Пироговим, з яким його на довгі роки пов’язали міцні дружні стосунки. Наукові погляди Караваєва, його хірургічна майс­терність формувались під впливом цього геніального вченого та хірурга. Микола Іванович називав Караваєва своїм улюбленим учнем, хоча, як ві­домо, був не надто щедрим на похвалу; згодом Пирогов часто бував у нього на операціях. "Іду до Караваєва, — говорив він, — помилуватися філігран­ністю його операції". А Володимир Караваєв завжди згадував свого на­ставника з надзвичайною теплотою і вдячністю. "О Н. И. Пирогове я могу говорить только с признательностью. С первых же дней нашего знакомства Николай Иванович посоветовал мне остаться при этой специальности и не искать другой. Я последовал его совету и теперь после полувека скажу, что его совет был удачным. За это я всегда был признателен и сохраню это чув­ство до конца моей жизни".

   З Німеччини В. Караваєв вирушив у Дерпт (нині — м. Тарту, Естонія), де Пирогов працював на посаді професора кафедри хірургії. Це був найці­кавіший та найплідніший час у діяльності молодого лікаря: він вивчав ана­томію, із захопленням працював у хірургічній клініці, брав участь в експе­риментальних роботах Миколи Івановича. Спочатку разом із ним, а потім і самостійно Караваев почав вивчати актуальну та ще не досліджену на той час проблему — травматичну піємію. Остаточно обравши анатомо-фізіологічний напрям хірургії, Володимир склав іспити на ступінь доктора меди­цини, а в 1838 р. успішно захистив дисертацію на тему "Dephlebitidetrau­matica" ("О травматическом флебите"). Спираючись на ретельно проведені досліди, він не лише розкрив головні причини запалення судин, а й запро­понував власний спосіб лікування цієї небезпечної хвороби. Його перша наукова праця стала цінним внеском у медичну науку.

   Після захисту дисертації Володимир продовжив наполегливу працю в клініці та підготовку до самостійної діяльності. У 1839 р. його призначили на посаду хірурга Кронштадтського морського шпиталю. З того часу роз­почалась його самостійна практична та наукова діяльність, про яку він так довго мріяв. У Кронштадті Караваев багато та успішно оперує; його при­роджений талант та тривала підготовка дали вагомі результати.

   Володимиру Караваеву належить безперечний пріоритет у ліквідації скорбутної епідемії, що лютувала на той час у місті. Хвороба супроводжу­валася кров’янистим витоком у порожнину навколосерцевої сумки і, як правило, призводила до смерті. Тільки швидкий та майстерний прокол навколосерцевої сумки міг врятувати хворого. Караваєв першим в історії хірургії розробив техніку такого проколу та успішно провів операцію. "Этой своей операцией В. А. Караваєв делал тогда целую эпоху в хирургии" (М. Волкович). Його стаття "О проколе околосердечной сумки" (1839), за­снована на експериментальних і анатомічних дослідженнях, внесла багато нового в нерозвинену на той час галузь хірургії серця.

   Після року роботи в госпіталі Володимир Караваєв став відомим у Ро­сії хірургом. Професор Петербурзької медико-хірургічної академії І. Спаський запропонував Медичному комітету його кандидатуру на посаду завіду­вача кафедри хірургії медичного факультету Київського університету. "На­значение Караваева, душою преданного своему предмету, профессором в медицинский факультет св. Владимира я считаю истинным приобретением для этого медицинского заведения".

   До Киева Володимир Опанасович приїхав у лютому 1841 р. і з власти­вою йому енергією взявся за організацію нового факультету: започаткував нові клініки та кафедри, анатомічний театр, організував навчальний процес. Згодом йому випала честь стати першим деканом медичного факультету (1843). Він належить до когорти великих діячів, які принесли славу Київсь­кому університету.

   Викладацькій діяльності в стінах цього закладу В. Караваев присвятив понад півстоліття. Він зарекомендував себе талановитим педагогом, який зумів своїм учням передати не лише знання та навчити лікарському мис­тецтву, а й прищепити самостійність думки в лікарській справі. Багато уч­нів Караваева стали висококваліфікованими спеціалістами, серед яких: М. Волкович, К. Сапєжко, О. Яценко, О. Богаєвський та ін. Продовжуючи діяльність свого вчителя, вони виховали велику когорту земських і акаде­мічних хірургів, які своєю діяльністю сприяли подальшому розвитку медич­ної науки України. Професор хірургії Московського університету О. Боб­ров відзначав, звертаючись до Караваєва: "З-під вашого виховання вийшло більше сорока поколінь лікарів... Де тільки не зустрінеш ваших учнів. Во­ни впроваджують у життя і застосовують біля ліжка хворого ті принципи й знання, яких навчилися від вас. Так, Київ може справедливо гордитися, що в стінах цього славного університету живе і працює такий дорогоцінний хірург-учитель".

   Улітку 1845 р. відбулася важлива подія в особистому житті Володи­мира Опанасовича: він одружився з донькою почесного громадянина Мос­кви О. Лухманова — Анною Олександрівною Лухмановою. У майбутньому щасливе подружжя зростило й виховало чотирьох дітей — двох синів і двох доньок. Родина стала справжньою опорою, яка дала змогу Караваєву до останку присвятити себе клінічній роботі.

   Основним місцем хірургічної діяльності була створена ним факуль­тетська хірургічна клініка. Єдиний на увесь Київ і Київську губернію хі­рург, Володимир Опанасович провів багато операцій, серед яких — складні хірургічні втручання на обличчі (переважно з видалення пухлин, запальних процесів, різних фізичних вад); впровадження нових методів пластичних операцій. Особливою популярністю користувався запропонований Караваєвим спосіб накладання швів при пластиці твердого й м’якого піднебін­ня, а також нова методика при "вовчій пащі" та "заячій губі" зі збережен­ням червоної кайми губ. Для цієї операції вчений винайшов спеціальні ін­струменти: голкотримач і форму голки.

   До цього ж періоду діяльності Володимира Опанасовича належать ус­пішні операції в галузі отоларингології, під час яких вчений продемонстру­вав неймовірні можливості ринопластики, що на той час перебувала в стані зародження. У 1840 р. було опубліковано його працю "Ринопластика, обра­зование правой стороны, правого крыла и перегородки носа", у якій автор розкрив власний метод проведення операції, вразивши сучасників оригіналь­ністю задуму та дивовижною технікою виконання. Описав Караваев і но­вий метод вирівнювання носа та спосіб відновлення його дефектів.

    Видатними також є досягнення науковця в галузі гінекології, урології та проктології: він одним із перших у Росії провів оваріотомію, винайшов­ши для цієї операції свій зразок затискача; з великою майстерністю видаляв камені з сечового міхура; запропонував оригінальний та радикальний спо­сіб лікування випадіння прямої кишки, який за ефективністю та простотою був значно кращим від запропонованих його попередниками.

   Велика заслуга Караваєва й у використанні в хірургічній практиці ефі­ру, пізніше — хлороформу. Важливе значення мали експериментальні до­слідження (під час яких він вивчав механізми дії ефіру, безпосередньо на нерви, слизову оболонку кишківника, фізіологічні основи наркозу при інга­ляції, уведенні в артерії й вени) та клінічний досвід Володимира Опанасовича щодо застосування ефірного наркозу. Після М. Пирогова він займав перше місце за кількістю й різноманітністю методів наркозу, першим ви­клав показання та протипоказання до застосування інгаляційного та ректаль­ного ефірного наркозу, який вважав "важливим збагаченням як для меди­цини загалом, так і хірургії зокрема"; для вдихання парів ефіру вчений скон­струював власний апарат. Першу операцію під ефірним наркозом В. Кара­ваев зробив 18 лютого 1847 р., через декілька днів після того, як аналогічні операції були виконані в клініках Москви й Петербурга.

    Володимира Караваєва справедливо називають піонером хірургічної офтальмології: у 1869 р. з його ініціативи було організовано кафедру очних хвороб із клінікою на факультеті університету, де вчений досліджував па­тологію, етіологію та патогенез очних захворювань, проводив відповідні експерименти. Він винайшов новий метод усунення катаракти верхнім роз­різом. Операцію проводив ножем власної конструкції зі спеціальним фікса­ційним очним пінцетом; оперував однаково майстерно як правою, так і лі­вою рукою. Розроблений ним спосіб оперування отримав загальне визнан­ня в Росії та інших країнах; його й до сьогодні використовують багато оф­тальмологів світу. Першим у Росії Караваєв почав робити тенотомію при косоокості та розширив показання до іридектомії.

    Досвід і талант Караваєва як окуліста були підтверджені, коли його запросили до Криму для виконання операції з видалення катаракти колиш­ньому міністру — князю О. Голіцину. Операція пройшла успішно. На знак вдячності лікар отримав винагороду — діамантовий перстень із вензелем російського імператора. Згодом хірурга запросили для консультації імпе­ратриці Олександри Федорівни (дружини Миколи І), у якої Караваєв пра­вильно діагностував патологію сітківки ока.

   Учений сприяв подальшому розвитку хірургічної офтальмології та ви­окремленню її в самостійну галузь медицини. Його перу належать надзви­чайно цінні наукові праці з офтальмології "Об операциях образования ис­кусственного зрачка и по поводу косоглазия" (1842) та "О катаракте в практическо-хирургическом отношении" (1859), у яких він детально описав фак­тори, що впливають на наслідки операції.

   Діяльність Володимира Опанасовича випала переважно на доантисептичний період, коли результати навіть нескладних хірургічних втручань часто були незадовільними. Але Караваєв, навіть в умовах доантисептичної хірургічної практики, робив складні операції (ампутації стегна, плеча, гоміл­ки; екзартикуляції; резекції; кістковопластичні операції) та досягав блиску­чих результатів. Його віртуозна техніка, досконале знання топографічної анатомії, швидкість і точність під час оперування були предметом захопле­них похвал багатьох провідних хірургів світу. Всього Караваєв здійснив шістнадцять тисяч операцій, у тому числі близько трьох тисяч — з вида­лення катаракти.

   Для історії вітчизняної хірургії цього періоду особливу цінність ста­новить звіт В. О. Караваєва про свою майже сорокарічну клінічну діяль­ність у факультетській хірургічній клініці (з 1 листопада 1844 р. по травень 1882 р.), у якій докладно подано відомості про 3882 хворих, пояснено вплив певних факторів на перебіг патологічного процесу та наслідки ліку­вання. Додатком до праці став атлас із фотографіями хворих до та після операції. Звіт показав, яких вражаючих результатів досягав Караваєв завдя­ки високій діагностичній та хірургічній майстерності та досконалій на той час санітарно-гігієнічній роботі клініки.

   Блискуча оперативна техніка лікаря була добре відома за кордоном, а успішно проведені ним складні операції принесли йому славу одного з най­кращих хірургів XIX століття. Авторитет Володимира Караваєва був без­перечним.

  Демократ за переконанням, він протягом багатьох років у своїй замісь­кій дачі (нині — Караваєві дачі), де пристосував під амбулаторію спеціаль­ні приміщення, безоплатно приймав хворих, які приїздили до нього з усіх кінців світу. У народі лікаря називали "Каравай", про нього ходили леген­ди. Ось притча, що дійшла до наших днів: "Зустрілося двоє селян, один йшов з Києва, інший — до Києва. Питає той, що йде з Києва: "Куди ідеш, чоловіче?" Йому відповідає той, що йде до Києва: "Іду до Києва, у Лавру, Богу помолитись і Караваю уклонитись". Такої високої честі в народі се­ред лікарів ще ніхто ніколи не удостоювався.

   Навіть досягнувши похилого віку, Володимир Караваєв щоденно пра­цював по 10—12 годин на добу. Упродовж багатьох років він надавав без­оплатну допомогу хворим Київського військового госпіталю, лікарні цеса­ревича Олександра (нині — Олександрівська (Жовтнева) клінічна лікарня м. Києва), Київського міського правління товариства Червоного Хреста.

  Багато часу Володимир Опанасович присвятив складанню навчальних посібників. У 1858 р. було опубліковано його "Лекции по оперативной хи­рургии", які двічі перевидавались. Цей підручник, як і вся методика викла­дання Караваева, здебільшого мав практичну спрямованість. Однак, поряд із питаннями практичної хірургії, в "Лекциях..." знаходили відображення й питання патології, фізіології та анатомії. 1886 р. учений видав класичний підручник оперативної хірургії, який увійшов до золотого фонду вітчизня­ної медичної науки. Додатком до нього став "Атлас к сочинению оператив­ной хирургии", який за своїм художнім виконанням та наочністю залиша­ється показовим і за наших часів.

   Окрім наукової, лікарської та педагогічної діяльності, В. Караваєв зай­мався активною громадською роботою: був засновником Російського хірур­гічного товариства імені М. І. Пирогова; протягом тривалого часу був пре­зидентом Товариства київських лікарів.

