Євгенія Ярошинська

"В мені пробудилась національна

самосвідомість, краще вже трудитись

для свого народу, як для чужого".

(Євгенія Ярошинська)

     Євгенія Іванівна Ярошинська  – письменниця, учителька, особистість, життя та творчість якої ще досі повністю не дослідженні. Людина надзвичайної сили волі, непереборного ентузіазму, вона випромінювала оптимізм і просто фантастичну впевненість у тому, що добро таки має перемогти. Вона належала до тих людей, якими зазвичай не опікуються, знаючи, що вони самі дадуть раду і собі, й іншим; переживаннями, внутрішнім світом, почуттями, болями яких не переймаються, звиклі до їхньої сили. Можливо, так рано і так раптово пішла Є. Ярошинська з життя через те, що переповнила її енергія і власних емоцій, і емоцій, пов'язаних з життям інших людей. Усе проживала по максимуму з великою вимогливістю до себе, з переконаністю, що має право вчити інших лише тому, що сама досконало знає.

   Євгенія Ярошинська народилася 18 жовтня 1868 р. у с. Чункові Кіцманського повіту на Буковині в сім’ї учителя. Ярошинські виховували двох синів і двох доньок, але насамперед дбали про хлопців як майбут­ніх голів родин: їм давали вищу освіту, дівчатам, за словами  О. Кобилянської, "достатньо було господарського знання, знання красного шит­тя, а також краснопису і знання святого письма. Читання взагалі, знання французької мови (хоча б лише поверхове), гра на гітарі, на фортеп'яні, танці  – от і все, що давалось дівчині як духовне віно".

   Таке духовне віно дістала від батьків і Є. Ярошинська. Початкова грамота вдома і шість класів (закінчила з відзнакою) Чернівецької гім­назії, де викладання велося німецькою мовою 
– оце й уся освіта. Знач­но більше їй дісталося від Бога – талант і неймовірна працьовитість.

   Немаючи можливості втамовувати інтелектуальний голод навчанням в університеті, вона вдома "читала і писала неустанно, що не можна було її від книжок відірвати" — згадував батько. Читала дуже багато: И. Ґете, Ф. Шіллера, Й. Гердера, К. Віланда, Г. Лессінґа, Г. Гейне, Й. ф. Ейхен- дорфа, А. Шаміссо, Ф. Рюккерта, Е. Гейбеля, Ф. Еберта, Н. Ленау, А. Грюна, звичайно, в оригіналі — німецькою мовою; Дж.-Г. Байрона, Дж. Мільтона, В. Шекспіра, В. Гюґо, Ж. Расіна, Ж. Мольєра, Н. Шатобріана — у перекладі.

   Уже в юні роки робила вона перші кроки на літературній ниві: в одному з німецьких часописів було надруковано твір шістнадцятирічної Євгенії "Жіноче серце". Редакція дала схвальну оцінку твору, заохочу­вала до подальшої літературної праці. Але невідомо, чи мали б ми сьо­годні українську письменницю, якби в 1885 р. не почала виходити газе­та "Буковина", редактором якої був Ю. Федькович. "В мені пробудилась національна самосвідомість, — писала Ярошинська бібліографу І. Левицькому (1850 — 1913) в автобіографічному листі, — я сказала, що краще трудитись для свого народу, як для чужого, і під впливом таких думок написала повісточку: "Уроєна слабість" (1886), котру "Буковина" видрукувала..."

   Відкривши це благородне, найсвятіше почуття, Є. Ярошинська по­становила закріпити його в собі і пробуджувати в інших, приспаних денаціоналізацією, румунізацією, онімечченням. Відтепер національний елемент став невід'ємною частиною її думок, прагнень, поведінки, сти­мулом і змістом життя. З того часу вся її праця була підпорядкована завданню якомога глибше пізнати свій народ, його історію, мову, куль­туру, літературу, щоб шляхом просвіти розбудити людину в людині, її національну гідність.

