вівторок, 17 листопада 2015 р.

Тамара Михайлівна Мороз-Стрілець

Скільки типового і вражаючого в її житті, в житті її роду, що корінням проріс у чернігівську землю, мно­жився і проростав на землі полтавській і київській.
                                                                               Яременко В. 


   Тамара Михайлівна Мороз-Стрілець — українська письменниця,  літе­ратурознавець, дружина класика вітчизняної літератури Григорія Косинки (справжнє прізвище — Стрілець).  
   Народилася вона у м. Полтаві. Батько Тамари — Михайло Мороз — писар-самоук, брав участь у революційних подіях 1905-го на Чернігівщині, за що був висланий за межі губернії. З Полтави родина переїхала до Києва, з 1927 р. мешкала у столичному Харкові. Батьки ростили трьох дітей. Стар­ший брат Тамари — Микола — відомий як художник і журналіст, волею долі згодом опинився у Парижі. Олександр був доцентом Харківського бу­дівельного інституту. 

   Тамара закінчила 2-гу Київську українську гімназію ім. Кирило-Мефодіївського братства, де викладав латину Микола Зеров. Усе життя зберігала вона посвідчення з його факсиміле. Саме Микола Костьович рекомендував її на роботу до бібліотеки ВУАН. І хоч доручили тодішній юнці усього-на-всього розбирати літературу в підвалі, вона гордо розповідала подругам, що працює в Академії наук. Заходячи до відділу, М.Зеров завжди ціка­вився: "Як моє протеже?". І, почувши схвальні відгуки, задоволено усмі­хався. Коли ж Григорій Косинка представив Тамару як свою дружину, за­хоплено вигукнув: "Так це ж моя найкраща учениця!".
  Зустріч з майбутнім чоловіком та їхнє подружнє життя Тамара Михай­лівна описала у спогадах "Отакий він був", опублікованих у книзі "Про Григорія Косинку" (1969). З Григорієм вона познайомилась під час зустрічі Нового, 1924-го, року. Як потім він їй зізнався, прийшов у малознайоме йо­му товариство, бо дуже хотів побачити чарівну дівчину, про яку вже багато чув. Восени того ж року вони побралися й пішли пліч-о-пліч по життю впродовж десяти щасливих літ.
   Тодішні письменники, як і всі, ходили на роботу, жили із зарплатні, а отримати гонорар — то було свято.
   Тамара навчалась на курсах іноземних мов й мала намір вчитися у фармацевтичному інституті. Григорій не схвалював її вибору та не запе­речував. Вступила ж вона на кінофотовідціл малярського факультету Київського художнього інституту. Коли цей відділ реорганізували в кіно-інститут, стала студенткою операторського факультету.
   Наприкінці 20-х — на початку 30-х років твори Григорія Косинки вже набули популярності. Тамарі Михайлівні часто доводилося бути його пер­шим слухачем і критиком. Згодом вона згадувала про щастя від того, що першою чула його чарівне слово.
   Григорій Михайлович працював диктором українського радіо. Спершу — в Харкові, потім у Києві. Проте ця робота його не приваблювала, оскіль­ки віднімала дорогоцінний час для творчості.
   Подружжя жило душа в душу з надією на цікаве творче майбутнє обох. До­мовились, що коли Тамара Михайлівна отримає диплом й стане однією з перших жінок-кінооператорів, Григорій Михайлович з головою порине в улюблену пись­менницьку працю, адже безліч сюжетів вже чекали свого художнього втілення.
   Завідувач кафедри Київського державного інституту кінематографії професор Файнштейн вже дав найвищу оцінку роботі Тамари Мороз-Стрілець "Освітлення в практиці мікрофільмування", відзначивши при цьому, що вона з успіхом може бути використана "як підручник, особливо для тих, хто працює у науково-дослідних закладах".
   Коли Тамара Михайлівна написала слово до захисту дипломної роботи і суботнього вечора 5 листопада 1934 року попросила чоловіка, щоб той прочитав його, він відповів, що зробить цю важливу справу без поспіху завтра — у неділю.
   Та субота стала останнім днем в їхньому житті, коли вони були разом. Не судилося Тамарі Михайлівні допомогти своєму письменникові, як і не дове­лося жодного дня працювати кінооператором. (Проте через багато років потому вона все ж майстерно прокрутить стрічку, але прокрутить стрічку 'їхнього життя назад у власних спогадах). А тоді останні слова з вуст Григорія Михайловича закарбувалися у серці, щоб звучати всі роки її довгого самотнього життя.
