Садовська – була чудова співачка і артистка, її прозвали Українським соловейком. Я раніше говорив, що передати характер її співу неможливо: в ньому відбивався весь нарід, його поезія, його почуття.
(Саксаганський П.)
Щедра й багата талантами українська земля. Наприкінці XIX ст. вона подарувала своєму народові цілу плеяду велетів української культури Тобілевичів: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Карпівна Садовська-Барілотті, яка ввійшла в історію театру як талановита співачка і драматична актриса, одна з найперших і найкращих виконавиць вокальних партій у тогочасних операх і оперетах, сольних номерах та дуетах у дивертисментах. Сучасники називали її "Українським соловейком".
І хоча видатна актриса прожила лише 36 років, вона встигла зіграти майже всі жіночі ролі з театрального репертуару 70-80-х років XIX ст. Щедро наділена від природи чудовим сильним голосом (соковитим сопрано), вона з великим піднесенням виконувала глибоко драматичні ролі, які принесли їй гучну славу видатної й своєрідної майстрині сцени, корифея українського національного театру.
Марія Карпівна Тобілевич (по сцені Садовська, за першим чоловіком Барілотті, за другим – Петрова-Мова) народилася у с. Костувате Бобринецького повіту тодішньої Херсонської губернії (тепер Братського району Миколаївської області). Вона була четвертою з шести дітей славнозвісної родини Тобілевичів.Початкову освіту Марія здобула в Єлисаветградській (тепер Кіровоград) жіночій школі Титаренка, пізніше жіночої гімназії Хрущової. Вона була душею учнівського драматичного гуртка, брала найактивнішу участь у проведенні музичних вечорів. У цей час дівчина познайомилась з драматургом М. Л. Кропивницьким та композитором П. І. Ніщинським.
І хоча видатна актриса прожила лише 36 років, вона встигла зіграти майже всі жіночі ролі з театрального репертуару 70-80-х років XIX ст. Щедро наділена від природи чудовим сильним голосом (соковитим сопрано), вона з великим піднесенням виконувала глибоко драматичні ролі, які принесли їй гучну славу видатної й своєрідної майстрині сцени, корифея українського національного театру.
Марія Карпівна Тобілевич (по сцені Садовська, за першим чоловіком Барілотті, за другим – Петрова-Мова) народилася у с. Костувате Бобринецького повіту тодішньої Херсонської губернії (тепер Братського району Миколаївської області). Вона була четвертою з шести дітей славнозвісної родини Тобілевичів.Початкову освіту Марія здобула в Єлисаветградській (тепер Кіровоград) жіночій школі Титаренка, пізніше жіночої гімназії Хрущової. Вона була душею учнівського драматичного гуртка, брала найактивнішу участь у проведенні музичних вечорів. У цей час дівчина познайомилась з драматургом М. Л. Кропивницьким та композитором П. І. Ніщинським.
Вже тоді Садовська майстерно, просто й щиро виконувала "У неділю рано, сонечко грало", "Чом ти мене, моя мати, рано не збудила" та багато інших нродних пісень, а також пісні та сцени з "Наталки Полтавки" І.Котляревського.
Після закінчення гімназії безплатно працювала вчителькою в народній школі для бідних дітей і сиріт, виступала ініціатором організації аматорських вистав та музично-літературних вечорів на користь бідних учнів, в яких брала найдіяльнішу участь.
У середині 70-х років м. Єлисаветград стає колискою українського народного театру. Іван Тобілевич засновує тут аматорський гурток, де ставлять п'єси російських та українських драматургів. З великим успіхом йдуть твори Островського – "Доходное место", "Бедность не порок", "Светит, да не греет", п'єси Котляревського – "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" Квітки-Основ'яненка – "Шельменко-денщик" і "Шельменко волосний писар" та ін.
Саме тоді Марія зустрілася з молодим італійцем-музикантом і співаком Барілотті, котрий допомагав їй поглиблювати музичну освіту. Знайомство закінчилося шлюбом, який, на жаль, тривав недовго. Після розлучення Марія Карпівна з двома дітьми повертається до батьків у Єлисаветград і на деякий час залишає сцену. Втім, вже 1883 р. їде до Харкова і вступає до першої української професійної трупи Марка Кропивницького. Тут, власне, й починається її самовіддане служіння українській культурі, тут Марія Садовська проходить справжню школу сценічної майстерності. Вдумлива режисура Кропивницького, реалістичне виконання навіть найменшої ролі вели її до вершин майстерності. Талант Марії Карпівни розквітав, образи ставали повнокровними і переконливими. Артистка наполегливо працювала над кожною роллю, шукаючи нових, своєрідних рис того чи іншого персонажа, вимогливо ставилася до мови, гриму, костюмів.
Широку популярність здобула вона, виступаючи спершу як актриса оперного, опереткового та комедійного жанру, а пізніше – як драматична.
Жодна актриса того часу не вміла так тонко відтворювати українські народні пісні. Знаючи досконало життя села, задушевно, лірично передавала красу народної пісні, поєднуючи спів із грою. Вона знаходила все нові грані образу, глибоко розкривала найістотніші характери кожної героїні, її чарівний голос проникав у душу глядача, а реалізм і простота гри доводили враження часом до повної ілюзії дійсності.
На сцені Марія Карпівна дебютувала у "Наталці Полтавці". У родині Тобілевичів був своєрідний культ цієї вистави, всі знали пісні і сцени з неї, віршовані монологи були неодмінними у хатньому вжитку. Тому п'єса і сам образ Наталки особливо дорогий артистці. Маючи гарне соковите сопрано, органічно сполучаючи спів із грою драматичної актриси, Марія Садовська була неперевершеною Наталкою, чаруючи глядачів своїм досконалим співом й напрочуд реалістичною грою.
Марія Садовська виконувала партії: Одарки та Панночки – з опери С.Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" та опери М.Лисенка "Утоплена", Теклі в п'єсі "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М.Кропивницького, Варки та Софії – в "Безталанній" І.К.Карпенка-Карого, Кулини та Цвіркунки — в "Чорноморцях" М.Старицького та М.Лисенка, Харитини – в "Наймичці" І.К.Карпенка-Карого. Вона наполегливо працювала над кожним образом і вміла бути помітною навіть у незначних, епізодичних, ролях, її Мотовилиха, хазяйка вечорниць у драмі Т.Шевченка "Назар Стодоля", щоразу викликала захоплення глядача.
Тогочасна критика схвально писала про Уляну з п'єси Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці", Харитину з п'єси "Наймичка", Оришку з п'єси Кропивницького "Пошились у дурні". Значний успіх Садовська мала в опері "Запорожець за Дунаєм". З першої і до останньої вистави Марія Карпівна одна виконувала роль Одарки, щоразу вдосконалюючи свою гру.
Зі справжнім комедійним блиском виконувала вона роль Проні у п'єсі Старицького "За двома зайцями". В ній розкрилося її комедійне обдарування. Це була серйозна творча перемога актриси.
Марія Карпівна щиро любила своїх братів, особливо Івана, листувалася з ним, підтримувала його починання драматурга; у роки заслання брата приїжджала до Новочеркаська. У цьому місті вона познайомилась з Денисом Петровим-Мовою, який став її другим чоловіком.
У 1886 р. співачка перейшла до трупи М.Старицького, одразу посівши місце провідної артистки. В ці роки найбільш вдалою її роллю була Софія з п'єси "Безталанна". Сповнений драматизму, ніжний і щирий образ Софії був їй особливо близьким. Про майстерну гру Марії Садовської схвально відгукнулась преса Єлисаветграда, Одеси та Петербурга. Невипадково, що саме цю п'єсу Марія Карпівна обрала для свого бенефісу, що відбувся у січні 1891 року у приміщенні Одеського російського театру. Тоді Марія Карпівна почувалася дуже зле, проте відкласти спектакль не бажала. З великим піднесенням вела вона свою роль від початку і до кінця. В останній сцені, після фінальних слів, раптом втратила свідомість. Публіка викликала її бурхливими оплесками, виносила на сцену цінні подарунки, але вийти Марія Карпівна вже не змогла. П.Саксаганський виніс її непритомну на руках й відвіз додому. Безталанна Софія стала останньою роллю актриси.