   У 1881 р., коли закінчився термін служби в Київському університеті Св. Володимира, Караваєв подав рапорт про відставку, однак заяву не було затверджено, і Володимир Опанасович залишився позаштатним професо­ром кафедри оперативної хірургії медичного факультету Київського уні­верситету. Цю посаду вчений займав до кінця свого життя.

   У 1886 р. було широко відзначено 50-річний ювілей наукової, педаго­гічної, а в 1890 р. — професорської діяльності В. Караваева. Обидві події перетворилися на грандіозні свята, на які з привітаннями з’їхалося багато представників медичної громадськості, суспільних діячів та його учнів. На ювілей Володимира Караваева відгукнувся імператор Олександр III, віддя­чивши доктору медицини й хірургії надзвичайно рідкісною нагородою, найвищим чином — дійсного таємного радника. Це стало визначною поді­єю в історії міста, бо з часу видання Петровської табелі про ранги (1722) й понині в Києві тільки дві особи удостоїлися подібної Монаршої нагороди: М. Юзефович і В. Караваєв. Вищі державні інстанції щедро нагородили всесвітньовідомого хірурга, відзначивши його заслуги на медичній ниві. Рада університету висловила щиру подяку за багаторічну плідну діяльність та обрала професора Караваєва своїм почесним членом. Підсумовуючи його наукову діяльність, ректор університету відзначив: "Вы рука об руку с незабываемым Н. И. Пироговым создали значение русской хирургии в об­ласти врачебных наук, положили незабываемые основы русской хирурги­ческой школы. Только этой заслугой Вы навсегда вписали свое имя в исто­рию русской медицины".

   Протягом багатьох років Караваев був почесним членом Російського хірургічного товариства імені М. І. Пирогова, а також університетів: Київ­ського, Архангельського, Віденського, В’ятського, Катеринославського, Кавказького, Кам’янець-Подільського, Кишинівського, Одеського, Харків­ського, Херсонського, Казанського. Здавалося, діяльність цієї людини,            не­зважаючи на похилий вік, триватиме ще довго. Та долею судилося інакше...

Могила професора В. Караваєва на Байковому цвинтарі

   12 лютого 1892 р., у віці 29 років, помер молодший син Караваєва — Дмитро. Це горе зломило Володимира Опанасовича, і менш ніж через мі­сяць, 3 березня він помер. Поховання відбулося на Байковому кладовищі. Прощальну літургію здійснював кафедральний протоієрей Петро Григоро­вич Лебединцев (той самий Лебединцев, який тридцять років тому відспі­вував Великого Кобзаря України — Шевченка).

   Не сотні, навіть не тисячі — десятки тисяч людей прийшли попроща­тися з видатним лікарем. Багато теплих слів лунало на його адресу, особли­во зворушливою стала промова професора І. Сікорського: "... Имя Киева — дорогого нашему сердцу Киева — останется навсегда связанным с именем Караваева. Своим великим искусством Караваев положил прочное основа­ние врачебной славы Киева и его медицинского факультета, и нам остается лишь поддерживать эту славу. Имя Караваева навсегда останется популяр­нейшим как имя народного героя, и вдали от Киева — в самых отдаленных концах обширной России, и здесь, под этими величавыми священными сводами университетской тиши. В этих стенах, где зреет и крепнет челове­ческое знание, где живет наука, он всегда останется героем врачевания под скромным именем труженика науки".

   Попереду похоронної процесії студенти несли подушечки з викладе­ними на них орденами, якими нагородили покійного. Їх було вісім: орден Св. Станіслава II і І ступеня, Св. Анни II і І ступеня та Св. Анни II ступеня з Імператорською короною, Св. Володимира III і II ступенів, орден Св. князя Олександра Невського. Це був похорон заслуженого генерала від медици­ни, полем битви якого була операційна, а противником, наполегливим і підступним, — хвороби його пацієнтів.

   Після смерті В. Караваєва в клініці факультетської хірургії встановили бронзовий бюст "засновника київських клінік" (підгруддя відлито в Петер­бурзі, воно й зараз знаходиться у факультетській хірургічній клініці Київ­ського національного медичного університету). Видатна лікарська, педаго­гічна та громадська діяльність В. Караваєва були відзначені обранням його почесним громадянином Києва, а вулицю Шулявську, на якій він жив, пе­рейменовано на Караваєвську (нині — вул. Льва Толстого). Ім’я Караваєва й надалі залишилось на карті Києва. Його носить одна із столичних вулиць, що знаходиться неподалік ще однієї місцевості Києва, пов’язаної з ім’я Володимира Опанасовича — Караваєвих дач. На будинку, в якому довгі роки жив і відійшов у Вічність Володимир Опанасович — встановлено меморіальну дошку.