   Через три-чотири години двері їхньої кімнати спершу рвучко розчини­лися, а потім зачинилися за Григорієм Михайловичем назавжди...
   Вона знайшла сили, щоб прийти на захист дипломної роботи. Здобула фах кінооператора спеціальних методів кінознімання і дістала призначення на Київську кінофабрику.
   Після арешту Григорій Михайлович перебував у Лук'янівській в'язни­ці. Тамара Михайлівна носила передачі. Обидва сподівалися, що залишать життя, обмежившись засланням на Північ.
   1 грудня 1934 року вбили С.М.Кірова. Під постанову Президії ЦВК СРСР, датовану тим самим числом, потрапила група несправедливо заареш­тованих інтелігентів, зокрема письменників, а серед них — Г.М.Косинка.
   Жахливі рядки у газеті, яку Тамарі Михайлівні простягнули вранці 18 груд­ня у відділі кадрів кінофабрики, полоснули невимовним болем, враз обважніли ноги і скам'яніло у горлі: 17 грудня 1934 року Григорія Косинку розстріляли разом з іншими 27 засудженими у справі про терористів-бшогвардійців. Це був вирок Військової комісії Верховного Суду Союзу PCP у м. Києві.
   У нестямі вона кинулася бігти до Комісаріату. Добігла і впала на поро­зі. Отямилась від плачу, ридань з усіх боків. А потім розпочався тернистий шлях сильної духом жінки до Правди.
  Одразу ж після опублікування вироку Г.Косинці Тамара Михайлівна відчула дружню підтримку своєї знайомої — Олени Контребинської (зго­дом відомого кінооператора). Замість сентиментальних заспокійливих слів та твердо сказала: "Треба врятувати особисті речі Григорія Михайловича, збірочки його творів...". І чи варто наголошувати на великій громадянській мужності, високій людяності Олени, котра спромоглася зберегти те, що експонується нині у ДЦАМЛМ України?
   У Тамари Михайлівни, яка стримала тавро "ЧСИР" ("член семьи изменника Родины"), відібрали паспорт, конфіскували майно...
   Мати купила квитки до Харкова. Однак там Тамарі Мороз-Стрілець жити було заборонено. Тож подалися з батьком до Полтави. За допомогою батькової знайомої Тамара Михайлівна оселилася в однієї медсестри у ко­морі, де стояв стіл і був репродуктор. Місяць за місяцем упродовж трьох років вона штопала чужі панчохи...
    Коли ж у 1937-му нарешті отримала паспорт, лікарі мусили визнати: "Втрачена психічна рівновага". Батько забрав дочку до Харкова на ліку­вання. Згодом влаштувалася в Інститут судової експертизи. Оскільки робо­та була за фахом, почала навіть працювати над кандидатською дисертацією "Методи фільмування в невидимих променях спектра". Проте неспокій повер­нувся. Не могла не помічати, як порожнів навпроти "будинок політкаторжан".
   15 квітня 1938 року арештували батька Тамари Михайлівни, на той час вже пенсіонера. Він так само, як і Григорій Косинка, просив передати йому теплий одяг. Пакунок повернули з написом: "Через відсутність адресата".
    Мало не півроку Тамара Михайлівна не роздягалася до 4-ї ранку і з вузликом на руках чекала, що прийдуть і за нею.
   А невдовзі — війна, окупація. І це пережила.
   Наприкінці 1957 року, Тамара Михайлівна отримала довідку від Воєнної Колегії Верховного Суду СРСР про те, що Григорій Косинка-Стрілець реабілітований посмертно. Відтоді усе життя своє віддавала встановленню істини про свого незабутнього чоловіка, про тих, хто пішов з ним і за ним.
   Тамара Михайлівна повернулася до Києва й почала ретельно розшуку­вати все, пов'язане з ім'ям Косинки.
   На запит до Чернівецького музею Ольги Кобилянської, де зберігався автограф вітального листа Косинки письменниці, вислали фотокопію. Впі­знавши руку Григорія, відчула, як шалено закалатало серце і вкотре зрозуміла, що з ним "втрачено все, все, все...". Лист цей став однією з перших її знахідок.
    І здавалось Тамарі Михайлівні, що блакитні, глибокі й променисті очі коханого промовляють, як колись: "Ти була поруч зі мною десять років. Ти знаєш про мене те, чого ніхто не знає. Майже всі роки мого творчого життя проминули поруч з тобою, розкажи про мене...".
    І вона розповідала. Спершу — самій собі, уважно слухаючи голос пам'яті, потім записувала те, що мало стати надбанням читачів.
