вівторок, 6 жовтня 2015 р.

Лазар Баранович і Чернігівщина

   2015 р. виповнилося 349 років (1666 р.) з часу виходу у світ збірки проповідей «Меч духовний» відомого церковного і культурного діяча, чернігівського і новгород-сіверського архієпископа Лазаря Барановича (1616-1693 рр.). Саме з ним пов’язують відродження Чернігова у другій половині ХVІІ ст., перетворення міста у другий після Києва культурно-духовний осередок Гетьманщини.
   Лазар Баранович, отримавши добру освіту в Києво-Могилянській колегії, був також її ректором, у березні 1657 р. за підтримки Богдана Хмельницького висвячений на чернігівського та новгород-сіверського єпископа. З 1657 р. він майже 20 років з перервами був місцеблюстителем київської митрополії (тобто, фактично виконував обов’язки київського митрополита). 

    Архієрей активно займається духовним відродженням краю: відновленням церков та монастирів, заснуванням шкіл, поширенням проповідництва, розвитком хорового мистецтва.
Лазарю Барановичу належить чимала заслуга у розвитку української літератури, книгодрукування у другій половині XVII ст. Сам Лазар Баранович по собі залишив багату різнопланову літературну спадщину. Він був відомим бароковим письменником, поетом, проповідником. Серед збірників його проповідей слід назвати «Меч духовний» (1666, 1686 рр., Київ), «Труби словес проповідних» (1674 р., Київ), в яких вміщені проповіді та вірші на свята, написані церковно-слов’янською мовою — тогочасною літературною мовою, один вірш — українською. Частина творів написана польською мовою, яка також в Україні була в той час літературною мовою: «Źywoty świetych» (Життя святих) (1670 р., Київ), а також твори «Notiy pięć ran, Chrystusowych pięć» (Істина п’яти ран Христових) (1680 р., Чернігів), «W wieniec bozey matki» (Вінець Божої матері) (1680 р., Чернігів) та інші.
   У 1671 р. Лазар Баранович заклав у м. Новгороді-Сіверському друкарню, 1679 року перевівши її до Чернігова, де вона спочатку розташовувалася в Борисоглібському кафедральному монастирі, а потім — в Троїцько-Іллінському. У друкарні за часів Лазаря Барановича було надруковано близько 50 книжок: збірки проповідей, полемічні, моралістичні збірники, панегірики, поетичні твори як самого архіпастиря, так і інших представників чернігівського культурного осередку: Йоаникія Галятовського, Дмитра Туптала (Ростовського). Лаврентія Крщоновича, Івана Величковського, Івана Орновського. Виходила тут друком також навчальна література, букварі, а от богослужбової літератури друкувалося в ній значно менше. Видання чернігівської друкарні також розповсюджувалися не лише в Україні, а також у Московській державі. Так, 1681 р. було туди надіслано 100 псалтирів, 100 часословів, 100 граматик, 10 трефологіонів.
   Лазар Баранович писав у традиціях бароко, віддаючи перевагу формотворчим засобам, високому, насиченому вишуканими фігурами, дотепами, метафорами стилю. Він був майстром консепту — гострої, швидкої думки, дотепу, курйозного вислову, побудованого на контрастах та антитезах, який широко застосовувався у бароковій літературі. Його твори, листи насичені примовками, прислів’ями, афоризмами. Баранович захоплювався емблематичною поезією, сам малював форти (титульні аркуші) до своїх книжок, які мали символічні малюнки та емблеми.
На той час проповідь була дуже поширеним жанром ораторського мистецтва. ЇЇ складання та проголошення, як один видів красномовства, було розроблене і викладалося в курсах риторики тодішніх навчальних закладах.
   Збірка проповідей «Меч духовний еже есть гласъ Божій на помощь Церкви воюющей» присвячена царю Олексію Михайловичу. Книга велика, в четвірку, містить більше 400 аркушів, включає 56 проповідей, в основному, на недільні свята. Книга прикрашена титульним листом з зображенням Христа на коні з мечем, який виходить з його вуст, царя Давида та апостола Павла, що тримають мечі з написами Старий та Новий завіт. Баранович у своїй книзі використовує ці основні джерела. Високоосвічений архієрей також широко цитує європейських богословів. За останніх він отримав звинувачання в латинській єресі з боку російського патріарха Никона.
 У важкі часи Руїни, численних братовбивчих війн, турецько-татарських нападів, які переживали українці, Лазар Баранович рішуче закликає звернутися не до зброї, а до Духовного Меча. Він вважав, що лише Меч Духовний — Слово Боже — може здолати ворога: «...Не мечем Христос, точію сим духовним, Глаголом Божим побyдил». Він закликає в часи брані до християнської людяності, любові та милосердя. Лазар Баранович пише В.Ясинському: «Вирушаючи до його величності царя з Мечем духовним з обов’язку свого, я волів би залишити там плід духовний — любов, радість і мир: від щирого серця бажаю, аби він великий був у братстві тих, хто шанує закон».
   Збірка проповідей «Меч духовний» поряд з Києво-Печерським патериком була найпопулярнішою книгою як в Україні, так і в Росії. Лазар Баранович активно пропагував проповідницьке мистецтво, українську книгу в Росії, де проповіді та й літературна творчість взагалі не мали такого розвитку. Так, у 1666 р. на московському соборі збірник «Меч духовний» був піднесений царю, іншим впливовим особам, розіслано по єпархіям та пущено в продаж. Продавався в Московській державі і збірник «Труби словес проповідних» та інші, а також «Lutnia Apollinowa» (Лютня Аполлонова) (Київ, 1671 р.). Останній, писаний польською мовою, містив понад 1000 віршів релігійно-морального змісту. У 1674 р. виходить його полемічний твір «Nowa miara starey wiery» (Нова міра старої віри) (Новгород-Сіверський), направлений проти католицьких догматів.
    Помер Лазар Баранович 3 вересня 1693 р. Похований в Борисоглібському соборі. Ще за його життя, та й після смерті, про нього писали сучасники як про визначну особистість, за «яким плакала вся Русь». Дмитрій Ростовський називав його «великим стовпом церкви». Сам Лазар Баранович вважав: «єдине моє бажання, щоб залишити по собі праці мої... і заслужити від людей добру пам’ять».

Джерело: Чернігів стародавній. - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар