понеділок, 15 червня 2015 р.

До 85-річчя від дня народження М. М. Гориня (17.06.1930 - 13.01.2013)

"Ти не блукав у темряві без свічки, 
хоч потрапляв і в Потьму, і в пітьму:
не раз тебе за вчинки і за звички
садили і в парламент, і в тюрму, —
а ти собою був завжди і всюди".
                                 (Гриць Гайовий)

   "Він належав до того покоління, що разом зі старшими прийшло зухвало в історію й відчинило само собі й своїй клясі двері грудьми, офірувавши за те свою молодість, зелену і буйну...". Слова із "Саду Гетсиманського" Івана Багряного можна віднести до долі кожного, хто бачив себе в авангарді національного посту­пу, хто мобілізував свою енергію й кидав на вівтар свободи, згораючи на­половину чи дотла та залишаючи пломеніти незгасиму національну ідею, хто тяжким життєвим іспитом, крок за кроком, прокладав крізь катор­жанські вітри і темряву, в заметеному бездоріжжі шлях українській держав­ності. Слова ці, повною мірою, стосуються і долі Михайла Гориня. Він — чільний діяч українського шістдесятництва, в'язень політичних таборів, правозахисник, один із засновників Народного руху України, Української Гельсінської спілки, УРП, ініціатор і організатор багатьох загальнонаціо­нальних акцій, що призвели до проголошення й утвердження незалежності, консолідації нації.
   Народився Михайло Горинь у селі Кніселі на Львівщині. Змалечку гордився своєю родиною. Дід Михайло був першим головою Кнісельської сільської Ради в роки Західно-Української Народної Республіки, батько Микола, переслідуваний польським урядом, — активним "просвітянським" діячем, організатором ОУН у Новострілищанській волості. Мати Стефанія, уродженка мальовничих Нових Стрілищ, освічена і шляхетна, передпла­чувала журнали "Нова хата" й "Жіноча доля".

   Світогляд хлопчика формувався і під впливом двоюрідного брата ма­тері Миколи Лебедя — одного з чільних представників оунівського під­пілля. Пригадує Стефанія Горинь: "...Сини підростали з розумінням, що їхнім найсвятішим обов'язком є служіння Богові та Україні, бо так робить батько, так навчає мати. До речі, ще зовсім малим хлопцем, коли поляки ув'язнили батька, Михайло, затиснувши у руках сокиру, стояв біля воріт. А коли його питали, чому такий повний люті, то відповідав: "Уб'ю жандар­ма за те, що забрав мого татка".
    Родина Горинів не мала жодних ілюзій щодо діяльності нової влади, яка ознаменувала свій прихід "золотим вереснем". Михайло ж взагалі зустрів її агресивно — відмовився виконати наказ ставного командира чер­воної кінноти зняти зі студентського кашкета тризубець і втік додому. Дру­гий прихід совітів у 1944 р. для Михайла став ще курйознішим. Батько був удома, коли він, граючись на подвір'ї, угледів енкаведистів. "А де тут у вас живе Микола Горинь?" — питаються в нього. Відчувши біду, хлопець шви­денько зорієнтувався у ситуації й відповів: "А якого вам?" Того з вусами?" — і показав енкаведистам на дальній куток села. Сам тим часом встиг попередити батька, якому нічого не залишалося, як піти у підпілля.
    У грудні 1944 р. Михайло з матір'ю був депортований радянською владою, але по дорозі на заслання їм удалося втекти. Переховувалися в родичів по сусідніх селах.
   У 1949 р., щоб не вступати в колгосп, сім'я перебралась у місто Ходорів. У цьому ж році Михайло закінчив на "відмінно" Новострілищанську десятирічку і, за порадою батька, подався до Львова — осердя європейської освіти. Юнак уподобав філологічний факультет (відділ логіки та психо­логії) Львівського університету ім. І. Франка.
   Уже навчаючись в університеті, Михайло підтримував зв'язки з оунівським підпіллям, розповсюджував листівки "Хто такі бандерівці і за що вони борються?" і на перевезеній до Львова машинці, що чекала свого часу у криївці, надрукував першу статтю про національну політику.
   На п'ятому курсі (1954) за відмову вступити в комсомол М. Гориня виключають з університету. Проте, всупереч обставинам, ліберальний ректор Євген Лазаренко поновлює його на факультеті, а академік Михайло Возняк пророкує М. Гориню великий шлях у науці. (Його дипломна робота мала назву "Психологія героїв у новелах М. Коцюбинського").
   Педагогічну працю М. Горинь завжди поєднував із громадською по­заштатною діяльністю. З 1954 р. він викладав українську мову та літе­ратуру, логіку і психологію, інспектував школи у Стрілківському районі Дрогобицької області (нині Львівська), чотири роки був директором серед­ніх шкіл у Брониці та Франковому селі Нагуєвичі, де розпочав будівництво школи-інтернату. З 1961 р. Михайло — на науковій роботі. Він був одним із організаторів першої в СРСР експериментальної науково-практичної ла­бораторії психології і фізіології праці при Львівському заводі автонаван­тажувачів.
   М. Горинь — автор низки методичних розробок для вчителів і статей у галузі психології праці, підготував дисертацію, склав кандидатський мі­німум. У 1962 р. М. Горинь встановив контакти з Іваном Світличним, Іва­ном Дзюбою, Іваном Драчем та іншими представниками національно-виз­вольного руху. Він був одним із організаторів і членом президії Львівсь­кого Клубу творчої молоді "Пролісок" (1963). Горинь налагодив виго­товлення та розповсюдження в Україні самвидаву, розповсюдження його та політичної літератури, яка видавалась за кордоном.
   Михайло Горинь прийшов у визвольний рух початку 60-х вже сфор­мованою особистістю, котра знає, на що йде і що її чекає. Блискучий орга­нізатор, він від початку своєї громадської діяльності став однією із тих зна­кових постатей, які стояли біля витоків шістдесятництва, зокрема, його державницького крила.
   У 1964 р. була надрукована і поширена стаття "Шляхи і завдання ук­раїнського визвольного руху". Вона, власне, стала початком нового етапу політичної діяльності шістдесятників. Якщо до того існували праці лише з критикою режиму, як-от "З приводу процесу над Погружальським" чи "Ук­раїнська освіта в шовіністичному зашморзі", то ця стаття давала відповідь на запитання: що робити далі? куди ми йдемо?
   У КДБ зрозуміли, що зі "справою" слід завершувати. 26 серпня 1965 р. Михайла Гориня заарештували за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді, а 18 квітня 1966 р. на закритому засіданні Львівського облас­ного суду в одній справі з братом Богданом Горинем, Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською засудили на шість років таборів суворого    ре­жиму. Покарання він відбував у Мордовії.
  Серед табірного загалу, пригадував Іван Гель, М. Горинь одразу виявився людиною, котра світилася здалеку, до якої гоонулися політв'язні, і не лише українські. Таку важливу обставину адміністрація табору мусила нагально враховувати і "за антирадянські рукописи" ізолювала М. Гориня в карцері разом з "особоопасными по образу мысли" Л. Лук'яненком, М. Масютком, В. Морозом, Д. Шумуком.
  Хвиля арештів 1965 р. принесла в політичні табори Мордовії пожвав­лення: з'явився самвидав, був налагоджений вихід інформації в Україну і за кордон. Національні групи політв'язнів консолідувалися в акціях протесту. За пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в'язнів 18 липня 1967 р. суд Зубово-Полянського району Мордовської АРСР присудив Гориневі три роки ув'язнення у Володимирській тюрмі. Звідти він теж зумів передати в Україну інформацію про становище в'язнів. Тим часом Іван Гель поміж власними ув'язненнями видав без відома і згоди автора самвидавом книжку М. Гориня "Листи з-за фат" (1971).
   Вириваючи сторінки, конфісковуючи цілі листи, перлюстратори з КДБ не зуміли знищити його великого заряду насиченості думкою і перед чита­чем постає картина табірного життя, духовних та інтелектуальних запитів людей, на довгі роки відірваних від України, їхні портрети, їхній біль. Ці листи — також цінне джерело для ближчого знайомства з самим Михайлом Горинем. Перед нами розкривається кришталево чесна людина, таланови­тий учений і ерудит, громадський діяч і педагог, люблячий чоловік і батько — особистість, яка була творцем і безпосереднім учасником процесу, що сьогодні називають Українським Відродженням шістдесятих років.
   Звільнився Михайло Горинь лише у 1971 р., однак у Львові, де меш­кала сім'я, його не прописали. Під загрозою бути звинуваченим у "дармо­їдстві" мусив улаштуватися машиністом на будівництві хімкомбінату в Рів­ненській області. З вересня 1972 р. — працював кочегаром у котельнях Львова, а з 1977 р. — психологом на заводі "Кіноскоп". Крім того, опіку­вався родинами політв'язнів.
   У серпні 1978 р. Михайло Горинь разом із В'ячеславом Чорноволом відновив часопис "Український вісник", який Михайло Косів та Ярослав Кендзьор почали видавати у 1970 р. Також брав участь у розробленні осно­воположних документів створеної 9 листопада 1976 р. Української Гро­мадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гель­сінська група), де визначив собі місце у другому ешелоні. Після арештів засновників УГГ взяв на себе видання її Інформаційного бюлетеня, під­готував №№ 4—7.
   Упродовж 1981 р. у помешканні Горинів було здійснено шість обшу­ків. Під час одного з них, 23 березня, Михайлу Миколайовичу підкинули сфабрикований від імені УГГ документ у справі Івана Кандиби, а 28 лис­топада — текст на 15 сторінках під малограмотною назвою "Соціальні до­слідження механізму русифікації на Україні" (треба б "соціологічні").
   З грудня 1981 р., після 13-годинного обшуку, Горинь знову заареш­тований. У слідства не було доказів проти нього, тому на знак протесту проти фабрикування "справи" Михайло оголосив голодування і відмовився брати участь у попередньому розслідуванні. Десятого дня у Гориня стався серцевий напад.
   На суді (25 червня 1982 р.) Михайло Горинь відмовився визнати себе винним. Матері, яку ледве пустили на суд, слідчі відкрито заявили, що "ко­ли б син не займався тією українізацією, то був би міністром на високому становищі". "Михайло був схожий на живий труп, — згадувала Стефанія Горинь. — Він підвівся і заявив, що не відповідатиме на питання, доки тут не буде його братів. Увірвались через конвой до залу суду Богдан і Микола, щоб почути ганебний вирок. Михайло сказав лише: "З чим я був, з тим і залишаюсь"".
