середа, 12 серпня 2015 р.

Лісковиця - не околиця

   Лісковиця - це один із сучасних районів нашого міста, який розташований на південний захід від стародавнього Чернігівського Дитинця, починаючи з XIX століття і до сьогодні відомого під назвою Вал. Свою назву Лісковиця отримала достатньо давно. На це вказує одна з перших згадок про неї, яка міститься у книзі "О достопамятностях Чернигова", матеріали для якої її автор Микола Марков збирав ще наприкінці XVIII - на початку XIX століть.
   Даючи характеристику тодішнім чернігівським передмістям, Микола Єгорович пише, що Лісковиця знаходиться на південь від Єлецького монастиря і зветься так за лісами, що тут були. Далі він згадує стародавній переказ про Миколу Святошу - сина Чернігівського князя Давида Святославовича, який до свого пострижения у монахи (1106 р.) володів означеною місцевістю і яку, ставши ченцем, передав Києво-Печерській Лаврі.
   Згадується Лісковиця і у так званих "Заметках старожила", автор яких теж описує Чернігів початку XIX століття. Стверджується, що це передмістя починалося аж біля Катерининської церкви та Московської слободи (сучасний Кавказ) і простягалося вздовж підніжжя Болдиних гір до Іллінської церкви. Заселена ця місцевість була торговцями, рибалками, пекарями та обслугою Єлецького монастиря.
   До першої чверті XX століття на захід від Лісковиці, як окремі райони, топографічно виділяли слобідку Метрівку, урочища Пастівник, Городок та Маліїв Яр, які зараз відносять до Лісковиці. До її складу входить у наш час і колишня Вовча слобідка, та й самі Болдини гори, Холодні Яри і навіть частина збудованої в останні часи заплави біля Святого гаю та озера Млиновище ототожнюється у наш час з тією ж Лісковицею.

   За результатами проведених у різні часи археологічних досліджень відомо, що територія, про яку йдеться мова, була заселена та використовувалася мешканцями нашого міста ще у давньоруські часи. Це був так званий Чернігівський Поділ, який, починаючись біля підніжжя укріплень Дитинця, простягався заплавою аж до заснованої Св. Антонієм Печерським Болдино-горської Богородичної лаври, з XVII століття відомої як Іллінський монастир, який, до речі, також виходив частиною своєї території у заплаву.
   Це був не єдиний значний релігійний осередок у означеній місцевості. До нашого часу височить над Лісковицею велетенський Успенський собор Єлецького монастиря, зведений ще у XII столітті. З давніх часів відомий переказ про те, що його засновником був могутній чернігівський князь Святослав Ярославович, який володів містом після смерті свого батька Ярослава Мудрого.
   Ще одна давньоруська чернеча обитель була розташована на вершині гори біля сучасної вулиці Будьонного. На це вказують знайдені тут залишки мурованого храму князівських часів та напівзруйнована стародавня печера. Є достатньо обгрунтовані припущення, що у домонгольські часи тут існувало принаймні ще два монастиря - один у районі сучасної вулиці Віхніна, а другий - на березі озера Млиновище. Таким чином, можна достатньо впевнено стверджувати, що у давньоруські часи територія сучасної Лісковиці була таким самим християнським центром столиці Чернігово-Сіверської землі, як і його Дитинець.
Одночасно ця місцевість являла собою у ті часи один з головних торговельно-виробничих районів міста. Саме тут було знайдено та досліджено всі три з відомих у Чернігові плінфо-випалювальних комплексів (сучасною мовою кажучи, цегельних виробництв).
   Після монголо-татарської навали Чернігово-Сіверська земля та її стольне місто занепадають. Чернігів зменшується у розмірах. Зникає колись багатолюдний Поділ.
   Відродження Лісковиці (під сучасною назвою) припадає вже на XVIII століття, коли по її території було прокладено чотири нові вулиці, головна з яких - Підмонастирська - була частиною стародавнього шляху, який вів до перевозу на р. Десні.
   У XIX столітті Лісковиця перетворюється на своєрідний спальний район міста, який забудовується приватними одноповерховими будинками з просторими садибами. Вже тоді вона стає своєрідними легенями Чернігова, бо такої кількості садів не було і немає у жодному міському районі.
   Не дивно, що Лісковицю обирають для міста свого помешкання не тільки прості люди, а й заможна та інтелігентна частина місцевого населення, яка бажала тиші, свіжого повітря та творчого натхнення. Тому серед тогочасних її мешканців можна зустріти імена багатьох відомих земляків. Тут жили чи гостювали у своїх друзів: Почесний громадянин нашого міста, купець та меценат Олександр Цвіт, українські поети Микола Вербицький, Ігор Юрков та Марко Вороний, єдина жінка - командир бронепоїзду в роки громадянської війни Людмила Макієвська-Зубок. Любили бувати на Болдиних горах і Лісковиці Леонід Глібов, Опанас Маркович та Михайло Коцюбинський.
   Але це зовсім не означає, що на Лісковиці тільки відпочивали чи писали вірші. Старовинне передмістя жило повноцінним життям. На зламі XIX та XX століть тут існували три учбових заклади, синагога, пожежний обоз, базар та багато іншого.
   Була у Лісковиці й новітня історія, відзначена революцією, війнами та відбудовами.

Джерело: Gorod.cn.ua (Чернігівський міський портал). - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар