Серед українських письменників дошевченківської доби одне з почесних місць належить П. Гулаку-Артемовському — автору написаних українською та російською мовами оригінальних і перекладних байок, віршів, прозових творів, критичних статей. Творчість цього талановитого поета започаткувала собою появу, становлення та розвиток реалізму в українській літературі XIX ст. Краща частина поетичної спадщини митця назавжди ввійшла до скарбниці українського художнього слова.
Народився Петро Петрович Гулак-Артемовський 27 січня 1790 р. у м. Городище на Черкащині в родині священика. Батько майбутнього письменника походив зі збіднілого дворянського роду та володів невеличким хутором і сорока десятинами землі; у сім'ї було четверо дітей. У родині існувала сімейна історія про те, що за часів Коліївщини батька, який був палким патріотом, жорстоко покарали польські пани — відшмагали різками. До самої смерті він зберігав ці різки, а потім передав синові, який охоче показував їх гостям, розповідаючи про батька. Дитячі роки письменника пройшли на рідному хуторі серед української природи, мови, пісень.
Початкову освіту Петро отримав удома, батько-священик навчав своїх дітей самотужки. В одинадцять років хлопець вступив до бурси, після неї — до Київської академії, яка в ті часи давала учням певну середню та вищу освіту — не лише духовну, а й світську: в академії викладали математику, французьку мову, основи природничих наук і медицини.
Академія була на той час єдиним навчальним закладом, до якого, крім дітей місцевої знаті та козацької старшини, приймали навіть селян; повний курс навчання тривав дванадцять років. Рівень викладання в академії у роки перебування там П. Гулака-Артемовського був не гіршим, ніж у західноєвропейських вищих навчальних закладах. Юнак отримав загалом грунтовні знання з історії, філософії, класичної літератури, досконало оволодів латинською, французькою та німецькою мовами.
У той час здобувати освіту переважній більшості молоді доводилося в надзвичайно скрутних матеріальних умовах. Не виключенням був і Петро, за його визнанням, він "испытывал все невзгоды и лишения, какие выпадали на долю бедного школяра", іноді навіть був змушений жебракувати та харчуватися недоїдками на базарах, а під час канікул звертався до чужих людей з проханням підвезти його додому безоплатно.
Напередодні завершення навчання хлопець раптово залишив стіни академії, можливо, причиною тому була несподівана смерть коханої дівчини. Але атестат про закінчення певного курсу все ж отримав: у листопаді 1814 р. найсвятіший синод видав указ про звільнення студента Київської академії, "кончившего курс богословского учения, Петра Гулака-Артемовского, из духовного звания в светское для избрания рода жизни". У той час у Київській академії студентам дозволялося залишати стіни навчального закладу тоді, коли вони забажають, їм видавали атестати про освітній рівень після завершення відповідного курсу. Подібні "звільнення" застосовувалися тоді до молодших синів священиків за браком вакантних місць у парафіях. Одержавши атестат такого змісту, П. Гулак-Артемовський відправився на Волинь, де розпочав педагогічну працю — спочатку в приватних пансіонах Бердичева, а згодом у родинах багатих польських поміщиків. У цей час він посилено займався самоосвітою, поглиблюючи знання в польській та французькій мовах.
У 1817 р. П. Гулак-Артемовський, познайомившись із попечителем Харківського університету графом С. Потоцьким, за його порадою вступив вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а в середині 1818 р. подав "прошение" до ради університету про введення до навчальної програми курсу польської мови. Пропозицію було підтримано і вже у грудні на словесному факультеті для всіх бажаючих було відкрито кафедру польської мови, а викладав її Петро Петрович. Ця кафедра проіснувала до 1831 р.
Завдяки глибоким знанням гуманітарних наук П. Гулак-Артемовський уже після дворічного навчання в університеті склав випускні іспити, а наступного року — кандидатський і магістерський екзамени. Наприкінці 1820 р. він написав роботу "Про церковне красномовство від Феофана до Платона" та дістав звання кандидата, яке присвоювали тим, хто закінчував університетський курс із відмінними успіхами, а в 1821 р. захистив дисертацію на тему "О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания оной" та одержав звання магістра. Ще до іспитів П. Гулака-Артемовського запросили викладати в університеті історію, географію та статистику. У січні 1823 р. він став ад'юнктом, у 1825 — екстраординарним професором, у 1828 — за відмінну працьовитість і непересічні знання — ординарним професором. Одночасно з викладанням історії, географії та статистики Російської імперії П. Гулак-Артемовський протягом трьох років (1831—1834) читав лекції із загальної статистики, а деякий час (1828) — з естетики та історії російської словесності.
Майже двадцять років Петро Петрович безперервно обіймав вищі адміністративні посади: тричі його обирали деканом факультету словесності, а з грудня 1841 і до виходу у відставку (1849) він був ректором університету. Крім того, П. Гулак-Артемовський з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті шляхетних дівчат, згодом був інспектором цього ж закладу, а з 1831 р. — завідуючим навчальною частиною Харківського та Полтавського інститутів шляхетних дівчат. Отже, можна сказати, що П. Гулак-Артемовський був справді блискучим педагогом й адміністратором.
За час роботи на адміністративних посадах він зробив дуже багато для розвитку навчальних закладів і освіти. Зокрема, у 1830-х рр. за його ініціативи в університеті були засновані для студентів під керівництвом професорів "учені бесіди, які збуджували діяльність думки і слова". Ставши ректором, П. Гулак-Артемовський з метою заохочення молоді до науково- літературних занять запропонував раді університету власним коштом надрукувати кращі студентські твори та кандидатські дисертації. Рада навчального закладу із захватом підтримала пропозицію, але від грошей професора відмовилась. Вийшла книга "Опыт в сочинениях студентов императорского Харьковского университета" (1846), яка свідчила не тільки про таланти тодішніх вихованців, а й містила статті, що мали наукове значення. Особливо багато уваги приділяв Петро Петрович упорядкуванню різних справ у Полтавському та Харківському інститутах, дбаючи, щоб вихованки одержали грунтовні загальноосвітні знання.
П. Гулак-Артемовський постійно цікавився культурним та літературним життям, історією і творчістю українського народу. Помітну увагу приділяв питанням міжслов'янських літературних взаємин, вивченню фольклору та етнографії слов'янських народів.
П. Гулак-Артемовський був не тільки професором словесності та ректором університету, насамперед він відомий байками та віршами. На початку XIX ст., у час, коли поет виступив зі своїми творами, нова українська література тільки починала розвиватись. Перша друкована національна поема "Енеіда" І. Котляревського, написана народною мовою, справила величезний вплив на подальший розвиток українського літературного процесу. На той же період припадають і перші дослідження історії українського народу, його мови, побуту, збирання та вивчення усної народної творчості. У Харкові, зокрема, розгорнув діяльність із збирання українських народних пісень М. Цертелєв, створювалися гуртки любителів української народної мови. З 1816 р. почали виходити харківські журнали "Украинский вестник" і "Харьковский Демокрит", у яких друкувалися фольклорні матеріали та твори українською мовою. Тоді ж українською писав твори і П. Гулак-Артемовський, його ранні поезії яскраво відображали намагання наблизитися до народної творчості, а самобутній поетичний талант і високу майстерність сучасники цінували понад усе. Художня спадщина митця висунула його в ряди перших класиків нового українського письменства.
Перші поетичні спроби П, Гулака-Артемовського припали ще на час навчання в Київській академії. Відомо, що в 1813 р. він написав поетичний твір за антиклерикальною поемою Н. Буало "Налой", але до нас дійшли лише два його рядки. Активна літературна діяльність П. Гулака- Артемовського розпочалася після переїзду до Харкова в 1817 р., де він одразу ж поринув у культурне життя, осередком якого був університет, підтримував дружні зв'язки з Г. Квіткою-Основ'яненком, В. Масловичем, Є. Філомафітським. У тому ж році у жовтневому номері "Украинского вестника" з'явився перший друкований твір Петра Петровича — переклад Ж.-Б. Руссо "Ослепление смертных". Відтоді на сторінках журналу один за одним почали з'являтися його переклади Ж. Расіна, Д. Мільтона, Горація та багатьох інших. Глибокий інтерес з перших днів перебування в Харкові виявив П. Гулак-Артемовський до польської класики, насамперед до творчості Г. Красіцького. Протягом 1818—1819 рр. в "Украинском вестнике" були опубліковані переклади його прозових творів та літературно-теоретичні статті польських літераторів.
Водночас із творами російською мовою П. Гулак-Артемовський пише й оригінальні українські поезії. Перший український вірш "Справжня добрість" він створив у 1817 р. Це своєрідне послання Г. Квітці-Основ'яненку як одному з керівників "Товариства благодійності", заклик активізувати громадські починання на користь суспільства. "Справжня добрість" залишилась незакінченою та не публікувалася. Тоді ж в "Украинском вестнике" з'явилися й інші твори автора, які одразу набули популярності серед читачів. Активна творчість П. Гулака-Артемовського була зумовлена великим інтересом до народного побуту і фольклору та чудовим знанням рідної мови.
На повну силу талант письменника розкрився в байках, які стали справжнім надбанням української літератури. Найвизначнішою серед них, і взагалі у творчому доробку поета, заслужено вважається байка "Пан та Собака". Одразу ж після опублікування в "Украинском вестнике" у 1818 р. вона здобула таку широку популярність, що ходила у списках. Один із сучасників поета — письменник П. Білецький-Носенко — писав: "Я смело могу уверить, что сказочки г. Артемовского-Гулака читались с таким же неописанным удовольствием, как "Энеида" г. Котляревского, что многие вытвердили напамять целые тирады из них...". Після появи цієї байки митець продовжив писати твори українською мовою: у 1819 р. у тому ж часописі були надруковані байки "Солопій та Хівря, або Горох при дорозі" та "Тюхтій і Чванько". Перу П. Гулака-Артемовського належить також цикл байок-мініатюр на побутові теми, які сам автор називав байками-приказками: "Дурень і Розумний", "Цікавий і Мовчун", "Лікар і Здоров'я" тощо.
Наприкінці 1819 р. перестав виходити "Украинский вестник", саме існування якого стимулювало творчість поета. Коли за кілька років у Харкові почав видаватися "Украинский журнал", П. Гулак-Артемовський надрукував у ньому низку віршів російською мовою.
У період з 1820 по 1827 рр. Петро Петрович відійшов від літературної творчості та майже нічого не писав, весь час забирала робота в університеті. У 1827 р. він знову повернувся до байкового жанру, з'явилися "Батько та Син", "Дві пташки в клітці", "Рибка". Новаторські пошуки поета в жанрі байки привели до вдосконалення її форм, які цілком можна вважати сучасними. Дещо пізніше цим шляхом пішли Є. Гребінка та Л. Глібов. У тому ж році на сторінках журналу "Вестник Европы" були надруковані дві романтичні балади П. Гулака-Артемовського — "Твардовський" — досить вільний переспів твору А. Міцкевича "Пані Твардовська", що був написаний внаслідок особистого знайомства поетів, та балада "Рибалка" за сюжетом однойменної балади Й. В. Ґете. Ці романтичні спроби стали визначним явищем для української літератури, прикладом і взірцем для вітчизняних романтиків. За баладами П. Гулака-Артемовського з'явилися схожі твори Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, у списках почали поширюватися твори інших маловідомих або й зовсім невідомих наслідувачів. Тогочасні молоді українські поети вважали Гулака-Артемовського першим своїм учителем. Пізніше балада "Твардовський" з'явилася на сторінках журналу "Славянин" (1827) та вийшла окремим виданням, а "Рибалка" була передрукована в 1834 р. в "Утренней звезде". Слідом за цими баладами у тому ж "Вестнике Европы" у 1827 р. були надруковані два вірші "До Пархома" — переспіви Горацієвих од, які пізніше отримали схвальний відгук Т. Шевченка. З початку 1830-х рр. Петро Петрович Поступово відійшов від активної літературної діяльності, писав дуже рідко, основний час віддаючи кар'єрі.
