субота, 5 березня 2016 р.

До 85-річчя від дня народження О.І. Білаша (1931—2003)



Я музику й поезію — однаково люблю, 
Хоч кажуть: разом двох любити небезпечно...
 І аморально це, вважають, і не гречно, 
Та я нічого вже з собою не зроблю — 
Однаковісінько обох люблю!
                                                                                              Білаш О.                                                                                                                              

      Україна здавна славилася піснями і музиками, наш народ співав у радості, і в горі, бо пісня — невід'ємна частина життя людини. І справді, неможливо уявити українську культуру без пісень. Пісня посідає почесне місце у творчому доробку багатьох митців — від М. Лисенка до сучасних вітчизняних композиторів. Одним із найяскравіших представників музич­ного світу України є видатний композитор-пісняр Олександр Білаш, найкращим учителем якого була неперевершена народна пісня мальовничої Полтавщини.
     Народився О. Білаш на початку весни 1931 р. у с. Градизьк Глобинського р-ну в селянській родині. Любов до музики, певно, з'явилася на світ разом із малим Сашком, бо й мама була першою співачкою на село, та й батько грав на гітарі і балалайці. А у трирічного малюка найпершим інструментом була саморобна гармошка на два баси, яку йому подарував місцевий майстер-музика.
      Про непоборне бажання хлопчика займатися музикою свідчить така історія. У 1937 р. батька за сумлінну працю нагородили на роботі велосипедом, що було на той час неймовірною розкішшю, тож Сашко цілими днями катався на ньому на заздрість іншим дітлахам, але згодом виявилося, що його прогулянки мали іншу мету. Закоханий у музику Сашко приїжджав до подвір'їв тих хлопців, хто мав баяни, щоб послухати музику, а згодом діти налагодили обмін: Сашко давав покататися на велосипеді, а приятелі по черзі виносили музичні інструменти і О. Білаш прямо під деревом заходжувався грати, підбираючи мелодії на слух. Трохи пізніше батько, помітивши синове захоплення, придбав для нього в Полтаві півтораоктавний акордеон-чвертку, на якому хлопець склав свій перший твір, назвавши його "Вальс-гавот на дванадцять колін", хоча на той час навіть не мав уявлення про нотну грамоту.
У перші повоєнні роки, на які припала юність майбутнього компо­зитора, у їхньому містечку, як і у навколишніх селах, музичної школи не було, хоча музикантів-самоуків, які підбирали мелодії на слух та виконували їх по пам'яті, було чимало. Сашко ж прагнув отримати музичну освіту, тому після закінчення дев'ятого класу приїхав до Полтавського музичного училища. На екзамені він зіграв власний твір, кілька польок та народних пісень; хлопцеві здалося, що приймальна комісія лишилась задоволеною виступом. Яким же було його здивування, коли директор училища, викликавши абітурієнта до себе в кабінет, пояснив, що до навчального закладу його не беруть через відсутність музичного слуху... Розчарований юнак не міг повернутися додому з такою ганьбою, адже в рідному селі він був знаним музикантом, тому, проїхавши ніч на товарнякові від Полтави до Києва, О. Білаш опинився у столиці. Але й тут його підстерігала невдача: у Київському музичному училищі іспити вже закінчилися. Розчарований хлопець брів Хрещатиком, аж раптом почув неймовірно гарну мелодію. Спинившись та зазирнувши у вікно, він побачив капелу бандуристів за репетицією. Будинок цей був Київською філармонією, а колектив — Державною капелою бандуристів України під керівництвом О. Міньківського, яка саме в 1947 р. відновила свою роботу. Сашко, похнюпившись, пішов далі. Тоді він навіть уявити не міг, що в недалекому майбутньому ця знана капела залюбки братиме до свого репертуару його пісні, що він дружитиме та співпрацюватиме із про­відними поетами та композиторами, а біля цієї філармонії висітимуть величезні афіші, що сповіщатимуть про його, Білашів, творчий вечір, квитки на який будуть розпродані задовго до концерту.
А поки що Олександр намагався влаштуватися акордеоністом до ансамблю одного з кафе у центрі міста. Музики хоча й посміялися з сільського парубка, який зовсім не знав нот, та все ж погодилися прослухати його. Коли ж вони почули, як віртуозно хлопець виконав щойно почуту складну мелодію, то в один голос сказали, що такий талант не можна занапащувати, працюючи без освіти, а потрібно обов'язково вчитися; музиканти пророкували хлопцеві велике майбутнє, і, як виявилося згодом, мали рацію. Вони дали юнаку трохи грошей та допомогли влаштуватися на квартиру до знайомої бабусі — так Сашко залишився у столиці.
