Доля моя не була мачухою. Вона повела мене у театр, який я полюбив до самозабуття, до безтями, вона звела мене з Лесем Курбасом, вона відкрила передо мною двері "Березоля". Вона обдарувала мене прихильністю українського глядача, вона вела мене по крутих та небезпечних стежках і дорогах, вона оберігала мене перед небезпеками, якими кишіла наша доба...
(Гірняк Й.)
Йосип Йосипович Гірняк — один з найталановитіших березільських акторів, послідовник Леся Курбаса, співтворець його театральної системи. Ім'я Й.Гірняка як емігранта десятиріччями викреслювалось з театрознавчих рукописів, утім зовсім не забувалось. "Птах із гніздов'я Леся Курбаса", як назвав його Лесь Танюк, Йосип Гірняк відлетів далеко від рідного гнізда, але він належить до тих небагатьох, які ніколи не зрадили свого Вчителя, які жодного разу не кинули в нього каменем.
З усіх учнів Леся Курбаса, які творили, за його висловом, "особливий тип актора виключної стилістичної гнучкості" (А.Бучма, Й.Гірняк, М.Крушельницький, В.Калин), тільки Й.Гірняку судилася щаслива творча доля. Вона, хоч і повела його нелегким творчим шляхом, але зробила репрезентантом правдивої історії "Березоля", передала наступним поколінням традиції найвидатнішого українського модерного театру.
Народився Йосип Йосипович Гірняк у с. Струсові (тепер Теребовлянського району Тернопільської області) у сім'ї дяка. Ця талановита родина подарувала світові вченого-хіміка й фізика Юліана, отамана УСС Никифора, священика о.Юстина, блискучого актора Йосипа.
Театральним мистецтвом Й.Гірняк захопився у гімназійні роки: брав участь в аматорських виставах, літературних вечорах. 10-річним хлопцем потрапив на прем'єру вистави "Хазяїн" І.Тобілевича театру "Руська бесіда" в Коломиї. Незгладиме враження на нього справила гра Миколи Садовського та М.Заньковецької. "І от з тої пори, — як пише в "Мистецьких силуетах" (1926) Остап Вишня, — не полізла Гірнякові в голову ні "грека", ні "латина".
Перше артистичне хрещення Йосипа Гірняка відбулося у Театрі січових стрільців (1914), де під керівництвом режисера Є.Коханенка він грав у багатьох виставах, співав у операх. У цьому колективі розкрились його творча індивідуальність і неабияка сценічна майстерність. Саме звідти, із січових стрільців, Гірняк назавжди взяв нескорену гідність, як від батьківського порогу — християнське упокорення, що не раз допомагало йому на нелегких життєвих дорогах.
(Гірняк Й.)
Йосип Йосипович Гірняк — один з найталановитіших березільських акторів, послідовник Леся Курбаса, співтворець його театральної системи. Ім'я Й.Гірняка як емігранта десятиріччями викреслювалось з театрознавчих рукописів, утім зовсім не забувалось. "Птах із гніздов'я Леся Курбаса", як назвав його Лесь Танюк, Йосип Гірняк відлетів далеко від рідного гнізда, але він належить до тих небагатьох, які ніколи не зрадили свого Вчителя, які жодного разу не кинули в нього каменем.
З усіх учнів Леся Курбаса, які творили, за його висловом, "особливий тип актора виключної стилістичної гнучкості" (А.Бучма, Й.Гірняк, М.Крушельницький, В.Калин), тільки Й.Гірняку судилася щаслива творча доля. Вона, хоч і повела його нелегким творчим шляхом, але зробила репрезентантом правдивої історії "Березоля", передала наступним поколінням традиції найвидатнішого українського модерного театру.
Народився Йосип Йосипович Гірняк у с. Струсові (тепер Теребовлянського району Тернопільської області) у сім'ї дяка. Ця талановита родина подарувала світові вченого-хіміка й фізика Юліана, отамана УСС Никифора, священика о.Юстина, блискучого актора Йосипа.
Театральним мистецтвом Й.Гірняк захопився у гімназійні роки: брав участь в аматорських виставах, літературних вечорах. 10-річним хлопцем потрапив на прем'єру вистави "Хазяїн" І.Тобілевича театру "Руська бесіда" в Коломиї. Незгладиме враження на нього справила гра Миколи Садовського та М.Заньковецької. "І от з тої пори, — як пише в "Мистецьких силуетах" (1926) Остап Вишня, — не полізла Гірнякові в голову ні "грека", ні "латина".
Перше артистичне хрещення Йосипа Гірняка відбулося у Театрі січових стрільців (1914), де під керівництвом режисера Є.Коханенка він грав у багатьох виставах, співав у операх. У цьому колективі розкрились його творча індивідуальність і неабияка сценічна майстерність. Саме звідти, із січових стрільців, Гірняк назавжди взяв нескорену гідність, як від батьківського порогу — християнське упокорення, що не раз допомагало йому на нелегких життєвих дорогах.
