вівторок, 29 вересня 2015 р.

Остап Миколайович Лисенко

    Остап Миколайович Лисенко — відомий український громадський і культурний діяч, талановитий диригент, музикознавець, публіцист, письменник, етнограф та педагог.
   Народився Остап Лисенко в сім'ї видатного українського компози­тора, основоположника української класичної музики — Миколи Віталійовича Лисенка. Його мати — Ольга Антонівна Липська також була чудовою піаністкою, талановитим педагогом, тактовною і вимог­ливою наставницею. Вона виділялася передовими демократичними поглядами і усією душею підтримувала чоловікову ідею служіння бать­ківщині. Отже, змалку Остап та його сестри перебували в атмосфері му­зики та патріотичних настроїв. Своїм дітям, а їх у сім'ї тоді було чет­веро, мати часто грала улюблені п'єси Чайковського, "Пісню без слів" Лисенка, "Мрії" Шумана та інші твори. А довгими зимовими вечорами малеча дуже любила слухати батькові казки. Природньо, що Микола Віталійович писав музику і для дітей. Удома нерідко влаштовували музичні спектаклі, в яких брали участь не тільки члени сім'ї, а й сусіди та родичі. Так, у підготовці першої вистави опери Лисенка на лібретто Дніпрової Чайки "Коза-дереза" в домашньому театрі режисером, балет­мейстером і костюмером була їхня "мила сусідка, красуня, перша ца­рівна наших дитячих мрій" — юна поетеса Леся Косач. Роль оркестру, як завжди, виконував батько. Незважаючи на зайнятість, він завжди  знаходив час для дітей. 

   Коли Остапу минув шостий рік, батько вперше посадив його за рояль. Відчуття подиву та щастя, що охопило хлопчика тієї миті, він проніс через усе життя. Згодом, вже будучи підлітком, він іноді годи­нами, за відсутності Миколи Віталійовича, сідав за піаніно та імпро­візував на мотиви народних пісень. Єдиним його слухачем тоді був маленький Максим Рильський, який після смерті свого батька — Тадея Ростиславовича — університетського друга Миколи Лисенка, вихову­вався в родині Лисенків.
   Початкову мистецьку освіту Остап здобував також у хорах, які організовував Микола Віталійович протягом усього життя. А коли ком­позитор започаткував знамениті хорові подорожі Україною, то майже завжди брав із собою свого улюбленця — Остапчика. Для хлопчини ці подорожі стали ще й справжніми уроками патріотичного виховання, залученням до національної культури. Мандруючи містами Правобе­режної та Лівобережної України, композитор мріяв про те, щоб музичні скарби, добуті з глибин народних, передати широкому загалу в оброб­леному, досконалому вигляді.
   Вирішальну роль у світосприйнятті та формуванні світогляду юно­го Остапа Лисенка відіграло не тільки виховання батьків, а й те, що ро­дина Лисенків на ті часи, за свідченням багатьох сучасників, була своє­рідною "Меккою", душею й центром українського культурного життя. Тут найвідоміші представники культури та мистецтва України другої половини XIX та початку XX ст. обмірковували різні починання, нови­ни політики, науки і мистецтва, влаштовували диспути, свідком яких був Остап.
   Надзвичайна атмосфера панувала й на дачі в Китаєві, під Києвом, куди щороку влітку виїжджали Лисенки. Там відпочивала і родина ук­раїнського письменника та драматурга Михайла Старицького — най­ближчого друга сім'ї Лисенків, товариша й побратима Миколи Віталі­йовича. У Китаєві неодмінно влаштовувались незабутні літературні й музичні вечори, які Леся Українка називала "змаганням музики й літе­ратури".
   Таким чином, культурно-мистецьке оточення, в якому Остап Ли­сенко перебував з раннього дитинства, визначило його життєвий і про­фесійний шлях. Коли у 1904 р. було відкрито засновану М. Лисенком Музично-драматичну школу, юнак прослухав у ній курс лекцій батька з композиції, а також пройшов практичні заняття у фортепіанному класі. Школа давала своїм вихованцям вищу музичну освіту. її навчально-ви­ховна система ґрунтувалась на принципах всебічного розвитку творчих можливостей учнів, вихованні в них безупинного прагнення до мис­тецького вдосконалення. Тому серед київських мистецьких шкіл, курсів, студій — державних і приватних — школа Лисенка користувалась най­більшою популярністю. Колектив учнів складався переважно з тала­новитої молоді з різночинців, а більшість з них навчалась безоплатно. Пізніше цю школу перетворили на Вищий музично-драматичний інсти­тут імені М. В. Лисенка.
   Після завершення навчання Остап пов'язував своє майбутнє з твор­чою й викладацькою роботою, і батько всіляко підтримував його й на полягав, щоб син удосконалював свої знання. "Хочеш, Остапе, інших вчити — вчися сам, наполегливо, невтомно. Мистецтво, як, між іншим, кожна путня справа, вимагає від людини всього життя, без останку," — сказав він і порадив пройти курс композиції у Петербурзькій консер­ваторії. Микола Віталійович написав рекомендаційного листа О. Гла­зунову, який очолював цей заклад, і юнак почав готуватися до вступних іспитів. У вільні вечори в родині велись нескінченні розмови про місто, в якому сам М. Лисенко торував шлях народного композитора.
   Восени 1906 р. Остап Лисенко прибув до Петербурга і прожив там два роки, які пролетіли непомітно. Дослухаючись до батькових порад, Остап не замикався лише у стінах консерваторії — він часто й подовгу блукав вулицями прекрасного столичного міста, яке щоразу відкрива­лось новою сторінкою й збагачувало молодого музиканта мистецькими надбаннями.
   Повернувшись до Києва, Остап розпочав професійну діяльність. У той же час він залишався найближчим помічником батька, який, як завжди, активно проводив громадську роботу. Саме у 1908 р. було засновано Київський український клуб — перше легальне національне громадське об'єднання, головою Ради старійшин якого став Микола Віталійович. У цьому осередку українського культурного життя що­тижня проводились музичні вечори, і участь Остапа в організації кон­цертів серйозної камерної музики стала особливо діяльною.
   У 1912 р., коли український клуб ліквідували, замість нього засну­вали клуб "Родина", в якому Остап Миколайович продовжував роботу як керівник хору. Близько 20 років він працював хормейстером у серед­ніх школах, вів справи в артилерійському училищі, займався викладаць­кою роботою у Музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка.
   Остап Миколайович багато років віддав розвитку художньої само­діяльності в Україні: керував хором 4-ї взуттєвої фабрики, оркестром у військовому училищі, музичним гуртком в Інституті легкої і харчової промисловості; перед Великою Вітчизняною війною викладав хоровий спів і музично-теоретичні дисципліни в музичних школах Києва.
   Під час війни, ставши ректором Київської музичної академії, Остап Миколайович під виглядом студентів приймав усіх, кого міг з молоді, яка лишилася в окупованому місті, щоб врятувати від примусового вивезення до Німеччини. Отримуючи інформацію про облави, приз­начав на той час "польові заняття" і виводив усіх студентів на Труханів острів. За час його ректорства німці не заарештували і не відправили до фашистської Німеччини жодного студента. Відомий і той факт, що Остап Миколайович викупив з київського концтабору Георгія       Майбороду — майбутнього відомого українського композитора.
   Наприкінці 1941 р. Остапа Миколайовича з донькою Радою та сестрою Мар'яною примусово депортували з Києва до Львова, де вони були змушені працювати на німецьку владу. Проте, галицькі діячі куль­тури прийняли і допомогли Лисенковій родині як з працевлаштуванням, так і з розвитком артистичної діяльності. З особливою турботою про це подбав Василь Барвінський. У ті роки О. Лисенко друкувався на сторін­ках львівської преси. Так, 1942 р. до столітнього ювілею батька на шпальтах газети "Львівські вісті" він опублікував досить розлогі спогади про композитора. Згодом, після відновлення Вищого музичного інституту у Львові, працював на кафедрі теорії музики, викладаючи історію української музики та музичний фольклор.
    Улітку 1946 р. О. Лисенко приїхав у Київ, повернувши назад архів, на базі якого у 1947 р. було відкрито Кабінет-музей М. Лисенка при Київській державній консерваторії. На основі документів і матеріалів, зібраних у цьому кабінеті, у 1980 р. створили Київський меморіальний будинок-музей Миколи Лисенка.
   Усі повоєнні роки життя Остапа Миколайовича були пов'язані з Київською консерваторією імені П. І. Чайковського: з 1951 р. він пра­цював доцентом і завідував кабінетом-музеєм М. Лисенка.
    Але головною справою усього життя Остапа Лисенка було дослід­ження й популяризація творчості батька. Великою заслугою Остапа Ми­колайовича стало видання у 50-х рр. XX ст. зібрання творчої спадщини Миколи Віталійовича у 20 томах. За ініціативою сина встановлено па­м'ятник видатному українському композитору в Києві, біля Національ­ного театру опери та балету імені Т. Шевченка. Живий свідок життя й творчості Миколи Віталійовича, син написав низку науково-популярних праць про композитора, з-поміж яких особливо цінними є "Спогади про батька". Зі сторінок цієї книги рельєфно виступає щедро обдарована постать одного з найвидатніших творців української демократичної культури — великого композитора, патріота, дбайливого вихователя мистецьких кадрів, невтомного популяризатора кращих творів народ­ного генія. Діяльність М. Лисенка подається на широкому історичному тлі. У своїх спогадах Остап Миколайович відтворює факти творчих взаємозв'язків композитора з тогочасними культурними та громадсь­кими діячами. У цій галереї читач зустрічається з І. Нечуєм-Левицьким, із цілою плеядою чудових митців-патріотів: палким М. Старицьким, мужнім М. Кропивницьким, полум'яним І. Франком, натхненною Ле­сею Українкою, ліричним М. Коцюбинським, бурхливим М. Садовсь-ким. З повагою розповідає Остап Миколайович про батькових друзів-побратимів — Т. Рильського і П. Демуцького; про письменниць — Дніпрову Чайку і Олену Пчілку; про зустрічі Миколи Віталійовича з С. Надсоном і Г. Мачтетом, про його взаємини з видатними російськими композиторами — М. Римським-Корсаковим, А. Рубінштейном, П. Чай-ковським. Цінність книги полягає ще й в тому, що вона написана не лише на матеріалі власних спостережень і вражень — у ній відтворено розповіді і свідчення батьків Остапа Миколайовича, його дядька М. Ста-рицького та багатьох інших історичних постатей.
   Відзначаючи 130-річчя від дня народження О. Лисенка — сина й хранителя пам'яті про видатного композитора і великого патріота Ук­раїни, ми глибоко шануємо його за неоціненний внесок у музичну Лисенкіану. 

ЛІТЕРА ТУРА 
Видання творів О. М. Лисенка 

Лисенко О. М. Про Миколу Лисенка: спогади сина / О. М. Лисенко ; літ. виклад. Б. Хандроса ; передм. М. Рильського. — К. : Рад. письменник, 1957. — 153 с. : іл., портр.

Лисенко О. М. Сонце української музики : до 125-річчя з дня народження М. В. Лисенка / О. М. Лисенко. — К. : Т-во "Знання" УРСР, 1967. —-48 с. : іл.

Лисенко О. М.  Спогади про батьків : До 150-річчя від дня народж. М. В. Лисенка / О. М. Ли­сенко ; літ. виклад. Б. Хандроса ; передм. М. Т. Рильського. — К. : Муз. Україна, 1991. — 364 с. : портр., фотоіл. 

Лисенко О. М.  М. В. Лисенко: спогади сина / О. М. Лисенко ; літ. виклад. Б. Хандроса ; вступ, ст. М. Рильського. — вид. 4-е, перероб. і доп. — К. : Мистецтво, 1966. — 362 с. : 10 л. іл., портр.

Лисенко О. М.  Микола Лысенко: воспоминания сына / О. Н. Лысенко ; лит. обработка Б. Ханд­роса. — М. : Мол. гвардия, 1960. — 254 с. : 9 л. ил. — (Жизнь замечательных людей ; Вып. 18).

Про О. М. Лисенка

Вєдін В. Естафета / В. Вєдін // Вечір. Київ. — 1962. — 22 берез. — Про О. Лисенка та його внесок у вивч. та пропаг. життя і творч. діяльн. М. Лисенка.

Кутинський М. Некрополь України : довід, про місця поховання або смерті істор. і культур, діячів України від давнини до сучасн. / М. Кутинський // Дніп­ро. — 1998. —№ 9/10. —С. 141—144. Про О. М. Лисенка : с. 142.

Лисенко Остап Миколайович [1(13).УІІ.1885 — 1.Х.1968] // Українська Радянсь­ка Енциклопедія : у 12 т. — 2-ге вид. — К., 1981. — Т. 6. — С. 142.

Лысенко Остап Николаевич [1(13).УІІ.1885 — 1.Х.1968] // Музык. энциклопедия / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М., 1976. — Т. 3. — С. 344.


Михайлов М. Книга про Миколу Лисенка / М. Михайлов // Рад. Україна. — 1958. — 9 квіт. — Рец. на кн. : Лисенко О. М. Про Миколу Лисенка : спогади сина. — К. : Рад. письменник, 1957.

Потупейко М. Правдива щира книга / М. Потупейко // Вітчизна. — 1962. — № 6. — С. 206—207. — Рец. на кн.: Лысенко О. Микола Лысенко : воспомина­ния сына / лит. обработка Б. Хандроса. — М. : Мол. гвардия, 1960. — 253 с. — (Жизнь замечательных людей; Вып. 18).

Рильський М. Спомини О. М. Лисенка про батька / М. Рильський // Вітчизна. — 1957. —№ 3. — С. 168.

Стешенко І. Микола Лисенко вдома / I. Стешенко // Літопис Червоної Калини. - 1995.—№4/6. —С. 262—266.

Скорульська Р. Київський Український Клуб та музично-громадська діяльність Миколи Лисенка / Р. Скорульська // Микола Лисенко та музичний світ : до 150-річчя від дня народж.: тези Міжнар. наук. конф. 20—22 трав. 1992 р., м. Київ / Київ. держ. консерваторія ім. П. І. Чайковського. — К., 1992. — С. 88—90.

Шевчук В. Страсті за Миколаєм : Микола Лисенко : роман / В. Шевчук. — К. : Пульсари, 2007. — 607 с.: фотогр. — (Українці у світовій цивілізації).

ІЛЮСТРА ЦІЇ


М. В. Лисенко з дітьми біля будинку 1900 р. Зліва направо : Галина, Катерина, Остап, Микола Віталійович та Мар'яна: [фото] // Музей видатних діячів ук­раїнської культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького : ілюстр. вид. — К., 2007. — С. 47.

Галя, Мар'яна, Ольга Антонівна, Остап, Катря та Микола Віталійович Лисенки. 1892 р. Фото В. Висоцького, зняте з нагоди 50-річчя М. В. Лисенка // Музей ви­датних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького : ілюстр. вид. — К., 2007. — С. 71.

Немає коментарів:

Дописати коментар