середа, 11 лютого 2015 р.

12 лютого виповнюється 120 років від дня народження Петрицького Анатолія Галактіоновича (1895 – 1964), українського живописця і художника театру

  Анатолій Галактіонович Петрицький — художник, який випереджав свій час, створював власні мистецькі концепції, торував нові шляхи художньому розвитку. Він належав до тих небесами обдарованих особистостей, талант яких був воістину багатогранним.
   А.Петрицький писав картини, що фокусують драматизм людського життя, творив яскраві святкові панно, у барвистих ритмах яких відчутний перегук з українським фольклором, зі стихією народної творчості. Як оригінальний художник театру, він виконав вражаючі за образністю і безпомилковим відчуттям епохи театральні облаштунки та декорації. Оформлював вистави у міських театрах ("Молодому театрі", Музичній драмі, Театрі опери та балету). Твори А. Г. Петрицького зберігаються у Нац. художньому музеї. У 19611964 жив на вул. Золотоворітській № 8/4, де встановлено меморіальну дошку художнику. Помер у Києві, похований на Байковому кл. 1965 року у Києві на його честь названо вулицю Це був Майстер з невгамовною жадобою творчості, споріднений з діячами Відродження.   
    Народився Анатолій Петрицький у м.Києві в сім'ї діловода Південно-Західної залізниці. Його батько, Галактіон Григорович, невдовзі після народження сина тяжко захворів і, розбитий паралічем, двадцять три роки був прикутий до ліжка. Мати, Євдокія Петрівна, козачка з м.ІІрилуки, не мала достатніх коштів утримувати і виховувати дитину. До 1902 р. сім'я        перебувала у колонії інвалідів на Полтавщині. У дев'ятирічному віці Анатолій потрапив до сирітського притулку Південно-Західної залізниці у м.Києві. Як і всі його вихованці, закінчив двокласне залізничне училище, одержав робітничу професію.
  З юних років у нього зародився потяг до малювання, пізніше до нестями захопився театром. Невгамовна внутрішня енергія хлопчика шукала виходу. Свій вибір Анатолій зробив, вступивши до Київського художнього училища (1912). Небуденний талант його розвивався бурхливо. Численні етюди з натури справляли велике враження на учнів та викладачів училища. Твори молодого митця купували колекціонери. З 1914 р. він брав постійну участь у виставках Товариства київських художників.