   Київська музична школа для дорослих була одним з перших подібних освітніх закладів, заснованих після війни, де заняття проводилися вечора­ми. Викладацький колектив складався з досвідчених педагогів і музикантів. Зокрема, там викладали брати Майбороди: Платон — теорію музики, а Георгій — гармонію. О. Білаш із надзвичайним ентузіазмом навчався, але оскільки тут не вчили гри на акордеоні, вступив до класу баяна, який придбав, продавши акордеон. "...Бачу, як в приношеній робочій спецівці, з баяном під рукою зайшов до мене в клас, — згадуватиме пізніше П. Майборода. — Все в ньому — і жадібний погляд на дошку з виписаними на ній нотними вправами, і схвильовано-плутана розповідь про себе, як про мого земляка, і готовність тут-таки, в класі, зіграти на баяні свого градизького вальса, — говорило про великий потяг до музики, видавало вродженого музиканта".
    О. Білаш, маючи допитливий розум та артистичну від природи натуру, швидко засвоював усе почуте, а жага знань змушувала займатися самостійно. Зокрема, юнак самотужки опанував гру на фортепіано, для чого приходив до школи раніше, багато читав, особливо з історії музики, відвідував театри та музеї. Згодом почав вивчати основи диригування, що стало у пригоді під час керування самодіяльним ансамблем у депо, де працював.
   Так у роботі і навчанні минув рік, за який О. Білаш вивчив набагато більше, ніж його однокурсники. Тому викладачів та друзів неймовірно здивувало його рішення покинути школу. Але на те були вагомі причини. По-перше, давалася взнаки фізична втома, адже вдень хлопець роз­вантажував вагони та носив шпали, через що ввечері майже не міг поворушити руками. По-друге, зрозумівши за рік навчання, що воліє віддавати улюбленій справі весь час, а не тільки дозвілля, Олександр вирушив до Житомира та вступив на другий курс музичного училища ім. В. Косенка. У 1951 р., після успішного закінчення училища, юнака прийняли до Київської державної консерваторії на композиторський факультет. Під час навчання О. Білаш написав перші твори, які виявилися дуже талановитими та відкрили молодому авторові дорогу у світ великої музики. На останньому курсі консерваторії Олександр працював над твора­ми для симфонічного оркестру: "Скерцо", "Весняна сюїта", балетна сюїта "Буратіно", написав музику для голосу з фортепіано на власні тексти — "Новорічний вальс" та "Останній вальс", а також ліричну пісню "Три подружки синьоокі", яка згодом принесла йому славу та визнання.
    Одразу після консерваторії О. Білаш із головою поринув у творчий процес, хоча перші три роки поєднував його з роботою в Київському педагогічному інституті, де викладав гармонію та теорію музики. Писати доводилося у вільний від лекцій час — іноді навіть ночами. У тогочасній пресі та репертуарних збірниках для художньої само­діяльності все частіше почали з'являтися пісні молодого композитора, автори слів були різними, та й тексти відрізнялися стилем, характером та смаком, але завжди неперевершеною була музика. До творів того періоду належить низка ліричних пісень на вірші І. Франка, С. Єсєніна, О. Мель­ник, О. Палажченко та багатьох інших поетів.
    У 1957 р. уже відому пісню О. Білаша "Три подружки синьоокі" виконали українські бандуристки на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Відні і стали лауреатами фестивалю. Ця пісня зачарувала й В. Денисенка — режисера кіностудії ім. О. Довженка, який саме розпочав роботу над новим фільмом "Роман і Франческа". Він запросив О. Білаша написати музику до кінофільму на тексти молодого поета Д. Павличка. Знайомство та робота над кінокартиною, що поєднала двох митців, згодом переросла у щиру дружбу і тривала протягом усього життя. У 1961 р. фільм вийшов на екрани і дуже сподобався глядачам, а особливо — музика. Пісня головного героя "Впали роси на покоси" принесла композиторові успіх, популярність та всенародне визнання.
   Блискучий дебют у фільмі відкрив О. Білашу дорогу до кінематографа. Загалом він написав музику приблизно до тридцяти художніх та більше десяти телевізійних та хронікально-документальних кінострічок, серед яких: "Катя-Катюша", "Сейм виходить з берегів", "Небезпечні гастролі", "Між високих хлібів", "Тронка", "Лада з країни берендеїв", "Літо в Жу­равлиному", "Бур'ян", "Чортова дюжина" тощо. Мірилом успіху і таланту композитора була любов глядача, адже його пісні — ніжні, мелодійні, ліричні, яскраві — одразу ж підхоплювалися та ширилися народом. Це — "Пісня молодих будівельників" на слова В. Карпенка (з фільму "Катя- Катюша"), "Розлюбить несила" на слова В. Юхимовича ("Сейм виходить з берегів"), "Ой, на морі хвиля грала" на слова П. Воронька ("Листи Люби Молдаван") та інші.
    У 1966 р. Олександра Івановича за цикл ліричних пісень, а також за музику до кінофільмів "Роман і Франческа", "Сумка, повна сердець" та "Сон" було удостоєно першої визначної нагороди — він став лауреатом Республіканської премії імені М. Островського. У 1968 р. — лауреатом Всесоюзної премії Ленінського комсомолу за низку молодіжних пісень, тоді ж йому присвоїли звання заслуженого діяча мистецтв.
    Пісні О. Білаша ставали дедалі популярнішими: їх транслювали по радіо й телебаченню, уводили до репертуарів професійні та самодіяльні колективи України, співали під час відпочинку чи роботи — вони були у всіх на устах і завжди на слуху. Твори О. Білаша почали друкувати: лише протягом 1960—1970 рр. світ побачило понад сорок видань збірок пісень.
Композитор співпрацював із багатьма авторами, прискіпливо розшу­куючи поетів, чиї б рядки надихали його на створення нового пісенного шедевру. З роками виокремилося кілька осіб, союз із якими видався найпліднішим, а творчі стосунки поступово перетворилися на міцну дружбу, це — Д. Павличко, Б. Олійник, М. Ткач, В. Юхимович. Але саме Дмитро Павличко був тим поетом, із яким О. Білаш досяг найбільших успіхів у жанрі пісні — понад два десятки співів, більшість із яких набули шаленої популярності. Найяскравіші серед них — "Лелеченька" та "Два кольори". Про останню пісню в одному з номерів газети "Молодь України" було написано: "Поет і композитор. Як багато значить, коли ці двоє однаково бачать життя, коли їх хвилюють одні й ті ж проблеми, коли ніжне і палке слово одного гармонійно вливається в музику іншого. Вони знайшли одне одного — поет і композитор. Павличкові "Два кольори", покладені на музику О. Білаша, облетіли весь світ... ".
Багато співпрацював Олександр Іванович і з М. Ткачем, разом вони написали понад п'ятдесят широко відомих пісень, зокрема: "Ясени", "Галина-калина", "Люби мене — не покинь", "Два журавлі", "Пісня про подвиг", "Прилетіла ластівка", "Сніг на зеленому листі" тощо. Із В. Юхимо­вичем О. Білаш написав музику більш як до двадцяти пісень — "їхав я по гравію", "Ластовинки", "Ой, чого ти, Черемоше", "Журавка" тощо.
Звичайно, пісні та солоспіви писалися й на тексти класиків: Лесі Українки (романс "Горить моє серце"), Олександра Олеся ("Не жди докорів"), А. Фета (романси "Осіння троянда" і "Перша конвалія"), а також сучасників митця: А. Малишка (пісні "Стань моєю зорею" та "Цвітуть осінні тихі небеса"), О. Підсухи ("Ровесники"), М. Сома ("Ода матерям"), Л. Забашти ("Криниця мого дитинства"), Л. Татаренка ("Безсмертник і незабудка", "В горах мак розцвів") та багато інших.
    У 1978 р. побачила світ збірка вокальних творів на вірші Б. Олійника "Магістраль", чільне місце у якій посідають пісні, написані поетом у спів­дружності з О. Білашем. Та й сама збірка отримала назву за їхньою одно­йменною піснею. Окрім неї, туди увійшли: "Парубоцька балада", "Київ, ти моє свято", "Спогад", "Величальна Полтаві", "А літа — як жита" тощо.
    У 1975 р. О. Білаш став лауреатом Державної премії імені Т. Г. Шев­ченка, у 1977 р. — народним артистом України, був нагороджений ме­далями та орденами. Він — член колегії Міністерства культури УРСР, член Комітету з Державних премій України, а в 1976 р. Олександра Білаша обрали головою правління Київської міської організації Спілки компо­зиторів України. Будучи загальновизнаним композитором-піснярем, митець активно творив і в інших жанрах, що свідчить про багатогранність його обда­рування, широту і розмаїття творчої палітри. Це й музика до п'єс україн­ських драматургів: М. Стельмаха — "На Івана Купала", Купала", М. Зарудного — "Дороги, які ми вибираємо", О. Підсухи — "Жарти жартами", Ю. Мушке- тика — "Не лишай мене в дорозі", а також фортепіанні концерти, опери, симфонічні твори та багато іншого.
    Вісімнадцять років життя (1976—1994) присвятив Олександр Іванович громадській роботі, очолюючи Київську міську організацію Спілки компо­зиторів України. Його кредо було чітким і безапеляційним: "Для мене не існує ні авангарду, ні традиції. Я визнаю тільки талановиту музику". Саме тому за часів головування Олександра Івановича рідким авторам-естрад- никам удалося стати членами Спілки. Самого ж О. Білаша вісім років поспіль не приймали до Спілки композиторів, хоча його пісні звучали по всій країні, а його дару було мало рівних.
   До останніх днів життя О. Білаш продовжував писати вірші й музику. Він пишався тим, що його твори виконували такі майстри співу, як Д. Гнатюк, А. Мокренко, М. Кондратюк, Р. Кириченко, Л. Зикіна. Олександр Іванович гадав, що краще нехай його твори лежать у шухляді письмового столу, ніж лунатимуть з вуст безголосих "зірок". "Я, напевно, старомодний, але в співака повинен бути голос та індивідуальність. Тільки якщо артист пропустить пісню крізь своє серце, вона знайде відгук у слухачів", — вважав маестро.
    Доля подарувала композиторові й сімейного щастя. Подругою життя, музою, порадницею, надійним тилом була для нього дружина Лариса, з якою вони познайомилися під час навчання в консерваторії, одружилися, народили двох прекрасних доньок, які згодом пішли по стопах батька, присвятивши життя музиці.
     Видатний композитор помер 6 травня 2003 р., похований на Бай­ковому кладовищі в Києві. Здається, що навіть після смерті композитор не полишає важливої справи свого життя — пошуку молодих талантів. Досі існує започаткований ним фестиваль "Пісенні джерела", що відбувається Щорічно у Градизьку, на малій батьківщині О. Білаша.



ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів О. І. Білаша

Білі лебеді : для жін. ансамблю в супроводі фп. — [Київ : Мистецтво,19 ?]. — 1 арк. (склад, в 4 с.) — (Бібліотечка художньої самодіяльності; № 13).
Вишневий вітер : ораторія : для читця, солістів, міш. хору та симф. оркестру. — Клавір. — Київ : Муз. Україна, 2001. —134 с.
Вокальні твори. Т. 1 : Хори та ансамблі. — Київ : Муз. Україна, 1981. — 232 с.
Вокальні твори. Т. 2 : Пісні та романси. — Київ : Муз. Україна, 1981. — 279 с.
Два кольори : пісенник. — Київ : Муз. Україна, 1990. — 126 с.
Жайвори : пісні для голосу в супроводі фп. — Київ : Муз. Україна, 1978. — 57, [2] с.
Запоминайте их : [для голоса з фп.]. — [Киев : б. и., 1984]. — [5] с.
Зашуми, Дніпро : [для міш. хору з інструм. супроводом]. — [Київ : б. в., 1984]. —[14] с.
Істина. — Київ : Муз. Україна, 1986. — 76, 2 с.
Калинова мелодія : пісні : [голос з фп.]. — Київ : Київ, правда, 2002. — 40 с. : портр.
Криниця : поезії. — Киш : Молодь, 1981. — 68 с.
Ластів'яні ноти : поезії. — Київ : Рад. письменник, 1984. — 77, [1] с. : портр.
Любисток : вок. твори в супроводі фп. — Київ : Муз. Україна, 1970. — 199, [5] с.
Любіть Україну : пісні, романси та хори. — Київ : Муз. Україна, 2001. — 158 с.
Мамине крило : поезії. -— Київ : Київ, правда, 1999. — 223 с.: портр.
Марія. — [Київ] : Муз. Україна, [1981]. — 1 арк. (склад, в 5 с.) — (Нові пісні року).
Мелодія : для серед, голосу з фп. — [Київ : б. в., 1974]. — 8 с. Мелодія : поезії. — Київ : Молодь, 1977. — 69 с.
Мовчать віки... : з останніх творів композитора і поета. — Київ : Київ.правда, 2006. — 117, [1] с.
Надвечірні дзвони. -— Київ : МАУП, 2006. — 52 с.
Пісні. — Київ : Муз. Україна, 1977. — 85, 2 с.
