Серед плеяди дослідників історії Чернігівщини ім'я Дмитра. Панасовича Бочкова довгий час залишалося в тіні, хоча його науковий доробок заслуговує на пильну увагу сучасних істориків- краєзнавців.
Він народився у 1887 р. у м. Остер Чернігівської губернії. Протягом 1902- 1908 pp. навчався в Чернігівській духовній семінарії. Вже тоді Д. Бочков брав участь у науковому житті міста. У 1906 р. він обраний членом Чернігівської губернської вченої архівної комісії - провідного історико-краєзнавчого осередку регіону У 1908 р. Д. Бочков став членом Чернігівської церковно-археологічної комісії при Єпархіальному древлесховищі - першого спеціалізованого наукового товариства по вивченню церковної старовини краю. Знайомство з відомими представниками чернігівської наукової еліти Іваном Львовим, Аркадієм Верзиловим, Євгеном Корноуховим, Вадимом Модзалевським, Петром Добровольським, Володимиром Дроздовим, Петром Бугославським вплинуло на формування молодого науковця: "хотя я и далеко забрался от Чернигова и может быть навсегда, - писав він з Вільно у листі до Є. Корноухова, - но все же археологическая жизнь Чернигова меня всегда интересовала и будет интересовать" [4].
Він народився у 1887 р. у м. Остер Чернігівської губернії. Протягом 1902- 1908 pp. навчався в Чернігівській духовній семінарії. Вже тоді Д. Бочков брав участь у науковому житті міста. У 1906 р. він обраний членом Чернігівської губернської вченої архівної комісії - провідного історико-краєзнавчого осередку регіону У 1908 р. Д. Бочков став членом Чернігівської церковно-археологічної комісії при Єпархіальному древлесховищі - першого спеціалізованого наукового товариства по вивченню церковної старовини краю. Знайомство з відомими представниками чернігівської наукової еліти Іваном Львовим, Аркадієм Верзиловим, Євгеном Корноуховим, Вадимом Модзалевським, Петром Добровольським, Володимиром Дроздовим, Петром Бугославським вплинуло на формування молодого науковця: "хотя я и далеко забрался от Чернигова и может быть навсегда, - писав він з Вільно у листі до Є. Корноухова, - но все же археологическая жизнь Чернигова меня всегда интересовала и будет интересовать" [4].
"Рідну Палестину" (так поетично називав Чернігів Д. Бочков) усе ж довелося залишити через особисті обставини. У 1909 р. Д. Бочков переїхав до Вільно, де працював чиновником у Контрольній палаті. "Ці місяці, що пройшли, така перетурбація скоїлась у моєму житті, що я й досі ніяк не опам'ятаюсь, тепер оце трохи оживаю знов. Берусь за те, Що не скінчив", - з сумом писав Д. Бочков з Вільно. Лише через деякий час життя загоїло душевні рани: "Теперь я с удвоенной энергией стараюсь наверстать потерянное" [5]. У 1914 р він повернувся до активної наукової роботи: "Можете поздравить меня; я тепер на службе в Виленской Публичной библиотеке -дежурным чиновником и заведующим письмоводством. Все-таки добился своего, хотя пришлось очень долго ждать" [6]. У Вільно він плідно співробітничав з Північно-Західним відділом Імператорського Російського географічного товариства та Мінським церковно-історико-археологічним комітетом. Під час Першої світової війни Д. Бочков виїхав з Вільно до Москви, де навчався у Московському археологічному інституті. Протягом 1915- 1916 рр. він працював у Публічній бібліотеці Рум'ян- цевського музею. У 1917 р. молодий науковець переїхав до Черкас і став співробітником Черкаської "Просвіти". З травня 1918 р. по 1935 р. Д. Бочков очолював Черкаський історико-педагогіч- ний музей імені Т. Г. Шевченка. У 1935 р., не погодившись з "директивними методами формування музейних колекцій", Д. Бочков за власним бажанням залишив посаду директора музею та переїхав до Києва. У 1935 - 1941 рр. він працював коректором, заступником завідувача відділу рукописів і стародруків Державної історичної бібліотеки УРСР. На початку Великої Вітчизняної війни евакуювався до Саратова, де виконував обов'язки відповідального секретаря у редакціях районних газет Саратовської області. Після повернення у 1944 р. до Києва Д. Бочков працював на відповідальних посадах у Міністерстві освіти УРСР (зокрема, й референтом у заступника міністра М. Філіпо- ва). Увесь цей час він активно співробітничав з Інститутом археології Академії наук УРСР. У 1958 р. він вийшов на пенсію. Помер Дмитро Бочков у 1982 р. (у віці 95 років) у Києві [4].
У Державному архіві Чернігівської області з матеріалів приватного архіву сформовано особовий фонд Дмитра Бочкова (ф. Р.-8860), що складається з 188 справ. Найцікавішими серед них є, безумовно, неопубліковані рукописи — результат його наполегливого наукового пошуку впродовж усього життя. Крім того, у фонді зберігається чималий епістолярій (близько 120 листів). Серед адресатів зустрічаємо прізвища відомих науковців, краєзнавців та громадських діячів М. Петрова, С. Маслова, Ю. Ви- ноградського, Д. Косарика, Є.Корноухова та ін.
Значну частину доробку Д. Бочкова складають бібліографічні покажчики. Так, до XIV Археологічного з'їзду він планував видати довідник з бібліографії Чернігівського краю та покажчики до "Трудов Черниговской губернской ученой архивной комисии" [7] , "Черниговских губернских ведомостей". Готувалися покажчики до видань Імператорського Товариства історії та старожит- ностей при Московському університеті, Імператорського Московського археологічного товариства, часописів "Русская старина", "Киевская старина", "Живая старина", "Русский архив". Уже в повоєнний час учений підготував бібліографію археології України (1917 - 1954 рр.). "Указатели меня очень занимают, так как от них вижу много пользы, в чем и вы, я думаю, согласитесь со мною", - писав Д. Бочков завідувачу бібліотеки та архіву Чернігівської губернської вченої архівної комісії Є. Корноухову.
У полі зору Д. Бочкова-бібліографа опинився й часопис "Черниговский листок", який протягом 1861 - 1863 рр. видавав Л. Глібов. Історію видання "Черниговского листка" у контексті життя та діяльності Л. Глібова достатньо повно висвітлили у своїх студіях Б. Шевелів [11 ], М. Сиваченко й О. Деко [9], 1. Побідаш [8] та ін. Останнім часом з'явилися статті Ж. Тоцької [11] та О. Коваленко [3], в яких проаналізовано краєзнавчі публікації на сторінках "Черниговского листка". Водночас усі вони говорять про нагальну потребу в ґрунтовному бібліографічному покажчику до цього часопису, який залишив помітний слід у літературному та громадському житті України.
Цю потребу ще в середині минулого століття відчув Д. Бочков, який у 1946 р. зробив першу спробу впорядкувати такий покажчик. Він мав складатися з передмови, присвяченої біографії Л. Глібова та його літературній і видавничій діяльності, покажчика статей часопису, алфавітного покажчика прізвищ авторів, а також списку використаної літератури, приміток, розшифровки псевдонімів авторів, ілюстрацій (фотознімки сторінок "Черниговского листка", портрет Л. Глібова) [ 1]. У справі збереглися деякі з перелічених складових майбутньої праці, окрім, на жаль, найвагомішої- самого покажчика до часопису "Черниговский листок". Натомість збереглася коротка передмова, в якій наведено відомості про життя та діяльність Л. Глібова, стан періодичної преси на українських землях Російської імперії у XIX ст., терміни та зміст видання, причини закриття "Черниговского листка". Крім того, Д. Бочков упорядкував список літератури, в якій висвітлено історію видання "Черниговского листка". "Чернігівська періодика XIX ст. майже вся, себго за малим виключенням, має бібліографічні покажчики. Залишаються лише кілька видань і серед них особливо вагомий і цікавий "Черниговский листок" Л. Глібова 1861 - 1863 рр., який, на превеликий жаль, і цього часу залишається поза увагою бібліографів і не має покажчика. Цю проблему й має заповнити пропонований для використання складений мною такий покажчик", - завершив передмову Д. Бочков [1, арк. 6-6 зв.].
Він працював над покажчиком під час відпустки протягом місяця - з 15 листопада до 25 грудня 1946 р. Саме цими датами обмежений тимчасовий читацький квиток, який був виданий Д. Бочкову для роботи у бібліотеці АН УРСР. Збереглася й чернетка заяви Д. Бочкова директору бібліотеки Ю. Меженку з проханням допомогти у справі упорядкування покажчика, дати можливість користуватися примірниками часопису, при необхідності замовити відсутні номери газети у бібліотеках АН СРСР у Москві та Ленінграді [ 1, арк. 2].
Втім, завершити розпочату справу Д. Бочкову не поталанило, відтак упорядкування покажчика до "Черниговского листка" залишається актуальним і сьогодні.
______________________
1. Бочков Д. А. "Черниговский листок" Леонида Глибова. Библиографический указатель И Державний архів Чернігівської області (далі - ДАЧО). - ф. Р.-8860. - Оп. 1. - Спр. 5.
2. ДАЧО. - Ф. Р.-8860. - Оп. 1. - Спр. 43 - 47; Соса П., Мельниченко В. Черкаському краєзнавчому - 80. Історико-документальний нарис про Черкаський обласний краєзнавчий музей. - Черкаси: Сіяч, 1998. - С. 4-11.
3. Коваленко О. О. Г. Милорадович і часопис "Черниговский листок" //Література та культура Полісся. - Вип. 51: Регіональна історія та культура XVII - XX ст.: сучасний погляд на проблеми та особи. - Ніжин, 2009. - С. 59-67.
4. Письма Д. Бочкова к Е. Корноухову II ДАЧО. - Ф. Р.-8860. - Оп. І. - Спр. 129. - Арк. З -4 зв., 7.
5. Там само. - Арк. 3.
6. Там само. - Арк. 17.
7. Там само. - Арк. 14 зв.-15.
8. Побідаш І. Л. Редакторська та журналістська діяльність Леоніда Глібова: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - К„ 2006.
9. Сиваченко М., Деко О. Леонід Глібов: дослідження і матеріали. - К , 1969. -С. 5-61.
10. Тоцька Ж. В. Історія Чернігово-Сіверщини на сторінках часопису "Черниговский листок" (1861 - 1863 рр.) // Сіверщина в історії України. Збірник наук, праць. Матеріали сьомої науково-практичної конференції 23 - 24 жовтня 2008 р. - Суми, 2008. - С. 134-37.
11. Шевелів Б. Тижневик "Черниговский листок" за редакцією Л. Глібова (1861 - 1863 рр.) // Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали / За ред. М. Грушевського. - К., 1928. - С. 443-462.
Джерело: Гейда О. Нездійснений бібліографічний проект Дмитра Бочкова / Ольга Гейда // Шрагівські читання: збірник статей і матеріалів / відп. ред. О. Коваленко. - Чернігів: Лозовий, 2011. - Вип.1. - 128 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.