   Євгенія Іванівна увійшла в українську культуру як талановита пись­менниця, активний громадський діяч, педагог, перекладач, етнограф, фольклорист. Жила і творила Ярошинська на Буковині, штучно тоді відмежованій політичними кордонами від інших українських земель. Загарбана Австрією 1774 р., Буковина фактично стала її колонією, україн­ське населення було позбавлене політичних прав, а панівні класи жор­стоко експлуатували трудящих. Боротьба проти соціального й національного гніту нещадно придушувалася. Було розгромлене селянське по­встання, що спалахнуло в 1840-х рр. на Буковині під проводом відомого революційного діяча Лук'яна Кобилиці. Правда, внаслідок революції 1848 р. в Австрії, влада якої поширювалася й на Буковину, уряд був змушений скасувати кріпосне право, але це скасування проводилося "зверху" і не поліпшило ні матеріального, ні культурного становища трудящих. Колонізатори докладали всіх зусиль, щоб понімечити україн­ське населення. "Під впливом німецьких урядів і шкіл витворилися на Буковині такі обставини, що вся інтелігенція прийняла німецьку мову за свою — і її уживала і в розмовах і на письмі, бо лише її і знала так, що могла писати без трудності", — підкреслював Осип Маковей. Перша на Буковині газета, що друкувалася українською мовою, з'явилася тільки в 1885 р. Це була "Буковина".

   Початок літературного руху на Буковині пов'язаний з іменами Ю. Федьковича та С. Воробкевича, які відчули на собі значний вплив культурного життя Наддніпрянської України та Галичини. Вони вперше у своєму краї звернулися до джерел народної мови і ввели її до літера­турного вжитку, уперше розповіли у своїх творах про життя простих буковинців. Але навіть Ю. Федькович і С. Воробкевич, як і О. Кобилянська, свої ранні твори писали німецькою мовою, що було викликано процесами насильного понімеччування Буковини. Німецькою мовою розпочала літературну діяльність й Ярошинська.

   Починати довелось майже з нуля. Українську мову Євгенія чула тільки вдома; з української літератури прочитала кілька поезій і повість "Люба-згуба" Ю. Федьковича, історії України не читала. У гімназії дба­ли про "винародовлювання" вихованців, тому рідна мова була замінена німецькою. Отже, учні говорили та думали німецькою. В інтелігентних родинах вважалося ознакою поганого тону розмовляти "мужицькою" мовою.

   Для Є. Ярошинської Ю. Федькович і редакція "Буковини" стали добрими порадниками, що власним прикладом показували, хто вони, "чиїх батьків діти". Саме до Федьковича Євгенія звернулася з про­ханням дати список творів, корисних для читання: "Прошу Вас, ви­сокоповажний пане, будьте і надалі моїм ангелом-хранителем, кот­рий би мене остерігав і на праву дорогу, котра провадить до честі і слави, направив".

   Редакція газети "Буковина" порадила Ярошинській писати так, як народ говорить, уникаючи церковно-московської мішанини і предмету для своїх творів з чужого життя, аристократії і чужих народів. "Щодо оповідань, най служать Вам у кожнім взгляді повісті Федьковича, Вовч­ка і др., щодо поезій — держіться Шевченкових творів. Читання творів наших питомих писателів українських, галицьких і буковинських принесе Вам найбільшу користь".

    Так Є. Ярошинська познайомилася з творчістю І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квігки-Основ'яненка, Марка Вовчка, К. Устияновича, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного,                 Т. Шевченка, І. Франка.

   Особливо великий вплив на Є. Ярошинську справив Ю. Федькович, який постійно підтримував письменницю і спрямовував її на шлях служіння своєму народові. Його поезії, "повні ніжної краси, читала по кілька раз, навіть вчила їх напам'ять", — згадувала письменниця у листі до І. Левицького. У газеті "Буковина" Є. Ярошинська друкує рід­ною мовою свої оповідання. Особистим прикладом і порадами буковин­ський поет сприяв і фольклористичній діяльності Євгенії Іванівни, яку вона розпочала разом із написанням художніх творів. Чималу роль у становленні Є. Ярошинської як української письменниці і фольклориста зіграв відомий український письменник, фольклорист, активний гро­мадський діяч, друг І. Франка М. Павлик. Він заохочував письменницю збирати фольклор, вивчати твори Шевченка: "...Я радив би Вам таки найбільше записувати народні пісні та оповідання та пробувати про всякі справи просто говорити з народом, то тоді скоро виробиться у Вас стиль — усе стане Вам іти гладко, про все станете говорити просто... Особливо, коли хочете писати і поезії, то мусите перше добре пройти школу народних пісень та Шевченка, мусите їх читати вголос, розбира­ти до найменшої дрібниці", — писав М. Павлик до Є. Ярошинської.

