вівторок, 1 вересня 2015 р.

Пам’яткоохоронець Ісидор Строкун

   Постать Ісидора Строкуна ще донедавна була фактично не відома широкому колу сучасників. Багато таємниць залишається і в діяльності у Чернігові на початку 30-тих років XX століття — державного історико-культурного заповідника.
   У 20—30-ті роки XX ст. досить інтенсивно проводились заходи з охорони пам’яток культового походження. Разом з тим, вони не набули комплексного і планового характеру, не завжди мали належну підтримку з боку як місцевих, так і центральних органів влади.
   Для збереження архітектурних пам’яток створювались історико-культурні заповідники. Але, створити їх було лише півсправи, головне полягало в організації роботи і захисту заповідників від втручання та впливу місцевих органів влади, які перешкоджали їхній діяльності.
    У 1931 році директор Чернігівського історичного музею і за сумісництвом вчений охоронець заповідника М. Вайнштейн був змушений скласти з себе повноваження директора музею. Це було обумовлено постійним цькуванням з боку місцевих органів влади. Керівник музейної установи виїхав з Чернігова. Вільною залишалась і посада вченого охоронця заповідника. У цьому ж році її обіймає Ісидор Строкун.

   І. Строкун народився 17 лютого 1900 року в місті Краснодарі. Впродовж 1915—1919 років навчався в сільськогосподарському училищі. У 1919—1920 рр. він продовжує здобувати знання в Кубанському політехнічному інституті, але в серпні 1920 р. вступив добровольцем у Червону армію. Після демобілізації, навчався і закінчив Краснодарський художній технікум за спеціальністю художника-педагога, а потім — Київський художній інститут (педагогічний факультет, музейне відділення).
    З 1929 року працював співробітником Краснодарського історичного музею. З червня 1930 р. Наркомпрос УССР призначив Ісидора Строкуна директором Державного історико-культурного заповідника в місті Чернігові. Він очолював його до квітня 1933 року. Впродовж цього часу він організував антирелігійний музей, на підприємствах та в клубах міста. Строкун читав лекції, проводив екскурсії по Чернігову. За сумісництвом, у 1931—32 роках, викладав креслення у місцевому залізничному технікумі та працював художником по оформленню міста.
   Після ліквідації заповідника в Чернігові, Ісидор Строкун працював впродовж 1933—1940 років у середній школі м. Сочі, як викладач креслення та малювання. У 1940 році його було заарештовано за звинуваченням у приналежності до «контрреволюційної націоналістичної організації, наклепі на ВКП (б) та радянський уряд» Його відправили у сибірському заслання, місто Аладан, на 6 років. Але і там він працював в архітектурно-скульптурному проектуванні, як скульптор-технолог з кераміки. Після звільнення, повертається до Чернігова, де влаштовується на роботу скульптором та художником в історичний музей. Впродовж 1946-47 років Ісидор Строкун працює в місцевому палаці піонерів на посаді керівника художнього гуртка. Наприкінці 40-х років Строкун повернувся до Краснодара, де жив і працював до самої смерті, помер від раку шлунку у грудні 1953 року.
    Станом на 1931 рік справа в царині охорони історичних пам’яток у Чернігові знаходилась у плачевному стані. Про це, до речі, свідчать спогади П. Жолтовського. Під час відрядження до Чернігова в листопаді 1931 р. представник сектору науки НКО УСРР Павло Жолтовський констатував у своєму звіті за відрядження: «Становище справи охорони пам’яток м. Чернігова явно нездорове, — відносини між заповідником і представниками місцевої влади напружені і ворожі... Необхідно, — пропонував він, — рішуче поставити справу на законний ґрунт, дати відсіч незаконним та надмірним вимогам Чернігівської міськради, добитися тактового та послідовного захисту пам’яток заповідника».
    Як свідчать історичні джерела, відразу після заняття вільної посади вченого охоронця — Ісидор Строкун, розпочинає активну боротьбу проти руйнації історичних пам’яток у Чернігові.
Строкун особливо наголошував на необхідності зовнішнього оформлення пам’яток заповідника, аби тим самим спрямувати думки глядачів та людність, що збираються на майдані «Диктатури пролетаріату» під час урочистих свят на історичні пам’ятки, що оберігає заповідник як культурно-історичну цінність. До речі, площа «Диктатури пролетаріату» — була першою радянською площею в Чернігові. Спочатку вона мала іншу назву — Соборна площа. Утворилася вона з західного боку від Борисоглібського собору ще у XІX столітті, використовувалась для проведення військових парадів та різних урочистостей.
   Місцеві пам’яткоохоронці у 1930 році обґрунтували ідею створення на базі Спаського цвинтаря Антирелігійного музейного містечка. Задля цього вони пропонували включити до історико-культурного заповідника Борисоглібський собор, П’ятницьку і Катерининську церкви.
Вчений охоронець Чернігівського держзаповідника Ісидор Строкун звернувся за підтримкою відповідних планів до НКО УСРР, УКОПК, та Київської крайової інспектури. У результаті до 1932 року вдалося поставити на консервацію П’ятницьку церкву та передати Катерининську церкву під архівосховище. Однак, заповідна форма їх охорони так і не була запроваджена.
   Строкун склав кошторис Чернігівського державного історико-культурного заповідника на 1930/31 роки. Велику увагу він приділяв ремонтним роботам, які були направлені на відновлення історичних пам’яток у місті.
    Ісидор Строкун звертався до Українського комітету охорони пам’яток культури з поясненням до кошторису Чернігівського державного заповідника на 1930—31 рр. У складеному плані його роботи на 1930/31 рік передбачалось значно розширити пам’яткоохоронні заходи. Однак, на перешкоді їх втілення у життя стали фінансові труднощі та особливо — протидія з боку місцевих органів влади. Перебороти її не вдалося Це засвідчили результати відрядження до Чернігова у липні 1932 р. інспектора Київської обласної інспектури охорони пам’яток К. Антиповича та секретаря інспектури В. Базилевича. Ознайомившись з пам’ятками міста, вони констатували занехаяність садиби Єлецького монастиря, законним господарем якої став учбово-будівельний комбінат. Він, зазначалось у звіті К. Антиповича та В. Базилевича, як і раніше, «проводить перебудови та ремонти приміщень без погодження з адміністрацією заповідника». Ще в гіршому стані перебувала садиба Троїцького монастиря, на території якого Поліська зоотехнічна станція влаштувала силосні ями, знищивши чи пошкодивши ряд унікальних надгробків, у тому числі на могилі уславленого байкаря Леоніда Глібова. Зрозуміло, робилося все це за мовчазної згоди міськради, а то й за її вказівками.
    На жаль, державний історико-культурний заповідник у Чернігові проіснував тільки до початку 1933 року, а потім припинив свою діяльність. Доля культових пам’яток міста складалась трагічно, вони знаходились у жахливому стані. Деякі з них було перетворено на склади, наприклад, перлину культових споруд Центрально-Східної Європи — Спасо-Преображенський собор.
    Таким чином, діяльність Чернігівського державного історико-культурного заповідника у 20—30-ті роки XX століття, була доволі важкою. Для виконання кошторису Чернігівського державного історико-культурного заповідника на 1930/31 роки, доводилось долати державні перепони і докладати титанічні зусилля для збереження унікальних пам’яток. Бувало що за свої переконання і розуміння значення історичних споруд для світової культури — пам’яткоохоронці платили своєю свободою, а то й власним життям...

Джерело: Чернігів стародавній. - Режим доступу

Олександр Савченко-Більський та Ісидор Строкун: Дві долі на зламі століть. - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар