Іван Манжура

    Серед славних імен минулого поряд з іншими видатними діячами української культури другої половини XIX ст. одне з почесних місць належить І. Манжурі, який проклав помітну борозну в українській поезії свого часу та залишив цінну фольклористичну спадщину. Життя його було важким — злиденним, нужденним, сирітським, але, незважаючи на скрутні умови, він вибився на широку дорогу і присвятив себе справі фольклористики та етнографії, зробивши неоціненний внесок в українську літературу.

    Народився Іван Манжура першого листопада 1851 р. у родині дрібного чиновника із зубожілих дворян у Харкові. Батько часто змінював місце роботи, довго ніде не затримуючись, до того ж, страшенно пив. Коли хлопцеві минуло п'ять років, його мати померла, батько на той час остаточно втратив роботу через постійні конфлікти з начальством, і в родини настали тяжкі роки поневірянь та злиднів. Батько та син мандрували Харківщиною, що, безперечно, було дуже важко для малої дитини. Кілька разів тато прилаштовував Івана на навчання та виховання до родин священиків, але кожного разу таке життя хлопця тривало недовго, оскільки батько забирав його та вони знову починали блукати світом. У 1864 р. татко помер, а на хлопця звернула увагу тітка по матері, дружина видатного науковця О. Потебні. Вони взяли Івана до себе, прихистили, почали опікуватися його долею, влаштували на навчання до повітової школи, де він старанно і добре вчився. Згодом Іван продовжив освіту в Харківській гімназії, але закінчити її не вдалося: І. Манжуру виключили з формулюванням "за непокірну вдачу". На ту пору йому виповнилося 19 років. Деякий час Іван підробляв приватними уроками, а в 1870 р. вступив до Харківського ветеринарного інституту, із якого, на жаль, його через два роки також вигнали, на цей раз "за неблагонадежность поведения" та ще й без права навчатися в будь-якому вищому навчальному закладі.

    Після виключення з інституту І. Манжура жив на Катеринославщині, працював у різних казенних установах на дрібних посадах, але довго ніде не затримувався. У той час його почала цікавити усна народна словесність — фольклор, і він затіяв збирати по селах та містечках народні пісні, казки, приповідки, легенди, навіть не замислюючись тоді, що ця справа стане згодом визначальною у його житті. Таким чином Іван мандрував майже два роки. А вже на початку 1870-х рр. він через О. Русова налагодив зв'язки з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства в Києві, куди надсилав свої численні записи мовного матеріалу. Товариство всіляко підтримувало діяльність юнака: у червні 1874 р. на засіданні відділу спеціально розглядалося питання про роботу молодого фольклориста, яка була цілковито ухвалена; І. Манжурі навіть виділили трохи коштів, аби він досліджував і далі, та обіцяли згодом опублікувати його працю. Цей успіх і визнання корисності окрилили збирача і він з новими силами взявся за роботу, мріючи згодом постійно працювати у відділі. Але з його закриттям надії Івана розвіялися і він так і залишився мандрівним фольклористом, подорожуючи Україною та збираючи зразки народнопоетичної творчості, вивчаючи мову, досліджуючи побут, культуру та звичаї народу.
    Іван пройшов уздовж та впоперек майже всю південну та степову Україну, зібрав і поклав на папір кілька тисяч зразків усної словесності. Це був цінний скарб і тому, що та місцевість була мало досліджена фольклористами. Зібраний юнаком матеріал відзначався багатством змісту та жанровим розмаїттям.
    У фольклорно-етнографічній діяльності І. Манжури поєдналися сумлінний науковий підхід до збирання і вивчення народної творчості з тонким чуттям і розумінням тексту. Увагу розвідника привертали казки, перекази, народні легенди, пісні в усьому багатстві їхніх жанрових та стильових ознак, приказки, прислів'я, замовляння, народні анекдоти тощо.

   Значна кількість накопиченого в той період фольклорно-етногра-фічного матеріалу була надрукована в різних виданнях. Багато зразків народної творчості, занотовані І. Манжурою, зокрема оповідального жанру, були опубліковані М. Драгомановим у його збірнику "Малорусские народные предания и рассказы" (1876), у передмові до якого Михайло Петрович відзначив активну роль І. Манжури в постачанні цього видання різноманітним якісним матеріалом. Окремі розділи збірника майже повністю укладені з народнопоетичних ілюстрацій, записані« 1. Манжурою. Наприклад, із 49 художніх зразків, уміщених у третьому розділі видання — "Знахарство, молитвы, заговоры и пародии их", 40 подано із записів I. Манжури, у розділі "Приметы и поверья" — 37 прикладів народної творчості, зібраних в Катеринославській та Харківській губерніях.
   Вихід у світ вищезгаданого збірника М. Драгоманова був значною подією у фольклористиці в ті часи. Книга дістала високу оцінку з боку науковців та широкої освіченої громадськості, її також можна розглядати як підсумок першого періоду діяльності фольклориста І. Манжури.
   У 1875 р. Іван добровольцем вирушив до Сербії, де брав участь у війні проти турецьких поневолювачів. Повернувшись після поранення до України, він працював деякий час учителем, згодом — наглядачем на одній з поштових станцій. Тоді ж знову взявся за свою улюблену справу — збирання та вивчення зразків народної творчості, яку натхненно продовжував до кінця життя.
   Другий період фольклористичної діяльності 1. Манжури був ще пліднішим та припав на кінець 1870-х — 1880-ті рр., коли він, повернувшись із Сербії, оселився в с. Олексіївні у знайомого, пізніше проживав у Катеринославі та його околицях.
   З опублікованого на початку цього періоду фольклорно-етнографічного матеріалу заслуговує на увагу насамперед той, що з'явився на сторінках журналу "Киевская старина", — легенди та пісні про козаків. Яскраво проявилася в цей час зацікавленість науковця історією. Чимало пісень на історичні теми увійшло до збірників "Исторические песни малорусского народа", "Нові українські пісні про громадські справи" (1881), "Політичні пісні українського народу XVIII— XIX ст." (1883—1885). Але все це становило тільки незначну частину зібраних І. Манжурою відомостей.
   Із публікацій російських народних пісень варто згадати ті, що з'явилися на сторінках журналу "Русская старина"; крім цього, у катеринославському тижневику "Степь" було вміщено низку статей І Манжури етнографічного характеру — "Приход весны", "Купало", "Государыня широкая масленица".

   Публікуючи збираницю незначними частинами, епізодично, переважно на сторінках невеликих часописів та газет, І. Манжура водночас робив енергійні спроби надрукувати свої фольклорно-етнографічні записи окремим виданням, адже неопублікованою залишалася ще велика кількість народних пісень та оповідок. На початку 1880-х рр. він звернувся насамперед до Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, але у зв'язку із його закриттям збірник не вийшов. Пізніше, з таким самим проханням, — до Харківського істо-рико-філологічного товариства, про шо відомо із його листування з О.Потебнею, який у той час був одним із активних діячів цієї спілки: "У меня имеется сборник украинских песен (более тысячи номеров), записанных мною в губерниях Харьковской и Екатеринославской... имею честь предложить Харьковскому филологическому обществу — не издаст ли он моего сборника в целом составе или по частям. Кроме того, у меня есть много сказок, поверий, пословиц, не вошедших в "Народные предания" Драгоманова".
    Узагалі на ці роки припало особливо активне листування між І.Манжурою та О. Потебнею, у особі якого Іван мав доброго, уважного та безкорисливого вчителя. Олександр Опанасович весь час стежив за його фольклористичною діяльністю, гаряче підтримував та всіляко допомагав, давав корисні поради та обіцяв докласти всіх зусиль, щоб видати окремою книжкою цінні фольклорні матеріали.
   Спільні зусилля принесли наслідки. У другому випуску другого тому "Сборника Харьковского историко-филологического общества" за 1890 р. вийшли друком окремим збірником "Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губерниях И. И. Манжурою". Збірник містив понад 200 народних казок та легенд, 400 прислів'їв та приказок, чимало замовлянь, загадок тощо. Це була єдина збірка, видана за життя І. Манжури. Ії продовженням були "Малорусские сказки, предания, пословицы и поверья, записанные И. И. Манжурою в Екатеринославской губернии", надруковані вже після смерті митця окремим розділом у VI томі "Сборника Харьковского историко-филологического общества" за 1894 р. Про ці записи тоді молодий, а згодом видатний фольклорист Ф. Колесса писав: "Всі матеріали, зібрані Манжурою, мають чималу вартість для науки, тим більш, що записані совісно, зі збереженням всяких деталів і подробиць, характерних для даної місцевості... В своїх працях етнографічних проявив Манжура глибоке знання народу, його життя й мови".

   Матеріали, опубліковані 1890 p., принесли І. Манжурі визнання серед зарубіжних фахівців: високу оцінку роботі дав чеський учений Ю. Полівка, польський етнографічний часопис "Wisla" позитивно відгукнувся на це видання, а французький етнографічний журнал "Rewue des traditions populaires" назвав І. Манжуру видатним та заслуженим етнографом своєї країни, невтомним збирачем та дослідником народної творчості.
    І. Манжура відомий також численними публікаціями на етнографічні теми не тільки в ранній період діяльності, а й протягом усього життя, його статті публікувалися на сторінках "Екатеринославского юбилейного листка", уже згадуваної "Киевской старины", "Екатерино-славских губернских ведомостей", "Этнографического обозрения", "Живой старины" та інших.
    Серед фольклорних нотаток дослідника є чимало творів оповідного жанру — казок, легенд, народних оповідань та переказів. Деякі з них митець літературно обробив та мав намір опублікувати. Найвідоміші з них — гумористична розповідь "Як ми з дідом багатіли, а батька ще на світі не було" та легенда-оповідання "Червоний горицвіт". Обидва твори вперше вийшли друком у 1961 р. на сторінках української періодики.
   У середині 1880-х pp. митець захопився ідеєю створення циклу віршованих казок на підставі певних фольклорних джерел, спеціально призначених для народного читання. Він охоче популяризував свої твори серед людей. Кількома роками пізніше, доопрацювавши матеріал, 1. Манжура систематизував його та підготував до друку збірку "Казки та приказки і таке інше. З народних уст зібрав і у вірші склав Іван Манжура 1888 р.". У неї увійшло три віршовані казки — "Лиха година", "Чорт у наймах", "Злидні" та 28 віршованих приказок. Збірка була дуже популярною, оскільки головні персонажі були простими селянами, а проблеми, які порушував автор у казках, — актуальними.
   Літературна творчість митця відома на сьогодні краще, ніж його фольклористична діяльність; її початок відбувся ще в 1870-х pp., але перші публікації з'явилися лише в 1885—1886 pp. на сторінках катеринославського тижневика "Степь" під псевдонімом Іван Калічка. Це були вірші: "Босяцька пісня", "На пасіці", "З заробітків", "Веснянка", "26 лютого", "Моїм судцям", "Лілеї". Узагалі творчий шлях І. Манжури був дуже короткочасним і тривав менше десяти років, тобто 1880-ті pp. — Це пора, у яку майже повністю уміщується творча діяльність Манжури-поета.
   Він заявив про себе як автор оригінальних поетичних творів у той Час- коли вже в усій повноті розкрився як фольклорист та етнограф, коли в активі його праці збирача накопичилася не одна тисяча записаних ним зразків усної народної творчості. У поезію І. Манжура прийшов, збагачений великим життєвим досвідом, набутим під час мандрів і збирання фольклору, цікавився тогочасними українськими періодичними виданнями, такими, як "Киевская старина", "Зоря" тощо, був добре обізнаний із творчістю І. Котляревського, Г. Квітки-Осно-в'яненка, Г. Гребінки, поетів-романтиків, Марка Вовчка та Т. Шевченка. Хоча умови життя Івана аж ніяк не сприяли систематичному поповненню знань, він усе ж намагався постійно стежити за тим, що друкувалося.
    Під час навчання в гімназії та інституті Іван Іванович здобув чималі знання з іноземних мов — латинської, грецької та німецької, що дало йому можливість читати твори зарубіжної літератури в оригіналі — насамперед античну, а також твори И. Ґете, Г. Гейне та інших західноєвропейських письменників. І хоча цим знанням бракувало певної системи та повноти, усе ж вони наклали відбиток на всю творчу діяльність І. Манжури.
   Найплідніший період у поетичній діяльності митця — середина і друга половина 1880-х рр., саме тоді були написані кращі твори — низка віршів переважно на соціально-побутову та ліричну тематику, а також кілька поем-казок — "Іван Голик", "Трьомсин-богатир", балада "Ренегат", легенда "Ластівка", переклад поеми Г. Гейне "Рейнеке Лис". ГІоеми-казки були створені цілком на народних легендах та присвячені відважності запорізьких козаків, але друком вони вийшли вже після смерті автора, на сторінках "Дніпрових хвиль" у 1912 р. Що ж до перекладеної поеми Гейне, то після завершення роботи І. Манжура надіслав рукопис О. Потебні із проханням посприяти друкові, але, на жаль, гвір було заборонено цензурою.
    Узагалі після горезвісного Емського указу 1876 р. умови друку в наступні кілька десятиліть, на які й припала літературна діяльність І. Манжури, не тільки не покращилися, а стали, як відомо, ще лютішими щодо українського слова. Іван сприймав це дуже болісно; досить сказати, що з усього поетичного доробку митця за його життя була надрукована лише незначна частина. Свого часу письменник підготував до друку збірку поезій "Степові думи та співи", але майже третину з неї царська цензура не пропустила. Підготував іще дві збірки, але їх заборонили повністю.
   У 1887 р. діяч вітчизняного народознавства отримав повідомлення про те, що Історико-філологічне товариство при Харківському університеті обрало його своїм дійсним членом. Наприкінці життя І. Манжура налагодив зв'язки з московським "Обществом любителей естествознания, антропологиии и этнографии", дійсним членом якого став згодом. 

   Матеріальне становище поета до кінця життя залишалося надзвичайно важким. Із раннього дитинства не маючи пристановища, І. Манжура поневірявся по чужих хатах; не маючи постійного заробітку, клопочучись про шматок хліба, змушений був підробляти написанням кореспонденцій, нарисів та фольклорно-етнографічних статей, оскільки поетична творчість не давала майже ніяких доходів. Наприкінці 1880-х рр. він переїхав до с. Мануйлівка поблизу Катеринослава, де мешкав до кінця 1890 р. У цей період за ним, як "неблагодійним поетом", посилився нагляд поліції, яка і раніше з підозрою ставилася до його фольклористичної та етнографічної діяльності. Письменникові постійно бракувало коштів, він буквально животів та тяжко хворів. У листах того періоду дедалі частіше зустрічаються скарги на умови життя та літературної праці, на безсоромних видавців, які безжально експлуатували поета, сплачуючи мізерні гонорари.
   Наприкінці 1890 р. І. Манжура переїхав до Катеринослава, жив у знайомих, написав нові поезії, серед яких — "Великдень", "На зразок Я. Полонського" та інші. Відчуваючи, що життя прямує до кінця, задумуючись над долею свого творчого доробку, І. Манжура заново переписав, опрацював та упорядкував майже всі твори і, домовившись із книгарем та видавцем В. Алексєєвим, продав їх, одержавши натомість обіцянку все надрукувати. Однак своє зобов'язання видавець не виконав: деякі твори отримали від нього в 1925 р., але значну частину вважали зниклою. Цілу теку матеріалів знайшли в 1960 р. під час перебирання фондів відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (нині — НБУВ). З'ясувалося, що це саме ті матеріали, що вважалися утраченими. З того часу твори І. Манжури почали друкуватися та нарешті дійшли до читача.
   Змучений злиднями, постійно переслідуваний поліцією, виснажений хворобами Іван Манжура 2 травня 1893 р. раптово впав посеред однієї з вулиць Катеринослава. Перехожі підібрали його та відвезли до лікарні, де наступного дня він помер.
   Іван Іванович Манжура прожив дуже важке життя, природа обдарувала його сильним, оригінальним талантом, добрим і чулим серцем. Митець, що вийшов із народу та все своє недовге життя для нього працював, залишив унікальну національно значущу творчу спадщину, до своєї діяльності він ставився з любов'ю та натхненням. Без його фольклорно-етнографічної праці назавжди утраченими для нас стали би сотні зразків народної творчості, які є джерелом української мови, культури та історичною пам'яттю нашого народу.

 ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів І.І. Манжури

Твори. — Київ : Дніпро, 1980. — 326 с.

Твори. — Київ : Дніпро, 1972. — 335 с.

Твори. — Київ : Держлітвидав УРСР, 1961. — 429 с.

Твори. — Київ : Держлітвидав, 1955. — 280 с. : портр.

Вибрані твори. — Київ : Держлітвидав, 1950. — 308 с.: портр.

Избранные стихи. — Москва : Гослитиздат, 1957. — 111с.

Билиця. — Рубанівське : [б. в.], 2015. — 34, [2] с.

Божа тростка : укр. нар. казки Нижньої Наддніпрянщини. — Рубанівське : Навіки, 2011. — 86 с.

Голодный год : (рассказ крестьянина). — Москва : тип. И. Д. Сытина, 1887. —36 с.

Казки, прислів'я і т. п., записані в Катеринославській і Харківській губерніях І. І. Манжурою. — Дніпропетровськ : Січ, 2003. — 238, [1] с.

Казка про Хитрого Лисовина і про других звірів та про те, що він їм, а вони йому коїли. — Рубанівське : Навіки, 2010. — 57, [ 18] с. 

Лиха година : великодня казка. — [Б. м. : В. В. Філіппов], 2007. — 23 с.

На добрій ниві : вірші. — Рубанівське : Навіки, 2011. — 38 с. 

Народні пісні в записках Івана Манжури. — Київ : Муз. Україна, 1974.—   351 с. — (Українські народні пісні в записах письменників).

Не судьба, а щира правда : казка. — Рубанівське : Храм Покрови, 2009. —    20 с.

Поезії. — Харків : Держ. вид-во України, 1930. — 276 [4] с. Поезії. — Черкаси : Сіяч, 1918. — 88 с.

Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губерниях И. И. Манжурою. — Харьков : [б. и.], 1890. — 194 с. 

Степові думи та співи. — Санкт-Петербург : тип. Император, акад. наук, 1889.— 37 с.

Степные думы и песни : избр. стихотворения. — Москва : Гослитиздат, 1962,— 143 с.

Трьомсин богатир : казка. — Катеринослав : [б. в.], 1917. — 72 с. Трьомсин богатир : поема-казка. — Рубанівське : Навіки, 2012. — 165, [58] с.

Як чорт шматочок хліба одслужував : (з народних уст). — Катеринослав : Вид-во Катрі Єгорової, 1885. — 16 с.

Про І. І. Манжуру

Березовський І. П. Іван Манжура : нарис життя і діяльності / І. П. Бе-резовський. — Київ : Вид-во АН УРСР, 1962. — 124 с. 

Бернштейн М. Д. Іван Манжура : життя і творчість / М. Д. Бернштейн. — Київ : Дніпро, 1977. — 188 с.: портр.

Быков Н. В. Ив. Ив. Манжура, украинский этнограф и поэт (1851—1893) / Николай Быков. — Екатеринослав : тип. Губ. земства, 1910. — 25 с. 

Заремба В. І. Іван Манжура : [біогр. повість] / В. I. Заремба. — Київ : Молодь, 1972.— 187 с. —(Життя славетних ; вип. 17). 

І все, і все належить богу. Поети Дніпровського Надпорожжя : до дня Івана Манжури (1851 — 1893) / [підгот.: Н. М. Дєєва та ін.]. — Рубанівське : Навіки, 2010. — 174 с. : фото.

Сумцов Н. Ф. Памяти И. И. Манжуры / [соч.] Н. Ф. Сумцова. -— Киев : тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1893. — [2], 11 с.

Статті

Айзеншток I. Манжура і Ол. Потебня / І. Айзеншток // Записки історично-філологічного відділу. — 1929. — Кн. 22. — С. 149—160.

Бондар М. Живопис мелодійного слова : (до 150-річчя I. Манжури) / Микола Бондар // Слово і час. — 2001. — № 12. — С. 16—25. 

Быков Н. Ив. Ив. Манжура, украинский этнограф и поэт (1851—1893) // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. — Т. 6. — 1910, —С. 13—37.

Василенко Н. Видатний фольклорист : до 155-річчя з дня народж. I. Манжури (1851—1893) / Наталя Василенко // Свічадо. — 2006. — №3/4, — С. 137—143.

Василенко Н. З неопублікованої фольклорної спадщини Івана Манжури / Наталія Василенко, Людмила Іваннікова // Народна творчість та етнографія. — 2008. — № 3. — С. 112—114.

Каширіна Л. Іван Манжура та українська народна пісня / Л. Каширіна // Народні пісні в записах Івана Манжури. — Київ, 1974. — С. 5—13. 

Каширіна Л. Народнопоетична основа творчості І. Манжури / Л. Каширіна // Українська мова і література в школі. — 1976. — № 9. — С. 30—37.

Кучинський М. Висвітлення фольклористичної діяльності Івана Манжури на сторінках "Киевской старины" / М. Кучинський // Народна творчість та етнографія. — 1992. — № 2. — С. 26—36. 

Лещенко П. Я. Фольклорно-етнографічна діяльність І. Манжури / П. Я. Лещенко // Наукові записки Ровенського державного педінституту. — Т. 5.— 1961. — С. 253—282.

Манжура Іван Іванович (Іван Калічка) // Українські письменники : біобібліогр. словник : у 5 т. / ред. О. І. Білецький. — Київ, 1963. — Т. 2.—    С. 690—696.

Мочулъський М. Іван Манжура, український поет і етнограф / М. Мочульський // Погруддя з бронзи. Микола Цертелев і Іван Манжура / М. Мочульський. — Львів, 1938. — С. 85—181.

Погребенник В. "Прости-бо, рідна Україно!" : образ рідного краю в поезії Івана Манжури / Володимир Погребенник // Визвольний шлях. — 2006. — Річник 59, кн. 1. — С. 56—63.

П'ятаченко С. В. Іван Манжура / С. В. П'ятаченко // До народних джерел Сумщини / С. В. П'ятаченко. — Суми, 2004. — С. 29—32. 

Секарєва К. М. Деякі проблеми наукового видання творів І. Манжури / К. М. Секарева // Питання текстології: поезія / [відп. ред. С. Д. Зубков]. —    Київ, 1977. —С. 17—26.

Сумцов Н. Ф. И. И. Манжура как поэт и этнограф / Н. Ф. Сумцов // Из украинской старины / Н.Ф. Сумцов. — Харьков, 1905. — С. 114—137. 

Сумцов Н. Ф. Манжура Иван Иванович / Н. Ф. Сумцов // Энциклопедический словарь / изд. Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. — Санкт-Петербург, 1896. — Т. 18а. — С. 536—537.

Сумцов Н.Ф. Памяти И. И. Манжуры / Н. Ф. Сумцов // Киевская старина. — 1893. —Т. 42/43, № 10. — С. 80—90.

Джерело:  Фольклорист та етнограф // Календар знаменних і пам'ятних дат / Державна наукова установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова". - 2016. - № 4. - С. 59-68.