  
   Перші його відомі роботи: панно для "Українського ярмарку", "Іродіада" (1915), "Цирк" (1916) та ін. З гірким сумом згадуючи про своє надважке дитинство, А.Петрицький, ніби на противагу всьому, створював картини, пронизані святковістю, утвердженням радості й гармонійності буття, сповнені внутрішнього протесту проти драматичних колізій і трагічних зламів у
житті людини.
   1917 р. художник звертається до театру. Перед ним відкриваються неозорі обрії, оскільки мистецтво сценографії в українському театрі тількино зароджувалось. Справжнім професійним гартом для А.Петрицького стала його робота у "Молодому театрі" в Києві (художній керівник Лесь Курбас, головний режисер Г.Юра). Одним з перших він утвердив на українській сцені художника як повноправного співавтора вистави, співпостановника, а не просто ремісника-виконавця. Серед етапних робіт цього періоду - "Цар Едіп" Софокла і "Затоплений дзвін" Г.Гауптмана.
    Як і більшість сценографів нової формації, Петрицький заперечував стандартні прийоми академічної декораційної школи, бездумний натуралізм побутового театру. І хоча деякі його ранні твори позначені полемічним запалом, це не означає, що митець зовсім відкидав будь-які образотворчі традиції. Він наполегливо вивчав народну творчість, збирав і студіював українську орнаментику, лубок, старовинний живопис. Особливо позначилось це на костюмах до постановки опери "Тарас Бульба" М.Лисенка. У 1955 р. А.Петрицький здійснив сценографічне оновлення цього твору. В ньому -  і нестримна гра барв, і витончений бароковий візерунок, і сама манера малюнка, стилізована під парсуну XVII ст.
   Значним кроком у подальшому розвитку української сценографії, становленні її реалістичної школи стала робота А.Петрицького над п'єсами Лесі Українки "Камінний господар", "У пущі", над драматичними етюдами "На полі крові", "Вавілонський полон", "У катакомбах" та ін. Саме тут широко розгорнулося обдарування молодого художника. Ці твори свідчать про якісне зростання сценографії, що набула в театрі функції образотворчої режисури. Розв'язуючи оформлення в єдиній стриманій кольоровій гамі, художник відмовився від зайвої декоративності, зловживання екзотичними моментами. Підкреслена фронтальність композиції, спрощеність малюнка дозволили йому виділити головне і показати його крупним планом,      широким і вільним мазком. Таким чином, органічний зв'язок зорової партитури вистави з усіма її компонентами поглиблював загальний образ спектаклю, підкреслюючи його жанрово-стилістичні особливості, й сприяв акторській грі, розвитку сценічної дії.
   Другий період театральної творчості Анатолія Петрицького починається після навчання у Московських Вищих художньо-театральних майстернях (ВХУТЕМАСі, 1924). Розроблена ним сценографія в Харківському театрі опери та балету до етапних вистав "Вій", "Сорочинський ярмарок" (1925) за М.Гоголем, опери "Князь Ігор" О.Бородіна (1929), балету "Золота доба" Д.Шостаковича (1930) та інші віддзеркалюють складний художній процес, що відбувався в цій царині мистецтва, коли йшло інтенсивне збагачення арсеналу виражальних засобів і закладалися основи сучасного театрально-декораційного мистецтва.
   Ім'я невтомного шукача та експериментатора Анатолія Петрицького вже наприкінці 20-х років стояло поруч з іменами провідних майстрів тогочасного радянського мистецтва. У майстернях П.Пікассо, Ф.Леже та О.Екстер можна було побачити видання з репродукціями творів українського художника. Він був серед перших вітчизняних митців, які своїми творами
представляли Радянський Союз на закордонних виставках.
   Станкові роботи, створені Анатолієм Галактіоновичем у цей період, вирізняються багатством тем, сюжетів, переконливими і своєрідними художніми засобами розкриття образу в різних жанрах. Серед портретів, пейзажів, натюрмортів центральне місце посідають етапні роботи митця: "Натурниця" (1923), "Інваліди" (1924), "Барикади" (1925—1926), "Харків уночі" (1927) та ін.
    "Інваліди" — гостросюжетний і соціально спрямований твір, сповнений протесту проти жорстокої бойні імперіалістичної війни. Подібно до "Герніки" П.Пікассо, це полотно експонувалося на багатьох виставках у різних країнах. Нині є окрасою Національного художнього музею у Києві.
   Упродовж 1922—1932 рр. Анатолій Петрицький створив серію портретів діячів української культури — письменників, художників, композиторів, акторів, режисерів, що нараховувала понад 150 творів. Ця портретна галерея стала безпрецедентним явищем української художньої культури кінця 20-х — початку 30-х років. Про видання письменницької серії оголосило
видавництво "Рух", велася активна робота з її підготовки до друку, вже були готові кліше і контрольні відбитки. Проте подальша доля галереї А.Петрицького склалася драматично. У 1930-ті роки, під час найжорстокіших сталінських репресій, коли загинуло багато героїв портретних творів художника, були знищені їхні зображення. Та навіть бліді відбитки цих портретів - пожовклі репродукції у тогочасних газетах і журналах - набувають особливої цінності, бо доносять до нас образи першого покоління української творчої інтелігенції. Сьогодні ми можемо пишатися лише тим, що вдалося відновити частину акварельних портретів, які нині зберігаються у музейних фондах і приватних збірках. Уявлення про окремі з них дають репродукції у періодичних виданнях та деякі фотовідбитки, дбайливо зібрані й збережені вдовою художника Ларисою Миколаївною Петрицькою. Проте багато з них пропали безслідно.    
    Українське книгознавство у боргу перед художником, оскільки внесок його у розвиток видавничої, журнальної справи в Україні у 20—30-ті роки ще недостатньо досліджений і систематизований. Крім оформлення численних робіт, де А.Петрицький створив цікаві ілюстрації, заставки, титульні аркуші та обкладинки, він зробив особливо вагомий внесок у видання журналів "Літературний ярмарок", "Червоний перець" і щотижневика "Нове мистецтво".
   Доля, що спіткала портретну галерею Петрицького, змусила його відвернутися від цього жанру.
   Яскраву сторінку творчої біографії митця, особливо у 30-40-х рр., становить його співдружність з колективом Київського драматичного театру ім. І.Франка. Виникають такі чудові твори змужнілого таланту, як оформлення драми О.Корнійчука "Богдан Хмельницький, "Кадри", "Справа честі" І.Микитенка та ін. У передвоєнні роки художник піднісся на той ступінь творчої зрілості, який дав йому можливість виконати твори, що увійшли до скарбниці українського театрально-декораційного мистецтва: опера "Черевички", балет "Спляча красуня" П.Чайковського, балет В.Соловйова-Сєдого "Тарас Бульба", опера "Гугеноти" Д.Мейєрбера (постановка на сцені Великого театру в Москві, 1939—1941).
    У липні 1941 року Анатолій Галактіонович вступив добровольцем до лав народного ополчення у Харкові. Саме там родину Петрицьких застала війна. Разом із акторами харківських театрів, останнім ешелоном, він із дружиною евакуювався до Алма-Ати. У травні 1943 року, одержавши дозвіл, А.Петрицький вирушив на передову. Разом із діючою армією він пройшов з
боями від Курська до Харкова.
    У післявоєнний час митець відчув нове піднесення творчих сил. У 1947 р. його запросили на посаду професора Київського художнього інституту, де він близько трьох років керував майстернею монументального малярства. Потім знову працював головним художником Київського державного театру опери та балету. У доробку А.Петрицького - блискуче сценічне оформлення цілої низки відомих оперних і драматичних вистав, декорації й костюми до балету "Лілея", 1945; опер "Богдан Хмельницький" К.Данькевича, 1953; "Війна і мир" С.Прокоф'єва, 1956 та ін. Справжнім тріумфом сценографа стала опера "Царева наречена" М.Римського-Корсакова (1948). "Роботою справді суриковської сили й глибини" назвали критики живопис-
не вирішення Петрицьким образу вистави.
   Він продовжував працювати як живописець, брав участь у виставках, у роботі Спілки художників України.
    Останні роки життя Анатолія Галактіоновича пов'язані з діяльністю відомого хореографічного колективу — заслуженого ансамблю танцю України під керівництвом П.Вірського. В оформлених ним танцях і хореографічних картинах "Запорожці", "Гопак", "Рукодільниці", "Чумаки", "Пам'ять серця" та інших він виступив як натхненний співець народної краси,        вдум ливий помічник хореографа. Його робота дістала високі оцінки не тільки на Батьківщині, а й у багатьох країнах світу, де виступав колектив українських танцюристів.

