Пакуль (село Чернігівського району)

Свій початок село Пакуль веде з часів Київ­ської Русі. Річкові та суходольні шляхи проходи­ли нашим лісовим краєм.

   Можливо, зупиняючись на високому березі річки, по­дорожні й казали: «Покуль почекаємо». Як свідчать ар­хівні документи, села Пакуль та Навози (з 1962 року-Дніп­ровське) перебували у воло­дінні сина чернігівського кня­зя, а згодом ченця Києво-Пе­черського монастиря Мико­ли Святоші.
   Довгий час село було цен­тром Пакульської промис­лової вотчини Києво-Печер­ської лаври. Про це нагаду­ють назви придніпровських сіл сучасного Чернігівського району: Папірня - виробля­ли папір, Пильня - пиляли ліс, Рудня та Завод-добували за­лізну руду, Гута -     виготовля­ли скло та інше. Намісники від лаври керували промис­ловою вотчиною. Село       зрос­тало, а тому в 1710 році бу­дується в Пакулі дерев'яна п'ятикупольна церква, у 1755 році згадуються школа та шпиталь.
   Попри те, що наприкінці XVIII століття лаврська вот­чина ліквідується, землі та се­ляни переходять до держав­ного управління, Пакуль за­лишався центром придніп­ровських земель - за новим територіально-адміністра­тивним устроєм довгий час існувала Пакульська волость Чернігівського повіту Чер­нігівської губернії. 1917 ро­ку до складу Пакульської во­лості входять    35 населених пунктів: шість сіл - Пакуль, Мньов, Ведильці, Кархівка, Ковпита, Навози; три «дерев­ни» - Рудня, Малі Осняки, Жидиничі; двадцять шість ху­торів - Михнівка, Борисівка, Бумажний Завод (Папірня), Пильня, Новий Завод (Завод), Луговий, Пустинька, Хропа-тий (Воротець), Локотьківка (Нижні Локотьки), Часнівка (Луговий), Радченків (Коню­шин та Такунів), Семенягівка (Семіпажа, Дорожка), Шуль-гівка, Калитин, Кумівський (Куцівка), Хатилівка, Борови­ків, Ліски, Чиківка (Чипівка), Лінея, Попів Круг, Прохорів, Грабівщина, Глядин, Чертьож, Шурутівка. Усього дворів -2546, жителів-18394. 

   Зростала кількість нових поселень навколо села. З де­кількох хуторів утворилась Семенягівка, при суходіль­ному шляху хутір почали на­зивати Лінеєю. З початку XIX століття веде свій час засну­вання Пакульське лісництво, зростає кількість учнів у цер­ковнопарафіяльній, а згодом земській школі. Старі люди передають від своїх батьків розповіді про чудового зем­ського лікаря Вербицького, пам'ятають про фельдшера Постола. Цей унікальний пе­ріод історії села     зафіксова­ний на світлинах 1908 року відомого етнографа Федора Вовка.
   У літопису села були ро­ки, коли під час радянських перетворень викорінюючи працьовитих селян, на наші землі приходив голод, а руй­нацією красуні-церкви хоті­ли знищити пам'ять про ми­нулі покоління жителів се­ла. До цих страшних років XX століття додався травень 1943 року, - коли нацистські окупанти вщент спалили село Пакуль за те, що лю­ди підтримували партизан.
   Згодом Чорнобильська ката­строфа радіаційним крилом накриває наш край. І хоч не­легко доводилося жити се­лянам, але вони трималися землі, працювали на ній, не покладаючи рук, бо знали, що з неї житиме вся родина.
   Однак не зрадили пакульці своєму селу, відродили йо­го на тому ж місці, а з роками оновилося воно новими бу­дівлями, асфальтованими до­рогами, красунею-школою.
   За часи незалежності України багато чого змінило­ся в селі. Головне, що земля сіється і пакульці пе­чуть хліб із нового врожаю. Понад десять років діє від­новлена церква святої Трій­ці, а про давню нагадують пам'ятний хрест та світлини інформаційного стенду.
   Останніми роками здій­снилась мрія пакульців про газ в оселях та відновлення дитячого садочка для нових поколінь жителів нашого се­ла. Все це вплинуло на демо­графічну ситуацію, й сьогод­ні Пакуль стоїть на першому місці в районі по народжу­ваності.
   24 роки ми живемо у не­залежній Україні. Наші діди й прадіди знаходили у со­бі сили, мужність і мудрість, щоб перебороти всі трудно­щі, встати з колін, продовжу­вати свою справу. Вони       ви­рощували добрі врожаї, бу­дували, садили дерева, ви­ховували дітей. Ми вдячні їм за те, що вони зробили. Сьо­годні їх онуки на Сході захи­щають незалежність України, відстоюють право українців жити, як заповідав наш вели­кий Кобзар - Тарас Шевчен­ко, у сім'ї вольній новій.

Джерело: Ковальчук Л. Божою милістю стоїть Пакуль на нашій Україні / Лариса Ковальчук // Наш край. - 2015. - 30 травня.