Остап Миколайович Лисенко — відомий український громадський і культурний діяч, талановитий диригент, музикознавець, публіцист, письменник, етнограф та педагог.
Народився Остап Лисенко в сім'ї видатного українського композитора, основоположника української класичної музики — Миколи Віталійовича Лисенка. Його мати — Ольга Антонівна Липська також була чудовою піаністкою, талановитим педагогом, тактовною і вимогливою наставницею. Вона виділялася передовими демократичними поглядами і усією душею підтримувала чоловікову ідею служіння батьківщині. Отже, змалку Остап та його сестри перебували в атмосфері музики та патріотичних настроїв. Своїм дітям, а їх у сім'ї тоді було четверо, мати часто грала улюблені п'єси Чайковського, "Пісню без слів" Лисенка, "Мрії" Шумана та інші твори. А довгими зимовими вечорами малеча дуже любила слухати батькові казки. Природньо, що Микола Віталійович писав музику і для дітей. Удома нерідко влаштовували музичні спектаклі, в яких брали участь не тільки члени сім'ї, а й сусіди та родичі. Так, у підготовці першої вистави опери Лисенка на лібретто Дніпрової Чайки "Коза-дереза" в домашньому театрі режисером, балетмейстером і костюмером була їхня "мила сусідка, красуня, перша царівна наших дитячих мрій" — юна поетеса Леся Косач. Роль оркестру, як завжди, виконував батько. Незважаючи на зайнятість, він завжди знаходив час для дітей.
Народився Остап Лисенко в сім'ї видатного українського композитора, основоположника української класичної музики — Миколи Віталійовича Лисенка. Його мати — Ольга Антонівна Липська також була чудовою піаністкою, талановитим педагогом, тактовною і вимогливою наставницею. Вона виділялася передовими демократичними поглядами і усією душею підтримувала чоловікову ідею служіння батьківщині. Отже, змалку Остап та його сестри перебували в атмосфері музики та патріотичних настроїв. Своїм дітям, а їх у сім'ї тоді було четверо, мати часто грала улюблені п'єси Чайковського, "Пісню без слів" Лисенка, "Мрії" Шумана та інші твори. А довгими зимовими вечорами малеча дуже любила слухати батькові казки. Природньо, що Микола Віталійович писав музику і для дітей. Удома нерідко влаштовували музичні спектаклі, в яких брали участь не тільки члени сім'ї, а й сусіди та родичі. Так, у підготовці першої вистави опери Лисенка на лібретто Дніпрової Чайки "Коза-дереза" в домашньому театрі режисером, балетмейстером і костюмером була їхня "мила сусідка, красуня, перша царівна наших дитячих мрій" — юна поетеса Леся Косач. Роль оркестру, як завжди, виконував батько. Незважаючи на зайнятість, він завжди знаходив час для дітей.
Коли Остапу минув шостий рік, батько вперше посадив його за рояль. Відчуття подиву та щастя, що охопило хлопчика тієї миті, він проніс через усе життя. Згодом, вже будучи підлітком, він іноді годинами, за відсутності Миколи Віталійовича, сідав за піаніно та імпровізував на мотиви народних пісень. Єдиним його слухачем тоді був маленький Максим Рильський, який після смерті свого батька — Тадея Ростиславовича — університетського друга Миколи Лисенка, виховувався в родині Лисенків.
Початкову мистецьку освіту Остап здобував також у хорах, які організовував Микола Віталійович протягом усього життя. А коли композитор започаткував знамениті хорові подорожі Україною, то майже завжди брав із собою свого улюбленця — Остапчика. Для хлопчини ці подорожі стали ще й справжніми уроками патріотичного виховання, залученням до національної культури. Мандруючи містами Правобережної та Лівобережної України, композитор мріяв про те, щоб музичні скарби, добуті з глибин народних, передати широкому загалу в обробленому, досконалому вигляді.
Вирішальну роль у світосприйнятті та формуванні світогляду юного Остапа Лисенка відіграло не тільки виховання батьків, а й те, що родина Лисенків на ті часи, за свідченням багатьох сучасників, була своєрідною "Меккою", душею й центром українського культурного життя. Тут найвідоміші представники культури та мистецтва України другої половини XIX та початку XX ст. обмірковували різні починання, новини політики, науки і мистецтва, влаштовували диспути, свідком яких був Остап.
Надзвичайна атмосфера панувала й на дачі в Китаєві, під Києвом, куди щороку влітку виїжджали Лисенки. Там відпочивала і родина українського письменника та драматурга Михайла Старицького — найближчого друга сім'ї Лисенків, товариша й побратима Миколи Віталійовича. У Китаєві неодмінно влаштовувались незабутні літературні й музичні вечори, які Леся Українка називала "змаганням музики й літератури".
Таким чином, культурно-мистецьке оточення, в якому Остап Лисенко перебував з раннього дитинства, визначило його життєвий і професійний шлях. Коли у 1904 р. було відкрито засновану М. Лисенком Музично-драматичну школу, юнак прослухав у ній курс лекцій батька з композиції, а також пройшов практичні заняття у фортепіанному класі. Школа давала своїм вихованцям вищу музичну освіту. її навчально-виховна система ґрунтувалась на принципах всебічного розвитку творчих можливостей учнів, вихованні в них безупинного прагнення до мистецького вдосконалення. Тому серед київських мистецьких шкіл, курсів, студій — державних і приватних — школа Лисенка користувалась найбільшою популярністю. Колектив учнів складався переважно з талановитої молоді з різночинців, а більшість з них навчалась безоплатно. Пізніше цю школу перетворили на Вищий музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка.
Після завершення навчання Остап пов'язував своє майбутнє з творчою й викладацькою роботою, і батько всіляко підтримував його й на полягав, щоб син удосконалював свої знання. "Хочеш, Остапе, інших вчити — вчися сам, наполегливо, невтомно. Мистецтво, як, між іншим, кожна путня справа, вимагає від людини всього життя, без останку," — сказав він і порадив пройти курс композиції у Петербурзькій консерваторії. Микола Віталійович написав рекомендаційного листа О. Глазунову, який очолював цей заклад, і юнак почав готуватися до вступних іспитів. У вільні вечори в родині велись нескінченні розмови про місто, в якому сам М. Лисенко торував шлях народного композитора.
Восени 1906 р. Остап Лисенко прибув до Петербурга і прожив там два роки, які пролетіли непомітно. Дослухаючись до батькових порад, Остап не замикався лише у стінах консерваторії — він часто й подовгу блукав вулицями прекрасного столичного міста, яке щоразу відкривалось новою сторінкою й збагачувало молодого музиканта мистецькими надбаннями.
Повернувшись до Києва, Остап розпочав професійну діяльність. У той же час він залишався найближчим помічником батька, який, як завжди, активно проводив громадську роботу. Саме у 1908 р. було засновано Київський український клуб — перше легальне національне громадське об'єднання, головою Ради старійшин якого став Микола Віталійович. У цьому осередку українського культурного життя щотижня проводились музичні вечори, і участь Остапа в організації концертів серйозної камерної музики стала особливо діяльною.
У 1912 р., коли український клуб ліквідували, замість нього заснували клуб "Родина", в якому Остап Миколайович продовжував роботу як керівник хору. Близько 20 років він працював хормейстером у середніх школах, вів справи в артилерійському училищі, займався викладацькою роботою у Музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка.
Остап Миколайович багато років віддав розвитку художньої самодіяльності в Україні: керував хором 4-ї взуттєвої фабрики, оркестром у військовому училищі, музичним гуртком в Інституті легкої і харчової промисловості; перед Великою Вітчизняною війною викладав хоровий спів і музично-теоретичні дисципліни в музичних школах Києва.
Під час війни, ставши ректором Київської музичної академії, Остап Миколайович під виглядом студентів приймав усіх, кого міг з молоді, яка лишилася в окупованому місті, щоб врятувати від примусового вивезення до Німеччини. Отримуючи інформацію про облави, призначав на той час "польові заняття" і виводив усіх студентів на Труханів острів. За час його ректорства німці не заарештували і не відправили до фашистської Німеччини жодного студента. Відомий і той факт, що Остап Миколайович викупив з київського концтабору Георгія Майбороду — майбутнього відомого українського композитора.
Наприкінці 1941 р. Остапа Миколайовича з донькою Радою та сестрою Мар'яною примусово депортували з Києва до Львова, де вони були змушені працювати на німецьку владу. Проте, галицькі діячі культури прийняли і допомогли Лисенковій родині як з працевлаштуванням, так і з розвитком артистичної діяльності. З особливою турботою про це подбав Василь Барвінський. У ті роки О. Лисенко друкувався на сторінках львівської преси. Так, 1942 р. до столітнього ювілею батька на шпальтах газети "Львівські вісті" він опублікував досить розлогі спогади про композитора. Згодом, після відновлення Вищого музичного інституту у Львові, працював на кафедрі теорії музики, викладаючи історію української музики та музичний фольклор.