У 1919 р. актор співпрацює з "Молодим театром" у Києві, а коли Гнат Юра із "молодняківцями" організував Новий український драматичний театр ім. І.Франка у Вінниці, прилучився до них, грав у п'єсах В.Винниченка, М.Гоголя, Г.Ібсена, інших авторів вітчизняної та зарубіжної драматургії.
Через рік він очолив Театр-студію у Черкасах. Силами студійців здійснив постановку вистав "Наталка Полтавка" І.Котляревського, "Назар Стодоля" Т. Шевченка, "На перші гулі" С. Васильченка та ін.
Зустріч з Лесем Курбасом докорінно змінила масштаб Гірнякового життя. З 1922 р. він — актор Харківського театру "Березіль". Із заповзяттям вчиться у створеній Лесем Курбасом студії, що базувалася на засадах і здобутках світового театрального мистецтва. Невдовзі стає провідним актором театру, членом режисерської ради.
Популярність Й.Гірняка у глядачів та критиків зумовлювалась насамперед його яскравим і самобутнім комедійним обдарованням. У ролях ексцентричного плану він досягав віртуозності, що не поступалася виразністю цирковій клоунаді найвищого рівня, був майстром перевтілення в образи різноманітних персонажів, органічно сполучав відверту театральність із живим внутрішнім почуттям. Творча стихія Йосипа Гірняка — сценічний гротеск, сполука розкутої образної фантазії, гострого інтелекту і відкритої, емоційної, динамічної дії на сцені.
Зовнішньо Йосип Йосипович був схожий на чиновника з гоголівського департаменту. Невисокого зросту, крихкотілий, субтильний, у сильних окулярах. На нього так і хотілося приміряти знамениту шинель Акакія Акакійовича. Проте таким він здавався лише в першу мить. Поступово глядача вражала рухливість його нервового розумного обличчя й очей, природна грація пластики, вгадувана в кожному жесті, безпомилково розпізнавалась його чутливість до найпримхливіших станів настрою, химерних і дивних.
Вправний комік, ексцентричний мім, актор-віртуоз, він був рівновеликий як у ролях трагічних, так і комічних, трагікомічних, у ревю, циркових імпрезах, кабаре, опереті...
Його Кум з "Народного Малахія" М.Куліша — ніби персонаж гоголівського барокового космосу, сусід Івана Івановича та Івана Никифоровича з Миргорода, але тепер уже з "радянською пропискою". Гірняк визначив його патріархом стабільності, "тяглості". Кум — авторитет і поціновувач "традиції", не чужий "національно свідомого". "Дім, лампадка, жовтява курка, канарка" — усе це є перепусткою на територію приватного, своєрідний опір вулиці. Колорит настроїв Кума-Гірняка — від сентиментального до рішучо безкомпромісного. "Хореографія" живота, котрий як центр усього Кумового єства, і є не останнім аргументом його авторитета, — належали невимовному комізму й одночасно якійсь магічній драмі.
Однією з кращих в його репертуарі була роль Мини Мазайла з однойменної комедії-памфлета, написаної саме "на Гірняка". Через феєрію перевтілень у міщан "всіх часів і народів", через своєрідний "театр для себе" Гірняк відкрив кунсткамеру всесвітньої мімікрії. Неперевершена сторінка українського модерного, театру. Чаплініада. На жаль, вистава прожила на сцені всього два місяці й була заборонена з політичним тавром українського буржуазного націоналізму.
З вакханічним натхненням і неперевершеною внутрішньою пластикою ліпив Гірняк галерею фігур світового пристосуванства — тут і хазяїн життя, пролетар з Донвугілля, і благополучний рожевощокий комісар у шкірянці, і Цезар, і римський Патріцій та ін. А потрібно було акторові для цього моментального перевтілення лише два-три жести, засмальцьований картуз і якась незбагненна тисячолітня генетична пам'ять.
Й.Гірняк працював так, що над текстом вивищувалась уся повнота позасловесного. Він — поет. Його поєднання віртуозної пластичної легкості з інтелектом здаються спонтанним виплеском духу. Саме про такого актора мріяв Лесь Курбас. Його ліричний персонаж часто дистанційований не в минуле — в майбутнє. Він випереджав оцінку, яку ще тільки належало винести цьому персонажеві від імені глядачів, та й то — найчастіше майбутніх.
Одкровенням у Гірняка став образ Чирви Козиря ("Диктатура" І.Микитенка). Й.Гірняк зіграв його як біблійного пророка Мойсея, який належить радше гірським висям, аніж буденності агітки. Минуло 85 років — і сьогодні ми бачимо, хто був правий. Спираючись на глибоко народну ментальність, з її майже інстинктивним відчуттям правди, художник "спокутував наперед" історичну долю селянства...
Прорив Курбаса і Гірняка у формулу "спокути наперед" — дзвоник справді з іншого життя, з іншого театру. То була, без перебільшення, театральна магія, ворожба, чаклунство. Аншлаги... аншлаги... і погромна критика, звинувачення у нерозумінні героїзму доби.
Шедеврами нарекла сучасна критика практично всі ролі Й.Гірняка у "Березолі". Критик В.Волховський у статті "П'ятеро", опублікованій на сторінках часопису "Нове мистецтво" (№ 29 за 1926 р.), відніс імена А.Бучми, М.Крушельницького, Й.Гірняка, Л.Сердюка і Б.Балабана до тих, що належать вічності.
1933-й. Геноцид. "Березіль" зникав, як Атлантида. У Леся Курбаса та Й.Гірняка залишалась лебедина пісня. Нею стала "Маклена Граса" М.Куліша, де і режисер, і актор сягнули висоти шекспірівського реалізму. Трагігротескний образ маклера Зброжека — вершина мистецької діяльності Й.Гірняка на сцені театру "Березіль". Вартий хіба що сумного анекдоту головний герой твору, маленький маклер Зброжек, який, застрахувавши під час економічної кризи своє життя, робить спробу заробити на власній смерті, підмовляючи 13-річну Маклену вбити його, — тоді родині виплатять страховку. Прем'єра вистави стала фатальною для автора п'єси М.Куліша, режисера Леся Курбаса та актора Й.Гірняка. Наприкінці 1933 р. їх було заарештовано й репресовано, а виставу заборонено.
Слідство над ним у харківській в'язниці Йосип Йосипович назвав "бутафорним театром". Його звинувачували у приналежності до контрреволюційної організації, якої ніколи не існувало. На допитах тримався мужньо і в приписуваних йому гріхах не зізнався. Втім, остаточним був вирок: три роки "освоєння заполярних широт". У місцях відбування покарання митець зустрівся з Остапом Вишнею, з яким приятелював ще з 1928 р. Письменник допоміг йому влаштуватись у клубі, де актор грав у виставах характерні ролі. Роки важких випробувань у неволі не вбили ні в Гірнякові, ні в Остапові Вишні віри в життя. Попри неймовірні фізичні й моральні труднощі сила побратимства допомагала їм у найскрутніші хвилини.
Разом з Й.Гірняком у театрі Ухт-Печорського табору грала його дружина — актриса театру "Березіль" Олімпія Добровольська, яка просиділа перед цим півроку у харківській в'язниці.
В Україну подружжя повернулося напередодні Великої Вітчизняної війни. Гірняк влаштувався актором у Харківський театр ім. Т.Шевченка.
Сповна спізнавши сталінське беззаконня, і він, і дружина, не без підстав, побоювались нових арештів. Тому цілком свідомо восени 1941-го в евакуацію з колективом не виїхали. З окупованого фашистами Харкова вирвалися до Черкас, потім до матері Йосипа Йосиповича у Струсів. Навесні 1942 року почали працювати у драматичній секції Львівського оперного театру.
По трагічній загибелі Леся Курбаса Й.Гірняк продовжив його справу. У Львові він створює студію драматичного мистецтва. Йому належить постановка першого українського "Гамлета". П'єса, присвячена пам'яті загиблих Леся Курбаса і Миколи Куліша, побачила світло рампи у вересні 1943 року. "Завдання, яке я поставив перед собою, — писав Й.Гірняк на початку 70-х років у листі до Ірини Стешенко, — у те люте врем'я показати людину, яка містить у собі Бога, але заперечує світ, створений Богом". Український переклад п'єси здійснив на замовлення театру М.Рудницький. У високому трагедійному ключі вів роль Гамлета актор В.Блавацький, який вустами свого героя сповідницьки розповів про долю українського інтелігента, котрий, хоч і був загнаний історичними подіями у безвихідь, але не занепав духом, не втратив волі й людської гідності.
Постановка відзначалася високою театральною культурою. В ідейному плані вона захищала гуманізм, ніби ставила дзеркало перед очима людей, втягнутих у криваву бойню. Збереглася афіша вистави "Гамлет", яка з 21 вересня 1943 року по 30 березня 1944 року пройшла 25 разів.
У Львові Йосип Йосипович поставив також спектаклі "Ревізор" М.Гоголя, де грав Городничого, "Звукові пейзажі" (за мотивами Т.Шевченка). Шукав у жанрі політичного ревю, здійснив постановки за творами М.Хвильового, М.Куліша, Лесі Українки. Цей період його життя і творчості ще чекає на свого дослідника.
