понеділок, 20 квітня 2015 р.

До 160-річчя від дня народження К.Ф.Паньківського (1855—1915)

В особі Паньківського ми бачили мученика за українську ідею, що помер в неволі, далеко від своїх близьких. Одинокою потіхою нам було те, що помер він не серед чужих, що знайшлися тисячі, що ревно оплакали його, як можуть тільки діти оплакувати свого батька... 
            (Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле. — Виннипег, 1949. — С. 160).

  Тепер, коли вийшла велика кількість публікацій та біографічних нарисів, присвячених видатним діячам історії України, постать одного з них  Костя Федоровича Паньківського, економіста, видавця, громадського діяча несправедливо залишається в тіні. Крім окремих згадок і коротких вижимок з його біографії, ми не маємо досі жодного сучасного дослідження. Ідеї ж, які свого часу започаткував К.Паньківський, і до сьогодні мають неабияке значення, оскільки саме у сфері ринкової економіки й національної коопе­рації ми набули колосальний досвід, який вимагає сучасного вивчення.
   Народився К.Ф.Паньківський в селі Ришкова Воля Ярославського повіту на Галичині (тепер Польща) в багатодітній сім'ї священика (крім Кості, було ще п'ять синів і дві доньки). Виховання дітей здійснювалося в релігійному і національному дусі; чималих зусиль у цьому напрямі доклала мати Хризанта Паньківська, також з роду священиків. Кость закінчив на­родну школу і гімназію в Перемишлі. Тодішнім директором німецькомовної гімназії (згодом польської) був отець Тома Полянський, українець за походженням. Українські гімназисти мали можливість вивчати мову свого народу, читати українські книжки. На формування національної свідомості юного Паньківського особливо вплинули молоді вчителі Дем'ян Гладилович та Євген Желехівський, які прийшли працювати на початку 70-х років і принесли з собою новітню українську ідеологію. 

