Олександр Матвійович Вербицький

   Кожен, хто приїжджає до столиці України – Києва, обов'язково звертає увагу на велетенську спо­руду залізничного вокзалу. Вона вражає своїми не­звичайними, оригінальними формами, винятковою зручністю. Та не всі, мабуть, знають, що київський залізничний вокзал споруджено за проектом видатно­го зодчого Олександра Матвійовича Вербицького. Їдучи Південно-Західною залізницею, на своєму шляху бачимо десятки невеличких вокзалів і станцій, паровозних депо та інших станційних споруд, також збудованих за його проектами.
   Олександр Матвійович був багатогранною творчою особистістю, невтом­ним, настирливим, вмів відчувати нове і черпати в ньому творче натхнення.

   У багатьох містах України багатоповерхові житлові будинки, лікарні, навчальні заклади зводились за проектами О. М. Вербицького. Численні учні зодчого несуть через усе своє життя його творче кредо про те, що архітек­тура повинна бути найсучаснішою, неодмінно новою за формами і обов'яз­ково національною, використовувати кращі досягнення техніки. Ці погляди не старіють, їх може прийняти на озброєння кожен архітектор сучасного і майбутнього. Час –  найкращий суддя, і тільки справжні витвори мистецт­ва можуть зберегти свою цінність і значення упродовж багатьох років.
    Олександр Матвійович Вербицький народився у м. Севастополі в сім'ї техніка-будівельника. Його батько, Матвій Іванович, багато років працював на будовах міста. Родина була велика, а достатка обмаль, і матері майбут­нього зодчого, Катерині Іванівні, доводилось у досить важких умовах вихову­вати дітей, вести господарство.
   Початкову освіту О. Вербицький здобув у реальному училищі. Він доб­ре вчився, у вільні години полюбляв відпочивати біля моря, лазити по ске­лях. Вже тоді кольоровий олівець був його постійним супутником у манд­рах в Байдари, Сімеїз, Гурзуф та інші мальовничі місцевості південного бе­рега Криму.
      В 1898 р., після успішного закінчення інституту, молодому спеціалісту запропонували кілька місць роботи. Він обрав Київ, і з цим містом пов'язав усе своє життя й творче зростання. Тут він жив, працював, і тільки під час відпусток приїздив у Крим. І знову з олівцем, аквареллю або з олійними фарбами мандрував по узбережжю, малював море, скелі, знайомі з ди­тинства пейзажі.
   У Києві молодий зодчий на запрошення професора І. С. Кітнера бере участь у будівництві комплексу Політехнічного інституту, потім працює десятником і помічником виконроба академіка В.М.Ніколаєва на споруд­женні Київського оперного театру.
   У 1901 р. О. М.Вербицький розробив проект головного фасаду Київсь­кого державного банку (до надбудови). Цей проект втілено в життя архітек­тором О. В. Кобелєвим, який керував будівництвом. Архітектурні форми фасаду банку виконані в стилі раннього Ренесансу з деякими елементами готичної та романської архітектури.
   Олександр Матвійович працює в Управлінні Південно-Західної заліз­ниці у Києві. Він розробляє ескізний проект Київського вокзалу, потім проек­тує і будує за своїми проектами велику кількість різноманітних споруд. Тут і вокзал на станції Ковель, вокзали на станціях Глоби та Балта, товарні контори, численні паровозні депо, заводи, навчаль­ні заклади, лікарні, житлові будинки.
   За проектами О. М. Вербицького зводять споруди й за межами України. Серед промислових споруд того ча­су не можна не згадати про комплекс паперової фабрики в місті Малині, цукровий завод на станції Верхнячка зі службовими приміщеннями, паровозне депо у Дарницькому районі Києва, проект оздоблення елеватора в Одесі.
  Багато замовлень виконано зодчим по проектуванню і будівництву в маєтках. Цікавий проект дачі на Чорноморському узбережжі Кавказу, що неподалік Батумі, виконано в 1903 р. Це –  двоповерхова споруда з від­критими верандами і терасами у бік моря. Зручне планування, асиметрична композиція фасадів з невеликою баштою – все це характерне для невели­кого, зручного в користуванні будинку.
   Упродовж 1904-1913 рр. О. М. Вербицький розробив проекти і безпо­середньо займався спорудженням багатоповерхових житлових будинків у Києві по вул. Енгельса, на розі вулиць Стрілецької та Рейтарської. При проектуванні житла він з особливою увагою розробляв плани квартир та поряд з цим надавав великого значення й рішенню фасадів.
   З-поміж навколишньої забудови цю споруду вигідно вирізняє застосу­вання облицювальної кераміки в оздобленні фасаду (вставки на фризі), а також керамічне панно на міфологічну тематику над еркером. Панно вико­нано зодчим у співдружності з художником О. Козловим.
   В 1907 р. О. М. Вербицький розробляє проект товарної контори на станції Київ. Це досить велика двоповерхова споруда, де під його безпо­середнім керівництвом виконано все, аж до рішення кольорового пофарбу­вання інтер'єрів.
   Через рік він проектує будівництво Київської міської квиткової каси по вул. Пушкінській.
   Для кінця XIX - початку XX ст. характерний бурхливий розвиток будівельної техніки, використання нових для того часу будівельних мате­ріалів. Життя ставило перед архітекторами все нові завдання, треба було проектувати нові типи будинків і споруд промислового та цивільного ха­рактеру. Це створювало широкі можливості для розвитку архітектури.
   Багато корисного виніс О. М.Вербицький з подорожі за кордон у 1911 р. Він відвідав Францію, Італію, Німеччину, Австрію. Цікавився технічними новинами у будівництві, вивчав всесвітньо відомі пам'ятники архітектури Риму, Венеції, багато малював. Зробив ряд цікавих начерків у Парижі, Ніц­ці, Відні, Берліні, Мюнхені, Нюрнберзі й, особливо, у Венеції та Римі.
   Зодчий цікавився архітектурою України, досконало вивчав її історію та культуру. Намагався використовувати національні форми у проектуванні та будівництві. Спершу це прагнення виявилося тільки в оздобленні фаса­дів модернізованим орнаментом, а потім  – у формі скошених у верхній частині вікон. О. М. Вербицький прагнув використати форми української архітектури творчо, щоб архітектурно-художні якості, планіровка примі­щень і конструкції споруд відповідали вимогам часу.
   Декор він застосовував обережно. Його споруди оздоблені досить стримано, але технологія, конструктивне і планіровочне рішення, якість бу­дівельних робіт, які майже завжди проводилися під його ретельним нагля­дом, були відмінними.
   З найбільш визначних споруд дореволюційного періоду творчості О.М.Вербицького слід виділити комплекс споруд будинку для безпритуль­них дітей в Черкасах. Прекрасно вирішено генеральний план комплексу, де всі будинки не тільки зручні в користуванні, а й створюють досить цікавий архітектурний ансамбль.
   Ще 1909 р. О. М. Вербицький почав педагогічну діяльність на вищих 1 технічних курсах професора В. В. Пермінова, де читав лекції з цивільної архітектури. Олександр Матвійович був одним з організаторів вищої архітектурної освіти в Україні в 20-х роках. Він брав участь у створенні Архітек­турного інституту, згодом викладав архітектурне проектування.
   У 1923-1924 рр. після об'єднання Інституту пластичних мистецтв з Архітектурним інститутом організовано Київський державний художній інститут. На архітектурному факультеті Олександр Матвійович працював до 1930 р., а потім викладав в Інженерно-будівельному інституті.
   З 1937 по 1953 рр. О. М. Вербицький незмінно керував навчально-твор­чою майстернею архітектурного проектування на архітектурному факуль­теті Київського художнього інституту. В 1937 р. йому присвоєно звання професора.
   Викладацькій роботі О. М. Вербицький приділяв багато уваги, вів довгі творчі розмови зі студентами, цікавився умовами їхнього життя; і найкра­щим подарунком для нього були успіхи його вихованців. Багато поколінь архітекторів вчилося у відомого зодчого, і кожен ніс із собою у творче жит­тя частку його великих знань і досвіду.
   Він вимагав особливо ретельно вивчати умови експлуатації споруд і часто казав: "Майбутньому архітекторові краще всього треба спершу попрацюва­ти кербудом, бо хто краще за кербуда знає експлуатаційні вади споруд".
   Одночасно з викладацькою роботою О. М. Вербицький багато проек­тує. Досить оригінальним є архітектурне рішення моста через р. Волгу у Горькому, де він працював разом з відомим інженером Є. О. Патоном. Заслуговує на увагу також проект готелю на 500 номерів на площі Богдана Хмельницького в Києві, який виконано в творчій співдружності з групою талановитої архітектурної молоді.
   Нові умови радянського побуту вимагали будівництва нових типів споруд, і вони народжувались в роки перших п'ятирічок. До таких споруд належали фабрики-кухні, які мали забезпечувати громадське харчування великих груп населення. У 1929 р. О. М. Вербицький розробив конкурсний проект фабрики-кухні. Основний об'єм споруди відводився під зал їдальні. Також запроектовано зали закусочної, чайної, великого магазину.
   Найвизначнішою спорудою є залізничний вокзал у Києві. Це була най­більша транспортна будова того часу. Спо­рудження вокзалу здійснювалося упродовж 1927-1933 рр. за конкурсним проектом О.М.Вербицького. До участі в закритому конкурсі запрошено дев'ять найвидатніших українських архітекторів – п'ять київських (П. Ф. Альошин, О. М. Вербицький, Д. М. Дяченко, О. В. Кобелєв, П. С. Андреєв) і чотири харківських (О. М. Бекетов, С. Н. Кравець, М. Ф. Покорний та І. Г. Роттерт).
