Юрій Клен (Освальд Бургардт)

    Юрій Клен (Освальд Бургардт) – талановитий український письменник, поет, перекладач, критик, творчість якого, як і багатьох митців України його покоління, у радянські часи була поза законом та вважалася ворожою. У той час, як за кордоном про нього писали, складали бібліографічні покажчики його творів, а в Торонто навіть була заснована "Фундація імені Юрія Клена", у радянській Україні митця згадували лише як "злісного ворога соціалістичного ладу", "співця буржуазно-націоналістичної української еміграції", а його твори були під суворою забороною. Повернення із забуття творчої спадщини українських митців слова до вітчизняного читача подарувало нам величезний мистецький доробок літераторів-емігрантів та репресованих письменників, який є національним надбанням незалежно від того, де він був створений: у Києві чи Харкові, Торонто чи Нью-Йорку, Львові чи Празі. Один із таких письменників – Юрій Клен.

    Народився Юрій (а тоді Освальд) у жовтні 1891 р. у родині німецького купця Ф. Бургардта та його дружини, німкені прибалтійського походження. Змалечку батьки виховували дітей в атмосфері шанування рідної мови та звичаїв і водночас прищеплювали любов До України, яка стала їхньою другою батьківщиною. Навчався Освальд у російській початковій школі, потім у гімназії м. Славута, Що на Поділлі, а закінчив середню освіту в Києві, у Першій Олександрівській гімназії із золотою медаллю.

   У 1911 р. юнак вступив до Київського університету святого Володимира, де отримав ґрунтовні знання, вивчаючи англійську, німецьку та слов'янську філологію, а також загальну історію літератури. На здібного студента звернув увагу професор історії та теорії літератури В. Перетц, під керівництвом якого Освальд написав першу наукову розвідку "Новые горизонты в области исследования поэтического стиля (Принципы Э. Эльстера)", що була опублікована в 1915 р. та рекомендована для вищих навчальних закладів.

   Проте навчання в університеті Освальд був змушений перервати через початок Першої світової війни: його та ще тридцятьох німецьких юнаків зіслали до Архангельської губернії через "походження, а, отже, неблагонадійність". Приблизно через рік матір та двох сестер О. Бур-гардта теж вислали з України до Курської та Вятської губерній. Голова родини на той час уже помер, тому жінкам жилося дуже нелегко на чужині.

   На початку 1918 р. Освальд нарешті об'єднався з родиною і вони разом повернулися до Києва. Тут після значної перерви він продовжив навчання, закінчивши університет у 1920 р. Після вишу О. Бургардт вступив на дворічний курс в аспірантуру при дослідному інституті УАН, де студіював германістику та водночас викладав у Баришівському соціально-економічному технікумі. У той час молодий науковець познайомився та близько зійшовся з майбутніми неокласиками. Як з'ясувалося, П. Филипович, М. Зеров та М. Драй-Хмара навчалися в одному з О. Бургардтом університеті, але познайомилися саме в Баришівці, де працював і М. Зеров, із яким у О. Бургардта склалися особливо теплі стосунки. Пізніше баришівське життя митець згадуватиме з особливими почуттями: там він зустрів гарних друзів, насолоджувався вчительською роботою, любов до якої йому прищепив М. Зеров, близько та докладно познайомився з українською літературою.

   Насправді невідомо, чи став би О. Бургардт українським поетом Юрієм Кленом, якби не вчителювання в Баришівці та дружба з Миколою. Адже ні в гімназійні роки, коли він тільки починав творити, ні згодом, в уже досить зрілому віці, коли писав російські сонети, таке навіть складно було уявити. Той період життя перевернув уявлення Освальда про українську літературу, зокрема — поезію. До того часу він вважав її слабкою та провінційною, навіть не уявляючи всієї глибини та краси українського слова. Саме М. Зеров відкрив майбутньому поету світ рідної літератури, допоміг осмислити її велич, полюбити лірику. Із того часу власне й почався український поет, згодом відомий як Юрій Клен.

   У 1921 р. О. Бургардта та ще кількох викладачів заарештували, звинуватили в "буржуазному" походженні та запроторили до в'язниці як небезпечних злочинців. Тоді поет уперше потрапив під нещадні жорна "революційної законності", точніше — державного терору, який після громадянської війни не уповільнював, а набирав обертів. Щоденні жорстокі допити та розстріли в'язнів, переїзд від тюрми до тюрми стали для Освальда суцільним кошмаром, він та багато його товаришів були позбавлені права називатися людьми, чинити опір і взагапі свободи на життя тільки через походження.

   Порятунок із страшних катівень здавався неможливим. Тим дивовижнішим було звільнення О. Бургардта, за яке він мав дякувати В. Короленка, відомого своїми сміливими зверненнями до провладних діячів того часу. Вийшовши на волю, Освальд спочатку відвідав Баришівку, а невдовзі, звільнившись з роботи, вирушив до Києва, який відіграв важливу роль у його житті.

Наступні роки митець займався викладацькою діяльністю, працюючи у Залізничному технікумі (1923—1924), Кооперативній школі (1923—1927), Голосіївському сільськогосподарському інституті (1924—1928), Київському інституті народної освіти (1930—1931), у якому започаткував кафедру прикладного мистецтва. У ті роки О. Бургардт брав активну участь у роботі ВУАН та ІНО, був членом бібліотечної комісії тощо.

    Інтелектуально-художнє життя Києва попервах не дуже цікавило О. Бургардта, та поступово він, людина тонкої поетичної душі, зробив вибір на користь неокласиків, примкнувши до цього літературного угруповання, оскільки в той час (1920-ті рр.) український неокласицизм був літературним феноменом. Увібравши в себе традиції та досвід античної, російської та західноєвропейської літератур, а головне — мистецькі традиції київської культури, український неокласицизм був надзвичайним та оригінальним явищем у літературі.

   О. Бургардт у колі київських поетів нової ери посідав досить скромне місце, не поривався голосно заявляти про себе на полемічних вечірках у тогочасній ВУАН, де збиралися відомі науковці, літератори та митці. "Він лишився у моїй пам'яті як дуже стримана і скромна людина, надзвичайно шляхетної і лагідної вдачі"¹⁵, — писав про нього згодом брат П. Филиповича — Олександр. Незважаючи на мовчазність, У душі молодого митця нуртували бурі, він тяжко переживав трагедію творчої української інтелігенції, яку влада вважала чи не головною перешкодою сталінському режиму та прирекла на масове знищення. Страшно навіть уявити, що в 1930-х рр. було репресовано три чверті українських письменників та інших культурних діячів.

О. Бургардт одним із перших зрозумів, що процес національного відродження України в той час знаходився перед суворими, трагічними випробуваннями, позбавлений усіляких перспектив у суспільстві, у якому "класова ненависть" була поставлена на службу великодержавним цілям, а доноси та цькування людей вважалися звичайним явищем та навіть схвалювалися. Усе вищезгадане навело митця на думку про еміграцію. Саме нечуваний терор змусив його, за власним визначенням, "податися світ за очі", тому восени 1931 р. разом із дружиною та донькою О. Бургардт як етнічний німець отримав дозвіл на виїзд та покинув Радянський Союз.

    Приїхавши до Німеччини, О. Бургардт пробував себе в літературі, намагаючись писати німецькою мовою, створив немало майстерних поезій, але згодом переклав їх українською, від чого вони стали набагато колоритнішими, що засвідчувало — етнічний німець, який розпочав освіту російською, усе ж — український поет. Саме українська була мовою його серця, саме нею твори митця виходили найкраще — щиріше, сердечніше, пристрасніше. У той час О. Бургардт налагодив зв'язки із Д. Донцовим та почав друкуватися у його "Віснику" під псевдонімами Юрій Клен та Гордій Явір; там же розміщували свої твори поети-емігранти — Олександр Олесь, Л. Мосендз, Олег Ольжич, О. Теліга, Є. Маланюк та інші.

   У перші роки проживання в Німеччині Юрій Клен, не маючи постійної роботи, мешкав у родичів та давав приватні уроки. Згодом читав лекції у Мюнхенському університеті, пізніше, у 1934 р., за сприяння Д. Чижевського отримав посаду лектора на кафедрі славістики в Мюнстерському університеті. Там же захистив докторську дисертацію — "Головні мотиви творчості Леоніда Андрєєва" (1936) та отримав звання професора. Невдовзі поет переїхав у передмістя Мюнстера, де було написано більшість віршів, що склали основу найвідомішої збірки митця — "Каравели", та поему "Прокляті роки":

Якась смутна і невесела осінь 

Зійшла, мов помаранча золота, 

Над Києвом, і олив'яні оси 

Дзижчали і співачи з-за моста, 

Де вітер заплітав березам коси 

І цілував в розтулені уста 

(О спогади терпкі і непотрібні 

Про ті роки жорстокі і безхлібні!).

    У Німеччині в ті роки панував гітлерівський тоталітаризм, тож світогляд поета в умовах тогочасної дійсності, його переживання ВТІЛИЛИСЯ в поемі "Попіл імперій" — творі, у якому чи не вперше в українській літературі був проклятий і сталінський, і гітлерівський режими та виявлено їхню спільну та небезпечну антилюдську сутність. І хоча до таких висновків митець дійшов не одразу (він, як і багато емігрантів тих часів, не уник думки, що третій рейх покликаний врятувати світ від сталінщини), та жорстока реальність відкрила поетові очі, а його переконання та думки вилилися на папір у вигляді цієї поетичної епопеї:

У вічності, де світла струм тече, 

Повільно крутяться колеса часу, 

Що на верстаті золотому тче 

Свій килим різнобарвний. Дольні паси 

Пускає в рух незримий нам двигун... 

Нас темрява обсотує і боре, 

Лише часами блискавка намить 

Із пітьми вихопить шматок узору, 

І ми, прокинувшись із небуття. 

Якийсь уривок бачимо: химерні, 

Страшні чи ясні обриси життя. 

Ми у руці тримаєм тільки зерна; 

Гаїв не бачимо, що з них зростуть 

І зашумлять зеленим верховіттям. 

Ми лиш п'ємо гіркаву капамуть.

Жахним на світ рождені лихоліттям.

    Твір такого спрямування був у той час першим і найвизначнішим у низці інших, які засуджували фашистські режими та були наснажені ідеалами демократії, гуманізму, людяності. Після Юрія Клена своє слово сказали П. Неруда у "Вселюдській пісні", Л. Арагон у "Незакінченому романі", В. Гроссман у "Житті та долі". Але поема-епопея "Попіл імперій" — твір-попередження — було першим словом протесту.

   За свідченнями сина письменника, В. Бургардта, у 1939 р. батька уло мобілізовано до німецького війська, де він спочатку перебував на курсах військових перекладачів, аз 1941 р. працював при штабі однієї з ^аРМій, разом із якою пересувався Україною. Жахливі враження митця сплюндрованої війною України лягли в основу третьої частини

"Попелу імперій". Юрію Клену доводилося дуже нелегко, він постійно отримував догани та ризикував життям, адже за людяне ставлення до українців, допомогу їм, постійно наражався на небезпеку; йому загрожував арешт.
   Від неминучої кари поета врятувала хвороба: узимку 1942 р. він застудився та захворів на плеврит, і після довгого лікування його комісували. Із січня 1943 р. Юрій Клен деякий час працював викладачем Німецького вільного університету, пізніше — в Українському вільному університеті у Празі. Весною 1945 р. митець разом із родиною переїхав до Авст^ч, де закінчив поему "Попіл імперій". Разом із Л. Мосендзом, який теж перебував у еміграції, письменник видав "Дияболічні параболи" — своєрідну сатирично-гумористичну збірку, яка в Україні не перевидана і, як наслідок, невідома. Якийсь час Юрій Клен читав лекції як позаштатний професор славістики в Інсбруцькому університеті — вів три спецкурси німецькою мовою —І "Історична руська граматика", "Билини", "Утворення Київського князівства" та один українською — "Леся Українка та її переклади з Г. Гайне".
   Проживаючи в Австрії, Юрій Клен прагнув спілкування з українською літературною еміграцією, тому тричі переходив німецько-австрійський кордон нелегально, відвідавши таким чином Мюнхен, Ауґсбурґ, Нюрнберг та інші міста. Намагаючись долучитися до літературної діяльності, редагував журнал "Литаври", а головне, мандруючи таким чином, письменник знайшов українське товариство! розпорошене по репатріаційних таборах. У них він зустрічався з українцями, читав лекції, власні новели, поезії, уривки з "Попелу! імперій" тощо.
   Юрій Клен — не тільки поет. Він був обдарований літературним талантом загалом: літературознавець, славіст, германіст, майстерний тлумач. Завдяки йому ми читаємо українською "Бурі" та "Гамлета" B. Шекспіра, поезії Дж. Байрона, П. Шеллі, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Ф. Тютчева, С. Єсеніна, М. Язикова, О. Толстого, О. Блока, П. Верлена, C.    Малларме, А. Рембо, Е. Верхарна, П. Валері, Ж. МореасШ Ж. Дюамеля, Р. Рільке, П. Кподеля та інших, прозу Ч. Діккенса,1 О. Уайльда, Г. Ібсена тощо. Перекладацький діапазон митця —4 вражаючий. Його перу також належать переклади лібрето до опери Р. Штрауса "Саломея", "Залізні сонети" Й. Вінклера, давньоісландський та давньонімецький епос — збірник саг "Едда" та "Пісня про Нібелунґів".
     Неоціненна й редакторська та упорядницька робота митця: він редагував тридцятитомне видання творів Джека Лондона та чотиритомник Бернарда Шоу, а також писав передмови до цих видань; за його редакцією виходили новели С. Цвейга та багатьох інших письменників. Виступав митець і з рецензіями на переклади, зарекомендувавши себе гарним та об'єктивним спеціалістом у цій галузі.
     Юрій Клен популяризував українську літературу в Німеччині, зокрема, відома його робота "Ukrainischen großer Dichter, der Kobsar Taras Schewtschenko, 1814—1861" ("Великий український поет. Кобзар Тарас Шевченко, 1814—1861") (Інсбрук, 1946), до якої він переклав кілька віршів із "Кобзаря" та дуже успішно виступав із доповідями на цю тему.
   Фатальним став для поета черговий перетин кордону восени 1947 р. Він дуже застудився і на власному авторському вечорі, що проходив в українському таборі Зоммеркасерне, ледве говорив. Митець не лікувався, постійно працював, перенісши хворобу на ногах; не одужавши, знову вирушив у дорогу, на цей раз останню. ЗО жовтня 1947 р. Юрій Клен помер, поховали видатного письменника на українській частині кладовища Вестфрідгоф.
   Поетична спадщина Юрія Клена — повноправна частина української літератури, його творчість — яскравий зразок неокласичної поезії. Незалежний у поглядах, принциповий та палкий поборник загальнолюдських цінностей, він усе життя, талант віддав Україні, прагнучи розвивати, збагачувати її, популяризувати серед інших народів. Працюючи для людей, митець вірив, що українська література, батьківська мова знайде свого читача і колись у майбутньому буде вільно лунати на рідних просторах:
Часів минулих божевілля 
Часам прийдешнім — дивний дар. 
Епоха лютого свавілля 
Колись п'янких набуде чар. 
Перемусує, перебродить 
І перебарвить нам роки, 
Щоб, запаливши сяйво вроди. 
Вернути втрачені віки.

ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів Юрія Клена

Твори. — Нью-Йорк : [б. в.], 1992. — 382 с.

Твори. -—Торонто : Фундація ім. Юрія Клена, 1957—1960. — Т. 4. Вибране. —Київ : Дніпро, 1991. — 461 с.

Вибрані твори : поезія, спогади, статті. — Дрогобич : Каменяр, 2003. — 616 с.

Дияболічні параболи. — Зальцбург: Нові дні, 1947. — 110 с.

Каравели. — Прага : Вид-во Юрія Тищенка, 1943. — 143 с.

Нові обрії в царині дослідження поетичного стилю : (принципи Е. Ельстера) / О. Бурґгардт. — Репр. вид. 1915 р. — Кривий Ріг : Роман Козлов, 2014. — 146, [1] с.

Попіл імперій. — [Б. м.] : Золота брама, 1946. —23 с.

Прокляті роки : поема. — 2-ге вид. — Львів ; Краків : Укр. вид-во, 1943.—   40 с.

Спогади про неокласиків. — Мюнхен : Укр. вид. спілка, 1947. — 48 с.

Die Leilmotive bei Leonid Andrejev. — Leipzig : Kommissionsverlag О. Harrassowitz, 1941. — 201 p. — (Veröffentlichungen des Slavischen Instituts an der Friedrich-Wilhelms-Universität Berlin ; 31).

Амалєкипшни, аморитяни і ґібеоніти // Літературно-науковий вісник. — 1937. — Кн. 12. — С. 876—878.

Антоній і Клеопатра. Цезар і Клеопатра // Літературно-науковий вісник. —  1934. — Кн. 3. —С. 162—164.

Балада про помсту // Літературно-науковий вісник. — 1948. — Кн. 1. — С. 6—11.

Бій може початися // Український самостійник. — 1953. — 27 вересня.— С. З ; 4 жовтня. — С. З ; 11 жовтня. — С. 4—5.

Большевицька спадщина // Літературно-науковий вісник. — 1939. — Кн. 2. — С. 94—99.

В дорозі. Конкістадори // Літературно-науковий вісник. — 1937. — Кн. 7/8. — С. 609—611.

Вікінги // Літературно-науковий вісник. — 1937. — Кн. 5. — С. 321. Жанна д'Арк // Літературно-науковий вісник. — 1936. — Кн. 9. — С. 619—623.

З німецьких вражінь : (репортаж з Німеччини) // Літературно-науковий вісник, — 1933. —Кн. 10. — С. 813—817.

Київ // Літературно-науковий вісник. — 1938. — Кн. 4. — С. 241—242.

Кілька зустрічей з Косинкою // Літературно-науковий вісник. — 1935.—    Кн. З. — С. 204—206.


Коло життьове : (7 сонетів) // Літературно-науковий вісник. — 1937. — Кн. 2. — С. 81 — 84.

Кортес : (два сонети) // Літературно-науковий вісник. —1933. — Кн. 12. — С. 865.

Крізь праосінь // Літературно-науковий вісник. — 1937. — Кн. 10. — С. 609 — 611.

Лот //Літературно-науковий вісник. — 1936. — Кн. 2. — С. 81—82.

Майже елегія // Дзвони. — 1938. — Число 4/5. — С. 129—130.

Мандрівка сонця // Літературно-науковий вісник. — 1934.— Кн. 4. — С. 321—324.

Між золотих ватр : (допис з Німеччини) // Літературно-науковий вісник. — 1934. — Кн. 5. — С. 371—372.

Мінотаврові на поталу // Гіробосм. — 1943. — № 3. — С. 183—189.

Прокляті роки // Літературно-науковий вісник. — 1937. — Кн. 3. — С. 162—182.

Рокованість // Літературно-науковий вісник. — 1936. — Кн. 5. — С. 321—322.

Символ // Дзвони.— 1938. — Число 12. — С. 500—501.

Січневий Діоніс. Енгармонійність // Літературно-науковий вісник. — 1938. —Кн. 1. — С. 3—4.

Слово живе і мертве // Літературно-науковий вісник. — 1936. — Кн. 11. — С. 828—834 ; кн. 12, — С. 902—915.

Софія. Терцини // Літературно-науковий вісник. — 1935. — Кн. 6. — С. 401—406.

Стебло серед поля : (уривок із "Спогадів про неокласиків") // Дзвін. — 1994, — № Ю. — С. 123—130.

Стефан Ґеорґе // Літературно-науковий вісник. — 1934. — Кн 2 — С. 116—122.

У лабетах Чека // Сучасність. — 1967. — № 9. — С. 40—47.

Україна // Літерагурно-науковий вісник. — 1938. — Кн. 12. — С 849 — 856.

Франкфурт на Майні //Літературно-науковий вісник. — 1936. — Кн З. — С. 162—163.

Царство сатани // Літературно-науковий вісник. — 1938. — Кн. 5. — С.301—321.

Ще раз про сіре, жовте, і про Вісникову квадригу // Літературно-науковий вісник. — 1935. — Кн. 6.— С. 419—426. понія : (два сонети) // Літературно-науковий вісник. — 1934. — Кн. 7. — С. 482—483.

Про Юрія Клена

Астаф'єв О. У пошуках світової гармонії: (Григорій Сковорода і Юрій Клен: діалог через віки) / О. Астаф'єв. — Ніжин : [б. в.], 1996. — ЗО с. — (Література української діаспори ; вип. 12).

XX століття: від модерності до традиції : зб. наук. пр. // Вінницький державний педагогічний університет ім. Михайла Коцюбинського. — 2012. — Вип. 2 : Творчість Юрія Клена і міжвоєнна доба в українській літературі. — 568 с.

Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та Вісниківського неоромантизму : зб. наук. пр. / [голов, ред. Леся Кравченко]. — Дрогобич : Відродження, 2004. — 392 с.

Burghardt J. Oswald Burghardt : Jurij Kien : Leben und Werke / Josefine Burghardt. — München : Ukraine, [1962]. — 111p.: ill.

Астаф'єв О. Візії Сковороди в поемі Юрія Клена "Попіл імперій" / О. Астаф'єв // Українська мова та література. — 2000. — № 7. — С. 5—7.

Астаф'єв О. Вірш Юрія Клена "Сковорода": спроба прочитання / О. Астаф'єв // Українська мова і література. — 1997. — Число 35. — С. 32—37.

Астаф'єв О. До вивчення поезії Юрія Клена "Беатріче": семіотичний статус вічного образу / О. Астаф'єв // Урок української. — 2004. — № 7. —    С. 45—46.

Астаф'єв О. Поетика вірша Юрія Клена "Беатріче" / О. Астаф'єв // Українська мова і література. — 1997. — Число 35. — С. 6—7. Астаф'єв О. Стилі української еміграції і естетика тотожності : (про Юрія Клена) / О. Астаф'єв // Українська мова та література. — 2000. — №7. —С. 1—2.

Бійчук Г. Один із фона неокласиків / Г. Бійчук // Українська література в загальноосвітній школі. —2001. —№ 1. —С. 7—10. Богач М. "Навіщо нам кохати жінку...?" : (про творчість поета Юрія Клена (Освальда Бурггардта)) / М. Богач // Слово і час. — 1998. — № 3.  —    С. 35—39.

Богач М. Поетичний космос Юрія Клена / М. Богач // Філологічні науки. —  Суми, 1999, —С. 115—122.

Боголюб-Роєнко Н. Поет національної ідеї / Н. Боголюб-Роєнко // Визвольний шлях. — 1998. — № 8. — С. 110—116.

Бойчук Б. Юрій Клен / Б. Бойчук, Б. Т. Рубчак // Координати / упоряд. Б. Бойчук, Б. Т. Рубчак. — [München], 1969. — Т. 1 : Антологія сучасної української поезії на заході. — С. З—6.

Бондаренко М. Поетичне осмислення Юрієм Кленом світової культурної спадщини / М. Бондаренко // Українська мова та література. — 2000. _Число 7. — С. 6—7.

Борецький Л. Порятунок всього людства від зла : (біблійні образи в поезії Юрія Клена) / Л. Борецький // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. — 2001. — № 3. — С. 63—69.

Борецький Л. Християнські мотиви та античні образи в поезії Юрія Клена /Л. Борецький // Класична спадщина і сучасне художнє мислення : зб. наук. пр. до 60-річчя М. Борецького / Дрогобиц. держ. пед. ун-т ім. Івана Франка, Черкас, держ. ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Дрогобич ; Черкаси, 2001. — С. 158—169.

Бурґгардт Ю. З поезій Юрія Клена / Ю. Бурґгардт // Україна і Світ. — 1956. —Зошит 16. — С. 24—26.

Геркен Н. "Патриціянська поезія" або Дві стихії в творчості Юрія Клена / Н. Геркен // Літаври. — 1947. — Число 1. — С. 32^44 ; число 2. — С. 34—51.

Геркен-Русова Н. Пам'яті Юрія Клена / Н. Геркен-Русова // Визвольний шлях. — 1968. — Кн. 4. — С. 474—490 ; кн. 5. — С. 585—586.

Городиський О. Юрій Клен — вояком / О. Городиський // Київ. — 1953. - № 2. — С. 84—88 ; № 3. — С. 150—153 ; № 4. — С. 200—205.

Градецька Г. Юрій Клен — поет-неокласик / Г. Градецька // Українська мова та література. — 2000. — № 7. — С. 8—9.

Державин В. З останніх днів земного буття Юрія Клена / В. Державин // Сучасна Україна. — 1952. — Число 23. — С. 5 ; число 24. — С. 9—10.

Державин В. Історична епопея Юрія Клена / В. Державин // Пороги. — 1950. —№ 14/15. — С. 2—4 ; 1951. — № 16/17. — С. 7—8 ; № 18. — С. 2—5 ; № 19/20. — С. 2—5 ; № 21/22. — С. 2—5.

Державин В. "Попіл імперій" і новітня спроба переоцінки його поезії: (про Юрія Клена) / В. Державин // Визвольний шлях. — 1958. — Число Ю. — С. 1175—1179 ; число 11. — С. 1295—1299 ; число 12. — С. 1407—1410; 1959. число 1. — С. 94—104 ; число 2. — С. 195—204.

Дзюба І. Юрій Клен — "неокласик" чи "постнеокласик"? / І. Дзюба // Сучасність. — 2009. — № 8.— С. 79—101.

Є. М. Пам'яті Освальда Бурґгардта / Євген Маланюк // Слово і час. — 1994. — № 9/10. — С. 46-48.

Жулинський М. Бурґгардт Освальд / М. Жулинський // Українська літературна енциклопедія : у 5 т. / ред. О. І. Дзеверін. — Київ, 1988. — Т 1. — С. 249—250.


Запольська Л. "Лист у вічність" Юрія Клена / Л. Запольська // Україна. — 2002. — №10. — С. 37—39.

Качуровський І. Відгуки творчости Ґете в поезії Юрія Клена / I. Качуровський //Сучасність.— 1983. — №3. — С. 18—30.

Качуровський І. Життя і творчість Юрія Клена / І. Качуровський // Променисті сильвети : лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки / І. Качуровський. — Київ, 2008. — С. 249—284.

Ковалів Ю. Освальд Бургардт (Юрій Клен) / Ю. Ковалів // Слово і час. — 1991. —№4. — С.41—45.

Ковалів Ю. Юрій Клен / Ю. Ковалів // Гроно нездоланих співців : літ. портрети укр. письменників XX ст., твори яких увійшли до оновлених шкільних програм / упоряд. В. І. Кузьменко. — Київ, 1997.— С. 94—101.

Костецький І. Мій Юрій Клен /1. Костецький // Сучасність. — 1966. — № 7. — С. 55—73.

Лавріненко Ю. Освальд Бурґгардт — Юрій Клен // Лавріненко Ю. Зруб і парости. — Мюнхен : Сучасність, 1971. —С. 217—227.

Лисенко /. До джерел : про переклади Юрія Клена / І. Лисенко // Березіль. — 1995. —№ 7/8. — С. 9—10.

Маланюк Є. Юрій Клен / Є. Маланюк // Книга спостережень : проза / Є. Маланюк. — Торонто, 1962. — Т. І. — С. 247—260.

Набитович /. Порфирій Горотак : літературна містифікація Леоніда Мосендза і Юрія Клена / І. Набитович // Визвольний шлях. — 1997. — № 12. — С. 1498—1505.

Неврлий М. Повернення Юрія Клена / М. Неврлий // Сучасність. —1993.—№ 1. —С. 162—163.

Орест М. З вірою в етнонаціональне відродження українського народу та його державності : (заповіти Юрія Клена) / М. Орест // Народна творчість та етнографія. — 1998. — № 5/6. — С. 118—121.

Орест М. Заповіти Ю. Клена / Михайло Орест // Орлик. — 1948. — №2.—С. 5—7.

Орест М. Заповіти Юрія Клена / М. Орест // Українське слово : і хрестоматія укр. літ. та літ. критики XX століття : (у 3 кн.) / Василь Яременко, Євген Федоренко. — Київ, 1994. — Кн. 1. — С. 597—605.

