Це була виняткова людина, яка прожила прекрасне життя, все до останньої миті наповнене роботою та творчістю, людина, яка понад усе в своєму житті ставила любов до дітей.
Сухомлинська О.
За рішенням 39-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 100-річчя від дня народження Василя Сухомлинського включено до Календаря пам'ятних дат, що відзначатимуться у 2018 році на рівні ЮНЕСКО.
Василь Олександрович Сухомлинський – видатний український педагог, заслужений учитель УРСР, кандидат педагогічних наук, член-кореспондент АПН УРСР – усе життя присвятив освіті дітей та роботі у школі. Праці В. Сухомлинського є надбанням не тільки національної духовної культури, а й світової педагогіки.
В. Сухомлинський народився 28 вересня 1918 р. у селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області у селянській багатодітній родині. Батьки Василя не вчилися у школі, але були грамотними, у домі завжди була книжка, що цінувалася, як найдорожчий скарб. Тому своїх дітей вони понад усе прагнули вивчити. На жаль, із сімох малюків родини Сухомлинських вижили лише четверо, але всі вони отримали освіту і в майбутньому стали вчителями.
Початкову освіту В. Сухомлинський здобував у місцевій сільській школі протягом 1926—1933 рр. Він був одним із кращих учнів, добре малював. У ті часи матеріальні можливості для навчання дітей були дуже важкими, зокрема, щоб зібрати гроші на зошити та фарби, усі діти родини Сухомлинських займалися заготівлею лікарських рослин. Тоді за склянку сировини, наприклад, акації, можна було купити два зошити. А за шкільним приладдям дітям доводилося ходити пішки аж до Кременчука.
Василь навчався добре і з задоволенням, із турботою та теплотою ставився до менших дітей, навіть працював у місцевому дитячому садочку, який було організовано на час літніх польових робіт. Можливо, саме там у хлопчика зародилося бажання присвятити себе педагогічній справі.
Однак після закінчення школи В. Сухомлинськнй вступив до Кременчуцького медичного технікуму, плануючи стати лікарем. Але вже перші відвідини занять з анатомії призвели до того, що Україна втратила майбутнього лікаря, а натомість здобула видатного народного вчителя.
У 1934 р. В. Сухомлинськнй вступив до Кременчуцького вчительського інституту на факультет мови та літератури, але вже в 1935 р. був змушений залишити навчання через хворобу: Василь змалку відзначався дуже слабким здоров'ям, а в інституті він настільки виснажувався, що під час вихідних та канікул був змушений багато спати, аби перемогти майже постійний нестерпний головний біль.
У сімнадцять років Василь розпочав педагогічну діяльність у стінах рідної школи: став викладати українську мову та літературу в 5-7 класах. Невдовзі В. Сухомлинськнй перевівся на заочне відділення Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури неповної середньої школи, а згодом і викладача цих самих предметів, одержавши відповідний диплом. Згадуючи роки навчання, В. Сухомлинськнй писав: "Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті. Кажу – випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчості, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер'ю". В. Сухомлинськнй закінчив інститут екстерном у двадцять років.
У 1939-1941 рр. Василь працював учителем української та російської мови і літератури у старших класах Онуфріївської середньої школи, а згодом став завідувачем навчальною частиною цього закладу. Педагог-початківець був великим ентузіастом і часто вигадував щось цікавеньке для дітей: організовував читання книжок у куренях та печерах, які вони облаштовували разом. Це було не тільки грою, а й важливим етапом навчання та зближення педагогів з дітьми. За спогадами В. Сухомлинського, кожен учитель школи, отримавши запрошення до такої печери – певною мірою, потаємного місця зустрічей підлітків, – вважав це проявом великої довіри та одним із найщасливіших днів у своїй педагогічній практиці.
Плідну діяльність В. Сухомлинського перервала війна. У 1941 р. Василь Олександрович вступив на військово-політичні курси, після чого вирушив на фронт, брав участь у боях на Західному та Калінінському фронтах; у лютому 1942 р. був тяжко поранений у сутичці під містом Ржевом. Півроку В. Сухомлинський лікувався у шпиталі в Удмуртії. Після одужання його комісували за станом здоров'я, оскільки частинки снаряду назавжди залишилися в його грудях поряд із серцем, а ліва рука втратила рухливість та чутливість.
Із середини 1942 р. до березня 1944 р. В. Сухомлинський працював учителем російської мови та літератури, а також директором у школі селища Ува в Удмуртії. Там же в 1944 р. він одружився.
Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом із дружиною повернулися до України, у нещодавно звільнений від окупантів Онуфріївський район Кіровоградської області. Тут протягом чотирьох років він працював завідувачем районним відділом освіти та одночасно викладав у школі. Це були важкі роки, коли не вистачало не тільки підручників та іншого шкільного приладдя, а й навіть меблів. Учні приносили свої стільці, столи, були змушені сидіти у класі в пальтах та рукавицях, оскільки обігріти приміщення часто було нічим, писали на старих газетах чорнилами з бузини тощо. Було вкрай важко, але молодий учитель стійко долав труднощі, тому вже невдовзі школа стала однією з найкращих. Той час став і періодом появи перших публікацій В. Сухомлинського у пресі. На сторінках районної газети "Ударна праця" та обласної — "Кіровоградська правда" — вийшли кілька його статей на педагогічні теми. Перша з них — "Перед новим навчальним роком" була надрукована 25 серпня 1945 р.
Величезне фізичне та моральне навантаження далися взнаки, тяжкі повоєнні роки негативно позначилися на і без того слабкому здоров'ї Василя Олександровича. Увесь 1947 р. він тяжко хворів, а після одужання був змушений залишити роботу у відділі народної освіти. Улітку 1948 р. В. Сухомлинського призначили директором Павлиської школи того самого Онуфріївського району, де він працював учителем початкових, середніх та старших класів; викладала у цій школі і його дружина, Ганна Іванівна.
Протягом наступних двадцяти двох років, до останнього дня життя, В. Сухомлинський стояв на чолі вищезгаданої школи, якій віддав усі сили, знання та любов. Ці роки були найпліднішим періодом його педагогічної, наукової та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих загальноосвітніх навчальних закладів країни, перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки та якнайповніше узагальнити набутий досвід.
Коли Василь Олександрович очолив цю школу, вона розташовувалася у старому будинку, зведеному ще в 1914 р., а навкруги був пустир. За 22 роки завдяки невтомним старанням В. Сухомлинського на території закладу було побудовано велике двоповерхове приміщення, у якому розмістилися молодші класи, бібліотека й так звана "кімната казки", яка стала значним нововведенням та однією з найкращих ідей В. Сухомлинського для виховання молодших школярів. У ній він намагався відтворити чудовий світ із його таємничістю і чарівними героями. Казка, на думку Василя Олександровича, – активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розуму, почуття, уяви. волі. Великий педагог створив власний вигадковий світ. Він вважав, що без казки – живої, яскравої, яка заволоділа свідомістю і почуттям дітей, неможливо уявити мислення і дитяче мовлення. Фантазія допомагає оживити довкілля. "Казка, – завжди повторював В. Сухомлинський, – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідкої землі вже в тому, що вона – творіння народу". Педагог створив сам понад тисячу притч і байок, казки писали і його вихованці. Василь Олександрович твердив, що фантастичні образи відкривають дитині не тільки красу, а ще й істину, бо примушують співпереживати, битися серденьку, шукати виходу із ситуації, що склалася. Казки В. Сухомлинського – вічна мудрість життя, вони спонукають думати, робити висновки.
Також на шкільному подвір'ї було зведено дві теплиці, майстерні, будинок для позакласної роботи, створені клумби, садок, куточки краси та багато іншого. Передовий педагог у стінах Павлиської школи реалізував нові ідеї, які допомогли зробити навчально-виховний процес цікавим, багатогранним, творчим. Він був переконаний, що школа лише тоді може називатися осередком виховання, коли вона стає для дитини вогнищем радісного та цікавого життя, кличе до знань, науки та творчої праці. Багато вчених та колег В. Сухомлинського з великою вдячністю та шаною писали про нього, про його плідну та величезну роботу заради виховання дітей. Зокрема, йому присвячено й такі слова: "Василь Олександрович Сухомлинський був саме тим педагогом, який реалізовував не лише ідеї гуманної педагогіки та психології, а й власні педагогічні надбання при створенні особистісно орієнтованої системи у Павлиській школі. Педагогічна творчість В. О. Сухомлинського сприяла самореалізації та особисісному зростанню всіх учасників педагогічного процесу. Його педагогічний скарб є джерелом педагогічної творчості та професійної самореалізації сучасного педагога". Сьогодні у старій будівлі школи працює педагогічно-меморіальний музей В. Сухомлинського.
Василь Олександрович був не лише блискучим педагогом і директором, а й гарним батьком, із великою любов'ю він виховував і власних дітей – сина Сергія та доньку Ольгу. Сімейною традицією в родині Сухомлинських було дарувати книжки. Своїм дітям Василь Олександрович змалку прищеплював любов та повагу до друкованого видання, у їхньому помешканні була багатюща бібліотека, яку видатний педагог із величезним ентузіазмом і завзяттям збирав усе життя.
Починаючи з 1949 р. публікації В. Сухомлинського почали регулярно з'являтися на сторінках не тільки місцевої періодики, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У 1950-х рр. його роботи почали друкувати і в деяких інших країнах світу, у тому числі й колишнього "соціалістичного табору".
У 1955 р. В. Сухомлинський із успіхом захистив кандидатську дисертацію на тему "Директор школи – керівник навчально-виховної роботи" у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка. Через рік світ побачила його перша велика монографія "Виховання колективізму у школярів".
Наприкінці 1950-х рр. вийшли друком такі вагомі праці Василя Олександровича, як "Виховання радянського патріотизму у школярів" та "Виховання комуністичного ставлення до праці". Звісно, певною мірою ці та інші роботи блискучого педагога були даниною тогочасної ідеології, без неї друк будь-яких матеріалів був просто неможливим, проте не ідеологія була основною у цих працях. Головним було окреслення найбільш ефективних шляхів виховання підростаючого покоління, формування справжньої людини, прищеплення дітям найкращих людських рис та чеснот. Педагогіку В. Сухомлинського справедливо називають гуманістичною, оскільки вся його творчість пронизана ідеями збереження та утвердження загальнолюдських духовних цінностей. Він був людиною неймовірного таланту й сили, постаттю, яка у складні для неординарних особистостей радянські часи творила національну педагогічну позицію.
У 1960 рр. В. Сухомлинський піднявся на найвищий щабель педагогічної творчості. Саме тоді з особливою силою та виразністю проявився його яскравий та самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме в ті роки він написав найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. Найголовніші, найґрунтовніші його роботи, опубліковані в ті роки: "Як ми виховали мужнє покоління", "Листи до сина", "Сто порад учителеві", "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Батьківська педагогіка", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", "Моральний ідеал молодого покоління" та багато інших. Особливими творами, що стали найбільш популярними, цікавими та корисними, стали книжки "Павлиська середня школа” та "Серце віддаю дітям". Відомо, що остання праця витримала вже 55 видань та була удостоєна багатьох нагород, зокрема першої премії Педагогічного товариства (1973) та Державної премії УРСР (1974). Також свідченням високої оцінки стало й те, що книгу було перекладено та видано більш ніж тридцятьма мовами світу. Не менш яскравими та глибокими є й інші роботи В. Сухомлинського останнього життєвого періоду, які побачили світ уже після його смерті. Це – "Розмова з молодим директором школи", "Як виховати справжню людину", "Народження громадянина" тощо.
Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В. Сухомлинський виступав і як активний громадський діяч, брав енергійну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах, які проходили як в Україні, так і за її межами. Зокрема, В. Сухомлинський у складі делегації працівників освіти СРСР відвідав Кубу в 1961 р., побував у Болгарії на запрошення Міністерства освіти цієї країни. Як учасник та доповідач брав участь у Міжнародній нараді з проблем трудового виховання в Потсдамі (1966), виступав із доповіддю на Міжнародному робочому симпозіумі з теорії виховання у м. Балатонфюред в Угорщині (1969) тощо.
Завдяки невтомній праці та неймовірному таланту видатний педагог отримав визнання ще за життя. Так, у 1957 р. В. Сухомлинський став членом-кореспондентом АПН УРСР, у 1958 р. заслуженим учителем України, у 1965 р. був нагороджений почесною медаллю А. Макаренка, а в 1968 р. став членом-кореспондентом АПН СРСР.
Праця для В. Сухомлинського була життєвою потребою, у нього не було вихідних та відпусток, увесь час він присвячував улюбленій справі та дітям. Василь Олександрович багато уваги приділяв і роботі з педагогами своєї школи, відвідував їхні уроки, давав поради тощо. Хоча вчителювання було його основним покликанням, мав В. Сухомлинський і безліч інших талантів, зокрема, був гарним поетом. Він любив писати у простому шкільному зошиті вірші "для душі", не публікуючи їх – про красу рідної природи, про дітей, про матір, згадував у поезіях і нелегкі часи війни, яку бачив на власні очі. Можливо, Україна і справді втратила в його особі талановитого Поета, але натомість знайшла чудового педагога, який поєднав у собі поета, учителя, мислителя, науковця.
Василь Олександрович не любив говорити про недуги, хоча й був дуже хворий. Натомість він вражав оточуючих завжди гарним настроєм та життєрадісністю. Проте ілюзій щодо свого стану здоров'я він не мав. Відомо, що в одному з листів до журналу "Народное образование" він писав: "Стан здоров'я в мене зараз такий, що за деякий час два шматочки металу, які ще залишились у мене в грудях з війни, посунуться на декілька міліметрів до якоїсь судини поблизу серця... Операції нової робити не можна – серце не витримає. За час, відпущений мені цими невеличкими осколочками, я хочу зробити якомога більше". І він працював щодня не шкодуючи сил.
В. Сухомлинському мали присудити ступінь доктора педагогічних наук – за сукупністю друкованих праць. Йому щиро та наполегливо радити переїхати до Києва та займатися лише науковою та літературною діяльністю. З точки зору збереження здоров'я це був би виправданий крок, оскільки така праця передбачала спокій та відсутність інших обов'язків. Але Василь Олександрович нізащо не погоджувався залишити школу, учнів; усе його серце, думки, прагнення були віддані дітям. Наприкінці серпня В. Сухомлинський таки потрапив до лікарні, але першого вересня все ж повернувся до школи та провів свято першого дзвоника. А вже другого вересня 1970 р. його не стало. Останніми словами видатного педагога були: "Знову вересень. Дзвоник. Діти йдуть до школи, а я йду з життя..." Славного українського педагога, організатора та новатора української освіти було поховано в селі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області.
Утім фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительській справі. У 1980 рр. світ побачили нові його твори — "Методика виховання колективу", "Батьківщина і серце", "Книга про любов". Вони збагатили концепцію виховання великого вчителя новими напрямами: педагогічна етика, керівництво духовним життям школярів, сімейне виховання тощо. За своє досить коротке життя — трохи більше півстоліття
В. Сухомлинський устиг зробити стільки корисного, що вистачило б і на десять. Його творча спадщина житиме віками, а педагогічна спільнота завжди з великою вдячністю буде згадувати свого видатного колегу. Зокрема, І. Цюпа написав про В. Сухомлинського такі слова: "Він похований недалеко від своєї школи, всього лише за 300 кроків. Він не покинув її навіть у своїй смерті... А тепер спить у рідній землі. І сонце кладе свої вінки на могилу творця, золоті і срібні вінки, які викували йому ковалі-велетні на щастя, щоб по всій землі було світло і сонячно. Гора вінків на його могилі... вінки з чудової казки. Невже вона відійшла навіки разом з ним? Ні, казка, як і пісня, не має кінця. І життя його не закінчилось у той скорботний вересневий день. Він живе у доброті своїх справ, в серцях своїх вихованців. В буйному розвої свого саду... в своїх книгах".
Вибрані твори. – Київ : Рад. школа, 1976-1977. – 5 т.
Избранные произведения. – Киев : Рад. школа, 1979-1980. – 5 т.
Бути людиною. – Харків : Белкар-книга, 2017. – 60, [3] с. – (Веселка).
В. А. Сухоминский об умственном воспитании. – Киев : Рад. школа, 1983. – XVIII, 206 с., 1 л. портр.
Вічна тополя. – Київ : Генеза, 2003. – 271 с. – (Нова шкільна бібліотека).
Вогнегривий коник. – 2-ге вид., стер. – Київ : Вікар, 2008. – 200 с. – (Скарби української літератури).
Вогник у вікні. – Харків : Белкар-книга, 2017. – 62, [1] с. – (Веселка).
Василь навчався добре і з задоволенням, із турботою та теплотою ставився до менших дітей, навіть працював у місцевому дитячому садочку, який було організовано на час літніх польових робіт. Можливо, саме там у хлопчика зародилося бажання присвятити себе педагогічній справі.
Однак після закінчення школи В. Сухомлинськнй вступив до Кременчуцького медичного технікуму, плануючи стати лікарем. Але вже перші відвідини занять з анатомії призвели до того, що Україна втратила майбутнього лікаря, а натомість здобула видатного народного вчителя.
У 1934 р. В. Сухомлинськнй вступив до Кременчуцького вчительського інституту на факультет мови та літератури, але вже в 1935 р. був змушений залишити навчання через хворобу: Василь змалку відзначався дуже слабким здоров'ям, а в інституті він настільки виснажувався, що під час вихідних та канікул був змушений багато спати, аби перемогти майже постійний нестерпний головний біль.
У сімнадцять років Василь розпочав педагогічну діяльність у стінах рідної школи: став викладати українську мову та літературу в 5-7 класах. Невдовзі В. Сухомлинськнй перевівся на заочне відділення Полтавського педагогічного інституту, де здобув кваліфікацію вчителя української мови та літератури неповної середньої школи, а згодом і викладача цих самих предметів, одержавши відповідний диплом. Згадуючи роки навчання, В. Сухомлинськнй писав: "Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті. Кажу – випало щастя, бо нас, двадцятирічних юнаків та дівчат, оточувала в інституті атмосфера творчості, допитливості, жадоби знань. Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер'ю". В. Сухомлинськнй закінчив інститут екстерном у двадцять років.
У 1939-1941 рр. Василь працював учителем української та російської мови і літератури у старших класах Онуфріївської середньої школи, а згодом став завідувачем навчальною частиною цього закладу. Педагог-початківець був великим ентузіастом і часто вигадував щось цікавеньке для дітей: організовував читання книжок у куренях та печерах, які вони облаштовували разом. Це було не тільки грою, а й важливим етапом навчання та зближення педагогів з дітьми. За спогадами В. Сухомлинського, кожен учитель школи, отримавши запрошення до такої печери – певною мірою, потаємного місця зустрічей підлітків, – вважав це проявом великої довіри та одним із найщасливіших днів у своїй педагогічній практиці.
Плідну діяльність В. Сухомлинського перервала війна. У 1941 р. Василь Олександрович вступив на військово-політичні курси, після чого вирушив на фронт, брав участь у боях на Західному та Калінінському фронтах; у лютому 1942 р. був тяжко поранений у сутичці під містом Ржевом. Півроку В. Сухомлинський лікувався у шпиталі в Удмуртії. Після одужання його комісували за станом здоров'я, оскільки частинки снаряду назавжди залишилися в його грудях поряд із серцем, а ліва рука втратила рухливість та чутливість.
Із середини 1942 р. до березня 1944 р. В. Сухомлинський працював учителем російської мови та літератури, а також директором у школі селища Ува в Удмуртії. Там же в 1944 р. він одружився.
Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом із дружиною повернулися до України, у нещодавно звільнений від окупантів Онуфріївський район Кіровоградської області. Тут протягом чотирьох років він працював завідувачем районним відділом освіти та одночасно викладав у школі. Це були важкі роки, коли не вистачало не тільки підручників та іншого шкільного приладдя, а й навіть меблів. Учні приносили свої стільці, столи, були змушені сидіти у класі в пальтах та рукавицях, оскільки обігріти приміщення часто було нічим, писали на старих газетах чорнилами з бузини тощо. Було вкрай важко, але молодий учитель стійко долав труднощі, тому вже невдовзі школа стала однією з найкращих. Той час став і періодом появи перших публікацій В. Сухомлинського у пресі. На сторінках районної газети "Ударна праця" та обласної — "Кіровоградська правда" — вийшли кілька його статей на педагогічні теми. Перша з них — "Перед новим навчальним роком" була надрукована 25 серпня 1945 р.
Величезне фізичне та моральне навантаження далися взнаки, тяжкі повоєнні роки негативно позначилися на і без того слабкому здоров'ї Василя Олександровича. Увесь 1947 р. він тяжко хворів, а після одужання був змушений залишити роботу у відділі народної освіти. Улітку 1948 р. В. Сухомлинського призначили директором Павлиської школи того самого Онуфріївського району, де він працював учителем початкових, середніх та старших класів; викладала у цій школі і його дружина, Ганна Іванівна.
Протягом наступних двадцяти двох років, до останнього дня життя, В. Сухомлинський стояв на чолі вищезгаданої школи, якій віддав усі сили, знання та любов. Ці роки були найпліднішим періодом його педагогічної, наукової та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих загальноосвітніх навчальних закладів країни, перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки та якнайповніше узагальнити набутий досвід.
Коли Василь Олександрович очолив цю школу, вона розташовувалася у старому будинку, зведеному ще в 1914 р., а навкруги був пустир. За 22 роки завдяки невтомним старанням В. Сухомлинського на території закладу було побудовано велике двоповерхове приміщення, у якому розмістилися молодші класи, бібліотека й так звана "кімната казки", яка стала значним нововведенням та однією з найкращих ідей В. Сухомлинського для виховання молодших школярів. У ній він намагався відтворити чудовий світ із його таємничістю і чарівними героями. Казка, на думку Василя Олександровича, – активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розуму, почуття, уяви. волі. Великий педагог створив власний вигадковий світ. Він вважав, що без казки – живої, яскравої, яка заволоділа свідомістю і почуттям дітей, неможливо уявити мислення і дитяче мовлення. Фантазія допомагає оживити довкілля. "Казка, – завжди повторював В. Сухомлинський, – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідкої землі вже в тому, що вона – творіння народу". Педагог створив сам понад тисячу притч і байок, казки писали і його вихованці. Василь Олександрович твердив, що фантастичні образи відкривають дитині не тільки красу, а ще й істину, бо примушують співпереживати, битися серденьку, шукати виходу із ситуації, що склалася. Казки В. Сухомлинського – вічна мудрість життя, вони спонукають думати, робити висновки.
Також на шкільному подвір'ї було зведено дві теплиці, майстерні, будинок для позакласної роботи, створені клумби, садок, куточки краси та багато іншого. Передовий педагог у стінах Павлиської школи реалізував нові ідеї, які допомогли зробити навчально-виховний процес цікавим, багатогранним, творчим. Він був переконаний, що школа лише тоді може називатися осередком виховання, коли вона стає для дитини вогнищем радісного та цікавого життя, кличе до знань, науки та творчої праці. Багато вчених та колег В. Сухомлинського з великою вдячністю та шаною писали про нього, про його плідну та величезну роботу заради виховання дітей. Зокрема, йому присвячено й такі слова: "Василь Олександрович Сухомлинський був саме тим педагогом, який реалізовував не лише ідеї гуманної педагогіки та психології, а й власні педагогічні надбання при створенні особистісно орієнтованої системи у Павлиській школі. Педагогічна творчість В. О. Сухомлинського сприяла самореалізації та особисісному зростанню всіх учасників педагогічного процесу. Його педагогічний скарб є джерелом педагогічної творчості та професійної самореалізації сучасного педагога". Сьогодні у старій будівлі школи працює педагогічно-меморіальний музей В. Сухомлинського.