   Львівський обласний суд засудив М. Гориня до десяти років ув'яз­нення у таборах особливо суворого режиму та п'яти років заслання з виз­нанням особливо небезпечним державним злочинцем — рецидивістом.
   12 листопада 1982 р. М. Горинь прибув етапом до табору ВС—389/36, у с. Кучино Чусовського району Пермської області, де він, нарешті, був прийнятий співкамерниками до УГГ.
   У таборі Михайло Миколайович пише низку психологічних портретів, зокрема, Ю. Литвина, О. Тихого, В. Марченка. Обговорює з Ю. Литвиним проблему реформування Української Гельсінської групи. Ділиться своїми міркуваннями про соціально-психологічну проблематику в художніх тво­рах з російським письменником Леонідом Бородіним, який серйозно вивчав період російської "смути" і випозичав історичні матеріали у М. Гориня. Ре­жим ув'язнення дедалі посилювався. Пана Михайла обчистили "як липку" при тому, що він поводився з тюремною адміністрацією доволі толерантно. Обшуки в камерах проводилися в середньому щодесять днів. В'язневі забороняли тримати в камері більше п'яти книг, журналів і брошур разом узятих. Адміністрація ретельно стежила за тим, аби між камерами не було зв'язку, щоб не виготовлялися колективні документи.
   У грудні 1986 р. для Михайла Гориня почалося, як він сам висловився, "п'ятимісячне львівське інтермеццо". 27 листопада 1986 р. його етапували з табору і 17 грудня привезли у слідчий ізолятор Львівського УКДБ, на "перевиховання".
   Протягом короткого часу, через важкий стан здоров'я, Михайлу Ми­колайовичу доводилося лягати у львівську тюремну лікарню. Працівники республіканського КДБ наполегливо домагалися від нього заяви з про­ханням про помилування, частково навіть визнаючи, що свого часу допус­тили проти нього грубого порушення закону. Пропозицію написати про­хання про помилування Горинь відкинув, натомість наполіг на повній реа­білітації. З тим написав у слідчому ізоляторі відповідні заяви до Верхов­ного Суду СРСР, Верховної Ради СРСР та генерального прокурора й отри­мав традиційну відповідь з Верховного Суду УРСР: для перегляду справи підстав немає. Оскільки мета етапування до Львова була вичерпана, у квітні 1987 p. слідчі ні з чим відправили М. Гориня назад у Кучино далі від­бувати термін.
   2 липня 1987 p., через різке погіршення стану здоров'я, М. Гориня обманом, під виглядом етапу, вивели за Кучинську зону й вручили довідку про звільнення з формулюванням: "Освобожден по предписанию об исполнении Указа Президиума Верховного Совета СССР о помилований от 22.06.87 г.". Відпускали в'язня, не маючи сумніву у тому, що "він вже не жилець на цьому світі".
   Пройшовши короткий шлях акліматизації до вільного життя, М. Го­ринь, маскуючи фізичне виснаження, кидає оточуючим фразу: "Кожен з нас робить те, що вміє і що може, — для однієї мети. Засукуймо тепер рукави!".
 Уже в липні 1987 р. В'ячеслав Чорновіл і Михайло Горинь відновили видання машинописного журналу "Український вісник", який став органом УГГ. Восени 1987 р. разом з В. Чорноволом М. Горинь дав інтерв'ю закор­донній журналістці, у зв'язку з чим влада розгорнула кампанію за видво­рення їх із СРСР. Однак вони звернулися до урядів усіх держав, щоб їх не приймала жодна країна. 11 березня 1988 p. М. Горинь, 3. Красівський і В. Чор­новіл підписали "Звернення Української Гельсінської групи до української та світової громадськості" про відновлення її діяльності. В. Чорновіл та брати М. і Б. Горині виробили і 7 липня 1988 р. на мітингу у Львові опри­люднили "Декларацію принципів Української Гельсінської спілки", створе­ної на основі УГГ. Михайло Горинь став членом виконкому УГГ.
   11 серпня 1988 р. Управління КДБ Львівської області винесло М. Гориневі офіційне попередження через його "антирадянську діяльність". Його неодноразово затримувала міліція. Зокрема, у Чернівецькому університеті, куди приїхав з доповіддю для студентів, був заарештований на 15 діб.
