Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 році в селі Веселий Поділ на Полтавщині, в родині управителя поміщицьким маєтком. З Полтавщиною ж пов’язані й роки дитинства. Вони пройшли в селі Горби Кременчуцького повіту, де служив батько. Читати та писати майбутній поет спочатку навчався вдома, а потім у місцевого священника. В тринадцять років батько відвіз хлопця до Полтавської гімназії. Тут був написаний вірш «Сон» і тут вийшла перша збірка творів «Стихотворения Леонида Глебова». Однак ця збірка не сподобалась інспектору гімназії, за що він гнівався на Глібова. Хлопець захворів, і був вимушений повернутися до батьків. Вдома до його рук потрапив «Кобзар» Т. Шевченка та «Приказки» Є. Гребінки. В цей час були написані байки, які були свєрідним перекладом творів російського байкаря І. Крилова «Лебідь, Рак і Щука», «Зозуля та Півень», але ці байки мали інші ситуації, автор увів ліричні відступи (це стало однією з особливостей Глібова-байкаря), пейзажні замальовки, по-новому формував мораль, творчо використовув криловську тему, окремі мотиви, образи то що. Сатиричне вістря його байок спрямовувалось проти насильства й деспотизму поміщиків, проти несправедливості й беззаконня («Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчар», «Вовк та Ягня»).
Бажання учитися далі не полишало хлопця, і в 1849 році він вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. В цей час помирають батько й мати. В 1855 році Л. І. Глібов закінчує ліцей, він уже знаменитий байкар і одружений чоловік. Спочатку Глібов працював в училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова, де дістав посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Як педагог Леонід Іванович проявив себе талановитою, захопленою своїм предметом, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво вів уроки, ніколи не карав своїх учнів.
В 1861 р. Л. І. Глібов починає видавати газету «Чернігівський листок». Йому довелось бути і редактором, і автором і коректором. На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі матеріали, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів влади. На сторінках газети друкувалися статті присвячені селянській реформі 1861 року та її наслідкам, піднімалися педагогічні питання, соціально-моральні та мовні питання, театральні новини, події культури, благодійність, екологія і благоустрій міста. В 1863 р. Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову, спеціальним указом заборонено газету за зв’язки Л. Глібова з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком. Леонід Іванович був позбавлений права вчителювати, за ним був встановлений суворий нагляд поліції. Саме цього року вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова», але наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі, як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». Однак, це були не всі втрати, помирає улюблена донька Ліда, а потім дружина, байкар переносить тяжку хворобу, поступово втрачає зір.
Завдяки друзям, зокрема, О. Ханенку, у 1867 р. Леонід Глібов отримує посаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Протягом 60-70-х років писав фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянний сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капитан Ботвиван».
В цей час Леонід Іванович — душа літературного життя в Чернігові, його щотижневі «четверги» охоче відвідують приятелі, шанувальники літератури та актори. Він виявляв великий інтерес до театрального мистецтва, брав активну участь у роботі аматарського театру.
В 1891 році відбулося урочисте вшанування Л. І. Глібова з нагоди 50-річчя його літературної діяльності. Численні листи, телеграми, вітання, які він отримав свідчили про визнання його таланту. Майже втративши зір, поет продовжував писати з лупою під лінійку. У 1893 році стан здоров’я байкаря значно погіршився, друкарнею керував уже через сина Олександра. За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелю останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєріднм заповітом байкаря.
Молодіж любая, надія наша, квіти!
Пригадуйте частіш ви баєчку мою,
Цурайтеся брехні і бійтеся дружити
З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.
Помер Леонід Глібов 10 листопада 1893 року, похований біля Троїцького собору в Чернігові.
В 1861 р. Л. І. Глібов починає видавати газету «Чернігівський листок». Йому довелось бути і редактором, і автором і коректором. На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі матеріали, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів влади. На сторінках газети друкувалися статті присвячені селянській реформі 1861 року та її наслідкам, піднімалися педагогічні питання, соціально-моральні та мовні питання, театральні новини, події культури, благодійність, екологія і благоустрій міста. В 1863 р. Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову, спеціальним указом заборонено газету за зв’язки Л. Глібова з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком. Леонід Іванович був позбавлений права вчителювати, за ним був встановлений суворий нагляд поліції. Саме цього року вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова», але наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі, як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». Однак, це були не всі втрати, помирає улюблена донька Ліда, а потім дружина, байкар переносить тяжку хворобу, поступово втрачає зір.
Завдяки друзям, зокрема, О. Ханенку, у 1867 р. Леонід Глібов отримує посаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Протягом 60-70-х років писав фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянний сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капитан Ботвиван».
В цей час Леонід Іванович — душа літературного життя в Чернігові, його щотижневі «четверги» охоче відвідують приятелі, шанувальники літератури та актори. Він виявляв великий інтерес до театрального мистецтва, брав активну участь у роботі аматарського театру.
В 1891 році відбулося урочисте вшанування Л. І. Глібова з нагоди 50-річчя його літературної діяльності. Численні листи, телеграми, вітання, які він отримав свідчили про визнання його таланту. Майже втративши зір, поет продовжував писати з лупою під лінійку. У 1893 році стан здоров’я байкаря значно погіршився, друкарнею керував уже через сина Олександра. За п’ять днів до смерті поет продиктував близькому приятелю останню байку «Огонь і Гай», якій судилося стати своєріднм заповітом байкаря.
Молодіж любая, надія наша, квіти!
Пригадуйте частіш ви баєчку мою,
Цурайтеся брехні і бійтеся дружити
З таким приятелем, як той Огонь в Гаю.
Помер Леонід Глібов 10 листопада 1893 року, похований біля Троїцького собору в Чернігові.
Джерело: Чернігів стародавній. - Режим доступу
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.