Улітку 1946 р. О. Лисенко приїхав у Київ, повернувши назад архів, на базі якого у 1947 р. було відкрито Кабінет-музей М. Лисенка при Київській державній консерваторії. На основі документів і матеріалів, зібраних у цьому кабінеті, у 1980 р. створили Київський меморіальний будинок-музей Миколи Лисенка.
Усі повоєнні роки життя Остапа Миколайовича були пов'язані з Київською консерваторією імені П. І. Чайковського: з 1951 р. він працював доцентом і завідував кабінетом-музеєм М. Лисенка.
Але головною справою усього життя Остапа Лисенка було дослідження й популяризація творчості батька. Великою заслугою Остапа Миколайовича стало видання у 50-х рр. XX ст. зібрання творчої спадщини Миколи Віталійовича у 20 томах. За ініціативою сина встановлено пам'ятник видатному українському композитору в Києві, біля Національного театру опери та балету імені Т. Шевченка. Живий свідок життя й творчості Миколи Віталійовича, син написав низку науково-популярних праць про композитора, з-поміж яких особливо цінними є "Спогади про батька". Зі сторінок цієї книги рельєфно виступає щедро обдарована постать одного з найвидатніших творців української демократичної культури — великого композитора, патріота, дбайливого вихователя мистецьких кадрів, невтомного популяризатора кращих творів народного генія. Діяльність М. Лисенка подається на широкому історичному тлі. У своїх спогадах Остап Миколайович відтворює факти творчих взаємозв'язків композитора з тогочасними культурними та громадськими діячами. У цій галереї читач зустрічається з І. Нечуєм-Левицьким, із цілою плеядою чудових митців-патріотів: палким М. Старицьким, мужнім М. Кропивницьким, полум'яним І. Франком, натхненною Лесею Українкою, ліричним М. Коцюбинським, бурхливим М. Садовсь-ким. З повагою розповідає Остап Миколайович про батькових друзів-побратимів — Т. Рильського і П. Демуцького; про письменниць — Дніпрову Чайку і Олену Пчілку; про зустрічі Миколи Віталійовича з С. Надсоном і Г. Мачтетом, про його взаємини з видатними російськими композиторами — М. Римським-Корсаковим, А. Рубінштейном, П. Чай-ковським. Цінність книги полягає ще й в тому, що вона написана не лише на матеріалі власних спостережень і вражень — у ній відтворено розповіді і свідчення батьків Остапа Миколайовича, його дядька М. Ста-рицького та багатьох інших історичних постатей.
Відзначаючи 130-річчя від дня народження О. Лисенка — сина й хранителя пам'яті про видатного композитора і великого патріота України, ми глибоко шануємо його за неоціненний внесок у музичну Лисенкіану.
Початкову мистецьку освіту Остап здобував також у хорах, які організовував Микола Віталійович протягом усього життя. А коли композитор започаткував знамениті хорові подорожі Україною, то майже завжди брав із собою свого улюбленця — Остапчика. Для хлопчини ці подорожі стали ще й справжніми уроками патріотичного виховання, залученням до національної культури. Мандруючи містами Правобережної та Лівобережної України, композитор мріяв про те, щоб музичні скарби, добуті з глибин народних, передати широкому загалу в обробленому, досконалому вигляді.
Вирішальну роль у світосприйнятті та формуванні світогляду юного Остапа Лисенка відіграло не тільки виховання батьків, а й те, що родина Лисенків на ті часи, за свідченням багатьох сучасників, була своєрідною "Меккою", душею й центром українського культурного життя. Тут найвідоміші представники культури та мистецтва України другої половини XIX та початку XX ст. обмірковували різні починання, новини політики, науки і мистецтва, влаштовували диспути, свідком яких був Остап.
Надзвичайна атмосфера панувала й на дачі в Китаєві, під Києвом, куди щороку влітку виїжджали Лисенки. Там відпочивала і родина українського письменника та драматурга Михайла Старицького — найближчого друга сім'ї Лисенків, товариша й побратима Миколи Віталійовича. У Китаєві неодмінно влаштовувались незабутні літературні й музичні вечори, які Леся Українка називала "змаганням музики й літератури".
Таким чином, культурно-мистецьке оточення, в якому Остап Лисенко перебував з раннього дитинства, визначило його життєвий і професійний шлях. Коли у 1904 р. було відкрито засновану М. Лисенком Музично-драматичну школу, юнак прослухав у ній курс лекцій батька з композиції, а також пройшов практичні заняття у фортепіанному класі. Школа давала своїм вихованцям вищу музичну освіту. її навчально-виховна система ґрунтувалась на принципах всебічного розвитку творчих можливостей учнів, вихованні в них безупинного прагнення до мистецького вдосконалення. Тому серед київських мистецьких шкіл, курсів, студій — державних і приватних — школа Лисенка користувалась найбільшою популярністю. Колектив учнів складався переважно з талановитої молоді з різночинців, а більшість з них навчалась безоплатно. Пізніше цю школу перетворили на Вищий музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка.
Після завершення навчання Остап пов'язував своє майбутнє з творчою й викладацькою роботою, і батько всіляко підтримував його й на полягав, щоб син удосконалював свої знання. "Хочеш, Остапе, інших вчити — вчися сам, наполегливо, невтомно. Мистецтво, як, між іншим, кожна путня справа, вимагає від людини всього життя, без останку," — сказав він і порадив пройти курс композиції у Петербурзькій консерваторії. Микола Віталійович написав рекомендаційного листа О. Глазунову, який очолював цей заклад, і юнак почав готуватися до вступних іспитів. У вільні вечори в родині велись нескінченні розмови про місто, в якому сам М. Лисенко торував шлях народного композитора.
Восени 1906 р. Остап Лисенко прибув до Петербурга і прожив там два роки, які пролетіли непомітно. Дослухаючись до батькових порад, Остап не замикався лише у стінах консерваторії — він часто й подовгу блукав вулицями прекрасного столичного міста, яке щоразу відкривалось новою сторінкою й збагачувало молодого музиканта мистецькими надбаннями.
Повернувшись до Києва, Остап розпочав професійну діяльність. У той же час він залишався найближчим помічником батька, який, як завжди, активно проводив громадську роботу. Саме у 1908 р. було засновано Київський український клуб — перше легальне національне громадське об'єднання, головою Ради старійшин якого став Микола Віталійович. У цьому осередку українського культурного життя щотижня проводились музичні вечори, і участь Остапа в організації концертів серйозної камерної музики стала особливо діяльною.
У 1912 р., коли український клуб ліквідували, замість нього заснували клуб "Родина", в якому Остап Миколайович продовжував роботу як керівник хору. Близько 20 років він працював хормейстером у середніх школах, вів справи в артилерійському училищі, займався викладацькою роботою у Музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка.
Остап Миколайович багато років віддав розвитку художньої самодіяльності в Україні: керував хором 4-ї взуттєвої фабрики, оркестром у військовому училищі, музичним гуртком в Інституті легкої і харчової промисловості; перед Великою Вітчизняною війною викладав хоровий спів і музично-теоретичні дисципліни в музичних школах Києва.
Під час війни, ставши ректором Київської музичної академії, Остап Миколайович під виглядом студентів приймав усіх, кого міг з молоді, яка лишилася в окупованому місті, щоб врятувати від примусового вивезення до Німеччини. Отримуючи інформацію про облави, призначав на той час "польові заняття" і виводив усіх студентів на Труханів острів. За час його ректорства німці не заарештували і не відправили до фашистської Німеччини жодного студента. Відомий і той факт, що Остап Миколайович викупив з київського концтабору Георгія Майбороду — майбутнього відомого українського композитора.
Наприкінці 1941 р. Остапа Миколайовича з донькою Радою та сестрою Мар'яною примусово депортували з Києва до Львова, де вони були змушені працювати на німецьку владу. Проте, галицькі діячі культури прийняли і допомогли Лисенковій родині як з працевлаштуванням, так і з розвитком артистичної діяльності. З особливою турботою про це подбав Василь Барвінський. У ті роки О. Лисенко друкувався на сторінках львівської преси. Так, 1942 р. до столітнього ювілею батька на шпальтах газети "Львівські вісті" він опублікував досить розлогі спогади про композитора. Згодом, після відновлення Вищого музичного інституту у Львові, працював на кафедрі теорії музики, викладаючи історію української музики та музичний фольклор.
Улітку 1946 р. О. Лисенко приїхав у Київ, повернувши назад архів, на базі якого у 1947 р. було відкрито Кабінет-музей М. Лисенка при Київській державній консерваторії. На основі документів і матеріалів, зібраних у цьому кабінеті, у 1980 р. створили Київський меморіальний будинок-музей Миколи Лисенка.
Усі повоєнні роки життя Остапа Миколайовича були пов'язані з Київською консерваторією імені П. І. Чайковського: з 1951 р. він працював доцентом і завідував кабінетом-музеєм М. Лисенка.
Але головною справою усього життя Остапа Лисенка було дослідження й популяризація творчості батька. Великою заслугою Остапа Миколайовича стало видання у 50-х рр. XX ст. зібрання творчої спадщини Миколи Віталійовича у 20 томах. За ініціативою сина встановлено пам'ятник видатному українському композитору в Києві, біля Національного театру опери та балету імені Т. Шевченка. Живий свідок життя й творчості Миколи Віталійовича, син написав низку науково-популярних праць про композитора, з-поміж яких особливо цінними є "Спогади про батька". Зі сторінок цієї книги рельєфно виступає щедро обдарована постать одного з найвидатніших творців української демократичної культури — великого композитора, патріота, дбайливого вихователя мистецьких кадрів, невтомного популяризатора кращих творів народного генія. Діяльність М. Лисенка подається на широкому історичному тлі. У своїх спогадах Остап Миколайович відтворює факти творчих взаємозв'язків композитора з тогочасними культурними та громадськими діячами. У цій галереї читач зустрічається з І. Нечуєм-Левицьким, із цілою плеядою чудових митців-патріотів: палким М. Старицьким, мужнім М. Кропивницьким, полум'яним І. Франком, натхненною Лесею Українкою, ліричним М. Коцюбинським, бурхливим М. Садовсь-ким. З повагою розповідає Остап Миколайович про батькових друзів-побратимів — Т. Рильського і П. Демуцького; про письменниць — Дніпрову Чайку і Олену Пчілку; про зустрічі Миколи Віталійовича з С. Надсоном і Г. Мачтетом, про його взаємини з видатними російськими композиторами — М. Римським-Корсаковим, А. Рубінштейном, П. Чай-ковським. Цінність книги полягає ще й в тому, що вона написана не лише на матеріалі власних спостережень і вражень — у ній відтворено розповіді і свідчення батьків Остапа Миколайовича, його дядька М. Ста-рицького та багатьох інших історичних постатей.
Відзначаючи 130-річчя від дня народження О. Лисенка — сина й хранителя пам'яті про видатного композитора і великого патріота України, ми глибоко шануємо його за неоціненний внесок у музичну Лисенкіану.
ЛІТЕРА ТУРА
Видання творів О. М. Лисенка
Лисенко О. М. Про Миколу Лисенка: спогади сина / О. М. Лисенко ; літ. виклад. Б. Хандроса ; передм. М. Рильського. — К. : Рад. письменник, 1957. — 153 с. : іл., портр.
Лисенко
О. М.
Сонце української музики : до 125-річчя з дня народження М. В. Лисенка / О. М. Лисенко. — К. : Т-во "Знання" УРСР, 1967. —-48 с. : іл.
Лисенко
О. М.
Спогади про батьків : До 150-річчя від дня народж. М. В. Лисенка / О. М. Лисенко ; літ. виклад. Б. Хандроса ; передм. М. Т. Рильського. — К. : Муз. Україна, 1991. — 364 с. : портр., фотоіл.
Лисенко О. М. М. В. Лисенко: спогади сина / О. М. Лисенко ; літ. виклад. Б. Хандроса ; вступ, ст. М. Рильського. — вид. 4-е, перероб. і доп. — К. : Мистецтво, 1966. — 362 с. : 10 л. іл., портр.
Лисенко О. М. Микола Лысенко: воспоминания сына / О. Н. Лысенко ; лит. обработка Б. Хандроса. — М. : Мол. гвардия, 1960. — 254 с. : 9 л. ил. — (Жизнь замечательных людей ; Вып. 18).
Про О. М. Лисенка
Вєдін В. Естафета / В. Вєдін // Вечір. Київ. — 1962. — 22 берез. — Про О. Лисенка та його внесок у вивч. та пропаг. життя і творч. діяльн. М. Лисенка.
Кутинський М. Некрополь України : довід, про місця поховання або смерті істор. і культур, діячів України від давнини до сучасн. / М. Кутинський // Дніпро. — 1998. —№ 9/10. —С. 141—144. Про О. М. Лисенка : с. 142.
Лисенко Остап Миколайович [1(13).УІІ.1885 — 1.Х.1968] // Українська Радянська Енциклопедія : у 12 т. — 2-ге вид. — К., 1981. — Т. 6. — С. 142.
Лисенко Остап Миколайович [1(13).УІІ.1885 — 1.Х.1968] // Українська Радянська Енциклопедія : у 12 т. — 2-ге вид. — К., 1981. — Т. 6. — С. 142.
Лысенко Остап Николаевич [1(13).УІІ.1885 — 1.Х.1968] // Музык. энциклопедия / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М., 1976. — Т. 3. — С. 344.
Михайлов М. Книга про Миколу Лисенка / М. Михайлов // Рад. Україна. — 1958. — 9 квіт. — Рец. на кн. : Лисенко О. М. Про Миколу Лисенка : спогади сина. — К. : Рад. письменник, 1957.
Потупейко М. Правдива щира книга / М. Потупейко // Вітчизна. — 1962. — № 6. — С. 206—207. — Рец. на кн.: Лысенко О. Микола Лысенко : воспоминания сына / лит. обработка Б. Хандроса. — М. : Мол. гвардия, 1960. — 253 с. — (Жизнь замечательных людей; Вып. 18).
Рильський М. Спомини О. М. Лисенка про батька / М. Рильський // Вітчизна. — 1957. —№ 3. — С. 168.
Стешенко І. Микола Лисенко вдома / I. Стешенко // Літопис Червоної Калини. - 1995.—№4/6. —С. 262—266.
Скорульська Р. Київський Український Клуб та музично-громадська діяльність Миколи Лисенка / Р. Скорульська // Микола Лисенко та музичний світ : до 150-річчя від дня народж.: тези Міжнар. наук. конф. 20—22 трав. 1992 р., м. Київ / Київ. держ. консерваторія ім. П. І. Чайковського. — К., 1992. — С. 88—90.
Потупейко М. Правдива щира книга / М. Потупейко // Вітчизна. — 1962. — № 6. — С. 206—207. — Рец. на кн.: Лысенко О. Микола Лысенко : воспоминания сына / лит. обработка Б. Хандроса. — М. : Мол. гвардия, 1960. — 253 с. — (Жизнь замечательных людей; Вып. 18).
Рильський М. Спомини О. М. Лисенка про батька / М. Рильський // Вітчизна. — 1957. —№ 3. — С. 168.
Стешенко І. Микола Лисенко вдома / I. Стешенко // Літопис Червоної Калини. - 1995.—№4/6. —С. 262—266.
Скорульська Р. Київський Український Клуб та музично-громадська діяльність Миколи Лисенка / Р. Скорульська // Микола Лисенко та музичний світ : до 150-річчя від дня народж.: тези Міжнар. наук. конф. 20—22 трав. 1992 р., м. Київ / Київ. держ. консерваторія ім. П. І. Чайковського. — К., 1992. — С. 88—90.
Шевчук В. Страсті за Миколаєм : Микола Лисенко : роман / В. Шевчук. — К. : Пульсари, 2007. — 607 с.: фотогр. — (Українці у світовій цивілізації).
ІЛЮСТРА ЦІЇ
М. В. Лисенко з дітьми біля будинку 1900 р. Зліва направо : Галина, Катерина, Остап, Микола Віталійович та Мар'яна: [фото] // Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького : ілюстр. вид. — К., 2007. — С. 47.
Галя, Мар'яна, Ольга Антонівна, Остап, Катря та Микола Віталійович Лисенки. 1892 р. Фото В. Висоцького, зняте з нагоди 50-річчя М. В. Лисенка // Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького : ілюстр. вид. — К., 2007. — С. 71.
Галя, Мар'яна, Ольга Антонівна, Остап, Катря та Микола Віталійович Лисенки. 1892 р. Фото В. Висоцького, зняте з нагоди 50-річчя М. В. Лисенка // Музей видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького : ілюстр. вид. — К., 2007. — С. 71.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.