  У вересні 1988 p. М. Горинь організував і очолив Робочу групу за­хисту українських політв'язнів, яка увійшла до Міжнаціонального комітету захисту політв'язнів. Він — учасник декількох нарад представників націо­нально-демократичних рухів народів СРСР.
   Улітку 1989 p. М. Горинь працює в Києві, в оргкомітеті Народного ру­ху України за перебудову. На Установчому З'їзді (8—10 вересня) обраний головою секретаріату НРУ, також був головою політради і співголовою НРУ.
   У березні 1990 — квітні 1994 pp. М. Горинь — депутат Верховної Ра­ди України від Залізничного виборчого округу № 260 м. Львова. Працював у Комітеті з питань суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, очолював підкомісію зв'язків з українцями, які проживають за межами України, входив до складу Народної Ради.
    М. Горинь ініціював і організував наймасштабніші загальнонаціо­нальні акції, що сприяли консолідації нації і призвели до проголошення та утвердження незалежності України: "Ланцюг єднання" між Києвом і Льво­вом 21 січня 1990 р., "Свято козацької слави" (Запоріжжя, літо 1990 р.), Кон­грес національних меншин (Одеса, листопад 1991 р.), "Дитяча дипломатія" (поїздки дітей із Східної України в Західну, і навпаки — на Різдво і Ве­ликдень), Ліга партій країн Балто-Чорноморського регіону (1994), 50-річчя Української Головної Визвольної Ради (1994).
   З травня 1992 р. до жовтня 1995 р. М. Горинь — Голова Української Республіканської партії, один із засновників Республіканської Християнсь­кої партії (травень 1997 р.), член її Центрального Проводу. З грудня 1992 р. він очолював Конгрес національно-демократичних сил (КНДС), у 1996 році — заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства.
  19 травня 2000 р. Михайло Горинь був обраний Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР). На чолі делегацій УВКР з метою досліджень та співпраці з закордонним українством Михайло Миколайович відвідав українські громади європейських країн, зокрема Польщі, Росії, країн Прибалтики, Словаччини, Сербії, Бельгії, а також громади Сибіру — в Тюмені, Новосибірську, на Камчатці, в Южносахалінську, Владивостоці, про що в УВКР видали книгу "Ми — українці". Пішов у відставку з посади Голови УВКР 19 серпня    2006 р.
   Після розколів і розломів у націонал-демократичному таборі, які М. Го­ринь пережив досить болісно, дистанціювався від активної політики: романтики-патріоти, українські інтелігенти поступово відтіснялися на узбіччя політичного життя людьми зовсім іншого сорту. Проте досвідчений диси­дент зовсім з політики не пішов. Харківська правозахисна група видала його книги "Листи з-за ґрат" (2005), "Запалити свічу" (2009). Це унікальні видання про цілу епоху, сильну духовну особистість, яка знаходила сили для духовного вдосконалення в умовах крайніх обмежень...
   У листопаді 1992 р. М. Гориня нагородили орденом "За заслуги" (Польща), 1998 р. — українським орденом "За заслуги" III ступеня, у червні 2000 р. — орденом Ярослава Мудрого V ступеня, у листопаді 2005 р. — орденом "За заслуги" II ступеня, 8 листопада 2006 р., як члена УГГ, — орденом "За мужність" І ступеня.
   16 січня 2009 р. "За вагомий внесок у справу консолідації суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Со­борності України" нагороджено М. Гориня Орденом Свободи.
   На 83-році життя (13.01.2013) не стало відомого українського політика та громадського діяча, правозахисника, голови Української Всесвітньої Координаційної Ради, дисидента та політичного в’язня Михайла Миколайовича Гориня.
   Ще одної важкої втрати зазнали українці. У кращий світ пішла людина, життя якої, стало прикладом жертовного служіння нації, взірцем боротьби за Незалежність та ідеали України. Михайло Горинь був і залишиться в нашій пам’яті, як Великий Українець, відданий Син українського народу, якого не зламали комуністичні переслідування, багаторічні ув’язнення та поневіряння в засланнях і тюрмах, зрештою, випробування владою.
   Головна його мета: "Дай Боже, аби Українська держава не тільки утверд­жувала себе економічно, але виховувала людей, виховувала молодь, для яких національна ідея була б найбільшою цінністю".

ЛІТЕРАТУРА
Основні видання праць М. М. Гориня 

Горинь М. Листи з-за ґрат / М. Горинь — X. : Права людини, 2005. — 288 с : фотоіл.

Горинь М  Запалити свічу / М. Горинь ; упоряд. В. В. Овсієнко. 326 с. : фотоіл.

Горинь М  Запалити свічу у пітьмі : (міфи, реальність і наші завдання) : ст. :  виступи : інтерв'ю / М. Горинь. — К. : УРП, 1994. — 87с: фотоіл.

Горинь М  Право бути собою : [виступ на Установ. з'їзді Народ. руху України] / М. Горинь //
Наука і культура. Україна. — 1990. — Вип. 24. — С. 27—33 : 5 фотогр.

Горинь М  Одержима Оксана Мешко / М Горинь // Микола Плав'юк : Україна — життя моє.
Т. 3. Та долю іншу він обрав — душі неспокій : на пошану М. Плав'юка — К., 2002. — С. 1066—1069.

Горинь М  Передмова / М. Горинь // Федущак І. Абезь і Адак — дорога у вічність / І. Федущак, В. Федущак. — Львів, 2006. — С. 5—10.

Горинь М.  У нас була велика місія : [про влас. життєв. шлях і боротьбу за незалежність             Ук­раїни] : розмова з Михайлом Горинем /   Горинь М. ; бесіду вели Б. Бердиховська, О. Гнатюк ; пер. з пол. Р. Харчук // Кур'єр Кривбасу. — 2002. — № 157 (груд.). — С. 70—114.

Горинь М. На старих позиціях / М. Горинь // Визвол. Шлях. — 1989. — Кн. 5. — С. 582—595.

Горинь М. Слово Михайла Гориня : [на установчому з'їзді НРУ] / М. Горинь // Визвол Шлях.
— 1988. —Кн. П. —С. 1376— 1377. .

Михайло Горинь. "Гострих дискусій на Форумі не уникнути": розмова з головою Укр. Всесвіт. Координат. Ради, нар. депутатом України 1-го скликання : [щодо IV Всесвіт, форуму українців, який проходив у Києві 18—20 серп. 2006 р.] / М. Горинь ; роз­мовляла Г. Гузьо // Високий замок. — 2006. — 17—23 серп._С. 3.

Михайло Горинь. "XXI століття — за Україною" : бесіда з нар. депутатом 3-го скли­кання, науковцем політиком, головою Укр. Всесвіт. Координац. Ради "Незалеж­ність" / М. Горинь ; бесіду підгот. О. Солонець // Слово Просвіти. — 2005. — 1—7 верес. — С. 5.

Михайло Горинь. "Діяльність УВКР не є тільки громадською, а й державною" : бесіда з головою Укр. Всесвіт. Координац. Ради / М. Горинь : записала О. Никанорова // Уряд, кур'єр. — 2005. — 30 серп. — С. 9.

Життя заради України: Михайлові Гориню сьогодні — 75 / М. Горинь ; бесіду вела Н. Трофімова // День. — 2005. — 17 черв. — С. 6.

Життя, окрилене національною ідеєю: бесіда з головою Укр. Всесвіт. Координац. Ради / М. Горинь ; підгот. С. Остапа // Дзеркало тижня. — 2004 — 17—23 лип. — С. 19.

Михайло Горинь. "Наш форум — показник демократичності суспільства" : бесіда з Головою Укр. Всесвіт. Координац. Ради : [про IV Форум українців, що проходив у Києві 18—20 серп. 2006 р.] / М. Горинь ; спілкувалася 3. Жук // Слово Просвіти. — 2006. — 17—23 серп. — С. 3.

Михайло Горинь. "Наша ідея перемагає!" : бесіда з головою Укр. Всесвіт. Коор­динац. Ради: [під час вручення Президентом України В. Ющенком Ордена "За зас­луги" Ш ступеня в рамках святкування Дня Соборності України] М. Горинь ; за­писав А. Ганус // Експрес. — 2006. — 26 січ.—2 лют. — С. 4.

"Україна є навічно!" — говорить Михайло Горинь і сьогодні, як і десять, і двадцять років тому... : розмова з нар. депутатом України 1-го скликання, Почесним Головою Укр. Всесвіт. Координац. Ради Михайлом Миколайовичем Горинем // Інформ. бюл.— 2008. — 19—25 черв. — С. 6. : фотоіл.