У 1944 р. Й.Гірняк та О.Добровольська виїхали в Австрію, а потім до Німеччини. Деякий час працювали в українському театрі, організованому при таборі переміщених осіб. У репертуарі були п'єси М.Куліша та інших українських драматургів, які в той час заборонялися на українській землі. Згодом Йосип Йосипович разом із Олімпією заснували Театр-студію (1946), об'їхавши з виставами Францію, Англію. У 1949 р. подружжя оселилося в Нью-Йорку. І тут, у США, Гірняк й Добровольська продовжили справу Леся Курбаса. Від поезії до політичного гротеску, від психологічної драми до образів Лесі Українки — в усьому Гірняк був цільний і цілісний, послідовний і гострий, виразний і довершений. Шевченкові "Гайдамаки", ревю молодого драматурга І. Алексевича (Іларіона Чолгана) "Замотеличене теля", "Мати і Я" (за Миколою Хвильовим), "Оргія", "Лісова пісня" Лесі Українки, "Слуга двох панів" К.Гольдоні, "Сон української ночі" або "Мандрівка чумака Мамая довколо світу" того ж І.Алексевича, "Примари" Г.Ібсена, "За двома зайцями" (М.Понеділка за М.Старицьким "Генерал по пропаганді Головастий приїздить до колгоспу "Червоний бугай"), "Дон Жуан", "Мізантроп", "Тартюф" Мольєра — далеко не повний перелік назв, якими був позначений шлях Олімпії Добровольської та Йосипа Гірняка у цій студії. Театральним критикам ще належить спізнати і описати цю невідому для них сторінку.
Ще за часів перебування в Західній Німеччині Й.Гірняк став дійсним членом Української Вільної Академії Наук, його ініціативі зобов'язані Український театр в Америці (1953—1955), Театр слова (1956—1964). Понад 25 років Йосип Йосипович працював у Школі драматичної майстерності (1964—1989), яка підготувала багато українських акторів.
У 1960-х роках, за часів хрущовської відлиги, у Гірнякових листах до друзів проривалося бажання "відвідати Україну", аби "вмерти вдома й лежати десь там над Дніпром...". Проте дуже швидко, коли в Україні почали знову "загвинчувати гайки" і прокотилася хвиля арештів "шістдесятників", Гірнякова мрія відпала.
Йосип Йосипович Гірняк — автор праць "Лебедина пісня Леся Курбаса" (1951), "Мистецтво — всенародний скарб" (1955), "З Остапом Вишнею", "Амбросій Максиміліанович Бучма" (1957), "Чому український народний театр не пережив своїх основоположників?" (1960), "Лесь Курбас і світовий театр", "Український театр в Америці" (1961), "Іван Олександрович Мар'яненко" (1962), "Мар'ян Крушельницький", "Чорна московська невдячність" (1963), "Про те, про що не зважуються говорити" (1964), "Український театр і диктатура партії" (1965), "Микола Куліш" (1967), "Микола Бажан" (1969), "Микола Хвильовий" (1978) та ін.
Англійською мовою Йосип Гірняк написав книжку "Народження і смерть модерного українського театру". І вона стала першим відчайдушним криком розстріляного українського театрального Відродження, який було почуто у світі. Гірняк виховав не одну генерацію акторів, вплинув на українську закордонну драматургію, на українську режисуру.
Останні роки життя Йосип Йосипович віддав праці над книгою спогадів. Прагнув зберегти для нащадків пам'ять про Леся Курбаса, про "Березіль". У зборі матеріалів йому допомагала дружина. Двотомник "Спомини", присвячений пам'яті геніального Леся Курбаса, вийшов друком у Нью-Йорку (1982). На його сторінках читач знайде багато і про самого автора. "Історію творять незамінні люди, неповторні індивідуальності", — писав він у "Споминах". До таких людей належав і сам. Коли книга вийшла у світ, Патріарх і Кардинал Йосип Сліпий писав авторові: "Ваш добрий Батько не помилився в своїх мріях бачити Вас з мітрою на голові. Хай вона не церковна, але, вживаючи традиційного вислову Вашого мистецтва, якому служили все своє життя, Ви здобули чесною, шляхетною і жертвенною працею для українського театру вінок Мельпомени, чим Ви є для нас усіх дорогим і великим сином українського народу, якому служили вірно чудовим талантом, що його Вам дав Бог". Та не дочекався великий майстер сцени тієї благодатної пори, коли його ім'я знову повернеться народові. Помер Йосип Йосипович Гірняк на 94-му році життя і похований на українському цвинтарі у Філадельфії, де упокоїлася вся його родина.
Часи минають, а мудрість залишається. Залишається талант, залишається ім'я, залишається історія. Це був митець на всі часи, світової ваги й слави. Актор з великої літери.
Через рік він очолив Театр-студію у Черкасах. Силами студійців здійснив постановку вистав "Наталка Полтавка" І.Котляревського, "Назар Стодоля" Т. Шевченка, "На перші гулі" С. Васильченка та ін.
Зустріч з Лесем Курбасом докорінно змінила масштаб Гірнякового життя. З 1922 р. він — актор Харківського театру "Березіль". Із заповзяттям вчиться у створеній Лесем Курбасом студії, що базувалася на засадах і здобутках світового театрального мистецтва. Невдовзі стає провідним актором театру, членом режисерської ради.