Більше вона з ліжка не підводилась. Лікування не допомагало. 27 березня приїхали до Одеси М.Садовський, П.Саксаганський, М. Заньковецька та інші артисти, щоб провідати її. Проте спізнились: за декілька годин до їхнього приїзду Марія Садовська померла.
Поховали її в Єлисаветграді на Биковськім кладовищі, біля матері, яку вона дуже любила.
Мистецький шлях Марії Карпівни Садовської тривав недовго — всього дванадцять років. Однак артистка, наділена не тільки чудовим талантом а й великою душею, справжньою народністю, художньою простотою і тонким розумінням найглибших таїн людської душі, залишила в історії вітчизняного театру цікаві сторінки, без яких українська культура не була б такою багатою.
Після закінчення гімназії безплатно працювала вчителькою в народній школі для бідних дітей і сиріт, виступала ініціатором організації аматорських вистав та музично-літературних вечорів на користь бідних учнів, в яких брала найдіяльнішу участь.
У середині 70-х років м. Єлисаветград стає колискою українського народного театру. Іван Тобілевич засновує тут аматорський гурток, де ставлять п'єси російських та українських драматургів. З великим успіхом йдуть твори Островського – "Доходное место", "Бедность не порок", "Светит, да не греет", п'єси Котляревського – "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" Квітки-Основ'яненка – "Шельменко-денщик" і "Шельменко волосний писар" та ін.
Саме тоді Марія зустрілася з молодим італійцем-музикантом і співаком Барілотті, котрий допомагав їй поглиблювати музичну освіту. Знайомство закінчилося шлюбом, який, на жаль, тривав недовго. Після розлучення Марія Карпівна з двома дітьми повертається до батьків у Єлисаветград і на деякий час залишає сцену. Втім, вже 1883 р. їде до Харкова і вступає до першої української професійної трупи Марка Кропивницького. Тут, власне, й починається її самовіддане служіння українській культурі, тут Марія Садовська проходить справжню школу сценічної майстерності. Вдумлива режисура Кропивницького, реалістичне виконання навіть найменшої ролі вели її до вершин майстерності. Талант Марії Карпівни розквітав, образи ставали повнокровними і переконливими. Артистка наполегливо працювала над кожною роллю, шукаючи нових, своєрідних рис того чи іншого персонажа, вимогливо ставилася до мови, гриму, костюмів.
Широку популярність здобула вона, виступаючи спершу як актриса оперного, опереткового та комедійного жанру, а пізніше – як драматична.
Жодна актриса того часу не вміла так тонко відтворювати українські народні пісні. Знаючи досконало життя села, задушевно, лірично передавала красу народної пісні, поєднуючи спів із грою. Вона знаходила все нові грані образу, глибоко розкривала найістотніші характери кожної героїні, її чарівний голос проникав у душу глядача, а реалізм і простота гри доводили враження часом до повної ілюзії дійсності.
На сцені Марія Карпівна дебютувала у "Наталці Полтавці". У родині Тобілевичів був своєрідний культ цієї вистави, всі знали пісні і сцени з неї, віршовані монологи були неодмінними у хатньому вжитку. Тому п'єса і сам образ Наталки особливо дорогий артистці. Маючи гарне соковите сопрано, органічно сполучаючи спів із грою драматичної актриси, Марія Садовська була неперевершеною Наталкою, чаруючи глядачів своїм досконалим співом й напрочуд реалістичною грою.
Марія Садовська виконувала партії: Одарки та Панночки – з опери С.Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" та опери М.Лисенка "Утоплена", Теклі в п'єсі "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М.Кропивницького, Варки та Софії – в "Безталанній" І.К.Карпенка-Карого, Кулини та Цвіркунки — в "Чорноморцях" М.Старицького та М.Лисенка, Харитини – в "Наймичці" І.К.Карпенка-Карого. Вона наполегливо працювала над кожним образом і вміла бути помітною навіть у незначних, епізодичних, ролях, її Мотовилиха, хазяйка вечорниць у драмі Т.Шевченка "Назар Стодоля", щоразу викликала захоплення глядача.
Тогочасна критика схвально писала про Уляну з п'єси Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці", Харитину з п'єси "Наймичка", Оришку з п'єси Кропивницького "Пошились у дурні". Значний успіх Садовська мала в опері "Запорожець за Дунаєм". З першої і до останньої вистави Марія Карпівна одна виконувала роль Одарки, щоразу вдосконалюючи свою гру.
Зі справжнім комедійним блиском виконувала вона роль Проні у п'єсі Старицького "За двома зайцями". В ній розкрилося її комедійне обдарування. Це була серйозна творча перемога актриси.
Марія Карпівна щиро любила своїх братів, особливо Івана, листувалася з ним, підтримувала його починання драматурга; у роки заслання брата приїжджала до Новочеркаська. У цьому місті вона познайомилась з Денисом Петровим-Мовою, який став її другим чоловіком.
У 1886 р. співачка перейшла до трупи М.Старицького, одразу посівши місце провідної артистки. В ці роки найбільш вдалою її роллю була Софія з п'єси "Безталанна". Сповнений драматизму, ніжний і щирий образ Софії був їй особливо близьким. Про майстерну гру Марії Садовської схвально відгукнулась преса Єлисаветграда, Одеси та Петербурга. Невипадково, що саме цю п'єсу Марія Карпівна обрала для свого бенефісу, що відбувся у січні 1891 року у приміщенні Одеського російського театру. Тоді Марія Карпівна почувалася дуже зле, проте відкласти спектакль не бажала. З великим піднесенням вела вона свою роль від початку і до кінця. В останній сцені, після фінальних слів, раптом втратила свідомість. Публіка викликала її бурхливими оплесками, виносила на сцену цінні подарунки, але вийти Марія Карпівна вже не змогла. П.Саксаганський виніс її непритомну на руках й відвіз додому. Безталанна Софія стала останньою роллю актриси.
Більше вона з ліжка не підводилась. Лікування не допомагало. 27 березня приїхали до Одеси М.Садовський, П.Саксаганський, М. Заньковецька та інші артисти, щоб провідати її. Проте спізнились: за декілька годин до їхнього приїзду Марія Садовська померла.
Поховали її в Єлисаветграді на Биковськім кладовищі, біля матері, яку вона дуже любила.
Мистецький шлях Марії Карпівни Садовської тривав недовго — всього дванадцять років. Однак артистка, наділена не тільки чудовим талантом а й великою душею, справжньою народністю, художньою простотою і тонким розумінням найглибших таїн людської душі, залишила в історії вітчизняного театру цікаві сторінки, без яких українська культура не була б такою багатою.
ЛІТЕРАТУРА
Бурмістренко С Марія Садовська-Барілотті / С.Бурмістренко // Сіл. вісті. – 1966. – 27 берез.
Дузь І. М. Марія Садовська : нарис про жита і творчість / І. М. Дузь. – Київ : Держ. вид-во образотвор. мистецтва і муз. л-ри, 1957. – 73 с.
Барілотті-Петляш О. Д. Український соловейко / О. Д. Барілотті-Петляш // Музика. – 1989. –№ 5. – С. 23-25.
Підлужна А. Славні імена минулого : про корифеїв укр. театру / А. Підлужна // Укр. слово – 2003. – Ч. 11 (13-19 берез.). – С. 13.
Строгніна С. З родини корифеїв / С .Строгніна // Культура і життя. – 1980. – 13 квіт.
Садовська-Барілотті (справж. прізв. – Тобілевич) Марія Карпівна (17. IV 1855-27. III 1891) // Лисенко І. Словник співаків України. – Київ : Вид-во М. П. Коць, 1997. – С. 267.
Чута П. Ім'я на афіші / П. Чута // Кіровоград. правда. – 1985. – 24 квіт.
ІЛЮСТРАЦІЯ
Марія Садовська-Барілотті : [фотографія] // Музика. – 1989. – № 5. – С. 23.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.