Пшениченька : пісні для дітей. — [Київ : Муз. Україна, 1997]. — 15, [1] с.
Совість на вогні горить : [поетич. зб.]. — Київ : Альтерпрес, 1997. — 78 с.
Спогад : поезії. — Київ : Молодь, 1989. — 60 с.
Тетянчин альбом : фортеп. п'єси для дітей. — Київ : Муз. Україна, 2002. — 40 с.
Таємниця твого обличчя : вок. твори. — Київ : Музична Україна, 1987.—109 с.
Ти відчаль, моя печаль.... — Київ : Укр. письменник, 1992. — 95с.
Шевченкіана Олександра Білаша. — Клавір. — Київ : Муз. Україна, 2007.—358, [1] с. —(Бібліотека Шевченківського комітету).
Шурась : поема ; Образки і образи : [вірші]. — Київ : Київ, правда, 2001. — 79, [1] с., [16] арк. фотоіл : портр.
Ясени. — [Київ : Мистецтво, 19?]. — 1 арк. (слож. в 5 с.) — (Біб-ліотечка художньої самодіяльності; № 12).
Про О. І. Білаша

"А казали: нема слуху..." // Культура і життя. — 2005. — 20 квіт. — С. 8.
Ануфрієва О. Олександр Білаш: "Я з пісні народної виріс" / Ольга Ануфрієва // Дзеркало тижня. — 2013. — 30 берез.—5 квіт. — С. 11.
Білаш О. Олеся Білаш: "Батькові поталанило — його пісні не зіпсували" // Демократична Україна. — 2011. — 11 берез. — С. 19.
Білаш О. Олеся Білаш: "Хочу продовжити життя батькових творів" // Україна молода. — 2011. — 4 берез.
Білаш Олександр Іванович // Митці України : енциклопед. довід. / упоряд.:М. Г. Лабінський, В. С. Мурза. — Київ, 1992. — С. 67.
Білаш-Остапенко Л. І. Олександр Білаш: "Я музику й поезію — однаковолюблю" / Л. І. Білаш-Остапенко // Демократична Україна. — 2006. —4 берез. — С. 10 ; Слово Просвіти. — 9—15 берез. — С. 14—15.
Булат Т. Повернення до рідного порога / Т. Булат // Культура і життя. —1990. —6 трав.
Гордійчук М. Пісня душі / М. Гордійчук // Музика. — 1981. — № 3. —С. 2—3.
Даньшина Т. Постать Олександра Білаша в контексті розвитку української культури другої половини XX століття / Тетяна Даньшина // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство. — 2012. — Вип. 42.— С. 253—258.
Кузик В. З пісенної криниці // Київська правда. — 1975. — 11 лют.
Кучеренко JI. Берег пісні Білаша / Людмила Кучеренко // Дзеркало тижня.— 2006. —30 черв.
Линник М. Дорога до пісні / Микола Линник // Літературна Україна. — 2006, —8 черв, —С. 4.
Олійник Б. "Я з пісні народної виріс" / Борис Олійник // Літературна Україна. — 2009. — 19 берез. — С. 1, 8.
Павличко Д. Дмитро Павличко: "Із Олександром Білашем пощастило у 1964 році написати нашу головну пісню "Два кольори", яку КДБ вважало гімном ОУН" // Культура і життя. — 2014. — 7 берез. — С. 4.
Панкратьев С. Градизька груша, яка виколисала Олександра Білаша / Сергій Панкратьев // Правда Украины. — 2005. — 10—16 нояб. — С. 24.
Станішевський Ю. Літературні герої на оперній сцені / Ю. Станішевський //Музика. — 1985. — № 5. — С. 8—9.
Станковий Є. Його неповторний пісенний світ / Євген Станковим // Культура і життя. — 2009. — 11 берез. — С. 3.
Станковий Є. Його неповторний світ / Євген Станкович // Літературна Україна. — 2010. — 5 серп. — С. 8.
Ткач М. Творець ментальності / М. Ткач // Культура і життя. — 2001. — 6 жовт.
Швачко Т. Поема про Київ / Т. Швачко // Музика. — 1982. — № 3. — С. 8.
Шитюк М. М. Білаш Олександр Іванович / Шитюк М. М., Горбуров Є. Г., Горбуров К. Є. // Землі української постаті знані / Шитюк М. М., Гор­буров Є. Г., Горбуров К. Є. — Миколаїв, 2011. — С. 59—61.

Немає коментарів:

Дописати коментар