   Помер Анатолій Галактіонович Петрицький у Києві і похований на Байковому кладовищі. На його могилі встановлено надгробок (1970, скульптор Г.Кальченко). Нині одна з київських вулиць носить ім'я митця, а на будинку № 8/4 по вулиці Золотоворітській висить бронзова дошка з барельєфом і написом про те, що тут жив і творив А.Г.Петрицький. Постійний шукач нового, послідовний ворог застою і фальші, невтомний трудівник і натхненний поет — таким він залишився у пам'яті сучас-
ників.

ЛІТЕРАТУРА

Петрицький А. Портрети сучасників: Альбом / А.Петрицький / авт.-упоряд. В. В. Рубан. — К.: Мистецтво, 1991. — 128 с.: іл.

Петрицький А. Альбом: [Живопис. Графіка. Театр] / А. Петрицький. — К.: Мистецтво, 1968. — 190 с.: іл.
Про А. Г. Петрицького

Абліцов В. Білі голуби над Ярославовим валом: (До 100-річчя Анатолія Петрицького) / В.Абліцов // Голос України. — 1995. — 4 берез. — С. 7. 

Анатолій Петрицькиий : спогади про художника / упоряд.: Л.М.Петрицька, Д.О.Горбачов. — К.: Мистецтво, 1981. — 112 с., 24 арк. іл.

