понеділок, 24 жовтня 2016 р.

Іван Федорович Драч

        Іван Федорович Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області. Український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного Руху України (1989). Герой України (2006).
    Народився в родині робітника радгоспу. У 1955 – 1958 роках служив в армії. 
    Від 1958 року навчався в Київському університеті. Був виключений за політичні погляди; у вересні 1961-ого перейшов на заочне відділення і став працювати в редакції газети «Літературна Україна». Тоді ж написав перші вір ші, деякі з них були критичними стосовно до радянської влади.
    До того ж часу належать перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами.
   30 червня 1966 року ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій зазнали критики кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко).
    1976 року І. Драч отримав Державну премію УРСР ім. Т. Шевченка за свою збірку віршів. У 1983 році поету було присуджено Державну премію СРСР з літератури.
    Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах. На І з’їзді Народного Руху України за перебудову 7 – 10 вересня 1989 року був обраний його головою.
   З 28 лютого по 4 грудня 1992 року він був співголовою НРУ разом із В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію «Україна — Світ».
    Очолював Українську всесвітню координаційну раду, Конгрес української інтелігенції.
   Весною 1990 року обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього проголосувало 66,38% виборців. З березня 1998 по квітень 2002 рр. — народний депутат України ІІІ скликання. На парламентських виборах 31 березня 2002 р. І. Драч виступав у списку «Нашої України», втретє став членом парламенту України.
   Творчість Івана Драча набула широкої популярності як в Україні, так і за кордоном. Його поезії відомі в перекладах багатьма мовами світу.
   Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961-о, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці». Член Спілки письменників України від 1962 року.  
Видані книги 
 Поезії: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «Поезії» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Дума про вчителя» (драматична поема, 1977), «Сонячний фенікс» (1978), «Сонце і слово» (1978), «Американський зошит» (1980), «Січнева балада 1924 року» (1980), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Київський оберіг» (1983), «Соняшник» (1985), «Теліжинці» (1985), «Храм сонця» (1988), «Противні строфи» (2004/2005).
Інші: збірка кіноповістей «Іду до тебе» (1970), збірка статей і нотаток «Духовний меч» (1983), «Політика» (статті, доповіді, виступи, інтерв’ю) (1997).
Кінематографічні роботи:
   Автор сценаріїв фільмів: «Криниця для спраглих» (1964), «Камінний хрест» (1968), «Іду до тебе» (1971), «Пропала грамота» (1972), «Дід лівого крайнього» (1974), «І в звуках пам’ять відгукнеться...» (1986), мультфільму «Крила», «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983), «Мама рідна, любима» (1986, у співавт.), «Вінчання зі смертю» (1992, у співавт.), «Таємниця Чингісхана» (2002, у співававт) тощо.
 Поезія Івана Драча
ПРОТУБЕРАНЦІ СЕРЦЯ
Ми чуєм трав зелений крик,
Дощів задумані рефрени,
Це травень, вічний єретик,
Так з-під землі бомбить
                                      зелено
На рівні вічних партитур!
Ми чорні гори перегорнем,
Ми вдарим серцем в мур
                                       зажур,
Ми розквитаємося з горем
На рівні вічних партитур!
Летить прокльон в зимовий
                                         сон —
Ми розкутурхаєм в двобої
Людський граніт, людський
                                         гудрон
Багряним громом сили тої,
Що нас розчахує з добра, —
Так б'ють з сердець
                                         протуберанці —
Повстанці сонця... Біль вмира
У грандіознім сонцетанці,
В космічнім клекоті тортур!..
Так розкошуємо з добра
На рівні вічних партитур!

ЗАЛІЗО
Як шалено росте залізо,
Лізе в танки, в ракети,
                                    в броню, 

Лізе в тіло і в душу лізе.
Чим цей ріст його зупиню?!
Лізе в доповіді і в спічі
З нутровини, з ядра землі.
Став залізним я втричі аж
                                       вдвічі,
Ми з заліза, залізні і злі. 

Бо залізо залізло повсюди,
Людство глухне од скреготу зла.
На мої на залізні груди
Аж заточується бджола. 

Я залізно зимую у літі,
Залізняк я села і зела.
Од заліза на лютій орбіті
Аж заточується Земля.

КАЛИНОВА БАЛЯДА
Я часто не знаю. Не знаю,
                                        де хвилі
Стають золоті, де багряно-
                                        тривожні,
Не знаю, де міра вготована силі
Й нащо мої клекоти сині
                                      спроможні.
Не знаю. Не відаю. І колінкую
Перед відомим (відомим для
                                        кого?),
Своєму коневі кую свою
                                      збрую
І в губи цілую зорю дорогу.

Крапчасті напасті, роковані
                                        роки,
Чоласті незвідані вади
                                      «не знаю».
Не знаю, де блиснуть вогнем
                                      мої кроки
І що принесе мені пам’ять
                                      з Дунаю.
Та знаю: мене колисала
                                      калина
В калиновім лузі тонкими
                                       руками,
Й калинова кров, як і пісня
                                   єдина,
Горить в моїм серці гіркими
                зірками.
Джерело: Іван Драч: 80-ліття / СВІТ-інфо. - 2016. - 20жовтня. - С. 15.
Драч Іван Федорович. - Режим доступу

Немає коментарів:

Дописати коментар