неділя, 4 січня 2015 р.

До 155-річчя від дня народження В. Г. Ляскоронського (1860—1928)


Його доробок, робота у наукових
товариствах та організаціях,
а також популяризація української історії...
сприяли формуванню стійкого
інтересу до історії України...
Кохаючи науку глибоко та щиро, він
невтомно працював на її ниві.

                                            (Острянко А. М.)
   5 січня виповнюється 155 років від дня народження видатного українського вченого - Василя Григоровича Ляскоронського. Ім’я Василя Григоровича Ляскоронського уособлює цілу епоху в історії України.
   Видатний історик, археолог, нумізмат, етнограф, академік Всеукраїнської академії наук,          приват-доцент Київського і Московського університетів, член багатьох наукових товариств, він є репрезентантом своєї доби, яскравим представником української наукової та культурницької інтелігенції другої половини XIX — першої третини XX ст. З його ім’ям пов’язані дослідження і відкриття унікальних археологічних та нумізматичних скарбів України, поява цілої низки оригінальних наукових праць.
   Народився В. Ляскоронський у м. Золотоноші на Полтавщині (нині — Черкаська область), у збіднілій дворянській сім’ї. Його батько Григорій Ляскоронський працював учителем міської школи. Мати, з роду Максимовичів, закінчила Ніжинський французький пансіон, викладала приватно. Атмосфера в сім’ї значною мірою сприяла розвитку в дітей здібностей до науки, особливо до вивчення іноземних мов та історії. Після домашньої початкової підготовки Василь вступив до Полтавської гімназії (1872), але через два роки, після смерті батька, був змушений продовжити навчання в Лубенській гімназії, курс якої закінчив 1880 року.
   Інтерес до наукового студіювання історії почав формуватись у В. Ляскоронського дуже рано. Як згадував сам учений: "первые проблески интереса к старине возникли у меня еще в начале 70-х годов прошлого столетия, до поступления моего в гимназию", що було пов’язано з зацікавленням батька нумізматикою. В юнацькі роки захопився археологією. Брав участь у розкопках у Полтавській губернії, які проводив відомий археолог-аматор, дослідник першої знайденої в Україні палеолітичної стоянки (с. Гінці на Полтавщині), учитель Лубенської гімназії Федір Іванович Камінський. Василь Григорович з великою вдячністю згадував свого педагога, який одним із перших привернув його увагу до глибинного вивчення історії рідного краю, до сивої давнини століть.
  У 1880 р. В. Ляскоронський вступив на історико-філологічний факуль­тет київського університету св. Володимира, почавши водночас слухати лекції на медичному факультеті. Він ретельно вивчав анатомію людини та тварин, що стало потім у нагоді в його археологічних дослідженнях. Неабиякий інтерес юнак почав виявляти до вивчення допоміжних історичних дисциплін: антропології, нумізматики, археології, етнографії, історичної картографії та топографії. Так, за свою працю "Этнография по Адаму Бременскому" ще студентом університету він отримав золоту медаль. Дипломну працю "Политическое собрание во Франции в XVI ст. по неизданным источникам" під керівництвом професора В. Антоновича, відзначено срібною медаллю й зараховано за кандидатську. Лекції та особисте спілкування з видатним українським істориком і громадським діячем, одним із поборників української національної ідеї В. Антоновичем зумовили спрямування історичних поглядів В. Ляскоронського, стали підгрунтям для його самостійної наукової роботи. Василь Григорович до кінця свого життя залишився стійким послідовником свого вчителя, його справжнім другом.