Василь Олександрович був не лише блискучим педагогом і директором, а й гарним батьком, із великою любов'ю він виховував і власних дітей – сина Сергія та доньку Ольгу. Сімейною традицією в родині Сухомлинських було дарувати книжки. Своїм дітям Василь Олександрович змалку прищеплював любов та повагу до друкованого видання, у їхньому помешканні була багатюща бібліотека, яку видатний педагог із величезним ентузіазмом і завзяттям збирав усе життя.
Починаючи з 1949 р. публікації В. Сухомлинського почали регулярно з'являтися на сторінках не тільки місцевої періодики, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У 1950-х рр. його роботи почали друкувати і в деяких інших країнах світу, у тому числі й колишнього "соціалістичного табору".
У 1955 р. В. Сухомлинський із успіхом захистив кандидатську дисертацію на тему "Директор школи – керівник навчально-виховної роботи" у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка. Через рік світ побачила його перша велика монографія "Виховання колективізму у школярів".
Наприкінці 1950-х рр. вийшли друком такі вагомі праці Василя Олександровича, як "Виховання радянського патріотизму у школярів" та "Виховання комуністичного ставлення до праці". Звісно, певною мірою ці та інші роботи блискучого педагога були даниною тогочасної ідеології, без неї друк будь-яких матеріалів був просто неможливим, проте не ідеологія була основною у цих працях. Головним було окреслення найбільш ефективних шляхів виховання підростаючого покоління, формування справжньої людини, прищеплення дітям найкращих людських рис та чеснот. Педагогіку В. Сухомлинського справедливо називають гуманістичною, оскільки вся його творчість пронизана ідеями збереження та утвердження загальнолюдських духовних цінностей. Він був людиною неймовірного таланту й сили, постаттю, яка у складні для неординарних особистостей радянські часи творила національну педагогічну позицію.
У 1960 рр. В. Сухомлинський піднявся на найвищий щабель педагогічної творчості. Саме тоді з особливою силою та виразністю проявився його яскравий та самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме в ті роки він написав найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. Найголовніші, найґрунтовніші його роботи, опубліковані в ті роки: "Як ми виховали мужнє покоління", "Листи до сина", "Сто порад учителеві", "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Батьківська педагогіка", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", "Моральний ідеал молодого покоління" та багато інших. Особливими творами, що стали найбільш популярними, цікавими та корисними, стали книжки "Павлиська середня школа” та "Серце віддаю дітям". Відомо, що остання праця витримала вже 55 видань та була удостоєна багатьох нагород, зокрема першої премії Педагогічного товариства (1973) та Державної премії УРСР (1974). Також свідченням високої оцінки стало й те, що книгу було перекладено та видано більш ніж тридцятьма мовами світу. Не менш яскравими та глибокими є й інші роботи В. Сухомлинського останнього життєвого періоду, які побачили світ уже після його смерті. Це – "Розмова з молодим директором школи", "Як виховати справжню людину", "Народження громадянина" тощо.
Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В. Сухомлинський виступав і як активний громадський діяч, брав енергійну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах, які проходили як в Україні, так і за її межами. Зокрема, В. Сухомлинський у складі делегації працівників освіти СРСР відвідав Кубу в 1961 р., побував у Болгарії на запрошення Міністерства освіти цієї країни. Як учасник та доповідач брав участь у Міжнародній нараді з проблем трудового виховання в Потсдамі (1966), виступав із доповіддю на Міжнародному робочому симпозіумі з теорії виховання у м. Балатонфюред в Угорщині (1969) тощо.
Завдяки невтомній праці та неймовірному таланту видатний педагог отримав визнання ще за життя. Так, у 1957 р. В. Сухомлинський став членом-кореспондентом АПН УРСР, у 1958 р. заслуженим учителем України, у 1965 р. був нагороджений почесною медаллю А. Макаренка, а в 1968 р. став членом-кореспондентом АПН СРСР.
Праця для В. Сухомлинського була життєвою потребою, у нього не було вихідних та відпусток, увесь час він присвячував улюбленій справі та дітям. Василь Олександрович багато уваги приділяв і роботі з педагогами своєї школи, відвідував їхні уроки, давав поради тощо. Хоча вчителювання було його основним покликанням, мав В. Сухомлинський і безліч інших талантів, зокрема, був гарним поетом. Він любив писати у простому шкільному зошиті вірші "для душі", не публікуючи їх – про красу рідної природи, про дітей, про матір, згадував у поезіях і нелегкі часи війни, яку бачив на власні очі. Можливо, Україна і справді втратила в його особі талановитого Поета, але натомість знайшла чудового педагога, який поєднав у собі поета, учителя, мислителя, науковця.
Василь Олександрович не любив говорити про недуги, хоча й був дуже хворий. Натомість він вражав оточуючих завжди гарним настроєм та життєрадісністю. Проте ілюзій щодо свого стану здоров'я він не мав. Відомо, що в одному з листів до журналу "Народное образование" він писав: "Стан здоров'я в мене зараз такий, що за деякий час два шматочки металу, які ще залишились у мене в грудях з війни, посунуться на декілька міліметрів до якоїсь судини поблизу серця... Операції нової робити не можна – серце не витримає. За час, відпущений мені цими невеличкими осколочками, я хочу зробити якомога більше". І він працював щодня не шкодуючи сил.
В. Сухомлинському мали присудити ступінь доктора педагогічних наук – за сукупністю друкованих праць. Йому щиро та наполегливо радити переїхати до Києва та займатися лише науковою та літературною діяльністю. З точки зору збереження здоров'я це був би виправданий крок, оскільки така праця передбачала спокій та відсутність інших обов'язків. Але Василь Олександрович нізащо не погоджувався залишити школу, учнів; усе його серце, думки, прагнення були віддані дітям. Наприкінці серпня В. Сухомлинський таки потрапив до лікарні, але першого вересня все ж повернувся до школи та провів свято першого дзвоника. А вже другого вересня 1970 р. його не стало. Останніми словами видатного педагога були: "Знову вересень. Дзвоник. Діти йдуть до школи, а я йду з життя..." Славного українського педагога, організатора та новатора української освіти було поховано в селі Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області.
Утім фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительській справі. У 1980 рр. світ побачили нові його твори — "Методика виховання колективу", "Батьківщина і серце", "Книга про любов". Вони збагатили концепцію виховання великого вчителя новими напрямами: педагогічна етика, керівництво духовним життям школярів, сімейне виховання тощо. За своє досить коротке життя — трохи більше півстоліття
В. Сухомлинський устиг зробити стільки корисного, що вистачило б і на десять. Його творча спадщина житиме віками, а педагогічна спільнота завжди з великою вдячністю буде згадувати свого видатного колегу. Зокрема, І. Цюпа написав про В. Сухомлинського такі слова: "Він похований недалеко від своєї школи, всього лише за 300 кроків. Він не покинув її навіть у своїй смерті... А тепер спить у рідній землі. І сонце кладе свої вінки на могилу творця, золоті і срібні вінки, які викували йому ковалі-велетні на щастя, щоб по всій землі було світло і сонячно. Гора вінків на його могилі... вінки з чудової казки. Невже вона відійшла навіки разом з ним? Ні, казка, як і пісня, не має кінця. І життя його не закінчилось у той скорботний вересневий день. Він живе у доброті своїх справ, в серцях своїх вихованців. В буйному розвої свого саду... в своїх книгах".
ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів В. О. Сухомлинського
Вибрані твори. – Київ : Рад. школа, 1976-1977. – 5 т.
Избранные произведения. – Киев : Рад. школа, 1979-1980. – 5 т.
Бути людиною. – Харків : Белкар-книга, 2017. – 60, [3] с. – (Веселка).
В. А. Сухоминский об умственном воспитании. – Киев : Рад. школа, 1983. – XVIII, 206 с., 1 л. портр.
Вічна тополя. – Київ : Генеза, 2003. – 271 с. – (Нова шкільна бібліотека).
Вогнегривий коник. – 2-ге вид., стер. – Київ : Вікар, 2008. – 200 с. – (Скарби української літератури).
Вогник у вікні. – Харків : Белкар-книга, 2017. – 62, [1] с. – (Веселка).
Воспитание личности в советской школе. – Киев : Рад. школа, 1965. – 213с.
Всі добрі люди – одна сім'я.– Харків : Школа, 2012. – 157 с. – (Дитячий бестселер).
Ґавеня і соловей. – Харків : Юнісофт, 2016. – 48 с. – (Читаємо по складах).
Директор школы – руководитель учебно-воспитательной работы : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Киев. гос. ун-т им. Т. Г. Шевченко. – Киев, 1955. – 16 с.
Кзки школи під голубим небом. – Київ : Освіта, 1991. – 190, [1] с.
Как воспитать настоящего человека. – Киев : Рад. школа, 1975. – 236 с. – (Педагогическая библиотека) (Библиотечная серия).
Квітка сонця. – Харків : Школа, 2009. – 237, [1] с. : портр.
Куди поспішали мурашки. – 2-ге вид. – Київ : Веселка, 1993. – 18, [2] с.
Ледача подушка. – Харків : Юнісофт, 2016. – 48 с. – (Читаемо по складах).
Любов до рідного слова. – Переяслав-Хмельницький : СКД, 2008. – 195 с.
Майже чарівна розмова. – Харків : Белкар-книга, 2017. – 61, [2] с. – (Веселка).
Найгарніиіа мама. – Харків : Белкар-книга, 2017. – 43, [4] с. – (Промінець).
"Обережно: дитина!". – Луганськ : [б. в.], 2008. – 264 с.
Пшеничний колосок : оповідання та казки. – Київ : Веселка, 1985. – 27,[5] с. – (Перші книжечки дитячого садка).
Разговор с молодым директором. – Киев : Рад. школа, 1988. – 282, [2] с.
Сердце отдаю детям. – 5-е изд. – Киев : Рад. школа, 1977. – 382 с.
Сердце отдаю детям ; Рождение гражданина ; Письма к сыну. – 2-е изд. – Киев : Рад. школа, 1987. – 542, [1] с.
Сказки школы под голубым небом. – Киев : Освита, 1991.– 190, [1] с.
Сто советов учителю. – Киев : Рад. школа, 1984. – 254 с. – (Педагогическая библиотека).
Суниці для Наталі. – Харків : Юнісофт, 2016. – 48 с. – (Читаємо по складах).
Чиста криниця. – Київ : Веселка, 1993. – 286, [1] с. – (Шкільна бібліотека).
Я розповім вам казку... : філософія для дітей. – Харків : Школа, 2016. – 573, [1] с. : портр.
Як котові стало соромно. – Харків : Юнісофт, 2016. – 47, [1] с. – (Читаємо по складах).
A.С. Макаренко, В, О. Сухомлинський про виховання / уклад.: Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна ; Ніжин, держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. – Ніжин : Вид-во НДУ ім, М. Гоголя, 2009. – 354 с.
Білецька С. В. Взаємовідносини вчителя та учня в педагогічній практиці B.О. Сухомлинського : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Білецька Світлана Володимирівна ; Харків, нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди – Харків, 1994.– 24 с.
Білюк О. В. В. О. Сухомлинський про виховання особистості школяра / О. В. Білюк. – Миколаїв : Іліон, 2007. – 160 с.
Будняк Т. Г, Проблемы эстетического воспитания младших школьников в педагогическом наследии В. А. Сухомлинского : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Будняк Татьяна Григорьевна ; Киев. гос. пед. ин-т им. А. М. Горького. – Киев, 1977. – 20 с.
В. О. Сухомлинський і сучасні проблеми особистісно зорієнтованого виховання : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 26 трав. 2000 р. / відп. ред. В. Г. Кузь. – Київ : Наук, світ, 2000. – 130 с.
В. О. Сухомлинський – майбутньому педагогу / [В. Д. Будак та ін.]. – Миколаїв : Іліон, 2004. – 259 с. табл., портр.
Василь Сухомлинський: життєвий шлях та педагогічні погляди / Кузьменко В. В. [та ін.]. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Херсон : Херсон, акад. неперерв. освіти, 2015. – 111с.: табл., портр.
Бондар Л. В. О. Сухомлинський про підручник як засіб розумового розвитку молодих школярів : до дня народження Василя Сухомлинського / Л. Бондар // Рідна школа. – 2014. – № 7. – С. 42– 45.
Бондар Л. Позакласна робота з учнями в педагогічній спадщині В. Сухомлинського / Л. Бондар // Початкова школа. – 1997. – № 11. – С. 40–43.
Бондар Л. С. В. О. Сухомлинський і становлення професійної майстерності вчителя національної школи / Л. С. Бондар // Початкова школа. – 1995. – №5. – С. 47–49.
Бондар С. В. Формування естетичного смаку учнів старших класів засобами використання художнього тексту в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського / С. В. Бондар // Наука і освіта. – 2001. – № 1. – С. 87—89.
Бучківська Г. В. В. О. Сухомлинський про вплив дитячого колективу на особистість / Г. В. Бучківська // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 4. – С. 142– 148.
Демченко І. В. О. Сухомлинський про творчий розвиток молодших школярів через образотворче мистецтво / І. Демченко // Рідна школа. – 2002. – № 12. – С. 18– 19.
Денисюк С. Два джерела однієї теорії: педагогічна спадщина Я. Корчака та B. Сухомлинського / С. Денисюк // Початкова школа. – 1999. – № 5.– C. 46–48.
Деркач В. Примножуючи спадщину павлиського добротворця : ідеї і традиції Василя Сухомлинського продовжують жити у Павлиші / В. Деркач // Початкова школа. – 2000. – № 9. – С. 6–7.
Чоповськнй В. Василь Сухомлинський про вивчення сім'ї і дітей на етапі підготовки до навчання в школі / В. Чоповський // Педагогічна думка. – 2013. – №4. – С. 31– 32.
В. О. Сухомлинський : біобібліографія: 1987–2000 рр. / уклад.: Г. І. Сухомлинська О. В. Сухомлинська ; Укр. асоц. Василя Сухомлинського. – Київ : КНЕУ, 2001. – 127, [1] с.
В. О. Сухомлинський : біобібліографія, 2008—2013 рр. : біобібліогр. покажч. / Нац. акад. пед. наук України, Укр. асоц. Василя Сухомлинського, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухомлинського ; упоряд. Л. М. Заліток. – Вінниця : Нілан, 2014. – 255 с. – (Серія "Видатні педагоги світу" ; вип. 10).
Василь Олександрович Сухомлинський : бібліогр. покажч. / Обл. ін-т підвищення кваліфікації учителів, Обл. наук, б-ка ім. Н. К. Крупської. – Кіровоград : [б. в.], 1977. – 21с.
Наш выдающийся земляк : метод, материалы к 60-летию со дня рождения В. А. Сухомлинского / [подгот. А. Я. Розенберг]. – Кировоград : [б. и.], 1978. – 39 с. – (В помощь лектору).
Джерело : Педагогіка від серця // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2018. - № 3. - С. 91-102.
Зверніть увагу!!! Гарне видання:
Василь Олександрович Сухомлинський : до 100-річчя від дня народження : біобібліогр. покажч. / НАПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського ; упоряд.: О. В. Сухомлинська, Л. Д. Березівська, Л. І. Страйгородська та ін. ; наук. консультант О. В. Сухомлинська ; наук. ред. Л. Д. Березівська ; бібліогр. ред. Є. Ф. Демида. – Вінниця : Твори, 2018. – 395 c. − (Серія «Видатні педагоги світу» ; вип. 12). - РЕЖИМ ДОСТУПУ
Ґавеня і соловей. – Харків : Юнісофт, 2016. – 48 с. – (Читаємо по складах).
Директор школы – руководитель учебно-воспитательной работы : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Киев. гос. ун-т им. Т. Г. Шевченко. – Киев, 1955. – 16 с.
Кзки школи під голубим небом. – Київ : Освіта, 1991. – 190, [1] с.
Как воспитать настоящего человека. – Киев : Рад. школа, 1975. – 236 с. – (Педагогическая библиотека) (Библиотечная серия).
Квітка сонця. – Харків : Школа, 2009. – 237, [1] с. : портр.
Куди поспішали мурашки. – 2-ге вид. – Київ : Веселка, 1993. – 18, [2] с.
Ледача подушка. – Харків : Юнісофт, 2016. – 48 с. – (Читаемо по складах).
Любов до рідного слова. – Переяслав-Хмельницький : СКД, 2008. – 195 с.
Майже чарівна розмова. – Харків : Белкар-книга, 2017. – 61, [2] с. – (Веселка).
Найгарніиіа мама. – Харків : Белкар-книга, 2017. – 43, [4] с. – (Промінець).
"Обережно: дитина!". – Луганськ : [б. в.], 2008. – 264 с.
Пшеничний колосок : оповідання та казки. – Київ : Веселка, 1985. – 27,[5] с. – (Перші книжечки дитячого садка).
Разговор с молодым директором. – Киев : Рад. школа, 1988. – 282, [2] с.