   Прислухаючись до порад Ю. Федьковича та М. Павлика, Євгенія Іванівна багато працювала, постійно читала та вдосконалювала пись­менницьку майстерність. Фольклористичну діяльність, як і літературну, Є. Ярошинська розпочала досить рано. З чотирнадцяти років вона вже записувала народні пісні. Збирання фольклору було своєрідним подви­гом дівчини, адже в ті часи в понімеччуваній Буковині серед інтеліген­ції було чимало людей, що цуралися всього українського. "Кілько раз мене мої подруги висміяли за мою демокрацію, як вони з мене кепкува­ли, що я селян тримаю за людей, що я з тими розмовляю по-людськи, що восхищаюсь їх піснями і шаную їх обичаї", — писала Є. Ярошинсь­ка М. Павликові 18 грудня 1888 р. "Но то мене не звело з дороги, — продовжує Ярошинська в цьому листі. — Я все була і буду найбільшою приятелькою мого народа. Будучи дочкою сільського учителя, я щодень маю спосібність сходитись з народом і студіювати єго житє".

   Записування фольклору дало письменниці можливість всебічно ви­вчити життя народу, пізнати його багатий духовний світ. "При сій наго­ді, — писала Ярошинська, — відкрився мені весь скарб народної словес­ності, вся краса народної мови і поезії. Я пізнала, що сей наш народ... мав великі інтелектуальні здібності...".

   Зібравши сто п'ятдесят пісень, Є. Ярошинська надіслала їх у Чернів­ці до літературного товариства "Руська бесіда", яке ще 1886 р. оголо­сило конкурс на кращу збірку народних пісень. Збірку молодої пись­менниці визнали найкращою, але премії не дали і пісні не опублікували: не було коштів. Однак Євгенію це не зупинило, вона продовжила свою нелегку, але надзвичайно цікаву роботу, і невдовзі кількість зібраних нею пісень досягла чотирьохсот п'ятдесяти; їх вона послала до Львова. Але й на цей раз її записи не були опубліковані. Письменниці навіть нічого не відповіли. Тоді вона надіслала свою збірку до Російського географічного товариства в Петербург. 22 грудня 1888 р. на засіданні його ради Є. Ярошинську за збірку "Пісні буковинсько-руського народу з-над Дністра" нагородили великою срібною медаллю та грошовою премією — 500 крб. Але, на жаль, збірка так і не була надрукована.

   Деякі свої фольклорні записи Євгенія надіслала І. Франкові та М. Павликові, а 1892 р. до Львівського товариства "Просвіта" нову збір­ку народних пісень, але й цього разу не пощастило: вона не побачила світ. Проте рукописні збірки Є. Ярошинської стали у пригоді дослідни­кам фольклору (зокрема, ними користувалися М. Павлик, І. Франко,О. Маковей та інші.

   У 1880—1890 рр. Є. Ярошинська починає збирати й етнографічні матеріали. Про це є згадки в її листах до М. Павлика та видатного чесь­кого фольклориста й етнографа Ф. Ржегоржа, якому невтомна фольк­лористка передала чимало малюнків народних вишивок, писанок (і самі писанки), зразків народного одягу, а також описи народних вірувань про сонце і місяць, народні легенди, народний календар свят, гербарій лі­карських рослин з відповідними поясненнями. Малюнки народних ви­шивок, зроблені Є. Ярошинською, публікувалися в чеських і німецьких журналах.

   Багато цікавих фольклорних та етнографічних матеріалів Євгенія Іванівна передала етнографу О. Монастирському. Зібрані нею пісні, прислів'я, приказки, описи народних обрядів, народні ігри, народну ме­дицину тощо вчений використав у праці про українців Буковини. У 1891 р.     Є. Ярошинська надіслала до Львівського об'єднання товариства "Про­світа" фольклорно-етнографічну розвідку під назвою "Весільні обичаї буковинсько-руського народу в наддністрянських околицях", яка скла­далась з п'ятидесяти шести весільних пісень й була надрукована в "Ка­лендарі товариства "Просвіта" на рік переступний 1892". Про свою "збирацьку роботу" Євгенія Іванівна розповідає в листах до своїх друзів і знайомих, а також у художніх творах ("Вірна люба"). Фольклорно-етнографічна праця плідно позначилася на літературних творах пись­менниці. Як і інші українські художники слова, вона черпала для своїх творів теми, образи та ідеї з народної поезії. Чимало народних пісень органічно ввійшло до новел "Понад Дністром", "Липа на межі", "Про­клятий млин", до повісті "Перекинчики". Це надало творам письменниці емоційної сили й краси. У дусі казок написано твори для дітей: "Цвіти", "Найбільший скарб", "Панна і мужичка", "Богиня снів", "Сніг", "Лис і бузько", "Орел і лис". За народними мотивами створено оповідання "Брати".

   Сучасники Є. Ярошинської високо оцінили її діяльність. Так, М. Пав­лик назвав її "різносторонньою невсипущою робітницею — рішучою громадянкою". Український письменник-демократ С. Яричевський, який особисто знав Ярошинську, у своїх спогадах про письменницю наголошував, що це була "одна з перших жінок буковинських", яка "власним трудом і силою волі видобулася з низин ігноранції, вибилася на ясну поляну-царину рідної літератури, осяяну всіма проміннями га­рячої любові до цілого нашого українського народу... В ній пізнав я ви­сокоідейну людину, що розуміла, відчувала і всім серцем плекала ідеали України" .

   Є в записах Євгенії Ярошинської й балади. Деякі з них дуже давньо­го походження, наприклад, балада "Іди, синку, куда знаєш". Збирала письменниця-фольклористка і календарно-обрядову поезію — колядки, щед­рівки, обжинкові пісні, коломийки — своєрідний поетичний літопис жит­тя українського народу гірського краю. Ім’я Євгенії Ярошинської добре відоме і в наші дні. Окремими книгами вийшли твори письменниці.

   Кінець 1880-х рр. — це напружена виснажлива праця в кількох на­прямах. Як письменниця вона привернула увагу І. Франка, котрий, здій­снюючи огляд української літератури за 1888 р., відзначив: "Гарний талант початківця виявився на Буковині в особі панни Є. Ярошинської, яка своїми новелками, взятими з життя, підтримує виключно буковин­ські видання".

   У липні 1891 р. Євгенія у складі делегації діячів української куль­тури Галичини відвідала етнографічну виставку в Празі, враження від якої описала в "Споминах з подорожі до Праги". З білою заздрістю ди­вилась Ярошинська на чеських жінок-патріоток, перейнятих проблема­ми сучасного життя, безпретензійних в одязі, у поведінці з чоловіками, ділових і жіночних водночас. Приклад чеських жінок, які щасливо по­єднали соціальне й жіноче питання, знайомство з Н. Кобринською, ви­датною діячкою феміністичного руху в Галичині, надихнули письмен­ницю взятися до праці. Є. Ярошинська остаточно утвердилась у думці працювати для народу на ниві освіти. З 1888 р. вона виступає з публіч­ними статтями в газеті "Буковина" та журналі "Народ", в альманасі "Наша доля" — на теми соціальної емансипації людини, особливо жін­ки; про соціальне становище селян, особливо селянок у тодішньому су­спільстві; про роль і завдання інтелігенції у національно-визвольному русі; про стан і потребу національної освіти тощо: "Дещо про буковин­сько-руську інтелігенцію", "Як ведеться нашим селянкам на Буковині, коло Вікна", "Чого нам боятися?" та багато інших. Поринувши з головою в громадську роботу,   Є. Ярошинська не полишає письменницької й педагогічної діяльності. Вона обстоює навчання дітей рідною мовою в дусі любові до своєї землі, свого народу.

   Є. Ярошинська разом з Н. Кобринською, О. Кобилянською, У. Крав­ченко брала участь у написанні та поданні низки петицій до австрійсь­кого парламенту, домагаючись права жінки на навчання в університе­тах, відкриття української жіночої гімназії. Вона співпрацювала з орга­нізаціями різних товариств у відкритті читалень, виступала з доповідями на конференціях, стала членом Радикальної партії, заснованої І. Фран­ком та М. Павликом; у журналі "Дзвінок" опублікувала більше 40 творів для дітей; 12 травня 1896 р. склала кваліфікаційний іспит, що давав пра­во викладання німецькою та українською мовами. "Моя писательська діяльність не приносила мені ніяких гонорарів, звичайно, як у русинів, треба, отже, за кавалком хліба обзиратись, щоб могти для своєї музи жити". Є. Ярошинська навчала семилітніх дівчаток вишивати прекрас­ні узори, а старших гаптувати та панчохи плести, не забуваючи при цьому читання, писання і рахування. Віддавалася роботі цілком. Свої знання, уміння, серце, любов передавала дітям, не цураючись пособити в міру можливості й їхнім батькам-селянам. Її поведінка, праця, незалеж­ність викликали подив та осуд ровесниць. Євгенія Іванівна не цура­лась, як вони, своєї мови, не насміхалась над своїм народом, чесно від­працьовувала шматок хліба, як це робили І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, пізніше М. Коцюбинський, котрі, часто за рахунок власного сну і здоров'я, займалися літературою. Вона тішилася найменшим по­ступом у праці своїй, навчанні дітей, але найбільшим щастям світилися її очі, коли серед того загального суму, темноти, горя і байдужості ба­чила проблиск національного прозріння народу, пробудження зі спляч­ки, зацікавленість у власній долі. Тоді не чула втоми і з новими силами поринала в працю, бо "нема ліпшої потішительки в журі, як праця, при ній забуваєся на бурі, які душею метають, на біль, що серце стискає, а хочеться все вперед та вперед йти. Отже, най жиє праця!".

   І Євгенія Ярошиинська йшла по життєво-творчій дорозі граціозно і впевнено, не сповільнюючи кроку, не звертаючи вбік, жодного разу не впавши. Звіт, який вона прочитала на вчительській конференції — останній публічний тріумфальний виступ у Чернівцях — уважно вислу­хали й високо оцінили 200 учасників.

    До останнього дня Євгенія Іванівна намагалася дбати про духовний хліб для свого народу. Перемагаючи смертельний біль (невдала опера­ція), вона не переставала цікавитися громадським життям, а відчуваючи наближення невідворотного кінця, турбувалася про видання своїх творів (навіть за власний рахунок), дуже засмучувалася, що не буде більше писати. А стільки було великих планів! Смерть, що настала 21 жовтня 1904 р., залишила їх нездійсненними. Зосталися невимовлені слова, не­дописані твори. Та духовний спадок, який залишила Є. Ярошинська українському народові — це скарб, над яким не владні ні час, ні суспі­льні зміни.

Література про Євгенію Ярошинську: із фондів ЧОУНБ ім. В. Г. Короленка

1. Гнідан О. Євгенія Ярошинська / О. Гнідан // Ми — в історії (1868—1904) : збірник / за ред. Г. Дацюка. — K., 1998. — С. 22—41.
2. Ковалець Л. "Власним трудом і силою волі..." Штрихи до портрета Євгенії Ярошинської / Лідія Ковалець // Слово і час. - 2012. - № 2. - С. 63-72. - Бібліогр. в кінці ст.
3. Ковалець Л. М. Листи Григорія Купчанка до Івана та Євгенії Ярошинських як причинки до портретів автора й адресатки : спроба презентації / Л. М. Ковалець // Народна творчість та етнологія. - 2011. - № 4. - С. 62-69. - Бібліогр. в кінці ст.
4. Ковалець Л. Уроки Євгенії Ярошинської / Л. Ковалець // Дивослово. — 2005. —№ 1. —            С. 59—60.
5. Козачок Я. Дві долі — дві зорі : Наталя Кобринська, Євгенія Ярошинська / Я. Козачок, М. Козачок. — Тернопіль : [б. в.], 1997. — 55 с.
6. Козинський Л. В. Жанрово-стильове багатство малої прози Євгенії Ярошинської / Л. В. Козинський. — [K.] : Інтелект, 1999.
7. Коковський Ф. Забута піонірка / Коковський Ф. // Жінка. — 1937. — № 18. - С. 2-3.
8. Коржупова А. П. Євгенія Ярошинська / А. П. Коржупова // Літературна газета. — 1958. — 17 жовт.
9. Коржупова А. П. З фольклористичної та етнографічної спадщини Євге­нії Ярошинської / А. П. Коржупова // Народна творчість та етнографія. - 1958. — Кн. 4. — С. 116—117.
10. Погребенник Ф. Євгенія Ярошинська / Ф. Погребенник // Українська мова і література в школі. — 1968. — № 10. — С. 94—95.
11. Стецько П. І. Євгенія Ярошинська і народна творчість / Стецько ГІ. 1. // Народна творчість та етнографія. — 1966. — № 1. — С. 61—64.
12. Тарнавська М. Євгенія Ярошинська : життя і творчість / М. Тарнавська // Сучасність. — 1976. — № 6. — Є. 5-—24.
13. Тарнавська М. Оповідання Кобилянської, Ярошинської, Грицька Григоренка і Лесі Українки — англійською мовою / М. Тарнавська // Всесвіт. - 2002. — № 3/4. — С. 166—167.
14. Філіп Ю. Ольга Кобилянська і Євгенія Ярошинська: на перехресті життєвих і творчих доль / Ю. Філіп // Українська мова та література (Шкільний світ). - 2009. - N 9. - С. 15-18.

15. 

    Учасники та учасниці з'їзду українських письменників з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.