   Моральне обличчя Караваева, його любов до науки, уважне та співчут­ливе ставлення до хворих, його діяльність лікаря дають підстави характе­ризувати його як світлу, гідну наслідування особистість, а наукова реаліза­ція в хірургії — йому незаперечне право на безсмертя.

ЛІТЕРАТУРА

Основні видання творів В. О. Караваева:

Караваев В. А. Оперативная хирургия / сост. по запискам проф. В. Караваева. — К. : [Тип. Н. Давыденко], 1885. — 276 с.

Караваев В. А.Оперативная хирургия / В. А. Караваев. — К. : Унив. тип. И. И. За­вадского, 1886. — 342 с.

Караваев В. А.Атлас к сочинению оперативной хирургии / В. А. Караваев. — К. : Унив. тип. И. И. Завадского, 1886. — 49 с. : ил.

Караваев В. А. Оперативная хирургия : лекции проф. В. Караваева / В. А. Караваев.— 3-є испр. изд. — К. : [Тип. Кульженко и Давыденко], 1873. — 512 с. : ил.

Караваев В. А. Оперативная хирургия : лекции проф. В. Караваева / В. А. Караваев.— К. : [Тип. С. В. Кульженко], 1878. — 458 с. : ил.

Караваев В. А.Ведомость об операциях, сделанных г. Профессором хирургии Кара­ваевым в г. Киеве с 1 января 1842 по 1 июля того же года / В. Караваев // Друг здравия, приложение к журналу. — 1843. — С. 55—56, 65—66.

Караваев В. А.Записки из лекций оперативной хирургии / В. А. Караваев ; сост.: Ф. Тугенгольдом и С. Штейнбергом. — К. : [б. и.], 1860. — 307 с.

Караваев В. А.Записки из лекций оперативной хирургии ординарного профессора

В. А. Караваева, составленная студентами императорского университета Св. Владимира. — 2-е изд. — К. : [б. и.], 1861. — 384 с.

Караваев В. А. Ринопластика, образование правой стороны, правого крыла и перего­родки носа / В. Караваев // Друг здравия. — 1840. — № 1. — С. 5—7.

Караваев В. А.О катарактах в практическо-хирургическом отношении / В. Караваев // Военно-медицинский журнал. — 1859. — Ч. 75, № 4. — С. 554—584.

Караваев В. А.О радикальном излечении выпадения заднепроходной кишки (prolap­sus ani) / В. Караваев // Друг здравия. — 1842. — № 17. — С. 132—134.

Караваев В. А. Об операциях образования искусственного зрачка и по поводу косо­глазия / В. Караваев // Друг здравия. — 1842. — № 38. — С. 302.

Караваев В. А. Случай овариотомии / В. Караваев // Медицинский вестник. — 1867. — №23. — С. 222—224.

Караваев В. А. Овариотомия / В. Караваев // Медицинский вестник. — 1868. — № 36.

— С. 342—344.

Караваев В. А.Две овариотомии / В. Караваев // Медицинский вестник. — 1869. — № 1. — С. 5—7 ; № 4. — С. 29—32.

Караваев В. А. Устройство и употребление двух катарактных ножей и жома, употреб­ляемых при овариотомии / В. Караваев // Университетские известия. — 1869.—№ 12. —С. 33.

Караваев В. А.Хирургическая факультетская клиника императорского университета Св. Владимира с 1 ноября 1844 г. по май 1882 г. под дирекцией заслуженно­го ординарного проф. В. А. Караваева / сост. под ред. В. А. Караваева. — К.: Тип. Ун-та Св. Владимира, 1885. —473 с.

Караваев В. А.Речь, произнесенная в торжественном собрании Университета Св. Вла­димира 26 августа 1863 года ординарным профессором В. Караваевым / В. Караваев // Университетские известия. — 1863. — № 8. — С. 33—44.

Празднование пятидесятилетия научной деятельности профессора

B. А. Караваева / В. А. Караваев. — К. : [Тип. Кушнерева], 1886. — 42 с.

Празднование пятидесятилетия профессорской деятельности профес­сора В. А. Караваева : (1840—1890 гг.) / В. А. Караваев. — К. : [Тип. Куш­нерева], 1890. — 32 с.