Бажан М. Бачу вияв справжнього таланту / М.Бажан // Вітчизна. — 1985. — № 1.  — С. 161—162. 
Блюміна І. Ціна новаторства / І.Блюміна // Вітчизна. — 1995. — № 3/4. — С. 158—160.

Возиянова И. Всегда оставался современным / И.Возиянова // Киев. вести. — 1995. —  2 марта. — С. 3.

Габелко В. Анатолій Петрицький / В.Габелко // Образотвор. мистецтво. — 1985. — №3. —С. 20—32.

Горбачев Д.Е. Анатолий Галактионович Петрицкий / Д.Е.Горбачев. — М.: Сов. худож., 1971. — 152 с.: ил.

Горбачов Д.О. Анатоль Петрицький : нарис творчості / Д.О.Горбачов. — К.: Т-во "Знання" УРСР, 1971. — 48 с.

Диченко І. Із фронтового зошита А. Г. Петрицького / І.Диченко // Культура і життя.  — 1981.—19 лип.

Диченко І. Свідок солдатського подвигу / І.Диченко //  Наука і сусп-во. — 1983. — № 6. — С. 48-49. 

Дичеико І. Непомильним оком, добрим серцем / І.Диченко // Час/Тіmе. — 1995. — 28 січ. — С. 7.

Драк А. Неповторний світ художника сцени / А.Драк // Укр. театр. — 1985. — № 4. - С. 24—27. 
Історія українського мистецтва : у 6 т. / голов. редкол.: М.П.Бажан (голов.ред.) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1967—1970. — Т.4, кн. 2 ; Т. 5—6. - Про АГ.Петрицького див.: "Іменний покажчик" до томів. 

Мудрак М. В союзниках — магія / М.Мудрак // Культура і життя. — 1991. — 13 квіт.
Петрицкий Анатолий Галактионович (1895—1964) // Популярная художественная знциклопедия / редкол.: В.М.Полевой (гл. ред.) и др. — М., 1986. — Т. 2. — С. 118.

Петрицький Анатолій Галактіонович (12.11 1895 — 6.III 1964) // Український радянський енциклопедичний словник : у 3  т. / Бабичев Ф.С. (голов.ред.) та ін. — К., 1987. — Т. 2. —С. 661.

Петрицький Анатолій Галактіонович [31.І/12.ІІ/ 1895 — 6.ІІІ 1964] // Митці України: Енцикл. довід. / упоряд.: М.Г.Лабінський, В.С.Мурза; За ред. А.В.Кудрицького. — К., 1992. — С. 453—454.

Петрицький Анатоль (31.1.1895 — 6.3.1964) // Енциклопедія українознавства : словник.частина / Наук. т-во ім. Т. Шевченка ; голов. ред. В.Кубійович. — Париж; Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2033.

Пригоровський В. їх ріднило мистецтво / В.Пригоровський // Літ.Україна. — 1998. — З верес. — С. 7.

Пригоровський О. Не сад — місто Київ! / О.Пригоровський // Культура і життя. —1982.—25 квіт. 
Смолич Ю. Великий художник сучасності / Ю.Смолич // Вітчизна. — 1985. — № 1. - С. 162—163. 

Терещенко М. З молодим Петрицьким / М.Терещенко // Вітчизна. — 1980. — № 8. - С. 173—185.

Томашпольская Л. Начинал с зксперимента / Л.Томашпольская // Зеркало недели.- 1995. — 4—10 нояб. — С. 15.

ІЛЮСТРАЦІЇ

Анатолій Петрицький : [фотографія] // Петрицький А. Портрети сучасників:  альбом / Авт.-упоряд. В.В.Рубан. — К., 1991. — Фронтиспіс.

Петрицький А.: [портр. роботи А.Горської] // Образотвор. мистецтво. — 1992. —  №5. — С. 13.

Петрицький А.: [фотографія] // Енциклопедія українознавства : словник. частина / Наук. т-во ім. Т.Шевченка ; голов. ред. В.Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2033.

Немає коментарів:

Дописати коментар