  Наприкінці 80-х років XIX ст. В. Ляскоронський працював домашнім учителем при російському посольстві у Відні. Як вільний слухач, він відвідував лекції в університеті, багато працював у музеях, архівах та бібліотеках Відня, вишукуючи та вивчаючи матеріали, що стосувалися історії України, зокрема періоду Київської Русі. Тоді він зацікавився ісландськими сагами, поставившись до них як до одного з важливих першоджерел з історії походження Київської Русі. Для ретельнішого їхнього вивчення навіть опанував ісландську мову, почав листуватися з Ісландським науковим історичним товариством у Рейк’явіку. їхнє співробітництво тривало впродовж 35 років, а наприкінці 90-х років XIX ст. вченого обрали дійсним членом товариства. Василь Григорович отримав запрошення й навіть збирався відвідати Ісландію, але розпочалась Перша світова війна.
  Його монографія "Древне-исландские исторические саги, как источник для древнего периода русской истории" присвячена питанням міжусобної боротьби в Київській Русі за Великокняжий стіл після смерті Великого князя Володимира, що тривала в 1015—1019 рр., та вбивства одного з синів Володимира — князя Бориса. "Эймундова сага, как историко-географический источник, для изучения древнего периода русской истории" — одна з багатьох праць ученого з проблематики давньоісландських саг, що стосується історичної географії Київської Русі. Після ретельного опрацювання та вивчення давньоісландських саг, інших літописних першоджерел про походження давньоруської держави В. Ляс­коронський до кінця свого життя залишався палким прихильником норманської теорії.
   Знайомство з відомим дослідником української старовини та архео­логії Вікентієм Хвойкою надихнуло Василя Ляскоронського на ґрунтовне зацікавлення археологією. Василь Григорович неодноразово брав участь в археологічних експедиціях В. Хвойки та його приятеля археолога С. Мазаракі — в розкопках фундаменту Десятинної церкви в Києві. На матеріалах цих розкопок у 1897 р. постала праця "О судьбе одной археологической находки, сделанной в Києве в 1827 г.", присвячена першим розкопкам Десятинної церкви (фундаменту церкви).
  Не менший інтерес у вченого викликали вали на території України. Зацікавившись питанням спорудження змійових валів, городищ, майданів та курганів, В. Ляскоронський з великим сумлінням узявся за вивчення цих пам’яток. Він об’їздив пів-Полтавщини, прилеглу частину Харківщини та Сумщини, оглянув, накреслив, заміряв та зазначив на мапі не одну тисячу пам’яток старовини та видав цілу низку наукових дослід­жень про них — "К вопросу о курганах, городищах, майданах", "Горо­дища, курганы и длинные (змеевые) валы, находящиеся в бассейне р. Сулы", "Змеевые валы в пределах Южной России, их отношение к курганам-майданам и приблизительная эпоха их возникновения", "Горо­дища, курганы, майданы и длинные (змеевые) валы в районе днепров­ского Левобережья", "Городища и длинные змеевые валы в области рек Псел и Ворскла", "Путевые заметки во время археологической экскурсии в бассейне Преднепровского Левобережья" та ін.
   Ще під час свого перебування у Відні В. Ляскоронський почав досліджувати спадщину            Г. Боплана. 10 грудня 1891 р. на засіданні історичного наукового Товариства Нестора-літописця, дійсним членом якого його обрали, він зробив доповідь про старовинні атласи та карти України, уміщені у праці цього французького військового інженера "Опис України" (1650).
   1901 року робота вийшла окремим виданням під назвою "Данные об атласах Боплана XVII века" (з деякими доповненнями). Вивчивши атлас Боплана та інші іноземні карти, вчений ідентифікував географічні назви, частину з яких було видозмінено, описав кордони воєводств, що належали до України і склав географічний покажчик до карт. Ця та інші праці В. Ляскоронського, зокрема "Гильом Левассер де Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России", "Новые данные об атласе Украины XVII ст., составленные инженером Левассером де Бопланом", "К вопросу о древнейшем плане города Киева, изданном Афа­насием Кальнофойским в 1638 г.", "Бопланова карта Киевского воеводства", "Очерк о древней топографии Киева" і сьогодні залишаються важливим джерелом знань про природні та географічні умови України доби феодалізму.
  Результатом вивчення істориком широкого картографічного матеріалу стала праця "Иностранные карты и атласы XVI—XVII веков, относящиеся к Южной России". Зібрані в ній дані засвідчили існування в Україні у XVI— XVІІ ст. багатьох поселень, які згодом, під час козацьких війн і набігів кримських татар було знищено. 
   Василь Григорович брав активну участь у підготовці XI Архео­логічного з’їзду в Києві (1899), секретарем якого він був. Товариство Нестора-літописця обирало його делегатом на XIII, XIV та XV Архео­логічні з’їзди. На ХІ-му вчений виголосив доповідь "Знахідки римських монет в області середнього Придніпров’я". На основі римських монет І—III ст. дослідник висловив припущення про можливість існування Києва вже у цей час. Ця думка була пізніше розкритикована, проте до неї весь час поверталися вчені, висловлюючи власні теорії щодо розбудови прадавнього Києва.
   Тривалий час Василь Григорович працював над вивченням Переяславської землі, використовуючи літописні та археологічні матеріали. Наслідком цієї роботи стала велика монографія "Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини XIII ст." (1897), яка викликала жваву дискусію серед науковців.
   У 1898 р. В. Ляскоронський складає магістерський іспит при київсь­кому Університеті св. Володимира. У 1899 р. захищає кандидатську дисертацію на тему "Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини ХVІ ст." Дисертація викликала різку опозицію з боку "правої професури", яка рішуче виступала проти так званої "української інтриги". Справа в тому, що Василь Григорович захищав дисертацію українською. Тому небажання частини професури Київського університету бачити в своїх лавах українофіла Ляскоронського на певний час закрило йому дорогу до aima mater та змусило шукати роботу за межами України. Завдяки своїм постійним зв’язкам з московськими професорами Василь Григорович стає приват-доцентом на кафедрі давньоруської історії Московського університету, де читає лекції впродовж чотирьох років. Це жодним чином не вплинуло на дослідницьку роботу В. Ляскоронського.
   Він продовжує археологічні студії, бере участь в експедиціях та XII— XIV Археологічних з’їздах, публікує нові матеріали з археології, до­сліджує історію Переяславської землі ("К вопросу о Переяславльских торках"), звертається до Литовської доби в українській історії ("Русские походы в удельно-вечевое время и поход князя Витовта на татар 1399 г.")
  Разом з С. Мазаракі Василь Григорович проводить археологічні дослідження у долинах річок Сула, Псел та Ворскла на Полтавщині, Харківщині та Сумщині. У листопаді 1904 р. вчений подає звіт про ці дослідження. За літо він подолав приблизно 1000 км, зареєстрував та зазначив на мапі понад 600 могильників, близько 160 майданів, 20 городищ, дослідив лінії змійових валів та 7 палеолітичних стоянок. Результатом досліджень стала складена ним археологічна мапа Східної України, якою довгий час з вдячністю користувались археологи.
  Лише у 1907 р. В. Ляскоронський стає приват-доцентом кафедри російської історії Київського університету, а також отримує посаду екстраординарного професора при Ніжинському історико-філологічному інституті. У цей час учений плідно займається історією стародавнього Києва та Київської Русі, публікує добірку праць з цієї тематики: "Владимир Мономах и его забота о благе русской земли", "К вопросу о кончине князя Бориса Владимировича и о судьбе его останков и погре­бении его", "Описание могилы князя Олега в Києве", "К вопросу об Олеговой могиле в Києве".
  Монографія В. Ляскоронського "Киевский Вышгород в удельно-вечевое время" мала стати докторською дисертацією, але Київський університет не допустив її до захисту. У цій роботі, на основі даних літо­писів, хронік і документального матеріалу більш пізнього періоду, вче­ний дійшов висновку про те, що Вишгород був не окремим містом, а складовою частиною давнього Києва. Слідом за М. Грушевським, В. Ляскоронський відзначив військово-політичне та релігійне значення Вишгорода, який тривалий час виконував функції форпосту Києва. Того таки 1913 р. учений опублікував ще одну роботу на давньоруську тематику — "Северные князья и половцы перед нашествием на Русь монголов". Окрему розвідку історик присвятив Володимиру Великому "Главнейшие черты общественно-политической и церковно­религиозной деятельности князя Владимира Святого в отношении Русской земли".
   В. Ляскоронський продовжував археологічні студії, беручи участь в археологічних розкопках під час літніх вакацій, а також дослідження з історичної картографії. У 1916 р. він завершив монографію "Римская монета в пределах Южной Руси, как исторический источник для древнейшего периода русской истории". Учений оприлюднив лише першу частину дослідження. У XXXIV томі "Известий" передбачалося видати його повністю, однак цей том так і не побачив світ. Тривалий час через несприятливу ситуацію в країні дослідник не міг видати його повністю. Незадовго до смерті, за сприяння німецького археолога Г. Еберта, В. Ляскоронський намагався надрукувати цю книгу німецькою мовою в Берліні.
   Крім вивчення давньоримських монет, В. Ляскоронський дослід­жував і систематизував давньогрецькі монети, знайдені на теренах Ук­раїни. Упорядковував відомості про візантійські монети і скарби, скла­дав нумізматичні мапи, відзначаючи знахідки римських, грецьких і на­віть східних монет, накладав їх на відомі вже стародавні торговельно-політичні шляхи "з варяг у греки", "великий волзький шлях" і інший на Литву та західнослов’янське Помор’я, тим самим уточнюючи істо­ричні дані про розвиток торговельних шляхів та політичних відносин між державами. Результатом цих нумізматичних досліджень стали наукові праці, опубліковані ще за життя вченого: "О находках римских монет в пределах Киевской и Полтавской губерний" ("Исторический вестник" 80—90-ті роки XIX ст.), "Находки римских монет в облас­ти среднего Приднепровья" ("Труды XI Археологического съезда в 1899 г.", т. 1, М., 1901), "Римські монети, які знайдено на території м. Київа" (збірник "Український музей" вип. 1, К., 1923).
    Багато уваги Василь Григорович приділяв вивченню етнографії. Ці матеріали датуються 1907—1923 рр. Цікавою є робота "Паралелі в старо­давніх та українських праздниках та звичаях". Автор подає порівняльний аналіз обрядів, звичаїв та свят у найближчих західних сусідів України — німців, поляків, чехів, сербів та угорців, підкреслює важливість цього аналізу в науковому сенсі, завдяки чому "можна віднайти спільне коріння у походженні цих народів". Підкреслює особливу важливість обрядів та свят, що пов’язані з могутніми силами природи, на прикладі язичницького святкування весни у прадавніх німців — Свято Остера (прихід весни).
  У 1921 р. Василь Григорович починає плідно працювати у Всеук­раїнській академії наук, у багатьох її секціях, комітетах та комісіях, зок­рема в Етнографічній та Краєзнавчій. Учений брав активну участь в обго­воренні різноманітних питань, подаючи зі свого боку різні цікаві         заува­ження, інформацію, доповнення. Не раз виступав з доповідями, які завж­ди були добре аргументовані. До Етнографічної комісії Василь Григоро­вич подав доповіді: про святоцілющі криниці в різних місцевостях Ук­раїни, які вельми шанує наш народ, про відоме містичне свято — Русал­чин тиждень, який ще називають Русалчин Великдень, про чумаків та чумацтво. Нині у науковому архіві Національного музею історії України зберігається рукопис праці В. Ляскоронського "Програма по збору відомостей про чумаків", написана за матеріалами його етнографічної експедиції на Полтавщину та Волинь у 1926 р.
   Не менш цікавою є робота вченого "Киевское Триполье и его окрестности. Этнографические описания". У ній йдеться про історію села Трипілля з прадавніх часів і до початку XX ст.
   У 1922 р. В. Ляскоронський отримує посаду професора Київського археологічного інституту на науково-дослідній кафедрі мистецтвознавства, викладає там курс загальної нумізматики. Утім, невдовзі, за розпорядженням наркома освіти, інститут було ліквідовано, і вчений залишився без роботи. Та це не завадило йому навіть у ті скрутні часи продовжувати активну наукову діяльність.
  Василь Григорович включився в роботу Археологічної секції ВУАН, брав участь у Софійській та Етнографічній комісіях, історичній секції — по відділах старого Києва і Чернігова та первісної культури, а також у комісіях по підготовці та укладанню науково-термінологічного словника з крає­знавства. 1927 р. В. Ляскоронського обрали до складу комісії сходо­знавства. Він був найдіяльнішим членом Всеукраїнського Археологічного комітету. Як завідувач нумізматичного відділу Лаврського заповідника, Василь Григорович також тимчасово виконував обов’язки його директора. Йому доручили редагування Лаврського збірника. Проте цього було замало для такої діяльної особи, як В. Ляскоронський. Він не міг лишитися осторонь будь-якого, вартого уваги починання чи наукового дослідження. У серпні 1925 р. професор очолив комісію ВУАН з питань дослідження цвин­таря Софійського собору. Тоді обстежили значну частину навколишньої території і знайшли велику кількість речей Великокнязівської та Литовської доби. І це був лише початок. Василь Григорович мав намір провести значно глибше й систематичніше обстеження.
  Восени 1927 р., за ініціативи В. Ляскоронського, розпочалось дослід­ження підмурка Золотих Воріт у Києві. Йому вдалося відкрити залишки давньоруського будівництва, а саме — браму, яка існувала на місці Золотих Воріт до 1037 р. Так сталося, що вчений працював в осінню негоду практично самотужки, до того ж охорона на розкопках була відсутня. Він намагався якомога швидше занотовувати, накреслити та сфотографувати свою надзвичайну знахідку, ніби передчуваючи лихо. Василь Григорович ледве встиг заміряти і сфотографувати дорогоцінне відкриття, як за одну ніч дерев’яний підмурок спалили безпритульні. Нині у науковому архіві Національного музею історії України зберігаються праці Ляскоронського з останніх його розкопок: "Археологічні розкопки на площі цвинтаря біля Софійського собору", "Очерк истории крепостных ворот существовавших в черте города Киева" та нотатки, чернетки, щоденники з розкопок поблизу Золотих воріт у 1927 р.
   1 січня 1928 р. академік В. Ляскоронський помер від запалення легенів. Його поховали на
Могила Василя Ляскоронського.
Лук’янівському цвинтарі у м. Києві. Василь Григорович Ляскоронський, безумовно, заслуговує на ретельніше дослідження наукової спадщини сучасними фахівцями- істориками, адже все його життя є прикладом самовідданого ставлення до науки справжнього вченого старої, класичної, дореволюційної школи. "Справжній учений за будь-яких умов повинен мати і відстоювати свою позицію, бути чесним перед історією і народом", — учив В. Ляс­коронський. В українській історичній науці він і був тим "женцем, що чесно обробляв свою ниву", працював не покладаючи рук. І, як заповіт, звучить сьогодні нагадування Василя Григоровича про те, що науковий рівень ученого залежить насамперед від його моралі. Саме моральний чинник є передумовою правдивої наукової роботи. Разом з особистою порядністю, науковою чесністю, громадянською позицією вони творять справжнього вченого.

ЛІТЕРАТУРА
Основні видання праць В. Г. Ляскоронського

Ляскоронский В. Г. Автобиографические заметки о начале увлечения историей / В. Г. Ляскоронский // Ін-т рукописів ЦНБ ім. В. Вернадського. — Ф. 90 (архів В. Г. Ляскоронського), on. 1, спр. 73, арк. 1—2.

Ляскоронский В. Г.  Владимир Мономах и его заботы о благе русской земли : ист. очерк / В. Г. Ляскоронский. — К. : Тип. К. Н. Милевского, 1892. — 61 с.

Ляскоронский В. Г. Гилъом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России: карты Украины XVII века / В. Г. Ляскоронский. — К. : Тип. И. И. Чоколова, 1901. — 91 с.

Ляскоронский В. Г. Главнейшие черты общественно-политической и церковно-религиозной деятельности князя Владимира Святого в отношении Русской земли / В. Г. Ляскоронский. — Нежин : Печатник, 1916. — 23 с.

Ляскоронский В. Г. Городища, курганы, майданы и длинные (змиевые) валы в области днепровского Левобережья / В. Г. Ляскоронский. — М. : Тип. О-ва распр. полезн. кн., преемник В. И. Воронов, 1911. — 82 с.

Ляскоронский В. Г. Городища, кургани і довгі (змієві) вали за течією pp. Псла та BopcMH=Fortified settlements, barrows and the long walls in the Psol and Vorskhla rivers / В. Г. Ляс­коронський ; Центр охорони та досліджень пам’яток археології управління культури ; [упоряд. О. Б. Супруненко] — 2-ге вид., репринт, і доп. — Полтава: Археологія, 1995. — 56 с.: іл.

Ляскоронский В. Г. Городища, курганы и змиевые валы, находящиеся в бассейне р. Сулы / В. Г. Ляскоронский. — М.: Тип. О-ва распр. полезн. кн., преемник В. И. Воронов, 1901. — 54 с.

Ляскоронский В. Г. Иностранные карты и атласы XVI и XVII вв., относящиеся к Южной России : исследование Василия Ляскоронского. — К.: Тип. И. И. Чоколова. — 1898. — 22 с.

Ляскоронский В. Г. История Переяславской земли с древнейших времен до половины XIII ст. : Монография Василия Ляскоронского / В. Г. Ляскоронский. — К. : Тип. И. И. Чоколова, 1897. — 486, XIII с., 1 л. карт.

Ляскоронский В. Г. К вопросу о древнейшем плане г. Киева, изданном в 1638 г. Афанасием Каль- нофойским / В. С. Ляскоронский // Сборник в честь графини П. С. Уваровой. — М., 1916 — С. 202—214.

Ляскоронский В. Г. К вопросу о местоположении, в пределах Южной России района, в котором проповедовал епископ Брунон в начале XI века / В. Г. Ляскоронский // Журн. М-ва нар; проев. — Петроград, 1916. — С. 272—295.

Ляскоронский В. Г. К вопросу о Переяславльских торках / В. Г. Ляскоронский. — СПб. : Сенатск. тип., 1905. — 27 с. : карт.

Ляскоронский В. Г. Киевский Вышгород в удельно-вечевое время / В. Г. Ляскоронский. — СПб : Сенатск. тип., 1913. —363 с.

Ляскоронский В. Г. О месте расположения летописного города Родни / В. Г. Ляскоронский. — СПб. : Сенатск. тип., 1904. —44 с.

Ляскоронский В. Г. Очерк внутреннего быта Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХШ века / В. Г. Ляскоронский. —К.: Типо-лит. т-ваН. А. Гирич, 1906. — 91 с. 

Ляскоронский В. Г. Прошлое м. Триполья и окрестные о нем предания / В. Г. Ляскоронский — К. : Тип. Ун-та св. Владимира, 1900. —24 с.; 1 л. план.

Римская монета в пределах Южной России как исторический источник для древнейшего периода русской истории / В. С. Ляскоронский // Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине. — Нежин, 1920.—Т. XXXIII, —С. 1—16.

Ляскоронский В. Г. Розкопки в подвір’ї Софійського собору в Київі. Осінь 1925 р. / В. Г. Ляс­коронський // Коротке звідомлення ВУАК за археологічні досліди року 1925. — К., 1926, —С. 87—92.

Ляскоронский В. Г.  Русские походы в степи в удельно-вечевое время и поход князя Витовта на татар 1399 года / В. Г. Ляскоронский. — СПб.: Сенатск. тип., 1907. —122 с.; 1 л. карт. 

Ляскоронский В. Г. Северские князья и половцы перед нашествием на Русь монголов / В. Г. Ляс­коронский // Сборник статей, посвященных Д. А. Корсакову. — Казань : Лито- тип. И. Н. Харитонова, 1913. —16 с.

Спогади про професора В. Б. Антоновича/ В. Г. Ляскоронський // 3 іменем святого Володимира : у 2 кн. / упоряд.: В. Короткий, В. Ульяновський. •— К., — Кн. 1. — С. 299—304.

Судьба одной археологической находки [клад эмалированных предметов, найден­ных в окрестностях Десятинной церкви]. — СПб. : Сенат, тип., 1913. — 11 с.


Про В. Г. Ляскоронського 
Грушевський М. С. Рецензія на книгу В. Ляскоронського "История Переяславс­кой земли с древнейших времен до половины XIII ст." / М. С. Грушевський // Записки НТШ. — Львів, 1898. — Кн. II. — С. 13—16.

Дубровський В. В. Профессор В. Г. Ляскоронський / В. В. Дубровський // Укр. історик. — 1965. — № 3/4. — С. 47—50.

Завальна О. Наукова спадщина видатного українського історика Василя Григоровича Ляскоронського (1859—1928) у збірці наукового архіву Національ­ного музею історії України / О. Завальна // Пам’ять століть. — 2007. — № 1. — С. 145—152.

Ляскоронський Василь Григорович (24.Х11 1859 (5.1. 1860—1.1. 1928) // Укра­їнська Радянська Енциклопедія : у 12 т. / редкол.: голов. Бажан М. П. (голов, ред.) [та ін.]. — 2-ге вид. — К., 1981. — С. 264.

Ляскоронський Василь (1859—1928) // Енциклопедія українознавства: в 11 т. Словник, частина / Наук. Т-во ім. Т. Шевченка ; голов, ред. В. Кубійович. — К., 1993. — Т. 4. — С. 1402. — ISBN 5-86248-014-5.

Ляскоронський Василь Григорович // Мезенцева Г. Г. Дослідники археології України: енцикл. слов.-довід. / Ін-т археології НАН України. Чернігів, держ. пед. ін-т ім. Т. Г. Шевченка; [редкол.: В. П. Ковапенко (відп. ред.) та ін.]. — Чернігів, 1997,— С. 179.

Мельник-Антонович К. Василь Григорович Ляскоронський : (некролог) / К. Мель­ник-Антонович // Записки Історико-філологічного відділу ВУАН. — К., 1929. — Т. 24, —С. 365—379.

Міщук Г. Рукописні документи історика та археолога В. Г. Ляскоронського (1859— 1928) з фондів Національної бібліотеки України імені В. 1. Вернадського як джерело з історії нумізматики / Г. Мііцук // Бібл. вісн. — 2004. — № 2. — С. 27—31. 

Острянко А. М. Василь Ляскоронський і Ніжинська вища школа / А. М. Острянко // Література та культура Полісся. — Ніжин, 2005. — Вип. 30: Культура Полісся та України в історичному, філологічно-мистецькому контексті. — С. 105—111.

Ситник О. М. Василь Григорович Ляскоронський / О. М. Ситник // Укр. іст. журн. — 1990. — № 2. — С. 88—99. 

Ситник О. М. Історія України доби середньовіччя у наукових студіях В. Г. Ляс­коронського : автореф. дис. ... канд. іст. наук / О. М. Ситник. — К., 1994. — 20 с.

ІЛЮСТРАЦІЯ 

Ляскоронський Василь (1860—1928): [фотографія] // Енциклопедія українознавства : в 11 т. Словник, частина / Наук. т-во ім. Т. Шевченка ; голов, ред. В. Кубійович. — Перевид в Україні. — К., 1993. — Т. 4. — С. 1402.

Немає коментарів:

Дописати коментар