Про В. О. Караваева

Михайлов С. В. А. Караваев 1811—1892 : (жизнь и деятельность) / C. Михайлов. — JI. : Медгиз, Ленингр. отд-ние, 1954. — 272 с.: ил.

Верхратсъкий С. А. В. О. Караваев / С. А. Верхратський. — К. : Здо­ров’я, 1976. — 44 с. : портр. — (Видатні вітчизняні вчені-медики).

Постолов М. П. Владимир Афанасьевич Караваев (1811—1892) / М. П. Постолов // Врачебное дело. — 1951. — №9. — С. 847—850.

Бенюмов Р. Я. В. А. Караваев (1811—1892) — выдающийся русский хирург XIX столетия / Р. Я. Бенюмов // Клиническая медицина. — 1952. — № 1, —С. 87—90.

Бенюмов Р. Я. В. А. Караваев (1811—1892) / Р. Я. Бенюмов // Новый хирургический архив. — 1961. — № 7. — С. 3—6 : портр.

Курилин И. А. 150 лет со дня рождения В. А. Караваева / И. А. Курилин // Журнал ушных, носовых и горловых болезней. — 1961. — № 4. — С. 88—89 : портр.

Коломийченко М. И. Выдающийся деятель отечественной хирургии Вла­димир Афанасьевич Караваев : (к 150-летию со дня рождения) / М. И. Ко­ломийченко // Хирургия. — 1962. — № 3. — С. 131—134.

Владимир Афанасьевич Караваев // Вестник хирургии имени И. И. Греко­ва. — 1966. — Т. 97, № 7. — С. 2 : портр.

Заверный Л. Г. Владимир Афанасьевич Караваев : (к 175-летию со дня рождения) / Л. Г. Заверный, А. И. Пойда, Ю. Д. Любицкий, А. П. Ищенко // Хирургия, — 1986, —№7. —С. 153— 155.

Постолов А. М. В. А. Караваев : (к 90-летию со дня смерти) / А. М. По- столов // Хирургия. — 1982. — № 9. — С. 110—111 : портр.

Басс М. М.Учень великого Пирогова / М. М. Басс // Наука і життя. — 1961. — № 9. — С. 60 : портр.

Червинский П. Почетный гражданин / П. Червинский // Зеркало неде­ли.— 1995. — 20—26 мая. — С. 15.

Віленський Ю. Г арт Караваєвської школи / Ю. Віденський // Медична газета України. — 1995. — № 6. — С. 8.

Крамаревский В. А. О приоритете профессора Киевского университета В. А. Караваева / В. А. Крамаревский // Вестник офтальмологии. — 1952. — № 2. — С. 45—47.

Пучкова Я. "До Києва — Богу помолитися і Караваю поклонитися" : [про B. О. Караваева] / Я. Пучкова // Столиця. — 2005. — 22—28 квіт. — С. 28.

Телешов А. Почему дачи — Караваевы? / А. Теленков // Киевские ве­домости. — 1997. —4 июня. — С. 14.

Грандо О.Подорож у минуле медицини / Грандо О. — К. : Тріумф, 1995. — 175 с. — ІБВМ 5-7707-8014-2. — Про В. Караваєва — С. 50—52.

Караваева Профессора улица // Киев : энциклопед. справ. / под ред. А. В. Кудрицкого. — 3-є изд., доп. — К., 1986. — С 247.

Караваевы Дачи //Там само. — С. 247—248.

Караваев Владимир Афанасьевич (1811—1892) // Большая медицин­ская энциклопедия : в 30 т. / акад. Б. В. Петровский (гл. ред.). — 3-є изд. — М., 1979. — Т. 10. — С. 106—107 : портр.

КараваевВолодимир Опанасович (1811—1892) // Визначні імена в іс­торії української медицини / О. Грандо ; Центральний музей медицини України. — К., 1997. — С. 205—206 : портр. — КВЫ 966-7237-04-4.

ІЛЮСТРАЦІЇ

КараваевВладимир Афанасьевич : [фотография] // Большая медицин­ская энциклопедия : в 30 т. / акад. Б. В. Петровский (гл. ред.). — 3-є изд. — М., 1979, —Т. 10, —С. 106.

[Караваев Владимир : фотопортрет] // Хирургия. — 1982. — № 9. — C. 110.

[Караваев Владимир : фотопортрет] // История офтальмологии. — 2005. — №4.—С. 50.