Про М. М. Гориня

Батенко Т. Свіча Михайла Гориня: штрихи до портрета / Т. Батенко. — К. : УРП, 1995_ — 62 с. : фотоіл. — (Б-ка журн. "Республіка". Серія : Політ, портр.; ч. 2).

Греділь М. Патріарху української політики Михайлові Гориню — 75 // Україна і час. — 2005. — 23—29 черв. — С. 8.

Жила В. Мати-героїня — страдниця: (відвідини пані Стефанії Горинь у Ходорові) / В. Жила // Визвол. Шлях. — 1996. — Кн. 1. — С. 59—61.

Засудили Михайла Гориня // Визвол. Шлях. — 1983 — Кн. 1. — С. 55. — (Мате­ріали й документи з поневол. України).

Захаров Б. Горинь Михайло Миколайович : біогр. довідка / Б. Захаров, В. Овсієнко // Горинь М. Запалити свічу. — X., 2009. — С. З—8. 

Захаров Б. Михайлові Гориню — 75 / Б. Захаров, В. Овсієнко // Уряд. кур'єр. — 2005. — 17 черв. — С. 5. 

Захаров Б. Горинь Михайло Миколайович / Б. Захаров // Міжнародний біографіч­ний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР.— Т. 1. Україна, ч. 1. — X., 2006. — С. 160—163. — Бібліогр.: с. 162—163.

Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років / Г. Касьянов. — К. : Либідь, 1995. — 221 с. ; 16 вкл. арк. — Про М. Гориня див.: "Імен, покажч.". — С. 138—146.

Кравченко В. Горинь засвічує свічу : побачила світ книга ["Запалити свічу"], що розкриває постать колишнього дисидента, одного з організаторів Руху Михайла Гориня : В. Кравченко // Україна молода. — 2009. — 11 квіт. — С. 12.

Лихо з розуму: (портрети двадцяти "злочинців": зб. матеріалів) / уклав В. Чорновіл.— 4-те допов. і справл. вид. — Львів : Меморіал, 1991. — 340 с. : іл. — (Б-ка "Меморіалу"). — Про М. Гориня. — С. 39—52.

Лук'яненкоЛ. Михайло Горинь / Л. Лук'яненко // Зона.— 1994. — № 8. — С. 24—43.

Михайло Горинь: політик-романтик, інтелігент... На таких тримається і досі духовна міць України... // Інформ. бюл. — 2008. — 19—25 черв. — С. 6. : фотопортр.

Подвижник // Нація і держава. — 2005. — 21—27 черв. — С. 8.

Русначенко А. М. Національно-визвольний рух в Україні : середина 1950-х - по­чаток 1990-х років / А. М. Русначенко. — К. : Вид-во ім. О. Теліги, 1998. — 720 с. — Про М. Гориня див.: "Імен, покажч.". — С. 297—308. 

Спосіб заарештувати М. Гориня // Визвол. Шлях. — 1983. — Кн. 10. — С. 1191— 1193. — (Матеріали й документи з поневол. України).

Суд над Іриною Калинець і Михайлом Горинем // Визвол. Шлях. — 1989. — Кн. 7.— С. 821—823. — (3 дому неволі).

 Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінських угод : [в 4-х т.] / Харків. правозахис. група. — X. : Фоліо, 2001. — Т. 1—4. — Про М. Гориня див.: "Імен, покажч.".

 ІЛЮСТРАЦІЇ

Михайло Горинь : [фото] // Шаповал Ю. Держава : ілюстрована енцикл. України / Ю. Шаповал. — К., 2008. — С. 127.

[М. М. Горинь : ряд фотогр.] // Горинь М. Запалити свічу / М. Горинь. — X., 2009.— Вклейки між с. 180—181.

[М. М. Горинь : ряд фотогр.] // Горинь М. Лист з-за ґрат / М. Горинь. — X., 2005. — Вклейки між с. 206—207.

Немає коментарів:

Дописати коментар