Популярність Й.Гірняка у глядачів та критиків зумовлювалась насамперед його яскравим і самобутнім комедійним обдарованням. У ролях ексцентричного плану він досягав віртуозності, що не поступалася виразністю цирковій клоунаді найвищого рівня, був майстром перевтілення в образи різноманітних персонажів, органічно сполучав відверту театральність із живим внутрішнім почуттям. Творча стихія Йосипа Гірняка — сценічний гротеск, сполука розкутої образної фантазії, гострого інтелекту і відкритої, емоційної, динамічної дії на сцені.
Зовнішньо Йосип Йосипович був схожий на чиновника з гоголівського департаменту. Невисокого зросту, крихкотілий, субтильний, у сильних окулярах. На нього так і хотілося приміряти знамениту шинель Акакія Акакійовича. Проте таким він здавався лише в першу мить. Поступово глядача вражала рухливість його нервового розумного обличчя й очей, природна грація пластики, вгадувана в кожному жесті, безпомилково розпізнавалась його чутливість до найпримхливіших станів настрою, химерних і дивних.
Вправний комік, ексцентричний мім, актор-віртуоз, він був рівновеликий як у ролях трагічних, так і комічних, трагікомічних, у ревю, циркових імпрезах, кабаре, опереті...
Його Кум з "Народного Малахія" М.Куліша — ніби персонаж гоголівського барокового космосу, сусід Івана Івановича та Івана Никифоровича з Миргорода, але тепер уже з "радянською пропискою". Гірняк визначив його патріархом стабільності, "тяглості". Кум — авторитет і поціновувач "традиції", не чужий "національно свідомого". "Дім, лампадка, жовтява курка, канарка" — усе це є перепусткою на територію приватного, своєрідний опір вулиці. Колорит настроїв Кума-Гірняка — від сентиментального до рішучо безкомпромісного. "Хореографія" живота, котрий як центр усього Кумового єства, і є не останнім аргументом його авторитета, — належали невимовному комізму й одночасно якійсь магічній драмі.
Однією з кращих в його репертуарі була роль Мини Мазайла з однойменної комедії-памфлета, написаної саме "на Гірняка". Через феєрію перевтілень у міщан "всіх часів і народів", через своєрідний "театр для себе" Гірняк відкрив кунсткамеру всесвітньої мімікрії. Неперевершена сторінка українського модерного, театру. Чаплініада. На жаль, вистава прожила на сцені всього два місяці й була заборонена з політичним тавром українського буржуазного націоналізму.
З вакханічним натхненням і неперевершеною внутрішньою пластикою ліпив Гірняк галерею фігур світового пристосуванства — тут і хазяїн життя, пролетар з Донвугілля, і благополучний рожевощокий комісар у шкірянці, і Цезар, і римський Патріцій та ін. А потрібно було акторові для цього моментального перевтілення лише два-три жести, засмальцьований картуз і якась незбагненна тисячолітня генетична пам'ять.
Й.Гірняк працював так, що над текстом вивищувалась уся повнота позасловесного. Він — поет. Його поєднання віртуозної пластичної легкості з інтелектом здаються спонтанним виплеском духу. Саме про такого актора мріяв Лесь Курбас. Його ліричний персонаж часто дистанційований не в минуле — в майбутнє. Він випереджав оцінку, яку ще тільки належало винести цьому персонажеві від імені глядачів, та й то — найчастіше майбутніх.
Одкровенням у Гірняка став образ Чирви Козиря ("Диктатура" І.Микитенка). Й.Гірняк зіграв його як біблійного пророка Мойсея, який належить радше гірським висям, аніж буденності агітки. Минуло 85 років — і сьогодні ми бачимо, хто був правий. Спираючись на глибоко народну ментальність, з її майже інстинктивним відчуттям правди, художник "спокутував наперед" історичну долю селянства...
Прорив Курбаса і Гірняка у формулу "спокути наперед" — дзвоник справді з іншого життя, з іншого театру. То була, без перебільшення, театральна магія, ворожба, чаклунство. Аншлаги... аншлаги... і погромна критика, звинувачення у нерозумінні героїзму доби.
Шедеврами нарекла сучасна критика практично всі ролі Й.Гірняка у "Березолі". Критик В.Волховський у статті "П'ятеро", опублікованій на сторінках часопису "Нове мистецтво" (№ 29 за 1926 р.), відніс імена А.Бучми, М.Крушельницького, Й.Гірняка, Л.Сердюка і Б.Балабана до тих, що належать вічності.
1933-й. Геноцид. "Березіль" зникав, як Атлантида. У Леся Курбаса та Й.Гірняка залишалась лебедина пісня. Нею стала "Маклена Граса" М.Куліша, де і режисер, і актор сягнули висоти шекспірівського реалізму. Трагігротескний образ маклера Зброжека — вершина мистецької діяльності Й.Гірняка на сцені театру "Березіль". Вартий хіба що сумного анекдоту головний герой твору, маленький маклер Зброжек, який, застрахувавши під час економічної кризи своє життя, робить спробу заробити на власній смерті, підмовляючи 13-річну Маклену вбити його, — тоді родині виплатять страховку. Прем'єра вистави стала фатальною для автора п'єси М.Куліша, режисера Леся Курбаса та актора Й.Гірняка. Наприкінці 1933 р. їх було заарештовано й репресовано, а виставу заборонено.
Слідство над ним у харківській в'язниці Йосип Йосипович назвав "бутафорним театром". Його звинувачували у приналежності до контрреволюційної організації, якої ніколи не існувало. На допитах тримався мужньо і в приписуваних йому гріхах не зізнався. Втім, остаточним був вирок: три роки "освоєння заполярних широт". У місцях відбування покарання митець зустрівся з Остапом Вишнею, з яким приятелював ще з 1928 р. Письменник допоміг йому влаштуватись у клубі, де актор грав у виставах характерні ролі. Роки важких випробувань у неволі не вбили ні в Гірнякові, ні в Остапові Вишні віри в життя. Попри неймовірні фізичні й моральні труднощі сила побратимства допомагала їм у найскрутніші хвилини.
Разом з Й.Гірняком у театрі Ухт-Печорського табору грала його дружина — актриса театру "Березіль" Олімпія Добровольська, яка просиділа перед цим півроку у харківській в'язниці.
В Україну подружжя повернулося напередодні Великої Вітчизняної війни. Гірняк влаштувався актором у Харківський театр ім. Т.Шевченка.
Сповна спізнавши сталінське беззаконня, і він, і дружина, не без підстав, побоювались нових арештів. Тому цілком свідомо восени 1941-го в евакуацію з колективом не виїхали. З окупованого фашистами Харкова вирвалися до Черкас, потім до матері Йосипа Йосиповича у Струсів. Навесні 1942 року почали працювати у драматичній секції Львівського оперного театру.
По трагічній загибелі Леся Курбаса Й.Гірняк продовжив його справу. У Львові він створює студію драматичного мистецтва. Йому належить постановка першого українського "Гамлета". П'єса, присвячена пам'яті загиблих Леся Курбаса і Миколи Куліша, побачила світло рампи у вересні 1943 року. "Завдання, яке я поставив перед собою, — писав Й.Гірняк на початку 70-х років у листі до Ірини Стешенко, — у те люте врем'я показати людину, яка містить у собі Бога, але заперечує світ, створений Богом". Український переклад п'єси здійснив на замовлення театру М.Рудницький. У високому трагедійному ключі вів роль Гамлета актор В.Блавацький, який вустами свого героя сповідницьки розповів про долю українського інтелігента, котрий, хоч і був загнаний історичними подіями у безвихідь, але не занепав духом, не втратив волі й людської гідності.
Постановка відзначалася високою театральною культурою. В ідейному плані вона захищала гуманізм, ніби ставила дзеркало перед очима людей, втягнутих у криваву бойню. Збереглася афіша вистави "Гамлет", яка з 21 вересня 1943 року по 30 березня 1944 року пройшла 25 разів.
У Львові Йосип Йосипович поставив також спектаклі "Ревізор" М.Гоголя, де грав Городничого, "Звукові пейзажі" (за мотивами Т.Шевченка). Шукав у жанрі політичного ревю, здійснив постановки за творами М.Хвильового, М.Куліша, Лесі Українки. Цей період його життя і творчості ще чекає на свого дослідника.
У 1944 р. Й.Гірняк та О.Добровольська виїхали в Австрію, а потім до Німеччини. Деякий час працювали в українському театрі, організованому при таборі переміщених осіб. У репертуарі були п'єси М.Куліша та інших українських драматургів, які в той час заборонялися на українській землі. Згодом Йосип Йосипович разом із Олімпією заснували Театр-студію (1946), об'їхавши з виставами Францію, Англію. У 1949 р. подружжя оселилося в Нью-Йорку. І тут, у США, Гірняк й Добровольська продовжили справу Леся Курбаса. Від поезії до політичного гротеску, від психологічної драми до образів Лесі Українки — в усьому Гірняк був цільний і цілісний, послідовний і гострий, виразний і довершений. Шевченкові "Гайдамаки", ревю молодого драматурга І. Алексевича (Іларіона Чолгана) "Замотеличене теля", "Мати і Я" (за Миколою Хвильовим), "Оргія", "Лісова пісня" Лесі Українки, "Слуга двох панів" К.Гольдоні, "Сон української ночі" або "Мандрівка чумака Мамая довколо світу" того ж І.Алексевича, "Примари" Г.Ібсена, "За двома зайцями" (М.Понеділка за М.Старицьким "Генерал по пропаганді Головастий приїздить до колгоспу "Червоний бугай"), "Дон Жуан", "Мізантроп", "Тартюф" Мольєра — далеко не повний перелік назв, якими був позначений шлях Олімпії Добровольської та Йосипа Гірняка у цій студії. Театральним критикам ще належить спізнати і описати цю невідому для них сторінку.
Ще за часів перебування в Західній Німеччині Й.Гірняк став дійсним членом Української Вільної Академії Наук, його ініціативі зобов'язані Український театр в Америці (1953—1955), Театр слова (1956—1964). Понад 25 років Йосип Йосипович працював у Школі драматичної майстерності (1964—1989), яка підготувала багато українських акторів.
У 1960-х роках, за часів хрущовської відлиги, у Гірнякових листах до друзів проривалося бажання "відвідати Україну", аби "вмерти вдома й лежати десь там над Дніпром...". Проте дуже швидко, коли в Україні почали знову "загвинчувати гайки" і прокотилася хвиля арештів "шістдесятників", Гірнякова мрія відпала.
Йосип Йосипович Гірняк — автор праць "Лебедина пісня Леся Курбаса" (1951), "Мистецтво — всенародний скарб" (1955), "З Остапом Вишнею", "Амбросій Максиміліанович Бучма" (1957), "Чому український народний театр не пережив своїх основоположників?" (1960), "Лесь Курбас і світовий театр", "Український театр в Америці" (1961), "Іван Олександрович Мар'яненко" (1962), "Мар'ян Крушельницький", "Чорна московська невдячність" (1963), "Про те, про що не зважуються говорити" (1964), "Український театр і диктатура партії" (1965), "Микола Куліш" (1967), "Микола Бажан" (1969), "Микола Хвильовий" (1978) та ін.
Англійською мовою Йосип Гірняк написав книжку "Народження і смерть модерного українського театру". І вона стала першим відчайдушним криком розстріляного українського театрального Відродження, який було почуто у світі. Гірняк виховав не одну генерацію акторів, вплинув на українську закордонну драматургію, на українську режисуру.
Останні роки життя Йосип Йосипович віддав праці над книгою спогадів. Прагнув зберегти для нащадків пам'ять про Леся Курбаса, про "Березіль". У зборі матеріалів йому допомагала дружина. Двотомник "Спомини", присвячений пам'яті геніального Леся Курбаса, вийшов друком у Нью-Йорку (1982). На його сторінках читач знайде багато і про самого автора. "Історію творять незамінні люди, неповторні індивідуальності", — писав він у "Споминах". До таких людей належав і сам. Коли книга вийшла у світ, Патріарх і Кардинал Йосип Сліпий писав авторові: "Ваш добрий Батько не помилився в своїх мріях бачити Вас з мітрою на голові. Хай вона не церковна, але, вживаючи традиційного вислову Вашого мистецтва, якому служили все своє життя, Ви здобули чесною, шляхетною і жертвенною працею для українського театру вінок Мельпомени, чим Ви є для нас усіх дорогим і великим сином українського народу, якому служили вірно чудовим талантом, що його Вам дав Бог". Та не дочекався великий майстер сцени тієї благодатної пори, коли його ім'я знову повернеться народові. Помер Йосип Йосипович Гірняк на 94-му році життя і похований на українському цвинтарі у Філадельфії, де упокоїлася вся його родина.
Часи минають, а мудрість залишається. Залишається талант, залишається ім'я, залишається історія. Це був митець на всі часи, світової ваги й слави. Актор з великої літери.
ЛІТЕРАТУРА
Гірняк Й. Спомини: Уривки з кн. / Й.Гірняк // Укр. театр. — 1991. — № 1. — С. 13—18; № 2. — С. 26—28; № 3. — С. 25—26; № 4. — С. 29—31; № 5. - С. 18—20.
[Уривки з листів Йосипа Гірняка до колеги і друга — Ірини Іванівни Стешенко, актриси театру "Березіль", театрального перекладача] // Укр. культура. — 1995 — №7/8. — С. 12—16.
Від Шекспірівського реалізму — до реалізму доби. На тій дорозі був наш театр на чолі з Курбасом: [3 листів Йосипа Гірняка до Ірини Стешенко] // Культура і життя. - 1995. — 12 квіт. — С. 3.
Від Шекспірівського реалізму — до реалізму доби. На тій дорозі був наш театр на чолі з Курбасом: [3 листів Йосипа Гірняка до Ірини Стешенко] // Культура і життя. - 1995. — 12 квіт. — С. 3.
Про Й.Й.Гірняка
Антонюк Н. На шляхах творчих пошуків: До сценіч. співпраці Йосипа Гірняка та Іларіона Чолгана: (Яскрава стор. укр. еміграційн. театру) / Н.Антонюк // Сучасність. — 1998.—№5. —С. 122—127.
Бубній П. Йосип Гірняк, побратим Остапа Вишні / П.Бубній // Тернопіль. — 1991. — № 1. —С. 43—44.
Гайдабура В. Гамлет говорить українською / В.Гайдабура // Укр. театр. — 1990. — № 4. — С. 27—29.
Гайдукевич Я. Родина Гірняків [Йосип Гірняк] / Я.Гайдукевич // Свобода. — 1995.
—
11 лип. — С. 4.
Гірняк Йосип Йосипович (14.IV.1895 — 17.1.1989) // Мистецтво України: Біогр. довід. / Упоряд.: А.В.Кудрицький, М.Г.Лабінський; За ред. А.В.Кудрицького. — К., 1997. —С. 151.
Гірняк Йосип (1895—[1989]) // Енциклопедія українознавства: Словник, частина / Наук. Т-во ім. Шевченка; Голов, ред. В.Кубійович. — Перевид. в Україні. — Л., 993.—Т. 1. — С. 384.
З когорти непокірних // Кінотеатр. — 1998. — № 3. — С. 34—36.
Канарська Г. Йосип Гірняк, якого ми не знаємо / Г.Канарська // Укр. театр. — 1995. — №4. — С. 23.
Корнієнко Н. Актор з великої літери / А.Корнієнко // Уряд, кур'єр, — 1995. — 15 квіт. — С. 7.
Корнієнко Н. Чарлі Чаплін українського театру / Н.Корнієнко // Укр. культура. — 1995. — №7/8. — С. 12.
Корнієнко Н. А далі — пантеон: До 100-річчя від дня народж. / Н.Корнієнко // Культура і життя. — 1995. — 12 квіт. — С. 3.
Лукавецький М. Нескорений березілець: До 100-річчя від дня народж. Йосипа Гірняка / М.Лукавецький // Високий замок. — 1995. — 13 квіт. — С. 3.
Танюк Л. Великий вигадник, мученик і артист Йосип Гірняк / Л.Танюк // Час/Time. — 1995.— 14 квіт. — С. 10.
Ревуцький В. Нескорені березільці Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська / В.Ревуцький. — Нью-Йорк: Об-ня укр. письм. "Слово", 1985. — 201 с, 13 арк. іл.
Черкашин Р. Майстер трагігротеску / Р.Черкашин // Укр. театр. — 1990 — № 1 — С. 15—18.
Шудря М. Історія державотворення в іменах: Гірняк Йосип Йосипович (14.IV. 1895
— 17.1.1989) / М.Шудря // Укр. культура. — 2000. — № 7/8. — С. 32.
ХмурийВ. Йосип Гірняк: Етюд / В.Хмурий. — X.: Рух, 1931. —42 с, 14 арк. іл.
ХмурийВ. Йосип Гірняк: Етюд / В.Хмурий. — X.: Рух, 1931. —42 с, 14 арк. іл.
ІЛЮСТРАЦІЇ
[Йосип Гірняк: Ряд фотогр.] // Ревуцький В. Нескорені березільці Йосип Гірняк і
Олімпія Добровольська / В.Ревуцький. — Нью-Йорк, 1985. — Вклейка між с. 20—21,
32—32, 50—51, 64—65, 74—75, 120—121, 160—161.
Йосип Гірняк: [Фотографія] // Укр. культура. — 1995. — № 7/8. — С. 12.
Йосип Гірняк та Олімпія Добровольська перед вступом у "Березіль": [Фотографія] //
Укр. театр. — 1990. — № 2. — С. 27.
На знімках: Й.Гірняк — Зброжек "Маклена Граса"; Сцена з вистави "Диктатура" І.Микитенка. В ролі Чирви — Йосип Гірняк: Фото з архіву "Культура і життя" // Культура і життя. — 1995. — 12 квіт. — С.З.
В ролях: Мина "Мина Мазайло" М.Куліша. 1929 р.; Зброжек "Маклена Граса". 1933 p.; Трибуле "Король бавиться" В.Гюго. 1927 p.; Микола II "Пролог", композиція Л.Курбаса. 1927 p.: [Фотографії] // Укр. культура. — 1995. —№7/8. — С. 13—16.
Олімпія Добровольська / В.Ревуцький. — Нью-Йорк, 1985. — Вклейка між с. 20—21,
32—32, 50—51, 64—65, 74—75, 120—121, 160—161.
Йосип Гірняк: [Фотографія] // Укр. культура. — 1995. — № 7/8. — С. 12.
Йосип Гірняк та Олімпія Добровольська перед вступом у "Березіль": [Фотографія] //
Укр. театр. — 1990. — № 2. — С. 27.
На знімках: Й.Гірняк — Зброжек "Маклена Граса"; Сцена з вистави "Диктатура" І.Микитенка. В ролі Чирви — Йосип Гірняк: Фото з архіву "Культура і життя" // Культура і життя. — 1995. — 12 квіт. — С.З.
В ролях: Мина "Мина Мазайло" М.Куліша. 1929 р.; Зброжек "Маклена Граса". 1933 p.; Трибуле "Король бавиться" В.Гюго. 1927 p.; Микола II "Пролог", композиція Л.Курбаса. 1927 p.: [Фотографії] // Укр. культура. — 1995. —№7/8. — С. 13—16.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.