Останній цикл поезій П. Гулака-Артемовського був присвячений родинно-побутовим подіям, індивідуальним почуттям, переживанням. У цих творах він висловив любов до своїх дітей: "В Полтаву, моей милой Полинашке" (1855), "До Любки" (1856), "Синові моєму" (1857); до дружини: "Моїй дружині" (1856). Останні п'ять років П. Гулак-Артемовський нічого не писав, а те, що було написано в 1830—1850 рр., опублікували тільки після його смерті.
У 1855 р. Петра Петровича обрали почесним членом Харківського університету, а ще раніше — членом Копенгагенського товариства північних антикварів, членом-кореспондентом статистичного відділення при міністерстві внутрішніх справ, членом Королівського товариства друзів науки у Варшаві. Помер П. Гулак-Артемовський 13 жовтня 1865 р. у Харкові, провівши останні роки життя в родинному колі та повністю відійшовши від справ.
Заслуги Петра Петровича перед українським письменством незаперечні, його кращі твори збагачують культуру українського художнього слова. В історію нової української літератури початку XIX ст. П. Гулак-Артемовський увійшов як новатор-байкар, продовжувач творчості І. Котляревського, слідом за яким увів до літератури живу народну мову, використовував скарби українського фольклору. У його письменницькій діяльності чільне місце займає поетична спадщина, зокрема байки та балади.
П. Гулак-Артемовський — один з визначних поетів дошевченківського періоду.
Народився Петро Петрович Гулак-Артемовський 27 січня 1790 р. у м. Городище на Черкащині в родині священика. Батько майбутнього письменника походив зі збіднілого дворянського роду та володів невеличким хутором і сорока десятинами землі; у сім'ї було четверо дітей. У родині існувала сімейна історія про те, що за часів Коліївщини батька, який був палким патріотом, жорстоко покарали польські пани — відшмагали різками. До самої смерті він зберігав ці різки, а потім передав синові, який охоче показував їх гостям, розповідаючи про батька. Дитячі роки письменника пройшли на рідному хуторі серед української природи, мови, пісень.
Початкову освіту Петро отримав удома, батько-священик навчав своїх дітей самотужки. В одинадцять років хлопець вступив до бурси, після неї — до Київської академії, яка в ті часи давала учням певну середню та вищу освіту — не лише духовну, а й світську: в академії викладали математику, французьку мову, основи природничих наук і медицини.
Академія була на той час єдиним навчальним закладом, до якого, крім дітей місцевої знаті та козацької старшини, приймали навіть селян; повний курс навчання тривав дванадцять років. Рівень викладання в академії у роки перебування там П. Гулака-Артемовського був не гіршим, ніж у західноєвропейських вищих навчальних закладах. Юнак отримав загалом грунтовні знання з історії, філософії, класичної літератури, досконало оволодів латинською, французькою та німецькою мовами.
У той час здобувати освіту переважній більшості молоді доводилося в надзвичайно скрутних матеріальних умовах. Не виключенням був і Петро, за його визнанням, він "испытывал все невзгоды и лишения, какие выпадали на долю бедного школяра", іноді навіть був змушений жебракувати та харчуватися недоїдками на базарах, а під час канікул звертався до чужих людей з проханням підвезти його додому безоплатно.
Напередодні завершення навчання хлопець раптово залишив стіни академії, можливо, причиною тому була несподівана смерть коханої дівчини. Але атестат про закінчення певного курсу все ж отримав: у листопаді 1814 р. найсвятіший синод видав указ про звільнення студента Київської академії, "кончившего курс богословского учения, Петра Гулака-Артемовского, из духовного звания в светское для избрания рода жизни". У той час у Київській академії студентам дозволялося залишати стіни навчального закладу тоді, коли вони забажають, їм видавали атестати про освітній рівень після завершення відповідного курсу. Подібні "звільнення" застосовувалися тоді до молодших синів священиків за браком вакантних місць у парафіях. Одержавши атестат такого змісту, П. Гулак-Артемовський відправився на Волинь, де розпочав педагогічну працю — спочатку в приватних пансіонах Бердичева, а згодом у родинах багатих польських поміщиків. У цей час він посилено займався самоосвітою, поглиблюючи знання в польській та французькій мовах.
У 1817 р. П. Гулак-Артемовський, познайомившись із попечителем Харківського університету графом С. Потоцьким, за його порадою вступив вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а в середині 1818 р. подав "прошение" до ради університету про введення до навчальної програми курсу польської мови. Пропозицію було підтримано і вже у грудні на словесному факультеті для всіх бажаючих було відкрито кафедру польської мови, а викладав її Петро Петрович. Ця кафедра проіснувала до 1831 р.
Завдяки глибоким знанням гуманітарних наук П. Гулак-Артемовський уже після дворічного навчання в університеті склав випускні іспити, а наступного року — кандидатський і магістерський екзамени. Наприкінці 1820 р. він написав роботу "Про церковне красномовство від Феофана до Платона" та дістав звання кандидата, яке присвоювали тим, хто закінчував університетський курс із відмінними успіхами, а в 1821 р. захистив дисертацію на тему "О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания оной" та одержав звання магістра. Ще до іспитів П. Гулака-Артемовського запросили викладати в університеті історію, географію та статистику. У січні 1823 р. він став ад'юнктом, у 1825 — екстраординарним професором, у 1828 — за відмінну працьовитість і непересічні знання — ординарним професором. Одночасно з викладанням історії, географії та статистики Російської імперії П. Гулак-Артемовський протягом трьох років (1831—1834) читав лекції із загальної статистики, а деякий час (1828) — з естетики та історії російської словесності.
Майже двадцять років Петро Петрович безперервно обіймав вищі адміністративні посади: тричі його обирали деканом факультету словесності, а з грудня 1841 і до виходу у відставку (1849) він був ректором університету. Крім того, П. Гулак-Артемовський з 1818 р. викладав французьку мову в Харківському інституті шляхетних дівчат, згодом був інспектором цього ж закладу, а з 1831 р. — завідуючим навчальною частиною Харківського та Полтавського інститутів шляхетних дівчат. Отже, можна сказати, що П. Гулак-Артемовський був справді блискучим педагогом й адміністратором.
За час роботи на адміністративних посадах він зробив дуже багато для розвитку навчальних закладів і освіти. Зокрема, у 1830-х рр. за його ініціативи в університеті були засновані для студентів під керівництвом професорів "учені бесіди, які збуджували діяльність думки і слова". Ставши ректором, П. Гулак-Артемовський з метою заохочення молоді до науково- літературних занять запропонував раді університету власним коштом надрукувати кращі студентські твори та кандидатські дисертації. Рада навчального закладу із захватом підтримала пропозицію, але від грошей професора відмовилась. Вийшла книга "Опыт в сочинениях студентов императорского Харьковского университета" (1846), яка свідчила не тільки про таланти тодішніх вихованців, а й містила статті, що мали наукове значення. Особливо багато уваги приділяв Петро Петрович упорядкуванню різних справ у Полтавському та Харківському інститутах, дбаючи, щоб вихованки одержали грунтовні загальноосвітні знання.
П. Гулак-Артемовський постійно цікавився культурним та літературним життям, історією і творчістю українського народу. Помітну увагу приділяв питанням міжслов'янських літературних взаємин, вивченню фольклору та етнографії слов'янських народів.
П. Гулак-Артемовський був не тільки професором словесності та ректором університету, насамперед він відомий байками та віршами. На початку XIX ст., у час, коли поет виступив зі своїми творами, нова українська література тільки починала розвиватись. Перша друкована національна поема "Енеіда" І. Котляревського, написана народною мовою, справила величезний вплив на подальший розвиток українського літературного процесу. На той же період припадають і перші дослідження історії українського народу, його мови, побуту, збирання та вивчення усної народної творчості. У Харкові, зокрема, розгорнув діяльність із збирання українських народних пісень М. Цертелєв, створювалися гуртки любителів української народної мови. З 1816 р. почали виходити харківські журнали "Украинский вестник" і "Харьковский Демокрит", у яких друкувалися фольклорні матеріали та твори українською мовою. Тоді ж українською писав твори і П. Гулак-Артемовський, його ранні поезії яскраво відображали намагання наблизитися до народної творчості, а самобутній поетичний талант і високу майстерність сучасники цінували понад усе. Художня спадщина митця висунула його в ряди перших класиків нового українського письменства.
Перші поетичні спроби П, Гулака-Артемовського припали ще на час навчання в Київській академії. Відомо, що в 1813 р. він написав поетичний твір за антиклерикальною поемою Н. Буало "Налой", але до нас дійшли лише два його рядки. Активна літературна діяльність П. Гулака- Артемовського розпочалася після переїзду до Харкова в 1817 р., де він одразу ж поринув у культурне життя, осередком якого був університет, підтримував дружні зв'язки з Г. Квіткою-Основ'яненком, В. Масловичем, Є. Філомафітським. У тому ж році у жовтневому номері "Украинского вестника" з'явився перший друкований твір Петра Петровича — переклад Ж.-Б. Руссо "Ослепление смертных". Відтоді на сторінках журналу один за одним почали з'являтися його переклади Ж. Расіна, Д. Мільтона, Горація та багатьох інших. Глибокий інтерес з перших днів перебування в Харкові виявив П. Гулак-Артемовський до польської класики, насамперед до творчості Г. Красіцького. Протягом 1818—1819 рр. в "Украинском вестнике" були опубліковані переклади його прозових творів та літературно-теоретичні статті польських літераторів.
Водночас із творами російською мовою П. Гулак-Артемовський пише й оригінальні українські поезії. Перший український вірш "Справжня добрість" він створив у 1817 р. Це своєрідне послання Г. Квітці-Основ'яненку як одному з керівників "Товариства благодійності", заклик активізувати громадські починання на користь суспільства. "Справжня добрість" залишилась незакінченою та не публікувалася. Тоді ж в "Украинском вестнике" з'явилися й інші твори автора, які одразу набули популярності серед читачів. Активна творчість П. Гулака-Артемовського була зумовлена великим інтересом до народного побуту і фольклору та чудовим знанням рідної мови.
На повну силу талант письменника розкрився в байках, які стали справжнім надбанням української літератури. Найвизначнішою серед них, і взагалі у творчому доробку поета, заслужено вважається байка "Пан та Собака". Одразу ж після опублікування в "Украинском вестнике" у 1818 р. вона здобула таку широку популярність, що ходила у списках. Один із сучасників поета — письменник П. Білецький-Носенко — писав: "Я смело могу уверить, что сказочки г. Артемовского-Гулака читались с таким же неописанным удовольствием, как "Энеида" г. Котляревского, что многие вытвердили напамять целые тирады из них...". Після появи цієї байки митець продовжив писати твори українською мовою: у 1819 р. у тому ж часописі були надруковані байки "Солопій та Хівря, або Горох при дорозі" та "Тюхтій і Чванько". Перу П. Гулака-Артемовського належить також цикл байок-мініатюр на побутові теми, які сам автор називав байками-приказками: "Дурень і Розумний", "Цікавий і Мовчун", "Лікар і Здоров'я" тощо.
Наприкінці 1819 р. перестав виходити "Украинский вестник", саме існування якого стимулювало творчість поета. Коли за кілька років у Харкові почав видаватися "Украинский журнал", П. Гулак-Артемовський надрукував у ньому низку віршів російською мовою.
У період з 1820 по 1827 рр. Петро Петрович відійшов від літературної творчості та майже нічого не писав, весь час забирала робота в університеті. У 1827 р. він знову повернувся до байкового жанру, з'явилися "Батько та Син", "Дві пташки в клітці", "Рибка". Новаторські пошуки поета в жанрі байки привели до вдосконалення її форм, які цілком можна вважати сучасними. Дещо пізніше цим шляхом пішли Є. Гребінка та Л. Глібов. У тому ж році на сторінках журналу "Вестник Европы" були надруковані дві романтичні балади П. Гулака-Артемовського — "Твардовський" — досить вільний переспів твору А. Міцкевича "Пані Твардовська", що був написаний внаслідок особистого знайомства поетів, та балада "Рибалка" за сюжетом однойменної балади Й. В. Ґете. Ці романтичні спроби стали визначним явищем для української літератури, прикладом і взірцем для вітчизняних романтиків. За баладами П. Гулака-Артемовського з'явилися схожі твори Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, у списках почали поширюватися твори інших маловідомих або й зовсім невідомих наслідувачів. Тогочасні молоді українські поети вважали Гулака-Артемовського першим своїм учителем. Пізніше балада "Твардовський" з'явилася на сторінках журналу "Славянин" (1827) та вийшла окремим виданням, а "Рибалка" була передрукована в 1834 р. в "Утренней звезде". Слідом за цими баладами у тому ж "Вестнике Европы" у 1827 р. були надруковані два вірші "До Пархома" — переспіви Горацієвих од, які пізніше отримали схвальний відгук Т. Шевченка. З початку 1830-х рр. Петро Петрович Поступово відійшов від активної літературної діяльності, писав дуже рідко, основний час віддаючи кар'єрі.
Останній цикл поезій П. Гулака-Артемовського був присвячений родинно-побутовим подіям, індивідуальним почуттям, переживанням. У цих творах він висловив любов до своїх дітей: "В Полтаву, моей милой Полинашке" (1855), "До Любки" (1856), "Синові моєму" (1857); до дружини: "Моїй дружині" (1856). Останні п'ять років П. Гулак-Артемовський нічого не писав, а те, що було написано в 1830—1850 рр., опублікували тільки після його смерті.
У 1855 р. Петра Петровича обрали почесним членом Харківського університету, а ще раніше — членом Копенгагенського товариства північних антикварів, членом-кореспондентом статистичного відділення при міністерстві внутрішніх справ, членом Королівського товариства друзів науки у Варшаві. Помер П. Гулак-Артемовський 13 жовтня 1865 р. у Харкові, провівши останні роки життя в родинному колі та повністю відійшовши від справ.
 |
| Могила П. Гулака-Артемовського |
П. Гулак-Артемовський — один з визначних поетів дошевченківського періоду.
Література
Основні видання творів П. П. Гулака-Артемовського
Гулак-Артемовський П. Сочинения / П. Гулак-Артемовський. — Киев : тип. Корчак-Новицкого, 1888. — 26 с.
Гулак-Артемовський П. Твори / П. Гулак-Артемовський. —Київ : Дніпро, 1978.— 158 с.
Гулак-Артемовський П. Твори / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Дніпро, 1970. — 127 с. — (Шкільна бібліотека).
Гулак-Артемовський П. Твори / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Дніпро, 1964. — 270, [1] с.
Гулак-Артемовський П. Твори / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Держ. вид-во худож. літ., 1956. — 271 с.: портр.
Гулак-Артемовський П. Твори / П. Гулак-Артемовський. — Вид. 3-тє. — Харків : Держ. вид-во України, 1930. — 404 с.
Гулак-Артемовський П. Твори / П. Гулак-Артемовський. — 2-ге вид. — [Харків] : Держ. вид-во України, 1928. — 380, [2] с., 1 арк. портр.
Гулак-Артемовський П. Твори / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Держ. вид-во України, 1928. — 434 с. — (Бібліотека українських класиків).
Гулак-Артемовський П. Твори / П. Гулак-Артемовський. — [Харків]: Держ. вид-во України, 1927. — 380, [4] с., 1 арк. портр.
Гулак- Артемовський П. Вибрані твори / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Держлітвидав, 1950. — 92 с., 1 арк. портр.
Гулак-Артемовський П. Вибрані твори / П. Гулак-Артемовський. — Київ ; Харків : Держлітвидав, 1939. — 60, [3] с., [1] арк. портр. — (Шкільна бібліотека).
Гулак-Артемовський П. Байки, балади, лірика / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Рад. письменник, 1958. — 210 с, 1 арк. портр. — (Бібліотека поета).
Гулак-Артемовський П. Пан та собака. До Пархома / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Укр. держ. вид-во, [1944]. — 11, [1] с.
Гулак-Артемовський П. Вибрані твори / П. Гулак-Артемовський. — Київ ; Харків : Держлітвидав, 1939. — 60, [3] с., [1] арк. портр. — (Шкільна бібліотека).
Гулак-Артемовський П. Байки, балади, лірика / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Рад. письменник, 1958. — 210 с, 1 арк. портр. — (Бібліотека поета).
