неділя, 7 грудня 2014 р.

Пам'яті Олександра Найдьона

Як грім у небі - і не вірить серце,
Що більше не побачимо тебе,
Що назавжди пішов, не повернешся,
Своїй країні ти віддав себе.

У будь-якій компанії душею
Ти завжди був, тебе любили всі
Над щирими розвагами твоїми
Сміялись ми всі просто від душі


На згадці погляд твій небесно-синій
Дитяча усмішка, на щоках ямочки.
Душа болить, вона ж бо ще не вірить
Що більше не зустрінемось в житті.

Але ти знай!!! Доколи б'ється  серце,
І доки не згаса вогонь в очах,
Про тебе згадка не переведеться -
Тепер ти в наших душах і серцях!!!

Короткий шлях, але такий об'ємний,
І кожен з нас пишається навік,
Що серед наших друзів був напевно
Найкращий й наймужніший чоловік.

Гнітючий біль стиска нещадно душу
Як темна ніч - від краю і до краю
І ми самі тепер повірить мусим -
Живий навік!!! Герої не вмирають!!!
                                  (Людмила Скрипко - від імені шкільних товаришів)

Одиннадцать бойцов – за два дня. - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар