понеділок, 20 квітня 2015 р.

До 155-річчя від дня народження Уляни Кравченко (1860—1947)

О, Україно! Ти одна на світі мені найбільше мила і свята. Моя ти Нене, я ж твоя дитина, весь зміст душі завдячую Тобі. 
 (Кравченко У. Таємний гомін //Кравченко У. Твори : повне вид. — Торонто, 1975. — С. 434.)

   Історія українського літературного життя Га­личини останніх двох десятиліть XIX століття пов'язана з іменем людини, котра першою серед галицького жіноцтва пішла тернистим шляхом оновлення, незважаючи на перешкоди в її боротьбі за кращу долю земляків. Цією людиною була Уляна Кравченко — талановита учениця й сподвижниця Великого Каменяра, перша в Західній Україні поетеса, чиї твори з'явились друком і стали популярними.
   Народилась Уляна Кравченко (справжнє ім'я та прізвище — Юлія Шнайдер) на Галичині, у мальовничому містечку Миколаєві, що над Дніст­ром. Батько  Юлії був відомою людиною в суспільно-політичному житті Галичини 60-х років XIX століття, мав поетичний талант — деякі з його творів друкувались у "Галицькій зорі". За симпатії до українців влада позбавила Уляниного батька державної посади — комісара (старости) Жидачівського повіту. Доньку виховував як патріотку українського народу, хоча за походженням був німцем. Батько дав дівчинці глибокі знання з німецької мови та познайомив її з німецькою культурою. Мати Юлії — українка, що володіла великим даром оповідати, прищепила дочці любов до рідної мови, художнього слова та української пісні. Розпочала свою освіту Юлія вдома. Коли дівчинці було десять років, помер батько, — родина втратила годувальника і потрапила у тенета злиднів.
   У 1877 р. О. Лопушанський, дядько Юлії по матері — член авст­рійського суду у Львові, взяв племінницю у свій дім. Вона вступає до Львівської учительської семінарії, де в неї формується характер, світогляд і напрям думок. Дівчина багато читає, пише прозові та поетичні твори. У     се­мінарії на Юлію звертає увагу професор О. Партацький і відкриває в ній письменницький талант. Саме під його проводом дівчина опанувала українську мову, познайомилась із творами українських та зарубіжних авто­рів. Велике враження на неї справили твори Шіллера та Ленау. Їхній вплив відчувається у деяких поезіях юної поетеси. У той же час Юлія захоп­люється творчістю Івана Котляревського, Адама Міцкевича, Тараса Шев­ченка, Маркіяна Шашкевича, Марка Вовчка. Особливо її увагу привертає поезія Івана Франка. Вона прагне знайомства з автором "полум'яних строф". Юлії імпонує його слава революціонера, борця, бунтарський дух письменника і громадського діяча. Проте вдома, у родині О. Лопушанського, як і в семінарії, панував дух вірнопідданських цісарській Австро-Угорщині почуттів, тому небезпечно було згадувати навіть саме ім'я Івана Франка — представника соціалістів. Дівчина замикається в собі, відчуває себе в семінарії і вдома самотньою. Відчуженість і замкненість, спілку­вання українською літературною мовою створюють їй в семінарії імідж "нігілістки".

    Закінчивши навчання у 1881 р., Юлія Шнайдер розпочинає вчителю­вати. Перше місце її призначення — містечко Бібрці, на Львівщині. З пер­шого року роботи молода вчителька потрапила у безправне, нужденне ста­новище, зазнала несправедливості з боку властей, відчула дріб'язковість і тупість шкільного начальства. Прагнення нести у школу рідну мову, щедро віддавати дітям свої знання, наразилось на глуху стіну байдужості. Серед місцевих вчителів панували інтриги, плітки, плазування перед польською місцевою владою. Не дивно, що молода вчителька, котра прагнула бути вірною власним педагогічним переконанням і не схилялась до малодуш­ного конформізму, почала зазнавати переслідувань. Але і в таких нестерпно важких умовах праці, віддаючи себе благородній роботі, Юлія пише низку творів — прозових та поетичних — і надсилає їх до журналу "Зоря". Руко­пис потрапляє до Івана Франка, котрий працював у редакції. Прозові твори не сподобались письменнику, але він звернув увагу на її вірші і надіслав авторці листа, в якому порадив відкласти прозу і взятися за поезію, до якоїї у неї природний талант, запропонувавши свою допомогу в оволодінні основами поетики.
   Цей факт мав вирішальне значення для усієї подальшої творчості пое­теси. Своєю підтримкою Іван Франко надав можливість талановитій про­вінційній вчительці посісти гідне місце в культурному житті Галичини. Між поетами-земляками зав'язалося листування, що було особливо інтен­сивним у перші роки знайомства та тривало до самої смерті Великого Ка­меняра. З листування видно, яку величезну роль відіграв він у формуванні поетичного таланту Юлії, у вихованні художнього смаку та спрямуванні її творчості на шлях реалізму і демократизму.
   Вчителювання у Бібрці тривало три роки. Педагогічну роботу Юлії Шнайдер визнавали бездоганною, але шкільна рада не затвердила її на посаді "сталої вчительки", бо вона була надто вільнодумною. Позбавлена за­собів до існування, дівчина змушена була прийняти призначення у від­далене село Стоки. Там, у напіврозваленому будинку, вона організовує школу. Починаються найтяжчі життєві випробування, помирає мати. Цей суворий період життя Юлії ліг в основу автобіографічних нарисів — "Пер­ший рік практики" та "Із записок учительки", які були створені за про­позицією Івана Франка. Однак опублікувати твори цензура не дозволила, бо на основі власного досвіду Юлія розповіла про занедбаний стан народ­ної освіти по всій Галичині і важку долю вчителя. Дівчину цькували і пере­слідували як "безбожницю", як однодумницю і "спільницю" Івана Франка. Проте, попри все важке й болюче, що довелось пережити у Бібрці й Стоках, ті роки стали особливо дорогими для неї, бо там вона зробила перші кроки на педагогічній ниві та пізнала силу і красу творчої дружби з великим українським поетом. Саме тоді Юлія переклала українською мовою своє ім'я і німецьке прізвище (Шнайдер означає "кравець"). Юлія Шнайдер ста­ла Уляною Кравченко.
   Івана Франка ніколи не залишала думка про важке безпросвітне життя Уляни Кравченко на учительській роботі. Він постійно турбувався про те, щоб якось полегшити долю поетеси. Стараннями поета Уляна отримує по­саду вчительки в інституті василіянок у Львові (1884—1885). Вона збли­жується з Іваном Франком і його товаришами, захоплюється їхніми              пере­довими ідеями і готується до громадської діяльності. Помстившись за дружбу з Франком, народовці і москвофіли домоглися того, щоб Уляну Кравченко позбавили роботи. У пошуках засобів до існування вона була змушена працювати приватною вчителькою у поміщицькій родині в селі Руденка на Львівщині. З 1886 до 1888 р. — учителювала в Долішнім Лужку на Дрогобиччині (де вийшла заміж за поляка, вчителя Яна Німентовського), а у період з 1888 по 1920 р. — у с. Сільці.
   Невтомна трудівниця на ниві шкільництва, Уляна Кравченко пропра­цювала вчителькою понад сорок років і у 1920 р. завершила педагогічну діяльність. Переїхавши до доньки у Перемишль, довгі роки вона жила вдо­вою і 31 березня 1947 р. померла на 87 році життя.
   Уляна Кравченко залишила в українській літературі помітний слід, а її поетичний внесок в українську літературну скарбницю досить вагомий. Перша збірка "Prima vera" була видана у Львові під іменем Юлії Шнайдер і вміщувала поезії, створені у 1880—1884 pp. її лейтмотивом став голос мо­лодого серця, яке жадібно прагнуло пізнати життя, сповнене чарівності й принадності. Весна, "час кохання, час цвіту, надії", буйний розквіт приро­ди, бажання щастя, і водночас — тривога, зрада, розчарування — такі основні теми збірки. "Prima vera" — перша весняна квітка, що віщує про­будження зі сну всієї природи, — стає для поетеси символом її власної долі, долі жінки. Але у деяких поезіях першої збірки вже пробиваються со­ціальні мотиви, які пізніше стануть головною темою її творчості:
Я ваша! Цієї ж я землі дитина, бездольні люди!
Одна мене і вас веде стежина на працю и труди. 
   Поетичні твори, написані переважно у 1885—1886 рр., склали другу збірку У. Кравченко "На новий шлях". За своєю питомою вагою вони знач­но переважають вірші попередньої книги. То був новий крок у розвитку поетичної творчості Уляни Кравченко, який вона зробила за допомогою Івана Франка. Зросла не тільки її поетична майстерність — у нових поезіях зазвучали суспільно-громадські теми: авторка не лише чітко бачить контрасти життя, а й палко закликає до їхньої ліквідації:
Вперед до цілі йдім без вагання, хоч крізь полум'я, крізь пекло мук... 
Здобудем волю, всім ясну долю, титани духу, титани рук! 
   Чільне місце у збірці займають вірші, адресовані жінкам, у яких лунав заклик до боротьби за краще становище у суспільстві, за їхні права у гро­мадському житті ("На новий шлях"). У поезії "Минув той час" авторка закликає жінку бути "борцем за правду" і "натхнінням краси". У збірці також представлені прекрасні за формою і змістом сонети. Слідом за своїм учителем, І. Франком, поетеса ламає канони, і замість традиційних любовних мотивів і описів природи в них проникають соціальні теми. Цикл сонетів "Титани" Уляна Кравченко присвятила Михайлові Павлику та Іванові Франку. Ці поезії позначені абстрактністю думок, алегоричністю. Авторка висловлює віру в те, що прогрес переможе, що весна народна сповнить, блискучі надії— "бо в неї сила з тих, що не вмира". Найбільш відчутний вплив ідей Франка у віршах циклу "Наш стяг". Поетеса бачить кінець не­справедливого ладу, наближення "побідного ранку", тому сміливо закликає до битви:
Ура настрічу ворогам!
Ми не раби, у нас є честь!
Гнобителів досягне месть!
Ми непохитні, як стіна,
Бо "Марсельєза" нам луна! 
  Основу третьої збірки Уляни Кравченко "В житті є щось" (1929) становить особиста лірика, яка була створена у період між 1884 і 1920 рр. та друкувалась у різних галицьких журналах. Ізольована від середовища, де вона змогла б відчувати себе активним борцем, поетеса все ж знаходить розраду та причину для людської радості й щастя.
   На окрему увагу заслуговують збірки поезій Уляни Кравченко, при­значені для дітей та молоді: "Проліски" (1921), "В дорогу" (1921), "Ле­бедина пісня" (1924). Вірші, що увійшли до них — справжні перлини поетичної творчості У. Кравченко. У них можна знайти все найцінніше, що тільки можна дати дитині в дорогу життя — любов до матері, до рідного краю, до природи та її Творця.
   Оригінальна проза Уляни Кравченко — це оповідання, нариси, ме­муари. У творчій спадщини письменниці є ще один жанр, що привертає до себе особливу увагу. Це невеликі прозові фрагменти, густо насичені афо­ризмами, які висвітлюють внутрішній світ авторки. З одного боку, вони цінні як автобіографічні матеріали, а з іншого — як самостійний лірико-      медитативний жанр. У фрагментах синтезовано атрибути поезії в прозі та кри­латі слова. Багато нового й несподіваного відкривається у мініатюрах Уляни Кравченко. У них відлунюється не лише її глибокий патріотизм, гуманізм і милосердя, а й відкривається душа чудової української поетеси.
   До мемуаристики У. Кравченко слід віднести і її спогади про Івана Франка. Вона невтомно і цілеспрямовано, протягом усього творчого життя, створювала його образ — образ письменника і передової людини свого часу. На знак глибокої вдячності і шани до свого духовного вчителя і по­радника письменниця залишила справжню поетичну франкіану і спогади, написані в різні періоди її творчості, і, таким чином, доклала свій листок до лаврового вінка вічної слави Каменяра.


ЛІТЕРАТУРА

Основні видання творів

Кравченко У. Твори : повне вид. / У. Кравченко. — Торонто : Накладом Козак, 1975. — 796 с. : іл., портр. — У 100-річчя жіночого руху.

Кравченко У. Вибрані твори / У. Ю. Кравченко ; вступ, ст., упоряд., підгот. текстів та приміт. А. А. Каспрука. — К. : Держлітвидав УРСР, 1958. — 498 с. ; 5 л. іл., портр.

Кравченко У. Вибране  У. Ю. Кравченко ; ред. і вступ, ст. П. Ящука. — Л. : Книжк.-журн. вид., 1956. — 174 с. : іл., портр.

  Кравченко У. На новий шлях : поезії / У. Кравченко ; перед, сл. П. Волинського. — 2-ге вид. — Коломия : Накладом "Заг. книгозбірні", 1928. — 48 с. : портр.

Кравченко У. Пам 'яті друга : вірші в прозі, ст., спогади, листи / У. Кравченко ; упоряд., авт. вступ, ст., приміт. Г. І. Огриза ; ред. О. М. Козакевич. — Л. : Каменяр, 1996. — 246 с. : 4 арк. іл., портр.

Кравченко У. Розгублені листочки / У. Кравченко. — Л. : Каменяр, 1990. — 79 с. : іл. — (На добрий вечір).

Кравченко У. Спогади учительки / У. Кравченко. — Коломия : Накладом "Заг. книгозбірні", 1936.  —  314 с. 

Про У. Кравченко

Гетьман В. Ф. Уляна Кравченко і народна школа / В. Ф. Гетьман // Методика викла­дання укр. мови і л-ри : респ. наук.-метод. зб. — К., 1971. — Вип. 5. — С. 106—111.

Дей О. Поезія, овіяна духом Франка / О. Дей // Вітчизна. — 1959. — № 2. — С. 201—203. — Рец. на кн. : Кравченко У. Ю. Вибрані твори / У. Ю. Кравченко. — К. : Держлітвидав УРСР, 1958. 
Жук Н. Й. Уляна Кравченко / Н. Й. Жук // Література в школі. — 1960. — № 2. — С. 88—90. 

Книш І. Три ровесниці, 1860—1960 : до 100-річчя народин У. Кравченко, М. Башкірцевої, М. Заньковецької / І. Книш. — Вінніпег : National publishers LTD, [б. р.]. — 320 с.
Кравченко Уляна (Шнайдер Юлія Юліївна) // Енциклопедія історії України. — К., 2008. — Т. 5. — С. 274—275.

Кравченко Уляна (Шнайдер Юлія Юліївна) // Жінки України : біогр. енцикл. слов. / редкол.: М. А. Орлик (голов, ред.) [та ін.]. — К., 2001. — С. 223—224.

Коцюба О. Співачка рідного краю : до 135-річчя Уляни Кравченко / О. Коцюба // Вітчизна. — 1996. — № 5/6. — С. 119—121.

Коцюба О. Захисниця "робочих людей" / О. Коцюба // Вітчизна. — 1981. — № 9. — С. 216—218.

Коцюба О. Останнє побачення/ О. Коцюба// Жовтень. — 1975. —№ 8. — С. 82—86.

Монастыренко Г. Ученица Каменяра / Г. Монастыренко // Радуга. — 1991. — № 12. — С. 141—142.

Скиба I. Уляна Кравченко — соратниця Каменяра / І. Скиба // Слово і час. — 2006.   —  №8.—С. 65—67. 

Царик Я. Талановита вихованка Каменяра / Я. Царик, В. Шалайський // Дзвін. — 1990. —№4.—С. 138—141.

 ІЛЮСТРАЦІЇ 

Уляна Кравченко під час її вчителювання у Бібрці : [фотографія] // Дзвін. — 1990.— №4. —       С. 138.

Немає коментарів:

Дописати коментар