Гулак-Артемовський П. Пан та собака. До Пархома / П. Гулак-Артемовський. — Київ : Укр. держ. вид-во, [1944]. — 11, [1] с.
Гулак-Артемовський П. Пан та собака : (байка) / П. Гулак-Артемовський. — [Харків] ; Час, 1914. — 12 с.: портр. — (Видання товариства "Час". Серія 7 ; № 64).
Про П. П. Гулака-Артемовського
Айзеншток І. П. Гулак-Артемовський : матеріали до біографії та іст.-літ. оцінки /І. Айзеншток. — Харків : [б. в.], 1927. — 94 с.
Борзенко О. І. Становлення нової української літератури в аспекті національної ментальності та біографізму : (І. Котляревський, П. Гулак- Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко): автореф. дис. ... д-ра філол. наук / Борзенко Олександр Іванович ; Львів, нац. ун-т ім. Івана Франка. — Львів, 2007, —33 с.
Бородінова М. В. Псалми в поетичній обробці Т. Шевченка, П. Гулака- Артемовського // Матеріали вузівської конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи : філологічні науки (м. Донецьк, квітень 1997 р.). — Донецьк, 1997. — С. 14—17.
Бурбан В. Веселий смуток мудреця / В. Бурбан // Урок української. — 2005. — №9/10, — С. 52.
Гулак-Артемовський Петро Петрович // Землі української постаті знані / М. М. Шитюк, С. Г. Горбуров, К. Є. Горбуров. — Миколаїв, 2011. — С. 245—250.
Зеров М. Котляревщина. Гулак-Артемовський / М. Зеров // Лекції з історії української літератури (1790—1870) / М. Зеров. — Едмонтон, 1977. — С. 32—38.
Зеров М. Котляревщина. П. П. Гулак-Артемовський / М. Зеров // Твори : у 2 т. / М. Зеров. — Київ : Дніпро, 1990. — Т. 2 : Історико-літературні та літературознавчі праці. — С. 30—36.
Клепатсъкий П. Г. Український письменник П. П. Гулак-Артемовський
(1790—1865) / П. Г. Клепатський. — Кам'янець : Укр. вид-во в
Катеринославі, Правобереж. філія, 1919. —24 с.
Матвіїшин В. Г. Петро Гулак-Артемовський — зачинатель українського художнього перекладу / В. Г. Матвіїшин // Український літературний європеїзм / В. Г. Матвіїшин. — Київ, 2009. — С. 111—119.
Медвідь В. Храм безсмертя Гулака-Артемовського / Василь Медвідь // Слобідський край. — 2005. — 29 січ. — С. 4.
Моціяка О. М. Петро Петрович Гулак-Артемовський (1790—1865) / О. М. Моціяка // Становлення нової української літератури. — Ніжин, 2007. — С. 74—82.
Петляк А. Твори Ігнація Красіцького та Адама Міцкевича у вільних перекладах Петра Гулака-Артемовського / А. Петляк // Проблеми слов'янознавства. — 2011. — Вип. 60. — С. 123—130.
Поліщук В. Петро Гулак-Артемовський у студіях Павла Филиповича / В. Поліщук // Слово, яке тебе обирає / [упоряд. В. С. Панченко]. — Київ, 2013. — С. 253—260.
Пушко В. Ф. Петро Гулак-Артемовський (1790—1865) / В. Ф. Пушко // Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини XIX століття / М-во освіти і науки України, Луган. нац. пед. ун-т ім. Т. Шевченка. — Київ, 2006. — С. 156—167.
С'єдіиа Дж. Сторінка з історії сприйняття Горація в Україні: Петро Гулак-Артемовський / Джованна С'єдіна // Літературознавство : V конгрес Між- нар. асоц. україністів (Чернівці, 26—29 серп. 2002 р.). Кн. 2 / редкол.:В. Антофійчук [та ін.]. - Чернівці, 2003. - С. 31—47.
Скорина О. Один із предтеч Шевченкової музи / Олександр Скорина // Столиця. — 2005. — 23—29 груд. — С. 8.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.