    Зі спогадів Тамари Михайлівни постає далекий, але живий художній образ письменника. Був Григорій Косинка "енергійний і сміливий, з гост­рим, справді-таки соколиним зором і слухом", "одним з тих синів-соколів, із тих славних і незабутніх співців, що їх пустила наша мати-Україна... за ворота — в широкий світ". "Любив він зоряне небо і росяні світанки, багря­ні сутінки і широчінь степів... Дуже любив квіти..., а серед них... червоні косинці". Квітка ця по-науковому названа "плакун верболистий"; має й ще багато народних назв: "залізняк червоний", "болотний бурячок" та ін. Від неї й походить літературний псевдонім Григорія Михайловича — "Косин­ка". Розповіла це Тамара Михайлівна тому, щоб знали, що узяв його пись­менник від квітки, а не думали, що це — хустинка. Згадує вона і про те, як глибоко відчував Косинка пісню, як вплітав її в кожен свій твір.
    Тамара Михайлівна вповні усвідомлювала, що саме їй, дружині, а те­пер вже й письменниці, належить відшкрябати, змити ганебні ярлики, що їх навішували на Григорія Косинку мало не в кожному журналі й газеті. Йому, талановитому письменникові, догідливі владі писаки давали пріз­виська на кшталт: "попутник", "апологет куркульства", приписували думки героїв його творів, вдавалися до політичного перекручування авторського тексту, звинувачували у наклепах на "радянську дійсність".
    Відновлення чесного імені Григорія Косинки стало змістом життя Та­мари Мороз-Стрілець. Оскільки найповніше і найкраще про письменника свідчать його твори, вона прагнула повернути їх читачам якомога більше. Переглядала безліч газет і журналів часів, коли творив Григорій Косинка. Знадобився досвід роботи з періодикою, бо ж певний час працювала стар­шим бібліографом у Харківській науковій бібліотеці ім.В.Г.Короленка.
   Результатом її титанічної, майже 25-річної, праці стала збірка Григорія Косинки "Гармонія", випущена видавництвом "Дніпро" обсягом 35 друко­ваних аркушів (1988).
   Т.М.Мороз-Стрілець підготувала до друку твори Калістрата Анищенка — рідного дядька Григорія Косинки, зі спілкування з яким він почався як письменник.
   Вона домоглася документального визнання Григорія Косинки пере­кладачем "Мертвих душ" М.Гоголя (1934 р. ця книга вийшла друком без зазначення його прізвища як перекладача).
   Тамара Михайлівна писала про чоловіка: "Він пішов із життя, але й за­лишився в ньому, бо є його живущее слово. Є шанування й увічнення. Ви­ходять друком його твори, спогади друзів, створюються фільми, його ім'ям названо теплохід".
   Неоціненним внеском Т.М.Мороз-Стрілець до скарбниці української культури є книга "Голос пам'яті", що містить нариси, спогади про Григорія Косинку та його оточення. В ній талановитою письменницею й літературознав­цем документально відтворено атмосферу літературного життя 20—30-х років минулого століття. Григорій Косинка постає перед читачем у колі Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Остапа Вишні, Павла Тичини й багатьох інших митців, які є цвітом української нації.
   Свою розповідь про чоловіка Тамара Михайлівна закінчує рядками з вірша "Косинці", написаного його земляком Андрієм Малишком:
Не приймав ти підлості нітрохи, 
Прогримів, немов весняний грім.
І стоїть засмучена епоха
Над безсмертним іменем твоїм. 
   Автор передмови до "Голосу пам'яті" — Василь Яременко — заз­начає, що це "книга болю, що кладе найглибші карби на душі", але це і "книга радощів, пам'ять про які здатна утримати людину на плаву життя довгі роки". А ще нагадує: заборгували ми перед своїми справжніми героїнями — гореносними вдовами наших українських письменників. А дійсно, може, історія кохання Григорія Косинки та його "Зоряної Тамаряті" (так називав він свою дружину) сколихне душу не менше, ніж оповідь про Петрарчину Лауру?!
   За книгу-спогад "Голос пам'яті" Т.М.Мороз-Стрілець відзначено пре­мією ім.Дмитра Загула. У березні 1991 року Тамару Михайлівну прийняли до Спілки письменників України. Це було за три роки до її смерті.
   Вона дуже хотіла, щоб врешті-решт спорудили меморіал, в якому було б увічнено пам'ять жертв сталінізму.
   На початку 2004 року оголошено Всеукраїнський відкритий конкурс на кращий проект Меморіального комплексу пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій.
     Ще багато поколінь українських читачів будуть вдячні Тамарі Михай­лівні Мороз-Стрілець за золоті окрушини її пам'яті, що наклалися частками живого життя на білі плями нашого Розстріляного Відродження.

Основні публікації Т.М.Мороз-Стрілець

Голос пам'яті: Спогади / Т.М.Мороз-Стрілець. — К.: Рад. письм., 1989. — 196 с: фотогр.

Голос пам'яті: Інтерв'ю перед виходом книжки ["Голос пам'яті"] / Розмову з Т.М.Мороз-Стрілець вела О.Логвиненко // Літ. Україна. — 1989. — 23 листоп. — С. 6.

Реабілітований посмертно: Зі спогадів Т.Мороз-Стрілець, дружини Г.Косинки / Т.Мороз-Стрілець // Наука і культура. Україна. Щорічник. — 1989. — Вип. 23. — С. 435—445: фотогр.

З криниці болю / Т.Мороз-Стрілець // Вітчизна. — 1988. — № 9. — С. 65—70.

Чарне слою майстра / Т.М.Мороз-Стрілець // Україна — 1989. — № 47. — С. 19—20.

[Передмова до автобіографії Г.Косинки] / Т.М.Мороз-Стрілець // Вітчизна. — 1984. — №8. — С. 134.

Любив відчувати пульс життя: До 90-річчя від дня народж. Григорія Косинки / Т.М.Мороз-Стрілець // Вісті з України. — 1989. — № 48 (1598). — С. 5.

Про Григорія Косинку [1899—1934]: Спогади / Упоряд. Т.Мороз-Стрілець. — К.: Рад. письм., 1969. — 215 с.

Косинка Г. Гармонія: Оповідання. Публіцистика. Спогади про Григорія Косинку / Г.Косинка; Упорядкув. Т.Мороз-Стрілець; Передм. Г.Штоня. —К: Дніпро, 1988. — 605 с.

Косинка Г. Заквітчаний сон: Оповідання, спогади про Григорія Косинку: Для ст. шк. віку / Г.Косинка; Упорядкув. і прим. Т.М.Мороз-Стрілець. — К, 1990. — 287 с: іл.

Косинка Г. Новели / Г.Косинка; Передм. В.Мельника; Публ. та прим. Т.М.Мороз-Стрілець // Київ. — 1988. — №3. — С. 86—98.

Косинка Г. Фавст: Оповідання / Г.Косинка; Публ. Т.М.Мороз-Стрілець; Передм. Г.М.Штоня; Післямова М.К.Наєнка // Прапор. — 1990. — № 1. — С. 107—121.

Косинка Г. Вечерние тени: Рассказы: Пер. с укр. Г.Косинка; Сост.: Г.М.Мороз-Стрилец, Г.М.Штонь; Послесл. Г.М.Штоня. —М.: Сов. писатель, 1991. — 255 с. — 1 л. портр.

Про Т.М.Мороз-Стрілець 

Лауреати премії імені Дмитра Загула [Т.М.Мороз-Стрілець — члену Спілки пись­менників України: За хвилюючі розповіді про Г.М.Косинку, вміщені в книзі мемуа­рів "Голос пам'яті"] // Літ. Україна. — 1992. — 20 лют. — С. 2.

Крячок М. Пам'ятки Григорія Косинки і Тамари Мороз-Стрілець у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва / М.Крячок // Студії з архівної спра­ви та документознавства.— К., 1999.—Т. 4. — С. 137—141.

Тамара Мороз-Стрілець: Некролог / Рада Спілки письм. України, Правління Київ, орг. СПУ // Літ. Україна. — 1994. — 13 січ:

Мороз-Стрілець Тамара Михайлівна [14(27) X 1905 — 2.1 1994] // Українська літе­ратурна енциклопедія: У 5 т. / Редкол.: Дзеверін І.О. (відп. ред.) та ін. — К., 1995. — Т. 3. —С. 421.

ІЛЮСТРАЦІЯ

[Т.М.Мороз-Стрілець: Фотогр.] // Голос пам'яті: Спогади. — К., 1989. — Фронтиспіс.

Косинка Григорій Михайлович (1899—1934). - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар