середа, 26 листопада 2014 р.

Зіньківський Трохим Аврамович (1861—1891)


Людина без національного почування
нездатна до розумного духовного життя.
Віра кожної благородної людини... стоїть на
вірі у вічне життя того народу, що з його
він сам виріс, в його духовну самостій-
ність... Бо життя його народу — частина
вічного життя світового.

(Зіньківський Т. Фіхте старший // Писання
Трохима Зіньківського : у 2 т. — Львів, 1896. —
Т. 2. — С. 293.)

   Трохим Аврамович Зіньківський — талановитий письменник, публі­цист, мовознавець, перекладач, фольклорист, бібліограф, громадський діяч належить до знакових постатей літературно-суспільного життя України другої половини XIX століття. Автор гострополемічної публіцистичної праці "Молода Україна, її становище і шлях" (1890) сьогодні активно ци­тується не тільки літературознавцями, а й філософами, істориками, народо­знавцями, лінгвістами — усіма науковцями, які досліджують розвиток української національної ідеї. Своєрідний "бум" навколо Зіньківського піс­ля більш ніж сторічного замовчування пояснюється тим, що він випередив свій час і сказав найважливіше для нації не тільки кінця XIX століття, а й нинішньої доби.


   Народився майбутній письменник у м. Бердянську (тепер —Запорізь­кої області) в робітничій сім’ї, де, крім нього, було ще п’ятеро дітей. Перші уроки грамоти одержав від батька. З теплотою й святою шанобою згадував він і свою хрещену матір, яка щирою побожністю зуміла вдихнути в нього глибоке релігійне почуття, збудила інтерес до Святого Письма. Читання ре­лігійних оповідок так захопило душу хлопця, що навіть мріяв, коли виросте, оселитися на Афоні, за що товариші добродушно прозвали його ченцем.
   Не маючи фінансової змоги навчатися в гімназії, Зіньківський спершу закінчив парафіяльну школу, потім трирічну міську повітову школу. Мав намір стати вчителем: 1877 р. він поступає у Феодосійський учительський інститут, переведений тоді через воєнні дії (йшла російсько-турецька війна) в м. Карасубазар (нині — м. Білогірськ). Проте провчився лише чотири тижні. Відтак доля круто змінила його життєвий шлях. Через різке погіршення зору юнак (на зібрані викладачами кошти) був змушений виїхати на ліку­вання до Харкова, де відомий офтальмолог   JI. Гіршман, виявивши у хворо­го трахому очей, провів успішну операцію. Дев’ятнадцять місяців довелося пробути Трохиму в Харкові. Бракувало грошей, і щоб якось протриматись, працював у хлібопекарні, пізніше — по 14 годин у друкарні "Croume" просторобочим із платнею 5 карбованців на місяць.
   Повернувся додому лише в липні 1878 р. До інституту вже не потра­пив. Тому склав іспити при Бердянській гімназії на "вольноопределяющегося" і був зарахований до 3-ї роти 60-го резервного батальйону в Сімфе­рополі (1879). Через рік його направили до юнкерської школи в Одесі. Вступні іспити Т. Зіньківський склав настільки вдало, що їхній результат дав змогу обминути найнижчий клас і закінчити курс навчання за два роки.
  На період перебування Зіньківського в цьому навчальному закладі (1880—1882) припадає переломний момент у його житті: Трохим починає спілкуватися українською мовою, в ньому прокидається і з великою силою розвивається вроджене, але притлумлене національне почуття та гідність. Переважно інстинктивна прихильність до всього українського поступово наповнюється справжнім національним змістом. Це — заслуга високоосві­ченої, талановитої і прихильної до української національної справи людини — вчителя історії Л. Смоленського, згодом відомого вченого, громадського діяча, близького приятеля М. Драгоманова. Тоді ж доля звела Т. Зіньківсь­кого з видатним українським письменником і вченим, освітньо-громад­ським діячем Б. Грінченком. їхнє знайомство, що розпочалося з листуван­ня, у майбутньому переросло в багаторічну тісну дружбу двох щирих і вір­них друзів-однодумців, соратників у всіх справах.
  Після закінчення юнкерської школи молодого офіцера призначили в Рильський полк (м. Черкаси). Потому служив у Шполі, Умані, Житомирі, Смілі та інших містах. Але він не був прихильний до військової справи. Солдатські будні, казармене життя й муштра упродовж чотирьох років (1882—1886) гнітили його душу. Порядки та атмосферу, що панували у військовому середовищі, письменник згодом відтворив у оповіданнях "Си­дір Макарович Притика", "Сон", "Моншер-козаче", "Кудою йти" — творах, які увійшли до золотого фонду української новелістики.
  Свою моральну невдоволеність, потребу самоствердження, реалізації внутрішнього потенціалу Т. Зіньківський гамував самоосвітою. Вдоскона­лював знання з історії рідного краю, мови, культури. Самотужки вивчив латинську, грецьку, французьку мови.
  Навесні 1886 р. він їде до Києва, де блискуче складає іспити за гімна­зію й одержує атестат зрілості, після чого розпочинає підготовку до вступу до Петербурзької військово-юридичної академії. Мешкав Т. Зіньківський тоді у свого приятеля — відомого українського письменника і бібліографа М. Комарова, якому допомагав працювати над українським словником.
  У його домі він познайомився з видатними діячами української культури О. Кониським, М. Лисенком, М. Старицьким, П. Житецьким, В. Горленком, Оленою Пчілкою, Ф. Лебединцевим. У подальшому з багатьма із них він активно листувався, підтримував тісні ділові стосунки.
  Серйозна, наполеглива праця юнака увінчалася успіхом: 1887 р. він стає студентом Петербурзької військово-юридичної академії. Як, писав Трохим у листі до Б. Грінченка від 16 листопада 1887 р.: "... із 57 абітурієн­тів екзамени витримали лише 25 чоловік". За результатами набраних балів Т. Зіньківського було зараховано п’ятим за списком. У цей час відбувають­ся зміни й у особистому житті — у січні 1888 р. він одружився Ганною Тимофіївною Сервичківською.
  У столиці Російської імперії цей незвичайний військовий налагоджує контакти з вихідцями з України, а також з іншими громадсько-культурними діячами, які цікавилися Україною, її літературою, фольклором, збирає навколо себе невеликий гурт студентів-українців, "яких свідомість своїх моральних обов’язків до рідного народу з’єднала". На зібраннях не раз ве­лися запальні дискусії з національних питань, зокрема про майбутнє ук­раїнського народу та його культури. Зіньківський був твердо переконаний у тому, що впродовж віків панування російський царизм завдав величезної шкоди Україні, а федеративний устрій Росії був безперспективним і нереаль­ним. Молодий офіцер виступав з цікавими й полемічними доповідями (за­звичай, українською, чим відрізнявся від інших учасників), які, за спо­гадами очевидців, справляли великий вплив на слухачів, будили приспані національні почуття. Трохим Зіньківський цілковито жив Україною, вияв­ляв інтерес до будь-яких українських справ, які могли певним чином при­служитися рідному народові. Він допоміг укласти збірник українських пі­сень з нотами для вчителів народних шкіл, збирав матеріали для попу­лярної історії України, яку мріяв написати. Крім того, клопотався про за­снування у Петербурзі українського журналу "Слово" (на кшталт "Основи").
  На час навчання в академії припав і початок активної письменницької праці Т. Зіньківського. У березні 1888 р. він завершує роботу над своїм першим оповіданням "Історична казка". Перебуваючи під час літніх вакацій в с. Зеленьки на Київщині, пише друге оповідання — "На вулиці" (1888). Цього ж року завершує роботу над автобіографічним оповіданням "Сидір Мака- рович Притика", яке здобуло високу оцінку відомих діячів Д. Мордовцева, Б. Грінченка, М. Комарова. У 1889 р. твір перекладено російською мовою. Окре­мими збірками вийшли оповідання "Малюнки справжнього життя" (1889) і "Байки М. Цупкого" (1889). На думку С. Єфремова, Трохим Зіньківський був другою постаттю поруч з Б. Грінченком, характерною для 80-х рр. ХІХ ст. в українському письменстві.
  Значною подією в житті петербурзької громади українців став виступ молодого літератора з нагоди 75-ї річниці від дня народження Т. Шевченка (1889) із рефератом "Шевченко в світлі європейської критики", в якому доводив, що європейські критики про українського поета написали більше й об’єктивніше, ніж російські, які не лише до Шевченка, а й до української мови та літератури загалом ставилися здебільшого упереджено й зневажли­во. Письменник був першим, хто наважився в російській столиці перед со­лідною аудиторією виголосити промову українською мовою: "Ми мусимо піднестися духом в гору, — закликав автор своїх земляків-українців, — му­симо йняти віри, що народ, котрий дає світові генія, не мусить загинути, духовно занепасти, ...народ сей володіє такими духовними силами, такою міццю до... боротьби, перед котрою мліють і мліють усі ворожі заходи його знищити, усі зла, всі лиха... Не вдаваймося ж у тугу, а вірмо в духовну непо­хитну міць нашого великого міцного народу".
  Т. Зіньківський працював надзвичайно багато. Це шкодило його здо­ров’ю, і підступна хвороба (туберкульоз) почала нагадувати про себе. Але він не припиняє роботи: пише оповідання "Сон", перекладає твори Мольєра, збирає матеріал для граматики української мови, зокрема друковані та ру­кописні джерела XVI—XVIII ст., "Історії української літератури","Народного календаря", а також численні фольклорно-етнографічні матеріали.
  У лютому 1890 р. Трохим Аврамович виступив перед петербурзькою громадою з гостро полемічною доповіддю "Молода Україна, її становище і шлях", що стала своєрідним маніфестом нового покоління борців за україн­ську національну справу. Праця викликала гарячу дискусію, бо автор по­рушив болючу проблему — роль і завдання національно свідомої україн­ської інтелігенції в духовному розвої народу. Зіньківський осмислює не­приязнь, протистояння різних верств українського суспільства, показує, як інтелігенція дробиться, свариться між собою, служачи інтересам чужих народів, сама не усвідомлюючи цього. На його думку, історія української інтелігенції "навіч дає нам бачити, яка нікчемна, яка хирна та шкідлива буде інтелігенція, що не матиме в своєму народі коріння, не дбатиме про його просвіту, а намагатиметься тільки до того, щоб стати поверх народу, для того, щоб загнуздати його і панувати через його криваву працю" Як бачимо, питання, підняті Т. Зіньківським, були надзвичайно важливими й гострими для його сучасників, актуальні вони й сьогодні.
  Петербурзьку військово-юридичну академію Т. Зіньківський закін­чив на початку червня 1890 р. і був "прикомандирований" до військового прокурора в Києві, де перед ним розгорталася заманлива і стабільна кар’єра військового правника. Проте від самого початку Трохим         Аврамович мав непереборне, просто-таки нав’язливе бажання "скинути з себе кригу субординації й падлюшного рабства. Так мені остобісіла ся навіжена солдатчина, що я радніший вхопитись за найменшу змогу збутись її, збу­тись хоч би промінявши на гірше". Уже в листопаді 1890 р. він розрахо­вував вийти у відставку і зайнятися адвокатською практикою. Прагнув до змін у житті, вважаючи, що таким чином зможе найкраще прислужитися народові в його незнанні своїх прав, і матиме більше вільного часу для роботи на ниві письменства та науки права. У майбутньому мріяв навіть про університетську кафедру. Однак багатьом задумам           Т. Зіньківського не судилося здійснитися: на той час він був тяжко і безнадійно хворий на "гор­лову сухоту". Помер письменник у батьківській хаті 20 червня 1891 р. По­хований поруч із могилою матері.
  Зіньківський-громадянин сформувався раніше, ніж Зіньківський-письменник. Вихований у духовно здоровій родині, у праці, взаємному розу­мінні й любові, в атмосфері народної поезії й закорінених .у менталітет українця традицій, він залишився самим собою в умовах, котрі, за логікою тогочасної дійсності, мали б неодмінно його зламати. Емський указ, при­душення українського слова, публічно-офіційний глум над усім україн­ським викликали в Зіньківського внутрішній спротив, що наклало відбиток на його ставлення до царату, окремих російських літераторів і культурних діячів. Зіньківський виробив власний, послідовний і безкомпромісний, під­хід до всіх, хто панував над Україною або допомагав її денаціоналізувати. Він полярно розходився у підходах тих сучасних йому українських ін­телігентів, які національну свободу не мислили поза свободою Росії і вірили в російський лібералізм. Трохим Зіньківський бачив страшну загро­зу зросійщення, що нависла над Україною, і протестував проти її ви­нуватців, незважаючи на авторитети.
   У час, коли урядові кола Росії сприймали Україну як колонію, а ук­раїнців як рабів, коли духовна нівеляція і моральне закріпачення ук­раїнського етносу стали основною метою царських циркулярів та указів, Зіньківський виступав проти холуйського запобігання українських лібералів перед російською культурою та літературою, проти космопо­літизму, який, скажімо,                    М. Драгоманов протиставляв ще в 1873-—1874 рр. вузькому націоналізмові. У дискусії про шляхи розвитку української літератури, функціональні можливості української мови Зіньківський повністю солідаризувався з думками І. Нечуя-Левицького та О. Кониського, викладеними у статтях, відповідно: "Сьогочасне літературне прямуван­ня", "Україна на літературних позвах з Московщиною" та "Український націоналізм".
  Віддаючи належне російській культурі й літературі, він завжди вище за все ставив національний ідеал, крізь його призму аналізував будь-які відносини і робив відповідні висновки. Диференціюючи окремі постаті в російському суспільстві щодо ставлення до українського питання, Т. Зіньківський усе ж не бачив відмінності між поглядами прихильників старого царського режиму і російськими лібералами, оскільки й ті й інші не роз­глядали Україну в аспекті національної незалежності.
  Головною ідеєю, яку проводив Зіньківський усе життя, була ідея син­тезу, возз’єднання українського народу, побудова демократичного су­спільства і водночас формування свідомо мислячої особистості. Він добре розумів, що в тому світі, в якому жив, єдність українців руйнується, оскільки втрата нацією державності руйнівно впливає на кожну людину, незалежно від ступеня її самосвідомості. Тому в концепції майбутнього України воля була не тільки метою, а й передумовою морального вдоско­налення, сприйняття вселюдських ідеалів, які часто формулювалися ним у контексті християнської традиції.
  Серед інших проблем, що хвилювали Т. Зіньківського, — осмислення інтелігенції як чинника соціального й національно-визвольного руху, її по­кликання і ролі в суспільстві, пріоритетності національної ідеї. Символом, уособленням національної ідеї для Зіньківського були козацтво і Тарас Шевченко та його невмирущий культ предків, до авторитету яких завжди зверталися нащадки, щоб освятити нову справу.
  Як письменник Трохим Аврамович дебютував у львівській "Зорі" пе­рекладом казки М. Салтикова-Щедріна "Самоотверженный заяц". Перекла­дам він надавав особливого значення, оскільки прагнув передовсім донести до читача демократичні ідеї близького йому за світоглядом автора, полі­тичну спрямованість його творів, до того ж у найдоступнішій для народу формі казки. Переклади Зіньківського, особливо наукової літератури, — цінний почин у цій царині. Письменник перекладає українською байки Езопа, твори Плутарха, Вергілія, постійно виступає порадником та вимог­ливим критиком творів Б. Грінченка, сам пише байки.
  Ім’я Т. Зіньківського як перекладача і досконалого знавця німецької, французької, російської мов і літератур було популярним серед української інтелігенції Петербурга, про що писав у листі до Лесі Українки її знайомий В. Завілейський 31.03.1890 р.
  У своїх байках (як оригінальних, так і написаних за світовими сюже­тами) автор торкається здебільшого побутової тематики, у гумористичних тонах висміюючи загальнолюдські вади — заздрість ("Ненажерливість со­бача"), хвалькуватість ("Драбина", "Два Півні", "Кобила та Свиня"), неро­зумність ("Догадливі наймички", "Невдаха чабан", "Чабан та Вівця"), брех­ливість ("Брехливий мужик", "Брехня") тощо. Художній рівень байок поступається байці Є. Гребінки і   Л. Глібова, проте узагальнена українська ідея в цьому жанрі, зорієнтованому на широкого народного читача, виправ­дала себе. Значним літературним явищем стала збірка Т. Зіньківського "Бджола (Пучечок казочок. Переробки)", куди ввійшли оригінальні казки та байки письменника й обробки творів інших авторів, які відзначаються цікавою жанровою модифікацією цього гатунку художньої творчості.
  На відміну від своїх знаменитих попередників-українців, яким Україна "представлялася дорогою, прекрасною покійницею" (М. Гоголь), Трохим Аврамович вірив у її майбутнє, підтверджуючи віру практичною діяль­ністю. Як писала в листі до Б. Грінченка 27 серпня 1891 р. дружина пись­менника Ганна "...він жив цілковито Україною".
  Філософською засадою світогляду Зіньківського можна вважати біблійне: "дорогу здолає той, хто йде". Внутрішня сила цього великого українця була в неспинному русі. Він крок за кроком торував українські стежки в різноманітних царинах культурного життя — белетристичній, публіцистичній, видавничій, театральній та інших. Чим сильнішим був опір, тим рішучішим ставав його крок. Збереження українства як самостійного неповторного явища в європейському колі народів стало ос­новною метою молодого петербурзького юриста з тихого приморського Бердянська.
  В особі Т. Зіньківського українофоби мали серйозного безкомпро­місного опонента, український рух — невтомного борця за повну свободу особистості, народу, нації. Та лише зі смертю письменника суспільність усвідомила непоправність втрати: "Згубили ми в покійнику такого діяча, якого, мабуть, не скоро вдруге наживемо — якщо наживемо тільки", — писав Б. Грінченко в листі від 14 липня 1891 р. О. Кониському. — "Доля зробила тут, як у приказці: "У кого сім — той доля є всім, а в кого одна — та й тій долі нема".
  І. Франко, Б. Грінченко, Д. Мордовець, О. Кониський, М. Комаров відзнача­ли глибокий і неперебутній слід, залишений Зіньківським в українській лі­тературі. Без нього годі уявити український літературний процес 70—90-х рр. XIX століття.
  "Стражденник-син стражденника-народа, Кришталь з його крівавої сльози — Він не згинавсь, хоч як гула негода, І не здрігавсь від гуркотів грози: Змагався навіть він з життям самим — Коли людина ти — зітхни за ним!", — ці слова викарбувані на пам’ятнику Трохиму Аврамовичу, спо­рудженому коштом Одеської громади і В. Кравченка в 1911 р. на його мо­гилі. Епітафію склав В. Боровик.
  Для нас, його нащадків, письменник залишив найбільше — любов до рідного народу, його культури, мови і традицій, високу мораль і принципо­вість, подиву гідний гуманізм та інші духовні цінності, що нині так потріб­ні для розбудови суверенної Української держави. Дотримання цих посту­латів буде чи не найвеличнішим пам’ятником Т. А. Зіньківському — люди­ні, безкомпромісному борцеві-патріоту.

ЛІТЕРАТУРА 
Основні видання творів Т. А. Зіньківського

Зіньківський Т.  Писання Трохима Зіньківського : у 2 кн. / Т. Зіньківський ; ред. та вступ, ст. В. Чайченка. — Львів : Друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка, 1893— 1896, —Кн. 1—2.

Зіньківський Т. Автобіографія / публ., комент. С. Кіраля / Т. Зіньківський // Сучасний погляд на літературу : зб. наук. пр. — K., 1999. — Вип. 1. — С. 143—155.

Зіньківський Т. Молода Україна, її становище і шлях / Т. Зіньківський // Берегиня. — 1993—1994. — Ч. 2/3. — С. 4—25.

Зіньківський Т. СидірМакарович Притика / Т. Зіньківський // Українська новелістика кінця XIX — початку XX ст. — K., 1989. — С. 202—213.

Зіньківський Т. Тарас Шевченко в світлі європейської критики / Т. Зіньківський ; публ. В. Скрипки // Неопалима купина. — 1995. — № 7/8. — С. 5—24.

Зіньківський Т. Штунда, українська раціоналістична секта / Т. Зіньківський // Береги­ня. — 1995. — Ч. 1/2. — С. 98—118.

 Зіньківський Т. Листи [до Г. Сервичківської, Б. Грінченка, В. Кравченка, О. Кониського, В. Лукича] / Т. Зіньківський ; публ. В. Скрипки ; прим.: М. Малюка і В. Скрипки // Неопалима купина. — 1995. — № 5/6. — С. 52—78.

Зіньківський Т. ".. Віддати зумієм себе Україні" : листування Т. Зіньківськогого з Б. Грінченком / Укр. вільна акад. наук у США, НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка ; [вступ, ст., археогр. передм., упоряд. C. С. Кіраля]. — К. ; Нью-Йорк, 2004. — 518, [1] с. : іл., табл., портр.

Зіньківський Т. Листи до Михайла Комарова / Т. Зіньківський // Слово і час. — 2002.- №9. — С. 61— 65.

Про Т. А. Зіньківського


Грінченко Б. Д. [Чайченко В.] Трохим Зіньківський / Б. Д. Грінченко // Писання Трохима Зіньківського. — Львів, 1893. — Кн. 1. — С. 9—56. 

Ємець О. Вони були дітьми своєї епохи : (листування Б. Грінченка і Т. Зіньківського) / О. Ємець // Берегиня. — 1997. — № 1/2. — С. 90—110. 

Ємець О. Зіньківський Трохим Аврамович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енциклопед. слов. / О. Ємець. — Львів, 1998. — Вип. 5, —С. 85—89.

Засенко О. Є. Зіньківський Трохим Аврамович / О. Є. Засенко // Україн­ська літературна енциклопедія / Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України ; редкол.: Дзеверін І. О. (відп. ред.) [та ін.]. — К., 1990. — Т. 2. — С. 270.

Зіньківський Трохим (1861—1891) // Енциклопедія українознавства : у 11 т. Словник, частина / Наук. Т-во ім. Т. Шевченка ; голов, ред. В. Кубійович. — перевид. в Україні. — К., 1996. — С. 831—832. 

Зіньківський Трохим Аврамович (23.07/04.08.1861 — 08/20.06.1891) // Філософська думка в Україні: біобібліогр. слов. / авт. кол.: В. С. Горський, М. Л. Ткачук, В. М. Нічик та ін. — К., 2002. — С. 83—84. 

Історія української літератури XIX століття : в 3 кн. / за ред. М. Яцен- ка. — К. : Либідь, 1998. — Кн. 3. — 432 с. 

Кириченко В. Г. Початок громадсько-політичної та науково-просвіт- ницької діяльності В. В. Зіньківського / В. Г. Кириченко // Науковий часо­пис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова : до 170-річного ювілею. Серія 6 . Історичні науки. — Київ, 2006. — Вип. 3. — С. 170—178. 

Кіраль C. С. Трохим Зіньківський (1861—1891) // Історія української літератури XIX століття (70—90-ті роки): у 2 т. / за ред. О. Д. Гнідан. — K., — Т. 1.— С. 357—391. 

Кіраль С. "Апостол молодої України" : Т. Зіньківський та його доба в листуванні з М. Комаровим і Б. Грінченком / С. Кіраль // Слово і час. — 2002. —№9.—С. 52—60. 

Кіраль С. Байкарська творчість Трохима Зіньківського / С. Кіраль // Південний архів (філологічні науки). — Херсон, 2002. — Вип. 19. — С. 112—120. 

Кіраль С. Він жив цілковито Україною / С. Кіраль // Дивослово. — 2003.—№ 1, —С. 68—73.
Кіраль С. Діалог Т. Зіньківського з Б. Грінченком про національні спра­ви (на матеріалі листування) / С. Кіраль // Наука і сучасність : зб. наук. пр. Нац. пед. ун-ту ім. М. Драгоманова. — К., 1998. — Вип. 2. — С. 184—189. 

 Кіраль С. Епістолярій Трохима Зіньківського в контексті літературно- громадського життя України 80—90-х років XIX ст. / С. Кіраль // Україн­ська філологія : школи, постаті, проблеми. — Львів, 1999. — Ч. 1. — С. 436—442. 

 Кіраль С. Його життя — яскравий спалах зорі / С. Кіраль // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. —  № 1, —С. 129— 137. 

Кіраль С. Мова як чинник самоідентифікації українського народу: на матеріалі епістолярію Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка / С. Кіраль // Дивослово. — 2006. — № 9. — С. 57—60. 

Кіраль С. Національна ідея в історіософії Трохима Зіньківського / Кіраль С. // Сучасний погляд на літературу : наук. зб. — К., 2000. — Вип. 2.- С. 52—61.

Кіраль С. Неопублікована автобіографія Трохима Зіньківського / С. Кі- раль // Сучасний погляд на літературу. — К., 1999. —Вип. 1. — С. 138—142. 

Кіраль С. Поліконтекстовість загальнодемократичного та національно- українського самоутвердження Трохима Зіньківського / С. Кіраль // Сучас­ний погляд на літературу. — К, 2001. — Вип. 6. — С. 49—64. 

Кіраль С. С. "Апостол молодої України" : Трохим Зіньківський у кон­тексті доби. —К.: КИТ, 2002. — 321, [2] с., [1] арк. портр. 
Кіраль С. Трохим Зіньківський в оцінці сучасників та історико-літера- турній і філософській думці XX—XXI ст. / С. Кіраль // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. — К., 2002. — Вип. 3. — С. 72—93. 

Кіраль С. Трохим Зіньківський і антична література / С. Кіраль // Сучасний погляд на літературу. — К., 2002. — Вип. 7. — С. 31—43. 

Кіраль С. Трохим Зіньківський та Михайло Комаров: взаємини на тлі доби (за архівними та маловідомими матеріалами) / С. Кіраль // Сучасний погляд на літературу. — К., 2000. — Вип. 3. — С. 36—48. 

 Кіраль С. Художній світ Т. Зіньківського-прозаїка / С. Кіраль // Слово і час. —2003. — № 1. — С. 29—42. 

Козар JI.Трохим Зіньківський як фольклорист і подвижник україн­ської національної ідеї // Народна творчість та етнографія. — 2004. — № 5.- С. 20—29. 

Кониський О. Пам’яти Трохима-Зіньківського-Певного / О. Кониський // Зоря. — 1891. —Ч. 14. — С. 273—274. 

Костецька Л. О. Трохим Зіньківський — літературознавець / Л. О. Кос- тецька// Література й історія : матеріали Міжнар. наук, конф., 12—14 груд., Запоріжжя. — 1996. — С. 69—73. 

Лобода Т. М. Перерваний політ, або спроба реконструкції життєвого та творчого шляху Трохима Зіньківського / Т. М. Лобода // Українська біографістика. — К., 2005. — Вип. 3. — С. 170—175. 

Ніковський А. Трохим Зіньківський (1861—1891) / А. В. Ніковський // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах : зб. наук. пр. / М-во освіти і науки України, Нац. авіац. ун-т, Гуманітарний ін-т. — К., —Вип. 14. — С. 209—212. 

Спогади Василя Кравченка про Трохима Зіньківського / вступ, ст., публ. ком. С. Кіраля // Київська старовина. — 1997. — № 3/4. — С. 157—175. 

Трохим Зіньківський — публіцист : навч. посіб. / С. Кіраль. — К. : Між­народна фінансова агенція, 1997. — 80 с. 

Школа Г. М. Мовні засоби вираження гуманізму у творчій спадщині Трохима Зіньківського / Г. М. Школа // Дослідження з мовознавства. — Дніпропетровськ, 1997. — Т. 6. — С. 83—85. 

Школа Г. М. Роль Трохима Зіньківського у становленні норм україн­ської літературної мови / Г. М. Школа // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. — Серія : Лінгвістика і літературознавство.- К., 2002, —С. 19—24.

* * *

Кіраль С. С.Трохим Зіньківський в ідейно-естетичному контексті доби : автореф. дис. ... д-ра філол. наук / С. С. Кіраль ; Львів, нац. ун-т ім. І. Франка. — Львів, 2003. — 44 с.

Кириченко В. Г. Державницька, громадсько-політична та культурно- освітня діяльність В. Зіньківського (1881—1962) : автореф. дис. ... канд. іст. наук / В. Г. Кириченко ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. — К, 2006.- 20 с.

Школа Г. М. Мовна творчість Трохима Зіньківського в контексті тво­рення літературних норм української мови другої половини XIX століття : автореф. дис. ... канд. філол. наук / Г. М. Школа ; Луган. нац. пед. ун-т ім. Т. Шевченка. — Луганськ, 2007. — 20 с.

ІЛЮСТРАЦІЇ 


Трохим Зіньківський серед українських письменників-військовослужбовців : [портрет] // Україна у старій листівці : альбом-каталог / М. Забочень, О. Поліщук, В. Яцюк. — К., 2000. — С. 285. — (На спомин рідного краю). 

Трохим Зіньківський серед українських письменників-військовослужбовців : [портрет] // Слово і час. — 2003. — № 1. — С. 37.

Немає коментарів:

Дописати коментар