   1877 р. Кость вступив до Львівської духовної семінарії, але змушений був її залишити через ув'язнення австрійською владою за поширення со-ціалдемократичних ідей та Шевченкових творів. Після звільнення він до­лучається до діяльності товариств "Просвіта" та "Дружний лихвар".
   У студентські роки (К.Паньківський закінчив Академію землеробства у Відні; 1883) не полишав громадської роботи, брав активну участь у діяль­ності академічного товариства "Січ", яке відігравало велику роль в ук­раїнському національному житті як Галичини, так і Наддніпрянщини, зок­рема як вогнище передових національних і демократичних ідей.
   К.Паньківський деякий час працював у лісництві, але державної поса­ди не одержав через свою "неблагонадійність". Він переїхав до Львова, де отримав тимчасову роботу в Селянському банку. Водночас працював адмі­ністратором, згодом і новинкарем у газеті "Діло" (1884—1888). Цей період один з найважчих у житті К.Паньківського. На мізерну заробітну плату утримував сім'ю, оскільки дуже хворів батько. Змушений був допомагати і своїм молодшим братам, які навчалися в школі й яких мав виводити на життєвий шлях.
   За сприяння провідних членів львівської громади — Д.Гладиловича, Ю.Целевича, О.Стефановича Кость Федорович з 1888 р. обіймав посаду управителя "Інституту св.о. Миколая для учнів". Біограф і дослідник життєво­го та творчого шляху К.Паньківського Ілля Витонович пише у своєму нари­сі: "Вісімнадцять років праці на тому місці — це одна з найкращих сторі­нок його діяльности. Якби він не був себе виявив більш ніде в громадській роботі, то вже за цю саму сердечну опіку над українською молоддю заслу­жив би визнання громадян...". Де б не працював К.Паньківський, він за­рекомендував себе як порядна, щира і чуйна людина. Осип Маковей, який прекрасно знав його тоді, використав як прототип головного героя своєї новели "Вуйко Дорко".
   Свою любов до книжки К.Паньківський намагався прищепити молоді. Чудово розуміючи, в якому важкому стані знаходилася українська освіта в Галичині, Кость Федорович власними силами й коштом розпочав видавничу діяльність. Зокрема, у 1892 р. видавав тижневу політичну газету "Батьків­щина". Редагував журнал "Зеркало" (1892—1893). Упродовж 1895—1896 рр. був редактором "Зорі" — ілюстрованого літературно-наукового журналу для родин. У 1894 р. коштом товариства "Просвіта" було видано просвіт­ньо-господарську газету "Читальня", а коштом ревізійного Союзу — госпо­дарсько-економічний місячник "Економіст" (1904—1907). Видавав у Львові "Бібліотеку Батьківщини" (1892—1896), "Дрібну бібліотеку" (1894—1896) і "Бібліотеку "Зеркала", в яких окремими випусками вийшли твори Є.Гребін­ки, П.Грабовського, О.Маковея, Б.Грінченка, В.Щурата, В.Шашкевича, Н.Негребецького та ін. Збирав кошти на пам'ятник Т.Шевченку у Львові (понад 1000 крон), які передав Науковому товариству ім. Шевченка. Крім того, Паньківський був членом управи товариства "Руська Бесіда", "Русько­го товариства Педагогічного", членом-засновником Наукового товариства ім. Шевченка. У 1902 р. його разом з відомими галицькими діячами К.Левицьким та І.Франком, як представника Головного Відділу товариства "Просвіта" делегували на нараду в справі заснування українського університету.
   К.Паньківський — один із засновників і теоретиків української коопе­рації, людина, яка присвятила все своє свідоме життя ідеї економічного і господарського виховання народу, його просвіті. Як й інші кооперативні піонери, Кость Федорович прийшов до кооперації від філантропії. Протя­гом довгого часу його, як і багатьох діячів українського національно-             виз­вольного руху, хвилювала проблема економічного становища галицьких українців, яке на той час було жахливим. ". Економічно і соціяльно український селя­нин перебував майже у безвихідній ситуації", — писав відомий дослідник історії українського національно-визвольного руху Т.Гунчак (Розбудова держави. — 1997. — № 3. — С. 43). Враховуючи ще й тогочасну політичну си­туацію, передова українська інтелігенція, зокрема члени "Просвіти", вбачали вихід із цього становища перш за все в розвитку національної кооперації.
   Починаючи з 80-х років XIX ст., Кость Паньківський бере активну участь у боротьбі за створення кооперативних осередків на території Гали­чини. Робота не була для нього новою: ще в період свого навчання в Акаде­мії у Відні він вивчав досвід і досягнення німецьких кооператорів Шульца й Райфайзена. Найбільше Костю Федоровичу імпонували ідеї про суто на­ціональний характер кооперації, добровільний принцип її створення та діяльності. Приїхавши до Львова і займаючись громадською роботою, К.Пань­ківський виконував переважно функції господаря, касира, контролера органі­зації, не раз мусив добувати гроші "із-під землі", мобілізувати дрібні госпо­дарські сили на національні потреби. В цей час активно проявилися організа­ційні та господарські здібності Костя Федоровича, які згодилися у подаль­шій роботі над економічним вихованням народних мас.
   Він добре розумів, що господарське виховання народу має йти пара­лельно з освітньою роботою. Тому був у числі тих, хто з середини 80-х вис­тупив за реорганізацію товариства "Просвіта" з видавничої й освітньої організації в економічно-господарську (залишаючи за собою видавництво й освіту).
   У 1891 р. з ініціативи К.Паньківського та К.Левицького розроблено новий статут, згідно з яким при читальнях "Просвіти" створювалися позичкові та ощадні каси, дільничо-господарські та промислові підприємства. Йшов час, життя вносило свої корективи. Господарська діяльність "Просві­ти" почала переростати її сили, сили тих людей, які керували господарсько-організаційними справами. Було очевидно, що сама "Просвіта" вже не в змозі організувати цю копітку й водночас таку важливу роботу в галузі кооперації й економічного виховання населення Галичини. Виявилася не­компетентність багатьох осіб, які займалися справою на місцях. Багато з них не були ознайомлені з основоположними принципами кооперації та спілчанського руху. Виправити становище могла людина, яка добре розумі­лася на справах економіки і могла по-справжньому налагодити роботу то­вариства на цій ділянці.
    Громадянське почуття К.Паньківського звичайно тягло туди, де най­більше вимагалося його праці. Кость Федорович поступово відійшов від ро­боти в культурно-освітніх і виховних установах і цілком віддався роботі в галузі кооперативного руху. В 1891 р. за його активного сприяння това­риством "Просвіта" засновується так зване асекураційне товариство "Дніс­тер", через кілька років — кооперативний банк під тією ж назвою. 1898-го у Львові засновано "Краєвий Союз Кредитовий" (КСК), який відразу став не тільки організаційним осередком для кредитових спілок, а й ставив собі завдання бути осередком українського кооперативного руху в цілому, беру­чи на себе обов'язки закладати всякого роду спілки, давати їм організаційні вказівки, постачати книги та друковані матеріали для діловодства, видавати кредити тощо. Директорами цього союзу стали д-р К.Левицький, К.Пань­ківський і Г.Врецьона. Фактично всіма справами союзу займався Кость Федоро­вич, єдиний серед директорів, хто мав фахову економічну освіту і найкраще розбирався у справі фінансів і кооперації. Керівництво союзом він здійс­нював до 1915 р. (часу своєї смерті).
   Про ефективну діяльність КСК, очолюваного К.Паньківським, свід­чать хоча б такі факти: якщо у 1899 р. Краєвий Союз Кредитовий нарахову­вав 28 кооперативів, що становило 10,9 % усіх кооперативів Галичини, то в 1908-му — 275, або 27 % від загальної їх кількості, і видавав кредити по З млн крон щорічно. Австрійський уряд не погоджувався з існуванням по­дібного роду організацій, вбачаючи в них розсадник сепаратизму. У 1903 р. австрійський уряд видав розпорядження про обов'язкову ревізію коопера­тивів. Усі намагання К.Паньківського та його сподвижників добитися права на так звані законні ревізії не увінчалися успіхом. Уряд наполягав на обме­женні прав і діяльності Союзу до співпраці з лише зареєстрованими в суді кооперативами. Відтак К.Паньківський разом з К.Левицьким розробили статут діяльності нової установи "Краевого Союзу Ревізійного", який став головним організаційним і ревізійним осередком української кооперації в Галичині. Ревізійний Союз перебрав більшу частину праці від Кредитового який надалі залишився крайовою надбудовою і центральною касою           креди­тових спілок. 18 січня 1904 року влада затвердила право на заснування Краевого Союзу Ревізійного. Паньківський, залишаючись на посаді дирек­тора Краевого, став членом Ради Ревізійного Союзу і директором його органу — журналу "Економіст". Крім того виконував також функції ревізора. Коли при реорганізації Краевого Союзу для вирішення поточних справ створили Виконавчий Комітет, К.Паньківський став заступником голови і фактичним провідником усього кооперативного будівництва в Галичині. Згадуючи Костя Федоровича, д-р Лукас Мишуга писав: "Чеснота і мораль­ність та пошана до праці були в нього завжди на першому місці. А потім ощадливість. Не так легко було дістати від нього десять центів "на яблука" з власного кошта. Тільки тоді, коли приїжджав до Львова Український Театр Бесіда.., Паньківський не той ставав. Діставав на театр по 25 центів, навіть коли ніякого кошта не мали". Так у цій людині поєднувалися ощадливість і душевна широта. Він не добився в житті значних матеріальних благ: май­же всі зароблені гроші йшли на громадську справу. Разом з тим, Кость  Фе­дорович вимагав від своїх підлеглих чесного, порядного й щирого став­лення до спільної справи, бо й сам усією душею був їй відданий.
   Соціаліст за поглядами, він категорично виступав проти всякого роду революційних змін. Соціалізм вбачав, у першу чергу, в загальній коопера­ції, що повинна допомогти народу перейти на вищий щабель свого еконо­мічного і духовного розвитку. Кооперативний рух, на думку К.Паньківського, повинен мати суто національний характер. Остаточне звільнення ук­раїнського народу він бачив у єдиній Україні, яка не була б розірвана кор­донами. Тому не дивно, що активно підтримував стосунки з діячами Над­дніпрянщини, зокрема Б.Грінченком, А.Кримським, на все життя зберіг добру згадку про видатного кооператора Наддніпрянщини Василя Доманицького.
   Величезна заслуга К.Паньківського перед українським національно-визвольним рухом полягає в його теоретичній розробці ідейного виховання кооперативного руху. Журнал "Економіст", редактором якого він був упро­довж п'яти років, публікував статті не лише на організаційно-виховну те­матику для об'єднаних спілок, а й формував спілчанську ідеологію, під­креслюючи, зокрема, моральний і громадський бік цього руху, будив у грома­дян інтерес до різних сторін економічного життя, вказував можливості й способи економічного піднесення народу.
