Андрей Шептицький постать світового масштабу

   Андрей Шептицький (1865 -1944 рр.) — видатний український церковний, культурний і громадський діяч. Митрополит Андрей 43 роки очолював Українську греко-католицьку церкву (1901 - 1944 рр.). У цей час відбулися переломні події української і світової істо­рії: Перша і Друга світові війни, Українська революція 1917 - 1921 рр., польсько-українська війна 1918 - 1919 рр., Голодомор 1932 -1933 рр., Голокост, дві радянські окупації (1939 - 1941 рр. і з 1944 р.), німецька окупація (1941 - 1944 рр.). Проте завдяки зусиллям, які митрополит докладав для консолідації і захисту своїх вірян і українців загалом, Греко-католицька церква досягла найбільшого розквіту й авторитету в суспільстві й світі.

   Звернемося до оцінки з тако­го ворожого всьому українсько­му джерела як спецслужби СРСР. У грудні 1940 р. у цілком таємній біографічній довідці НКВС за під­писом начальника Львівського обласного управління Сергієнка патріотична діяльність митропо­лита оцінена так: 'Вибрана Шептицьким лінія колосально зна­чно підняла його авторитет серед українського населення не тільки як духовного владики [два остан­ніх слова закреслені й замінені на «керівника церкви»], але і як борця за «Самостійну Україну».

   Досягнення Андрея Шептицького грунтуються на особистих якостях успішного керівника.          ОСОБИСТА СКРОМНІСТЬ. По­ходив з давнього українського роду, який наприкінці 18 століт­тя полонізувався. Граф. Даний від народження високий соціальний статус і всі посади, на яких він перебував, показали його особис­ту скромність. На відміну від біль­шості світських і церковних керівників різного рівня у і світі, був байдужий до матеріальних багатств, сим­волів і способу життя в роз­коші. Водночас був позбав­лений бажання грати в пу­блічне, «показушне» життя в бідності. Тобто був самим собою, за що його дуже ці­нили.
   ОСВІТА. Андрей Шептицький отримав науко­ві ступені доктора права (1886 р.), доктора теології і доктора філософії (1896 р.) Прагнення до знань були його внутрішньою потре­бою.
   СУЧАСНИЙ. У вже зга­даній раніше чекістській довідці зазначено: «Досить сильний вплив в антира-дянському дусі Шептиць-кий справляв і продовжує справляти на українську молодь». Не підігруючи їм, будучи самим собою, вла­дика був сучасним і притя­гував до себе нові генера­ції українців упродовж по­над 40 років!
   РОЗУМІННЯ ЛЮДЕЙ. ВМІЛА КАДРОВА ПОЛІТИКА. Для будь-якого керівника кадро­ва політика є ключовою. У цьому Андрей Шептицький був неперевершений. Тестом на успішність кадрової політики митрополита були держави-окупанти України. І серед них справжнім злим генієм став комуністичний тоталітарний режим СРСР, збагачений багато­віковим досвідом «поділяй і во­лодарюй» Московського князів­ства, Московського царства, Ро­сійської імперії.
   Спроби чекістів, які спирали­ся на всю міць радянської імпе­рії, розколоти його оточення і ді­ячів на місцях, навербувати собі агентів серед діячів УГКЦ з ме­тою скомпрометувати, морально знищити владику і саму церкву в очах вірян і народу виявилися марними. Саме тому спецслужби і органи влади СРСР почали діяти надзвичайно  брутально і спиратися здебільшого на репресії. Після смерті А. Шептицького 1 листо­пада 1944 р. митрополію очолив Йосиф Сліпий, який гідно витри­мав усі радянські репресії, успіш­но продовжив справу свого по­передника. На псевдособорі у Львові 8-10 березня 1946 р., який за сценарієм чекістів пови­нен був сприяти знищенню УГКЦ, оголосивши її саморозпуск, не було жодного єпископа! Жмень­ка зламаних священиків визна­чально не могла ані юридично, ані морально оформити ліквіда­цію церкви.
    З розвалом комуністичної імперії наприкінці 1980-их - на початку 1990-их років УГКЦ вийшла з підпілля і є однією з поважних, впливових релігійних конфесій у незалежній Україні. Оце і є результати блискучої кадрової політики Андрея Шептицького, яку він проводив упродовж понад 40 років. 

    ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД МУЖ­НОСТІ, СТІЙКОСТІ. Всі успішні ке­рівники, особливо військові, під­твердять, що особистий приклад мужності, стійкості, послідовнос­ті, єдності слова і діла — ключ до роботи з людьми. У цьому постать Андрея Шептицького — просто хрестоматійний приклад.
    Кілька фактів. Під час Першої світової війни після зайняття Га­личини військами Російської ім­перії він відмовився рятуватися, евакуюватися у глиб Австро-Угорської імперії, рішуче відмовив­ся зректися греко-католицького обряду, за що і був депортований російською окупаційною владою до Курська в заслання. Там пово­дився гідно і сприйняв цю життє­ву обставину як привід проведен­ня уніатських ідей у Росії. Після Лютневої революції 1917 р. по­вертався до Львова через Київ, де виступив на засіданні Української  Центральної Ради, палко підтримав Українську революцію.
   Так само залишився з вірянами й народом після зайняття Львова 1918 р. польськими вій­ськами. Не ховав своєї україн­ської позиції, опікувався укра­їнськими військовополоненими, боронив українську справу на західноукраїнських землях під Польщею.
    Шептицький достовірно і по­вно знав, чого треба чекати від комуністичного тоталітарного ре­жиму СРСР. У1920 - 1930-ті роки він послідовно публічно викри­вав більшовицьку політику, засу­див Голодомор. Проте у вересні 1939 р. відмовився рятуватися, коли Червона армія окупувала Західну Україну. У 1944 р. також залишився разом зі своїм наро­дом, коли знову прийшла радян­ська влада.

   У 1941 - 1942 р. митрополит Шептицький був єдиним в окупо­ваній  нацистами Європі вищим церковним ієрархом, що публічно (!) засудив нацистські злочини масових убивств цивільного насе­лення, винищення євреїв. Його Послання «Не убий» від 21 листопада 1942 р. ста­ло легендою громадянської мужності церковного діяча під час світової тотальної ві­йни. Владика писав: «Люди­на, що проливає неповинну кров свого ворога, політич­ного противника, є таким самим чоловіковбивником як людина, що це робить для грабунку, і так само заслу­говує на Божу кару і клятву  Церкви». Митрополит урятував життя понад 200 євреям. Такі факти можна нази­вати ще й ще...
    ТОЛЕРАНТНІСТЬ. ВІД­СУТНІСТЬ КСЕНОФОБІЇ. Важливою рисою Шеп­тицького була його толе­рантність, відсутність ксе­нофобії. Це стосується ставлення до інших наро­дів, релігійних конфесій, різного роду опонентів. Захист і рятування ним ра­зом з іншими церковними діячами УГКЦ євреїв (їх пе­реховували в монастирях і навіть у митрополичій резиденції!) у кри­вавий час — наочний приклад.
     На перший погляд, парадок­сальним для митрополита Греко-католицької церкви є його вислов­лювання, що можна переходити з однієї релігійної конфесії до іншої. Але тільки за однієї жорсткої умо­ви: той, хто на це зважився, пови­нен не мати жодної особистої ви­годи від такого кроку: кар'єрної, політичної, суспільної, матеріаль­ної, моральної і духовної.
     Для керівної еліти України і всіх тих, хто ставить за мету ста­ти провідниками, управлінця­ми, життя і діяльність, творчість Андрея Шептицького є взірцем, прикладом для наслідування.

Джерело: Бутко С. Андрей Шептицький постать світового масштабу / Сергій Бутко // Світ-інфо. - 2015. - 19 листопада. - С. 14.