Сердце отдаю детям. – 5-е изд. – Киев : Рад. школа, 1977. – 382 с.
Сердце отдаю детям ; Рождение гражданина ; Письма к сыну. – 2-е изд. – Киев : Рад. школа, 1987. – 542, [1] с.
Сказки школы под голубым небом. – Киев : Освита, 1991.– 190, [1] с.
Сто советов учителю. – Киев : Рад. школа, 1984. – 254 с. – (Педагогическая библиотека).
Суниці для Наталі. – Харків : Юнісофт, 2016. – 48 с. – (Читаємо по складах).
Чиста криниця. – Київ : Веселка, 1993. – 286, [1] с. – (Шкільна бібліотека).
Я розповім вам казку... : філософія для дітей. – Харків : Школа, 2016. – 573, [1] с. : портр.
Як котові стало соромно. – Харків : Юнісофт, 2016. – 47, [1] с. – (Читаємо по складах).
Про В. О. Сухомлинського
A.С. Макаренко, В, О. Сухомлинський про виховання / уклад.: Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна ; Ніжин, держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. – Ніжин : Вид-во НДУ ім, М. Гоголя, 2009. – 354 с.
Білецька С. В. Взаємовідносини вчителя та учня в педагогічній практиці B.О. Сухомлинського : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Білецька Світлана Володимирівна ; Харків, нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди – Харків, 1994.– 24 с.
Білюк О. В. В. О. Сухомлинський про виховання особистості школяра / О. В. Білюк. – Миколаїв : Іліон, 2007. – 160 с.
Будняк Т. Г, Проблемы эстетического воспитания младших школьников в педагогическом наследии В. А. Сухомлинского : автореф. дис. ... канд. пед. наук / Будняк Татьяна Григорьевна ; Киев. гос. пед. ин-т им. А. М. Горького. – Киев, 1977. – 20 с.
В. О. Сухомлинський і сучасні проблеми особистісно зорієнтованого виховання : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., 26 трав. 2000 р. / відп. ред. В. Г. Кузь. – Київ : Наук, світ, 2000. – 130 с.
В. О. Сухомлинський – майбутньому педагогу / [В. Д. Будак та ін.]. – Миколаїв : Іліон, 2004. – 259 с. табл., портр.
Василь Сухомлинський: життєвий шлях та педагогічні погляди / Кузьменко В. В. [та ін.]. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Херсон : Херсон, акад. неперерв. освіти, 2015. – 111с.: табл., портр.
Бондар Л. В. О. Сухомлинський про підручник як засіб розумового розвитку молодих школярів : до дня народження Василя Сухомлинського / Л. Бондар // Рідна школа. – 2014. – № 7. – С. 42– 45.
Бондар Л. Позакласна робота з учнями в педагогічній спадщині В. Сухомлинського / Л. Бондар // Початкова школа. – 1997. – № 11. – С. 40–43.
Бондар Л. С. В. О. Сухомлинський і становлення професійної майстерності вчителя національної школи / Л. С. Бондар // Початкова школа. – 1995. – №5. – С. 47–49.
Бондар С. В. Формування естетичного смаку учнів старших класів засобами використання художнього тексту в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського / С. В. Бондар // Наука і освіта. – 2001. – № 1. – С. 87—89.
Бучківська Г. В. В. О. Сухомлинський про вплив дитячого колективу на особистість / Г. В. Бучківська // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 4. – С. 142– 148.
Демченко І. В. О. Сухомлинський про творчий розвиток молодших школярів через образотворче мистецтво / І. Демченко // Рідна школа. – 2002. – № 12. – С. 18– 19.
Денисюк С. Два джерела однієї теорії: педагогічна спадщина Я. Корчака та B. Сухомлинського / С. Денисюк // Початкова школа. – 1999. – № 5.– C. 46–48.
Деркач В. Примножуючи спадщину павлиського добротворця : ідеї і традиції Василя Сухомлинського продовжують жити у Павлиші / В. Деркач // Початкова школа. – 2000. – № 9. – С. 6–7.
Чоповськнй В. Василь Сухомлинський про вивчення сім'ї і дітей на етапі підготовки до навчання в школі / В. Чоповський // Педагогічна думка. – 2013. – №4. – С. 31– 32.
* * *
В. О. Сухомлинський : біобібліографія: 1987–2000 рр. / уклад.: Г. І. Сухомлинська О. В. Сухомлинська ; Укр. асоц. Василя Сухомлинського. – Київ : КНЕУ, 2001. – 127, [1] с.
В. О. Сухомлинський : біобібліографія, 2008—2013 рр. : біобібліогр. покажч. / Нац. акад. пед. наук України, Укр. асоц. Василя Сухомлинського, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухомлинського ; упоряд. Л. М. Заліток. – Вінниця : Нілан, 2014. – 255 с. – (Серія "Видатні педагоги світу" ; вип. 10).
Василь Олександрович Сухомлинський : бібліогр. покажч. / Обл. ін-т підвищення кваліфікації учителів, Обл. наук, б-ка ім. Н. К. Крупської. – Кіровоград : [б. в.], 1977. – 21с.
Наш выдающийся земляк : метод, материалы к 60-летию со дня рождения В. А. Сухомлинского / [подгот. А. Я. Розенберг]. – Кировоград : [б. и.], 1978. – 39 с. – (В помощь лектору).
Джерело : Педагогіка від серця // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2018. - № 3. - С. 91-102.
Василь Олександрович Сухомлинський : до 100-річчя від дня народження : біобібліогр. покажч. / НАПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського ; упоряд.: О. В. Сухомлинська, Л. Д. Березівська, Л. І. Страйгородська та ін. ; наук. консультант О. В. Сухомлинська ; наук. ред. Л. Д. Березівська ; бібліогр. ред. Є. Ф. Демида. – Вінниця : Твори, 2018. – 395 c. − (Серія «Видатні педагоги світу» ; вип. 12). - РЕЖИМ ДОСТУПУ
СВІТЛИНИ:
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.