В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони – як Атланти,
держать небо на плечах. Тому і є висота.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.