Пабло Пікассо (1881—1973)

     Французький живописець іспанського походження Пабло Пікасо (Руїс) залишив по собі видатні твори, багато з яких присвячено зне­доленому людству.
  Він працював у галузі живопису, графіки, скульптури, кераміки, сценографії. Відображав драматизм подій і явищ оточуючої дійсності, постійно вдавався до різноманітних образно-пластичних експериментів, внаслідок яких реалістичні засоби часто поєднувалися з деформацією і руйнуванням композиції. Пікассо був своєрідним інтерпретатором і реформатором класицизму, засновником так званого “кубізму”, працював у дусі неокласицизму.
  У багатьох творах художник стверджував ідеали гуманізму на ос­нові переосмислення життєвих сюжетів і міфологічних мотивів.
   Пабло Пікассо народився у невеличкому містечку Малага. Батько хлопчика — вчитель малювання дон Хосе Руїс Блоско — був і його першим вчителем. У 8 років Пікассо освоїв техніку академічного ма­люнка. В 12 — вже допрацьовував картини батька й створював власні композиції, які вже тоді свідчили про надзвичайну спостережливість автора. В 16 років юнак вступив до Мадридської Академії Сан Фер­нандо вищої художньої школи Іспанії, проте через консерватизм викладачів покинув її й відправився до Парижа.
   Уже 1901 р. у відомій галереї А.Воллара була влаштована виставка творів Пікассо. В них відчувався вплив таких майстрів, як Ель Греко, Домьє, Ван-Гог, Тулуз-Лотрек, Дега. Улюблені персонажі Пікассо — бідні люди, жебраки, мандруючі актори, п’яниці, котрі шукають забуття від тяжкого життя, приречені на зубожіння й самотність: “Любителька абсенту. Аперитив”, “Життя”, “Старий жебрак з хлопчиком”.




   Збільшені, ламані, гострі контури виснажених рук та облич, великі сумні очі, які дивляться прямо на глядача... Усе то — ознаки тяжкого, безвихідного становища. Цей період творчості Пікассо (1901— 1904 рр.) називають “блакитним”, оскільки його твори написані у холодному кольорі приреченості, з використанням символу “сходу до пекла”.
   З 1904 р. у картинах з’являється рожевий серпанок, який додає персонажам ліричності. Це “рожевий період”.
   Наприкінці 1906 р. Пікассо починає дивиться на людину, ніби крізь кришталь. Руки, голова на картинах стають об’ємними. Один з критиків писав, що це “кубічне” зображення. На кубізм Пікассо впли­нула негритянська скульптура. А початок кубізму поклала написана ним 1907 р. картина “Авіньйонські жінки”. За нею слідують пейзажі, натюрморти, портрети, які починають дробитися на маленькі трикут­ники, ромби, квадрати, що стають все меншими й меншими, поступово втрачаючи об’єм, стають плоскими. В хаосі поваленого всесвіту форми розчиняються. Фарби вже не влаштовують художника і він вводить нові матеріали: клаптики газет, пісок та тирсу. Одночасно з кубічними тво­рами митець створює графічні портрети. Його захоплюють роботи Ен- гра. Й іноді цей період критики називають “енгровським”.
   Саме тоді у Парижі відбуваються гастролі російського оперного театру. Пікассо робить декорації для вистав. У 1918 р. він одружується з російською балериною Ольгою Хохловою й їде з трупою до Італії.
   Пікассо завжди вчився мистецтву. Італійські скульптури вразили його пластикою людського тіла. Упродовж 1920—1923 рр. творчість митця набула рис неокласицизму. Його малюнки та картини наповнені дивовижними фігурами жінок з могутніми, ніби з каменю, формами. Він створює нові кубічні роботи й пише чудові реалістичні портрети дружини, матері, сина, натюрморти та ін. У 1921 р. з’являються картина “Мати і дитя”, кубічна робота “Три музиканти” й реалістична “Голова юнака”.
   У 1925 р. Пікассо пише “Три танцюристки”, що являє новий зигзаг в його творчості. Ноги та руки танцюристок закінчуються гострими зубцями, на обличчях одне око. Динамічність, підвищена експресія ро­біт характерні для творів Пікассо 20—30-х років. Він пише портрети з різними поворотами голови й очима, які завжди дивляться на глядача. Разом з цим створює реалістичні твори, гравюри та малюнки. Пікассо ілюструє “Метаморфози” Овідія (1930), “Лісістрату” Аристофана (1934), що нагадують малюнки з античних ваз. У цій самій манері ви­конані його відомі серії “Скульптор та модель” (1933—1934) й “Ремб- рандт та його наречена” (1934).
  Творчість митця стає настільки різноманітною, що здається, ніби роботи виконані кількома майстрами. Поряд із творами цілком реаліс­тичними з’являються такі, що не мають форми, місця, розбиті на шмат­ки й складені знову якимось незрозумілим способом.
   У цей час ім’я Пікассо стає вже відомим. У 1936 р. республікансь­кий уряд Іспанії призначає його почесним директором Прадо — відо­мого музею країни. Під час боротьби іспанців з фашистськими загарб­никами художник передає свої твори, великі грошові суми на допомогу іспанським республіканцям.
   25 квітня 1937 року фашистська авіація жорстоко бомбардувала маленьке іспанське містечко Герніку. За три години воно було вщент зруйноване, а дві тисячі його мешканців знищені. Це дуже вразило ху­дожника. Він пише одне з найбільших своїх творінь — “Герніку”, роз­міром у 28 квадратних метрів, для іспанського павільйону на Міжна­родній виставці у Парижі. Це був політичний акт, який став головною подією виставки. Чудовиська з головами биків, кінь з розрізаним чере­вом, мати, яка ридає над тілом дитини... Все це створює враження чогось страшного, нелюдського болю і страждання.
   Фашисти не наважились чіпати відомого художника в роки оку­пації Франції. Втім йому було заборонено виставлятися. Всі роки оку­пації Пікассо прожив у Парижі в самотності, допомагаючи учасникам Опору й розділяючи зі своїм народом його біди. Тоді він створював темні, жорстокі образи війни. Страшний кіт тримає ще живу розірвану пташку, обличчя людей із гримасами болю та відчаю, тварини все навколишнє, що вороже людині.
   В останні роки життя митець писав картини, ваяв скульптури, робив малюнки, офорти, літографії, ілюстрації. В 1949 р. увесь світ облетів його “Голуб миру”, який став емблемою людства в боротьбі за мир. В 1950 р. він ілюструє книгу поета Поля Елюара “Обличчя миру , в 1951 пише свою відому “Війну у Кореї”, в 1952 — робить два панно: “Війна” і “Мир”. Кубізм форм залишається, але вже не такий напру­жений, більш світлий і яскравий.
   У 1961 р. Пікассо був обраний делегатом на Всесвітній Конгрес Миру. Помер 8 квітня 1973 року у віці 91 рік і був похоронений в старинному замку Вовенарг, де жив і працював в 1958-1961 роках.

   Весь свій визначний талант митець віддав служінню прогресу, миру, справедливості. В його творіннях немає жаху заради жаху. Ство­рені ним страшні образи — це протест проти фашизму, насильства та агресії.
   Пікассо — великий майстер, творчість якого до кінця неможливо зрозуміти, не знаючи історії бурхливого XX століття. З іншого боку, неможливо уявити мистецтво минулого століття і без творчості Пабло Пікассо.

ЛІТЕРА ТУРА

Зубова М.В. Пикассо. Актеры и клоуны : альбом. — М.: Изобразит, искусство. 1976. — 112 с.: ил.

Пабло Пикассо, 1887—1973 : кат. выставки: К 100-летию со дня рожд. / вступ, ст.: А.Г.Костеневич и др. — Л.: Искусство, 1982. —227 с.

Пикассо: В Барселоне: Живопись, графика : кат. выст.: пер. с исп. — М.: Сов. художник, 1988. — 111 с.: ил.

Подоксик A.C. Пикассо: Вечный поиск : произведения художника из музеев Сов. Союза: Альбом. — Л.: Аврора, 1989. — 189 с.

Шевалье Д. Пикассо: [Голубой и розовый периоды] : альбом / пер. Трудолю­бов М.А. — М.: Слово, 1995. -— 96 с.

Про Пабло Пікассо

Гароди Р. О реализме без берегов: Пикассо; Сен-Джон Перс; Кафка : пер. с фр. / Гароди Р. — М.: Прогресс, 1966. —203 с.

Герман М. Пикассо / Герман М. //Аврора. — 1981. — № 10. — С. 135—141.

Герсия А. Последняя муза Пикассо / Герсия А. // За рубежом. — 1991. — № 26. — С. 19. 

Голомшток И. Пикассо / Голомшток И., Синявский А. . — М.: Знание, 1960. — 80 с. : ил.

Диль Г. Пикассо / Диль Гастон ; пер. Е.С. Гордон. — М.: Слово, 1995. — 95 с. 

Дмитриева Н А. Художественные традиции в раннем творчестве Пабло Пи­кассо / Дмитриева Н А // Западное искусство XX в. — М., 1991. — С. 3—27.

Зернов Б.А. Пабло Пикассо против фашизма / Зернов Б.А. — Л.: Знание, 1971. — 39 с.

Крауч Д. Пікассо на вулицях / Крауч Д. // Всесвіт. — 1997. — № 5/6. — C. 184—186.

Мейер Норман Портрет Пабло Пикассо в юности / Мейер Норман // Иностр. лит. — 1998. — №8, —С. 133—224; 1997. — №3,— С. 205—246.

Неизбежность странного мира // Смена. — 1990. — № 8. — С. 118—147.

Пабло Пікассо: Від любові до ненависті — один крок // Україна молода. — 2000. — 15 січ.

Перга Г. 7 жінок у житті Пабло Пікассо / Перга Г. // Столиця. — 1999. — 27 листоп.

Петрова О. Пабло Пікассо в Лондоні / Петрова О.// Зеркало педели. — 1998. — 28 ноября. — 4 дек. (№ 48).

Портрет за 55 мільйонів // Голос України. —2000, — 10 листоп.

Ткач А. Человек естественный / Ткач А.// Зеркало недели. — 1999. — 17—23 июля.

ІЛЮСТРА ЦІЯ

Пабло Пикассо: [Фотографія] // Голомшток И„ Синявский А. Пикассо. — М.. 1960, —С. 3. 

Картини Пабло Пікассо