вівторок, 13 вересня 2016 р.

Терехович Леонід Никифорович (1941-1992)

13 вересня у великій читальній залі Чернігівської обласної універсальної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка відбувся круглий стіл до 75-річчя від дня народження Леоніда Тереховича. - Режим доступу

Нам рости і зростати до чистих висот,
В повний зріст ми вставати покликані.
Ми — народ! Ми — великий народ,
І пора почуватись великими.
                                                        Леонід Терехович

     Терехович Леонід Никифорович народився 26 березня 1941 року в селі Кучинівці нині Сновського району Чернігівської області, де й закінчив середню школу. Його дід, Яким, також писав вірші; його було розстріляно 1931 року, як близького до Спілки визволення України. Батько теж писав вірші, але не відомо чи видавався. Леонід Терехович служив в армії з 1961 по 1964 роки. Він працював на цегельному заводі, був свого часу електриком, будівельником тощо. 1968 року, коли Леонід працював завідуючим сільським клубом, він побив парторга, «обурений його антилюдською несправедливою позицією», за це Леоніда позбавили волі на рік по 206-й статті («хуліганство»).
     В 1971 році він прочитав у районній газеті повідомлення, що у Кучинівці виборці одностайно проголосували за депутата замість вибулого, хоча насправді дільниця взагалі була того дня зачинена, і 8 березня він написав про ці фіктивні вибори до Віктора Франка, коментатора радіостанції «Свобода». Лист було вилучено КДБ і в поета провели обшук. Було вилучено такі його вірші російською мовою як «Задолизи», «Про боротьбу з ідеологічними диверсіями» та інші, які стали доказами у справі проти нього.
   1 липня 1972 року судова колегія з кримінальних справ Чернігівського обласного суду у закритому судовому засіданні звинуватила Леоніда Тереховича по ст. 187-1 КК УРСР («розповсюдження наклепницьких вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад») і засудила його на два роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму.
   Два роки він відбув у 46-й зоні (Катеринівка Сарненського р-ну), про що він згадував у чернетці листа в редакцію газети ВР «Голос України»: «Крутили» мене всіляко, добротно організували слідство – показання збирали ледь не по всьому Союзу, але нічого суттєвого (крім того, що було «під носом» не знайшли, тож осудили по 187-1. А спочатку була 62, потім – вже не пам’ятаю статті близько місяця намагалися провести за «агітацію та пропаганду» – не вийшло, хоч ці статті «висіли» наді мною до закінчення суда. Проте 187-1 я прийняв відразу, з самого початку слідства, чим навіть дивував КГБістів. Розрахунок був у мене простий: не затівати суперечок по малому, від чого – знав – все одно не відчепитися, проте не дати більших можливостей. По закінченню слідства звінувачення були сміхотворні, проте цілком задовольнили наш «об'єктивний» суд за участю прокурора області Єрепа.
    Уже через рік він знову був на цій зоні, але уже «з п'ятьма роками за нав'язану (…) бійку, причому винним виявився я, хоч мої дії були тільки відповіддю». 1980 року він вийшов на волю, але вже у грудні 1988 року Леоніда Тереховича, який тоді працював кіномеханіком, відправили на два роки в ЛТП (лікувально-трудовий профілакторій). Спочатку у Чернігівській області («близько місяця»), а потім до МартусівкиБориспільського району. Там він «зненацька різко захворів („нарушение мозгового кровоснабжения“)» і його було «екстренно комісовано»: «Через дванадцять днів вдома удар повторився, і почались блукання по лікарням. Став добиватися визнання інвалідності — запроторили в „дурдом“».
   З 1990 року він працював сторожем у Кучинівський середній школі, що стало можливим тільки завдяки втручанню Станіслава Реп'яха.
    Помер Терехович 22 серпня 1992 року і був похований у рідному селі Кучинівка, Щорського району Чернігівської області.
   Незадовго до смерті він був жорстоко побитий міліціонерами на вокзалі м. Щорс. Павло Повод описав це так: «„Скінчиться все в обшарпанім хліві, де ще стоїть моє стареньке ліжко“ — пророче писав поет. Там його і знайшли. Мертвим. Перед цим він завітав до редакції райгазети (тут його добре знають) і стиха мовив, що його побила міліція на вокзалі. За що? По смерті лікарі встановили: помер тому, що серце зупинилось. І винних немає… Воно й справді, бо неволя забрала не тільки кращі роки, а й здоров'я — разом з довідкою про звільнення видали йому цілу купу довідок про хвороби».
   Увічненням пам'яті поета займаються Аркадій Семенович Натаріус та Павло Дмитрович Семененко. В 1992 році на могилі поета було встановлено хрест (ідея В. Москаленка, реалізація — П. Семененка). У вересні 2008 року Аркадій Натаріус та Павло Семененко встановили металеву табличку із епітафією для поета:
«Лупайте сю скалу!» І.Франко
І ти лупав… І ти здолав її.
 