Орест М. Ю. Клен про самого себе / Михайло Орест // Україна і світ. — 1951, — №5, — С. 9—10.

Оріенко П. Поет-мрійник, поет-філософ : (Юрій Клен (Освальд Бургтардт)) / П. Орленко // Історичний календар. — 2002. — Вип. 8. — С. 375—376.

Плітка В. Джерела міфопоетичної образності сонета-диптиха "Лот" Юрія Клена / В. Плітка // Литературоведческий сборник. — 2000. — Вып. 2.-С. 152—167.

Полонська-Василенко Н. Декілька спогадів про Юрія Клена / Н. Полонська-Василенко // Сучасність. — 1967. — Т. 4, № 12. — С. 36—39. Радецька Г. Юрій Клен —поет-неокласик // Українська мова та література. — 2000. — Число 7. — С. 8—9.

Рахманний Р. Дмитро Донцов і Юрій Клен / Роман Рахманний // Україна атомного віку / Роман Рахманний. — Торонто, 1988. — Т. 2. — С. 501—525.

Рибчук А. Юрій Клен : (два невеличкі спогади) / А. Рибчук // Пороги. — 1951. — №25/26. — С. 23.

Рудницький Л. Р. Л. Стівенсон і Юрій Клен / Л. Р. Рудницький // Сучасність. — 1974. — № 12.. — С. 25—38.

Рудницький Я. Із спогадів про Юрія Клена / Я. Рудницький // Новий шлях. — 1957. — № 100. — С. 3.

Сарапин В. Маловідомий Юрій Клен / В. Сарапин // Українська мова та література. — 2000. — Число 7. — С. 3—4.

Сарапин В. Осінні мотиви в поезії Юрія Клена / В. Сарапин // Дивослово. — 1998. — № 9. — С. 8—11.

Тарнавсъкий О. Юрій Клен. Поет, учений, громадянин : (до двадцятиріччя з дня смерті) / О. Тарнавський // Слово. — 1968. — 36. 3. — С. 354—366.

Филипович Ю. Життя і творчість Юрія Клена / О. Филипович // Сучасність. — 1967. — Т. 4, № 10. — С. 47—85.

Череватенко JJ. Уроки давньої полеміки (про творчість Юрія Клена та І. Багряного) / Л. Череватенко // Вітчизна. — 1996. — № 7/8. — С. 127—130.

ЧижевськийД. Юрій Клен, вчений та людина / Д. Чижевський // Збірник "Української літературної газети" / ред.: Іван Кошелівець, Юрій Лавриненко. — Мюнхен, 1957. — С. 157—166.

Чижевський Д. Юрій Клен, вчений та людина / Д. Чижевський // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX століття : (у 3 кн.) / Василь Яременко, Євген Федоренко. — Київ, 1994. — Кн. 1. — С. 613—623.

Чижевський Д. Юрій Клен, вчений та людина : (зі спогадів) / Д. Чижев-ський // Філософські твори : у 4 т. / Д. Чижевський. — Київ, 2005. -Т. 2. — С. 244—253.

Шум-Стебельська А. Натхненний літописець долі України, її традицій і звичаїв : (про творчу спадщину Юрія Клена) / А. Шум-Стебельська // Народна творчість та етнографія. — 1998. — № 5/6. — С. 114—118.

Шум-Стебельська А. Поет високого духу і величної краси — Юрій Клен / А. Шум-Стебельська // Визвольний шлях. — 1994. — № 17. — С. 863—872.

***

Юрій Клен — поет, перекладач, літературознавець (1891—1947) : бібліоф. покажч. / складачі: Т. В. Гологорська, Т. Г. Шерстюк ; Харків, держ. наук, бібліотека ім. В. Г. Короленка. — Харків : [б. в.], 1997. — 41 с. — (Діячі української діаспори).

Юрій Клен : бібліоф. покажч. / Нац. акад. наук України, Ін-т енциклопед. дослідж., Наук, т-во ім. Шевченка в Свропі ; склав Іван Лучків. — Київ : Ін-т енциклопед. дослідж. НАН України, 2009. — 182 с.