   Першу премію присуджено проекту О. М. Вербицького за участю П .Ф .Альошина. Зодчий розробив безліч варіантів архітектурного рішення вокзалу, де досить повно відтворено призначення цієї споруди. Центральне місце в симетричній композиції займає вестибюль відправлення. Це най­більше приміщення заввишки до 37 метрів, з величезним віконним прорі­зом. Сама форма віконного прорізу з щіпцем, що нагадує барочні фронтони української архітектури XVII-XVIII ст., була результатом багаторічного вивчення архітектури України. О. М.В ербицький творчо осмислив архітек­туру минулого, трансформуючи її форми крізь свою свідомість. І він знай­шов більш просте, лаконічне і виразне архітектурне рішення. В архітектурі вокзалу автор прекрасно поєднав рішення фасадів з плануванням примі­щень і конструкціями.
   При відбудові вокзалу після Другої світової війни інтер'єри основних приміщень були ґрунтовно перероблені за проектом архітектора Г. Домашенка. Все обладнання інтер'єрів також виконано за проектами О. М. Вербицького. Він запроектував лави для відпочинку, численні кіоски для продажу газет і журналів, буфети, обладнання квиткових кас.
  Слід згадати добрим словом і виконробів – досвідчених інженерів – В. Д. Шмельова та М. Й. Галка, які разом з О. М. Вербицьким розробляли найбільш відповідальні конструктивні деталі й вміло впроваджували їх у життя.
   Після Другої світової  війни професор О. М. Вербицький майже весь час працював у Київському державному художньому інституті. На архітектурному факультеті викладання спеціальної дисципліни проводилося в трьох майстернях, під керівництвом талановитих педагогів: О. М. Вербиць­кого, В. Г. Заболотного та Е. І. Катоніна, кожен з яких, володіючи власним творчим почерком, передавав студентам секрети своєрідної майстерності.
   У різні часи в Олександра Матвійовича вчилися відомі архітектори. Першим випускником Вербицького-педагога був майбутній професор Я. А. Штейнберг. Серед його випускників Київського державного худож­нього інституту слід насамперед назвати: В. Г. Заболотного, П. Г. Юрченка, І. О. Грабовського, О. М. Смика, М. О. Грицая, М. Г. Гречину, П. Ф. Костирка, М. Д. Манучарову.
   А з-поміж випускників Київського інженерно-будівельного інституту – О. В. Добровольського, М. Б. Чмутіну, В. І. Гопкала, Ю. С. Асєєва, О. М. Ігнатова, А. М. Мілецького, Г. М. Слуцького та інших архітекторів.
   О. М. Вербицький брав активну участь у громадському житті країни. Організовував виставки студентських робіт і виступав на сторінках газет і журналів з розгорнутим аналізом цих виставок. Характерною рисою профе­сора Вербицького було те, що він ніколи не нав'язував студенту своїх сма­ків, а всебічно обговорював призначення споруди й прийняте планувальне рішення. Далі починалося детальне обговорення конструкцій і рішення фасаду. Він наголошував, що в архітектурі другорядних речей нем
   Все своє творче життя О. М. Вербицький працював над підвищенням майстерності, поглибленням знань; і це було не тільки вивчення будівель­них конструкцій, а й постійне виховання художнього смаку. Зодчий завжди малював, постійно з ним були альбом і кольорові олівці. Широковідомі твори написані олійними фарбами й прозорими акварелями. О. М .Вербиць­кий малював пам'ятники архітектури, сонячні кримські пейзажі, Чорне мо­ре..., втілюючи в життя свої архітектурні фантазії та композиції.
   Професор О. М. Вербицький цікавився образотворчим мистецтвом, завж­ди відвідував художні виставки, зустрічався з провідними митцями, худож­никами та скульпторами.
   Помер О. М. Вербицький в Києві 9 листопада 1958 року. Похований на Лук'янівському кладовищі.
   Творчість О. М .Вербицького займає визначне місце в історії вітчизня­ної архітектури, увійшла до золотого фонду. Багаторічна педагогічна діяль­ність Олександра Матвійовича також залишила глибокий слід. Сотні його вихованців успішно працювали у проектних і науково-дослідних організа­ціях у різних містах і країнах. 

   Життя Олександра Матвійовича – невпинний пошук нового, передового. 

Література про О. М. Вербицького

Кохан С. В. О. М. Вербицький – архітектор-педагог / С. В. Кохан, С. К. Кілессо. – Київ: Будівельник, 1966. – 296 с: іл.

Чапелик В. В. А. М.Вербицький – мастер рационального модерна: (К 100-летию со дня рожд.) / В. В.Чапелик // Строительство и архитектура. – 1975. – № 9. – С. 33-37.

Вербицький Олександр Матвійович (1875 - 1958 ) // Українська ра­дянська енциклопедія: у 12 т. / голов. ред.: Бабичев Ф. С. [та ін.]  – Київ, 1978.– Т. 2. – С. 184.

Вербицький О. М. // Український радянський енцикло­педичний словник: у 3 т. / редкол.: Бабичев Ф. С. (голов, ред.) [та ін.]. – Київ, 1986. – Т. 1. – С. 271.

Вербицький Олександр // Енциклопедія українознавства / Наук. т-во ім. Т. Шевченка у Львові ; голов, ред. В. Кубійович. – Перевид. в Україні. – Львів, 1993.– Т. 1. – С. 230.