Вічна пам'ять і слава тобі, Леоніде"                                                                                                  
(Джерело. - РЕЖИМ ДОСТУПУ)  

     Леонід Терехович був чесним, щирим і справжнім патріотом країни. Все коротке життя він ніс у душі жертовність і згорів у вогні любові до людей. Можливо, тільки в кінці шляху, доторкнувшись до рідного слова, розбудивши свої гени, в яких і часточка його діда Якима Тереховича, розстріляного у 1931 році як близького до Спілки Визволення України, він знайшов самого себе. Та, на жаль, знесилений безплідною боротьбою, поневіряннями, він передчасно згас.
Станіслав Реп'ях

Збірка поезій Леонiда Тереховича. - Чернігів, 1993 р. - Режим доступу

____________________________ 

Яким Григорович Терехович. - Режим доступу
_________________________________ 


Посилання

Автографи поезій Леоніда Тереховича. - Режим доступу

Леонід Терехович: зібрання віршів, фотографії, листи, статті та ін. матеріали // сайт Аркадія Натаріуса

Леонід Терехович: вірші, фотографії, листи, статті // матеріали розділу «Поезія» на сайті «До українців: актуальні художні й публіцистичні твори»

Леонід Терехович: Випадок на початку служби /вірш, фотографії/ // матеріали 07 травня 2010 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів)

Леонід Терехович. Ми  народ! // Промінь Жовтня. — 22 серпня 1992 р.

Терехович Леонід Никифорович ( Вікіпедія). - Режим доступу 

Леонід Терехович. «У словесах»: вірші, фотографії // матеріали 31 грудня 2009 року в інтернет-виданні газети «Високий Вал» (м. Чернігів)

ЖИТЕЛЬ ІЗРАЇЛЮ – ДЛЯ ВИЗНАННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА. - Режим доступу

С. Лащенко. Світла людинолюбна пам'ять // Дзеркало тижня. — 14 серпня 2010 р. — № 29

Олександр Ясенчук. З поклоном від Ізраїлю до Кучинівки // матеріали 27 листопада 2009 року на інтернет-версії газети «Сіверщина»

Реп'ях С. Крок до Леоніда Тереховича. - Режим доступу
Той, хто свідомо став на муку. - Режим доступу


    Павло Солодовник, земляк Леоніда Тереховича, писав про його творчість так: «Читаючи вірші Леоніда Никифоровича стає зрозумілим, чого його боялася тодішня еліта. По-перше, він писав правду; по-друге, писав майстерно; і найголовніше, по-третє — писав зрозумілою не лише високоосвіченій людині, а і кожному колгоспнику мовою. Результат — „ворог народу“. Я знаходжу спільні паралелі між Тереховичем та Володимиром Висоцьким. Дуже багато спільного є у цих двох геніїв. І я не боюся порівнювати свого односельчанина з людиною, яка відома на весь світ. Бо ж Леонід Никифорович також заслуговує на визнання, хай хоч і після смерті.»






Освячення могили Леоніда Тереховича
  
Хата Леоніда Тереховича

Немає коментарів:

Дописати коментар