субота, 21 лютого 2015 р.

Боротьба Кочубеїв з "летючими" пісками

   19 лютого 1861 p. цар Олександр II видав Маніфест про скасування кріпосного права. Після скасування кріпацтва земля стала товаром, за неї потрібно було платити викупні платежі та земські податки. Це під­штовхувало землевласників здійс­нювати заходи щодо покращення якості землі з метою її прибутко­вого використання. Чернігівська гу­бернія, як і інші, на своїй території мала не лише орні землі, але й пі­щані, і питання покращення стояло досить актуально, адже майже в кожному повіті значні площі займа­ли піски. Довелося боротися з насу­ванням пісків і Кочубеям. Петро Аркадійович Кочубей (1825-1892рр.) для боротьби з «летючими» піска­ми використовував звичний на той час спосіб. Засаджував піщану те­риторію шелюгою, тобто червоною лозою, протягом декількох років тут заборонялось випасати худобу та скошувати траву, а потім             відбу­валося її заліснення. За його госпо­дарювання на піщаних ділянках у господарствах саджанці висаджу­вали в поперечні борозни зроблені плугом на відстані 5 вершків (22см) один від одного. Потім для захи­сту від посухи та заростання тра­вою засаджену територію вкривали тирсою. Навесні прогрібали в боро­зенках, де повинні бути саджанці, а міжряддя залишали, адже штуч­ного зрошення не було. Саджанці були завозні і коштували дорого, та й обробіток вимагав затрат.
   У подальшому такими справами займався і його син, останній влас­ник батуринського маєтку, Василь Петрович Кочубей (1860-1940рр.). У Чернігівській губернії йому належало 12000 десятин лісу, зде­більшого старого. Тільки в Старогутському маєтку В. П. Кочубей був господарем 7016 дес. площі з них 4826 дес. (1 дес.= бл. 1,1га) під лі­сом, адже тут грунти переважно були піщані та супіски. Серед порід дерев переважала сосна. За розпорядженнм господаря, щоб мати гарний прибуток, ліси почали масо­во вирубувати та продавати. Дрова продавали на опалення печей            цу­крових заводів та місцевим жите­лям, які робили з них смолу. Ділову древесину сплавляли по р. Десна до м. Одеси. Прибуток з продажу лісу з одної десятини становив 8 крб. 60 коп. Та після такої вирубки великі площі знову потрібно було швидко засаджувати лісом, в іншому ви­падку їх засипали «летючі» піски. 
   Попередній спосіб, яким користу­вався ще Петро Аркадійович для сина став неефективним і він змі­нив спосіб заліснення піщаних те­риторій. Для цього два робітники протягували мотузку із вузлами зав'яза­ними через кожні 1,5 аршини (106 см). За ними вздовж мотузки йшли працівники і біля кожного вузла заступом (лопатою) розпушували грунт, в який потім висаджували саджанці. Інша мотузка йшла паралельно першій на відстані 3 аршини (213 см), але вузли на ній були зсу­нуті відносно першого на половину проміжку. Тобто насадження ве­лись у шаховому порядку. Також В. П. Кочубею належать і інші новації і щодо заліснення територій.
   Саме Василь Петрович Кочубей  став ініциатором обсаджувати поля степових маєтків смугами лісу, так званими вітрозахисними лісосму­гами. Адже вони зменшували посушливі дії вітрів, а взимку давали можливість накопиченню снігів на полях. Крім того, лісосмуги шири­ною 10 сажнів (1 саж. =2 м) стали закладати уздовж головних на той час доріг та обсаджувати їх сад­жанцями верби, тополі, сосни. Імо­вірно до сьогодення на просторах Чернігівщини та за її межами ро­стуть дерева, висаджені історично відомими Кочубеями.
Література
Дробязко Н. Боротьба Кочубеїв з "летючими" пісками / Наталія Дробязко // Порадник. - 2015. - 20 лютого. - С. 13.

Немає коментарів:

Дописати коментар