   Економічні погляди К.Паньківського на кооперацію та її роль у сус­пільстві формувалися під впливом так званої Австрійської психологічної школи економістів, визначними діячами якої були Іном-Штернег і Опенгаймер. Представники цієї школи вбачали в кооперації не лише матеріальне піднесення народу, а й засіб його культурного й духовного виховання. На їхню думку, культура й духовність народу мають зростати паралельно зі зростанням добробуту. Всі біди і негаразди суспільства економісти вбачали в зубожінні народу. Ці ідеї були надзвичайно актуальними для тодішнього галицького суспільства. Велике значення для формування економічних погля­дів К.Паньківського мали практична діяльність Шарля Жіда та Роберта Овена, німецьких кооператорів Шульце й Райфайзена. Багато їхніх прак­тичних методів він згодом запозичив.
    Вбачаючи в кооперації "широкий шлях до культурного поступу грома­дянства", Кость Федорович ніколи не був однобічний у цьому відношенні. Працюючи передовсім на ділянці кредитової кооперації, часто застерігав, щоб не занедбували й інших видів кооперації, зокрема споживчої, торго­вельної та виробничої. Паньківський схилявся до того, що кооперація суто обровільна справа, і тому її аж ніяк не слід запроваджувати силоміць. На­род, на його думку, сам повинен зрозуміти, що вона йому потрібна.
    Свою увагу Кость Федорович зосереджував і на національному харак­тері кооперації. У праці "Помагаймо собі самі" (1905) він писав: "В історії нема випадку, щоб культурно більш розвинений і заможний народ допоміг розвинутися біднішій від себе нації з одної лише сентиментальносте..." . У своїх статтях на суспільну тематику К.Паньківський, звертаючись до інте­лігенції, намагався акцентувати її увагу на економічній діяльності, переко­нував, що вона має не менш важливе значення для національно-визвольно­го руху, як і діяльність у сфері освітянській та політичної боротьби. "...На­ша економічна і національна боротьба в своїй основі зводиться до того, що підбитий елемент залишається в неволі тільки тому, що його життєві сили йдуть на добро і зріст чужої панівної сили, а коли дійдемо до того, що наша суспільність могтиме сама виробляти потрібні йому продукти і услуги лише від своїх, тоді справа такого існування буде остаточно рішена...", — писав він, зокрема, у статті "Недостачі в роботі нашої інтелігенції і як їх поправити" (1905).
   Кооперативні спілки, на думку К.Паньківського, повинні виробити найкращу національну свідомість і досконалий тип людини. Розглядаючи суспільне значення кооперації в праці "Дві дороги до зміни обставин пра­цюючих верств" (1907), він стверджував, що в кооперативних об'єднаннях "не капітал, але людина з інтелігенцією, характером і вірою в будучність є творчою силою. Кооператизм то духовна сила, що здобуває й великий про­мисел, нічого однак не затрачує через це зі себе, бо стоїть понад економіч­ними силами, а прямує до організації цілого суспільства".
    Протягом багатьох років К.Паньківський листувався з М.Бучинським, І.Глинським, О.Кониським, О.Маковеєм, О.Чайченком та ін. Підтримував тісні зв'язки з Б.Грінченком, М.Драгомановим, П.Грабовським, С.Єфремовим, М.Коцюбинським.
   К.Паньківський — упорядник і видавець книг та збірників: "Рускій спьванник". —Львів: Накл. товариства "Просвіта", 1888 ; "Въночок: Дарунок для молодежи" / впорядкував Кость Федьков. — Львів: Руське т-во педаго­гічне, 1891; Кооперація, її ідея, задача і значінє". — Львів: Накл. автора, 1908 (Відбитка з ювілейного "Альманаху" віденської "Січі", виданого в 40-літню річницю заснування товариства) та ін.
   Останні роки життя Костя Паньківського були важкими. 1907 р. по­мерла його улюблена донька Марія. Її смерть була для нього великим уда­ром і підірвала без того слабке здоров'я.
   Навесні 1914-го Кость Федорович вирішив відійти від керівництва, звільнивши місце молодим, ним же вихованим співробітникам. Але керів­ництво Кредитового і Ревізійного Союзів, зважаючи на його авторитет і величезний досвід, попросили залишитися.
    Наступним ударом для Костя Федоровича став вересень 1914 року, ко­ли російські війська зайняли Галичину. На відміну від інших діячів він не виїхав на Захід, а залишився в окупованому Львові, щоб зберегти хоча б частково надбання кооперативної справи, здобуті багатьма роками копіткої праці. Разом з тим відновив зв'язок з українцями Наддніпрянщини, перер­ваний війною. Виконуючи громадянський обов'язок, К.Паньківський іде на ризикований крок: перший подає вістку до Києва про руйнування й русифікацію Галичини новою адміністрацією, а також висловлює своє негативне ставлення до цього. Узимку 1914 року, за доносом одного з агентів жан­дармського управління, його заарештовують. Кость Федорович пройшов крізь жорстокі тортури. У червні 1915 року при відступі російських військ з Галичини його разом з іншими представниками української інтелігенції та греко-католицького духівництва вивезли до Києва. Невдовзі заходами київських громадян Костя Федоровича звільнили на поруки, але здоров'я було вже значно підірвано.
   Ідеал служіння громаді був дороговказом для цього видатного діяча української культури. Знайдені архівні матеріали повідомляють про те, що депортований у м. Київ заручник К.Ф.Паньківський передав у дарунок київській "Просвіті" книги, видані у м. Львові впродовж 1890—1910-х pp. Нині рештки цього дарунку в невеликій кількості зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. Про нього нагадує збережений у відділі рукописів цієї бібліотеки своєрідний рукописний бібліо­графічний список (на вигляд — це алфавітний альбом в оксамитовій обкладин­ці), що має назву "Спис книжок Костя Паньківського у Львові". Серед подарованих книг знаходимо твори П.Куліша, Т.Шевченка, І.Франка, М.Кропивницького та ін.
   Костя Паньківського спершу поховали у Києві. І лише пізніше родина змогла перепоховати його на львівській землі.


ЛІТЕРАТУРА

Твори К.Ф.Паньківського

Паньківський К.Ф. Недостачі в роботі нашої інтелігенції і як їх поправити / К.Ф.Паньківський // Еко­номіст. — 1905.

Паньківський К.Ф. Помагаймо собі самі / К.Ф.Паньківський // Економіст. — 1905.

Паньківський К.Ф. Дві дороги до зміни обставин працюючих верств / К.Ф.Паньківський // Економісг. — 1907.

Про К.Ф.Паньківського

Витанович І. Історія українського кооперативного руху із праць історико-філологічної секції НТШ / І.Витанович. — Нью-Йорк, 1956. — С. 7, 144.

Витанович І. Кость Паньківський — ідеаліст громадської праці і віри у власні сили народу / І.Витанович. — Нью-Йорк, 1954. — 120 с.

Гунчак Т. Україна: Перша половина XX століття : нариси політ. історії /   Гунчак Т. — К.:             Либідь, 1993. —286 с. 

Кузьмінець О. Кость Паньківський — видатний діяч українського громадсько-політичного руху / О.Кузьмінець, О.Цапко // Розбудова держави. — 1997. — № З — С. 41—46.

Лемещенко Г. Діяльність у "Просвіті" Костя і Северина Паньківських / І.Лемещенко // Укр. засів. — 1996. — № 1/3. — С. 41—46.

Паньківський Кость Федорович (15.04.1855 — 16.11.1915) // Українська журналісти­ка в іменах / за ред. М.М.Романюка. — Л., 1994. — Вип. 1. — С. 151—152.

Паньківський Кость (15.4.1855 — 16.11.1915) // Довідник з історії України / за заг. ред. І.Підкови і Р.Шуста. — 2-ге вид., доопрац. і доповн. — Л., 2001. — С. 555.

Паньківський Кость (1855—1915) // Енциклопедія українознавства: Словник, части­на / Наук, т-во ім. Шевченка у Львові; Голов, ред. В.Кубійович. — Париж; Нью-Йорк, 1966. — Т. 5. — С. 1939.

ІЛЮСТРАЦІЯ

К Паньківський : [Фотографія] // Енциклопедія українознавства : словник. частина / Наук. т-во ім. Т.Шевченка у Львові ; голов. ред. В.Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк, 1966. — Т. 5.— С. 1939.

Немає коментарів:

Дописати коментар