вівторок, 18 листопада 2014 р.

Данилович Григорій Григорович (1825-1906)

   Наш земляк, уродженець Степанівки Волосківської волості Сосницького повіту (нині с. Степанівка Менського району Чернігівської області) Григорій Григорович Данилович походив із давнього дворянського роду. Григорію Даниловичу за життя вда­лося зробити блискучу кар’єру. Закінчив Полоцький кадетський корпус (1841), Дворянський полк (1843) і Михайлівську артилерійську академію (1845). Службу розпочав у серпні 1843 року прапорщиком у Литовському полку. У березні 1848 - жовтня 1850 року вчитель 3-го роду Дворянського полку, потім помічник начальника відділення штабу військово-навчальних закладів. У серпні 1854 - липні 1863 року інспектор класів, а в липні 1863 - червні 1866 директора 2-го кадетського корпусу. У 1866-1877 роках директор 2-й Петербурзькій військовій гімназії. Завдяки його зусиллям при гімназії засновані педагогічні курси. Протягом ряду років був членом комітету літературного фонду. З квітня 1877 член Головного військово-навчального комітету. З 25 лютого 1881 вихователь великих князів Миколи та Георгія Олександровичів.


   Григорій Григорович народився 17 листопада 1825 року у родинному маєтку в Степанівці. Свої землі Даниловичі отримали від Івана Скоропадського у 1709 році за бездоганну службу. Родина Даниловичів володіла 300 десятинами землі (приблизно 328 га). Їхня економія знаходилась на відстані півтора кілометра від села. 
   Збереглися свідчення, що батько Григорія Даниловича загинув на війні. Тож хлопця як сироту забрали на навчання до військового училища. У 1833 році Григорій Григорович вступає до Олександрівського корпусу в Царському селі. Тут студенти вивчали словесність (російську, латинську, французьку, німецьку), основи Божого Закону, логіку, математичні, природничі, історичні, політичні і моральні науки, а також танці, спів, малювання, фехтування. Випускником цього корпусу був Олександр Пушкін. Пізніше Григорій Данилович продовжував навчання у Полоцькому кадетському корпусі. А 1843 року він закінчує навчання у Дворянському полку і отримує чин офіцера лейбгвардійського Литовського полку, що розміщувався у Варшаві.
   З 1845 року Григорій Данилович був направлений до першої бригади гвардійської піхотної артилерії, а в кінці цього ж року призначений викладачем артилерії у Дворянський полк. У 1866 році йому було присвоєно звання генерал-майора, що було проміжним між полковником і генерал-лейтенантом і відносилося до найпершого генеральського звання.
   Починаючи з кінця сорокових років дев’ятнадцятого століття і аж до своєї смерті Григорій Данилович займається педагогічною діяльністю у вищих навчальних закладах Санкт-Петербургу.
   Григорій Данилович цікавився філософією і на той час «модною» наукою – психологією. Його педагогічні здібності були помічені, і в 1877 році Григорій Григорович отримує призначення на посаду вихователя дітей царя Олександра II – Миколи Олександровича і Георгія Олександровича. На методиці навчання Даниловича заснована сучасна викладацька методологія, що застосовується у військових училищах, інститутах та суворовських училищах.
   У 1881 році, за три роки до смерті імператора, Григорій Данилович був призначений генерал-ад’ютантом імператорської величності, а у 1882 році йому присвоєно звання генерала від інфантерії. Цей чин давав змогу командувати військовим округом, керувати великими військовими з’єднаннями (корпусом) чи об’єднаннями (арміями, фронтом).
   Не забував Григорій Григорович і про рідну Степанівку, де саме за його сприяння і пожертвувань у 1902 році було збудовано земську школу. За проектом це мала бути велика (як на той час) двоповерхова цегляна будівля. Але підрядчик-шахрай на призвіще Касьянов поцупив частину цегли і звів собі будиночок у сусідньому селі Волосківці. А школа вийшла півтораповерховою. На першому поверсі - два класи-комплекти, учительська, коридор і кухня. Між класами була розсувна стінка. під час новорічних свят її розбирали і утворювалася велика зала. А на так званому другому поверсі обладнали квартири для вчителів.  
Степанівська школа на початку ХХ століття
   До речі, цеглу для школи робітники виготовляли вручну на цегляному заводі в Синявці. На кожній цеглині стоїть клеймо майстра. Фахівці говорять. що за якістю вона навіть краща, ніж сучасна, з якої в 1977 році добудовувли другий поверх.
   У земських школах навчалися діти віком 8 – 12 років, навчання було безкоштовним. Тож учнів вистачало. Школа складалась із двох класів по два комплекти учнів з двома вчителями, так звані двокомплектні школи. Дітей навчали елементарній грамоті, арифметиці, Закону Божому, церковнослов’янській мові, хоровому співу. Навчання велося народними вчителями, священнослужителями, обов’язково російською мовою. 
   Взагалі, інтерес до навчання у селян був великий, але багато дітей через бідність, провчившись 2-3 роки, змушені були залишати школу. Батьки не мали можливості збирати своїх нащадків до навчального закладу - купувати підручники, зошити, одяг та взуття.
  Деякі випускники Степанівської земської школи продовжували навчання в інших селах, наприклад, вступали до Стольненського двокласного міністерського училища, Менської профтехгімназії, Андріївського вищого початкового училища, Сосницької жіночої гімназії.
    У новій школі Григорій Данилович побував лише раз. У 1905 році він вручив кращим учням подарунки, а навчальному закладу - підручники й посібники. Також допоміг вирішити деякі господарські питання.
   І хоча минуло багато років (приміщення  школи зведено на початку ХХ століття), будівля і сьогодні. як новенька. Нині в цьому приміщенні Степанівський навчально-виробничий комбінат, до речі, один із кращих в області і в Україні.
   Відомо, що генерал  асигнував 40 тис. рублів на побудову в селі лікарні і нової церкви, оскільки Троїцька церква 1767 року потребувала перебудови і не вміщала всіх прихожан. Будівельники навіть заклали фундамент. Але цю справу він не встиг втілити в життя.  
Пам'ятник на могилі Григорія Даниловича
    Помер Григорій Данилович 6 квітня 1906 року. Перед смертю він заповідав поховати його у рідній Степанівці, що і було зроблено. Спочатку тіло привезли з Петербурга до Мени. Звідти селяни пішки на плечах несли його труну до Степанівки  і поховали біля Троїцької церкви на родовому кладовищі у гранітному склепі. З приходом Радянської влади і безбожжя хрест над склепом був розбитий, металева огорожа демонтована, склеп і труна піддалися неодноразовим пограбуванням, обеліск біля могили Даниловича і його родини частково знищений. Нині родинний цвинтар частково відремонтований, хрест на гранітному постаменті за сприяння директора Степанівського МНВК Леоніда Шестаковського та місцевого крає­знавця Андрія Терещенка у 2012 році був відновлений. Поки що залишається відкритим питання встановлення металевої огорожі, аналогічної колишній.
     Нині на місці, де стояв маєток Григорія Даниловича, росте сільський сад. Свого часу у панській садибі навіть працював дитячий садочок. Та коли почали зводити клуб у Волосківцях, маєток розібрали, бо потрібні були будівельні матеріали. Правда, у майстрів виникли труднощі з паркетною підлогою. Старожили розповідали, що вона була така міцна, що навіть молотком її неможливо було розбити. Тож до приміщення запустили свиней. А вони все там перерили і позривали паркет. Наразі від дворянської садиби залишилися хіба що кілька господарчих будівель. На території садиби Даниловичів ще залишаються старі липи, пірамідальні тополі, залишки озера.
   У сімейному архіві колишнього директора Степанівської школи Андрія Степановича Терещенка зберігається унікальний документ – вирізка із журналу «Нива» за 1893 рік, де сказано, що ідеалом генерала був «…человек с добрым сердцем, с пытливым умом, подготовленный все­сторонне к предстоящей практической деятельности, крепкий нравственно и физически».
   Про Григорія Даниловича в його рідному селі розповідають лише хороше. Він був справжнім меценатом і чуйною людиною. Варто зауважити, що Григорій Данилович завжди доброзичливо ставився до земляків і прагнув залишити в їхніх серцях лише добру згадку про себе. 

Література:
Осташко І. Вчитель царя Миколи ІІ був уродженець села Степанівка Менського району / Ірина Осташко // Деснянка. - 2014. - 13 листопада. - С. 4 : фотогр.


Немає коментарів:

Дописати коментар