Лятошинський Борис Ми­колайович

     Ім'я Борис Ми­колайович Лятошинського пов'язане з визначними творчими досягненнями українського музичного мистецтва. Більш як за півстоліття своєї композиторської діяльності він написав багато талановитих творів у різних жанрах. В його доробку дві опери, п'ять симфоній, чотири симфонічні поеми, три увертюри, чотири оркестрові сюїти, фортепіанний концерт, велика кількість камерних творів, дві кантати, музика до театральних постановок і кінофільмів. Музику Лятошинського можна впізнати з перших тактів. У нього своя мова, свій почерк. Його думка сувора і стримана. Його стилю властиві героїка, палка патетика, емоційна відвертість. Борис Миколайович Лятошинський народився у м. Житомирі в інтелігентній сім'ї. Його батько, Микола Леонтійович, був вчителем історії. Крім педагогічної роботи він займався науковою діяльністю в галузі історичних наук, а також працював на посаді директора різних гімназій, вів велику громадсько-освітню роботу в Житомирі, Немирові, Златополі. Людина дуже освічена, він дбав про повноцінне виховання та освіту свого сина. Мати добре грала на фортепіано й співала.

  Юний Лятошинський вчився у Житомирській гімназії, яку закінчив у 1913 р. З ранніх років хлопчик виявив музичну обдарованість: вчився грати на скрипці та фортепіано, у 14 років написав кілька музичних творів, серед яких - мазурка і вальс для фортепіано, фортепіанний квартет. Перші твори молодого композитора з успіхом виконувалися в Житомирі. У 1913 р. Б.Лятошинський переїхав до Києва, де почав навчання на юридичному факультеті Київського університету. Одночасно готувався до вступу в тільки-но відкриту консерваторію, беручи приватні уроки у Р.Глієра, а після запрошення останнього професором Київської консерваторії був студентом його класу. Для Лятошинського вчитель став справжнім другом на все життя. Після смерті Р.Глієра Борис Миколайович закінчив та оркестрував його концерт для скрипки, а в 1964 р. присвятив пам'яті митця симфонічну "Ліричну поему".    

   У 1918 р. Лятошинський закінчив юридичний факультет університету, а ще через рік — консерваторію з класу композиції. По закінченні консерваторії у 1919 р. його залишили викладати музично-теоретичні дисципліни. З 1935-го по 1937 рік він працював також     професором Московської консерваторії, де вів курс спеціальної інструментовки. Разом з педагогічною і творчою роботою Борис Миколайович займався й громадською діяльністю — у лютому 1939 року на І республіканському з'їзді композиторів його обрано головою Спілки композиторів України.
   Під час Великої Вітчизняної війни Київську консерваторію евакуювали. Борис Миколайович працював у Саратові у складі професорів Московської та Саратовської консерваторій, які на час війни об'єдналися в один заклад. У складних умовах евакуації — в холодній кімнаті, часто при каганці — він працював для спеціально створеної в Саратові радіостанції ім. Т. Г. Шевченка,
що транслювала свої передачі для партизанів і мешканців тимчасово окупованої України. В них брали участь відомі піаністи В.Нільсен та Ф.Едельман; співаки П.Кармелюк, О.Воллох виконували сповнені героїчного пафосу цикли романсів Лятошинського на слова В.Сосюри, в яких втіли лися власні думки композитора про Україну, про перемогу над ворогом.
  У вересні 1943 року Лятошинського запросили на рік до Московської консерваторії, але 10 листопада 1943 року, після визволення Києва, він першим же літаком повернувся до рідного міста у складі делегації українських працівників культурного фронту разом із поетами М.Рильським, М.Бажа ном і художником М.Дерегусом.
   Після війни Лятошинський багато часу приділяє громадській роботі. Він - член Правління Спілки композиторів УРСР, художній керівник української філармонії, член журі на різних міжнародних конкурсах, зокрема - двічі на конкурсі ім. П.І.Чайковського, голова журі на Республіканському конкурсі ім. М.В.Лисенка, де кожний піаніст-учасник повинен був        виконувати спеціально написаний для цього конкурсу Етюд-рондо Б.Лятошинського, тричі член журі на квартетному конкурсі у Бельгії. Під час закордонних подорожей він познайомився з багатьма діячами культури. Серед них - англійський композитор Алан Буш, австрійський
композитор Х.Апостель, болгарський музичний фольклорист Райна Кацарова, відомий польський композитор Гражина Бацевич та багато інших. Творчість Лятошинського звернена до людини, до її дум і почуттів. Високий професіоналізм, вихованість в атмосфері поваги, насамперед до рідної культури, а також до мистецтва інших народів, широта поглядів обумовили жанрове багатство, національний колорит, довершеність музичної форми, масштабність мислення композитора, оперування складними категоріями в мистецтві.   

   Вихований у класі Р.Глієра, Лятошинський одразу став на шлях реалізму і вже в ранніх творах виявив прихильність до сфери образів та ідей класиків - Бородіна, Глазунова і частково Скрябіна.
   В написаному ним у студентські роки Першому струнному квартеті (1915) вагомо прозвучала тема любові до батьківщини. Майже кожна музична тема тут пісенна, хоча композитор ніде не цитує народних мелодій.
   Першу симфонію Лятошинський писав ще у період навчання в консерваторії. Частина її стала дипломною роботою. Перше виконання симфонії відбулося під керівництвом Р.Глієра у 1923 р. на естраді Пролетарського парку в Києві.
  Ідеєю цього твору є утвердження життєдайних, оптимістичних почуттів, бурхливої творчої людської діяльності. Свій задум автор вирішив у лірико-драматичному плані.
  Образний зміст Другого квартету Лятошинського (1922) — ніжно-лірична хвилююча музична розповідь, сповнена чарівних барв, світлих звукових гармоній. Якщо в мелодійних лініях Першого квартету переважала діатоніка, то в першій частині Другого квартету композитор вдається до хроматизації мелодико-ладових систем. Мелодійні лінії стають загострено примхливими, наче ламаними. Водночас відбуваються зміни і в інших елементах розвитку музичної думки.
  Того ж 1922 року Лятошинський пише Перше тріо для скрипки, віолончелі й фортепіано. Це чудова романтично-схвильована лірична поема. У порівнянні з попередніми творами відчувається більша контрастність між розділами, оскільки композитор намагається втілити більш динамічний зміст, побудувати більш складну концепцію.
  У 20-ті роки Борис Миколайович продовжує інтенсивно працювати в камерному жанрі. Окрім романсів з'являються дві його сонати для фортепіано, цикл фортепіанних п'єс "Відображення", Соната для скрипки і фортепіано. У 1928 р. він пише Третій струнний квартет. Це сюїта, ряд окремих картин, різних за характером, але об'єднаних спільним образно-емоційним змістом.
  У 1929 р. композитор створює оперу "Золотий обруч" за повістю І.Франка "Захар Беркут" (лібрето Я.Мамонтова). Музика опери позначена яскравою індивідуальністю: специфічною "терпкістю" і гостротою гармонії, напруженістю мелодико-речитативних ліній, багатством оркестрово-поліфонічних засобів. У кінці 20-х — першій половині 30-х років Лятошинський багато працює над оркестровками опер і балетів Глієра, пише музику до кінофільмів і театральних п'єс. Визначною подією у творчій біографії Лятошинського стала Друга симфонія, створена у 1935—1936 рр. У ній взаємодіють системи імпульсивних образів, інтонаційно пов'язаних з першою темою вступного розділу, і ліричних, що неодмінно якісно перероджуються в бік інтенсифікації їх динамічних якостей. У 1936 р. композитор оркеструє оперу М.Лисенка "Тарас Бульба" (в редакції Л.Ревуцького) і пише цикл романсів на тексти О.Пушкіна. В наступному році виходить збірка його обробок українських народних пісень для голосу і фортепіано ор. 28. Залишаючи незмінною народну мелодію, Лятошинський додає свій фортепіанний супровід. Наступною великоюроботою композитора була монументальна опера "Щорс" (1938).

 Література

Борис Лятошинський. Воспоминания. Письма. Материалы : в 2—х ч. / сост. Л.Н.Грисенко, Н.И.Матусевич — К.: Муз. Україна, 1985. — Ч. 1—2.

Гожик Ю. За вимогою історичної справедливості: [Третя симфонія Б.М.Лятошинського] / Ю. Гожик // Музика. — 1997. — № 1. — С. 4—5. 

Іваницька Я. Гортаючи сторінки архіву: [Третя симфонія Б.Лятошинського] / Я.Іваницька // Музика. — 2001. — № 4/5. — С. 9—11.

Копица М.Д. Симфонии Б.Лятошинского: Эпоха. Коллизии. Драматургия: Исследование / М.Д. Копица. — К.: Муз. Україна, 1990. — 133 с.

Кузик В. Пам'яті майстра / В.Кузик // Укр. культура. — 1995. — № 4. — С. 8—9.

Муха А. Уроки майстра: Спогади про Б.М.Лятошинського / А.Муха // Музика. — 1998.- № 1. — С. 24—25.

Самохвалов В.Я. Борис Лятошинський / В.Я. Самохвалов. — К.: Муз. Україна, 1972. — 42 с.

Симфонія № 3 : партитура / Б.М. Лятошинський. — К.: Муз. Україна, 1968. — 256 с.

ІЛЮСТРАЦІЯ

Борис Лятошинський: [Портрет] // Самохвалов В.Я. Борис Лятошинський. / В.Я. Самохвалов. — К: Муз. Україна, 1972. — Фронтиспіс.