Пилип Семенович Морачевський – український просвітитель, педагог та письменник, відомий тим, що здійснив перший повний переклад Нового Завіту та Псалтиря українською літературною мовою

    Пилип Семенович Морачевський – український просвітитель, педагог, письменник та книгознавець відомий тим, що, окрім плідної педагогічної та літературної діяльності, здійснив перший повний переклад Нового Завіту та Псалтиря українською літературною мовою. Вражає громадянська мужність цієї непересічної людини, яка в епоху "емських указів" та "валуєвських циркулярів" насмілилася підняти голос на захист права українського народу читати Святе Письмо рідною мовою, а значить – і права на буття!

    Настав час, коли ім'я та справи П. С. Морачевського повертаються українському народові. Перевидаються твори письменника, друкуються наукові дослідження про нього, з'являються меморіальні та пам'ятні дошки, а у храмах Божих лунає українською мовою Святе Євангеліє у його перекладі.

   Народився Пилип Семенович Морачевський восени 1806 р. у родині небагатого дворянина, що проживала на Чернігівщині. Батько, Семен Григорович, брав участь у війні 1812 р., там і загинув, тому вихованням сина займалися мати та дід, Максим Галузевський. Родина мала 100 десятин землі та кілька робітників-кріпаків, хоча і вважалася простою. Друзями Пилипа в дитинстві були селяни, а рідною мовою спілкування з перших днів – українська. Певні статки дали можливість вивчити дитину, хлопчик отримав досить пристойну на ті часи освіту. У 1816 р. його віддали до Чернігівського повітового училища, яке Пилип закінчив у 1820 р. та вступив до міської гімназії. Навчався хлопець добре, отримував похвальні листи та грамоти. Змалку захопився складанням віршів, перші твори присвячував рідним місцям – селу, де народився, та Чернігову:
От, здається перед нами,
На горі, під гаєм
Рідне село, як маків цвіт,
На сонечку сяє.
Ось і церква, і круг неї
Зібралась громада...
І он... ген-ген в кінці села –
Батьківськая хата...
   У 1825 р. юнак вступив до Харківського університету на фізико-математичне відділення. Віршуванням займався і під час здобування математичної освіти, ставши справдешнім поетом. Любов до поезії прищепив юнакові І. Кулжинський – літературознавець, етнограф та далекий родич П. Морачевського, який тоді працював учителем латинської мови в місцевій гімназії.
   Закінчивши університет, П. Морачевський на деякий час залишився жити у Харкові, де дуже зблизився з І. Кулжинським, який допоміг молодому письменникові із публікаціями перших творів у різних виданнях. Так, у 1831 р. за його сприяння вірші поета-початківця з'явилися на сторінках "Украинского альманаха", який видавав І. Срезневський.
    У 1829 р. Пилип влаштувався на роботу до Сумського повітового училища вчителем математики, а весь вільний час присвячував написанню поезій. Тоді молодий письменник написав не тільки низку віршів –"Мечты", "Стансы", "Ночь", "Акростих" тощо, а й віршовану комедію "Сумская причудница". На жаль, ці твори не були опубліковані за життя П. Морачевського і вийшли на сторінках газети "Южный край" пише в 1899 р.
    Захоплення літературою сприяло тому, що в 1832 р. П. Морачевський склав екзамен з російської словесності у Харківському іспитовому комітеті та отримав звання вчителя-словесника. Після цього н разом із І. Кулжинським переїхав до Луцька, де вони отримали роботу в місцевій гімназії: Кулжинський – директором, Морачевський – вчителем. Пилип Семенович працював у Луцьку до 1835 р., найпомітнішим твором, який вийшов з-під його пера в той час, була п'єса "Чудаки. Несколько комических сцен", яку. він присвятив своєму вчителеві та наставникові І. Кулжинському.
   У 1835 р. П. Морачевський отримав посаду старшого викладача словесності в Кам'янець-Подільській гімназії. Життєві шляхи з І. Кулжинським розійшлися через ставлення до української культури: П. Морачевський був поборником та подвижником українства, тоді як І. Кулжинський проголошував імперські ідеї ненависті та меншовартості українського слова.
   У Кам'янець-Подільському митець не тільки знайшов добрих друзів, улюблену роботу, а й одружився з Г. Митькевичевою, згодом у них народилося п'ятеро дітей – три сини та дві дочки.
   У 1842—1849 рр. П. Морачевський одночасно з викладанням працював на посаді інспектора спочатку чоловічої гімназії, а в 1849-1859 рр. – Ніжинського юридичного ліцею. Цей час був найпліднішим для нього і в професійному, і в літературному сенсі. Його дуже любили колеги та студенти, у спогадах про нього один із учнів писав: "П. С. Морачевський нам дуже сподобався, дійсно, він був дуже доброю та хорошою людиною і обходився з нами по-людськи... Буваючи часто у Морачевського, я постійно заставав його в кабінеті за роботою: він щось писав і часто рився в Біблії слов'янській і латинській; це були його заняття перекладу Святого писання на малоруську мову".
   У ніжинський період життя П. Морачевський почав писати твори українською мовою. Найкращим стала поема "Чумаки, або Україна з 1768 р.". На думку дослідників, цей твір співвідноситься з поемою Т. Г. Шевченка "Гайдамаки" та висвітлює ту саму тему – гайдамаччини, боротьби українського народу за свободу. 

   У Ніжині П. Морачевський займався також укладанням "Словаря малороссийского языка по полтавскому наречию", який у 1853 р. подав на розгляд до відділення російської мови і словесності Академії наук. У цьому словнику були зафіксовані всі слова, що побутувапи у живій мовній практиці. Семантика українських слів підтверджувалась висловами з пам'яток народної поезії, творів І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, ГІ. Гулака-Артемовського, а також взятими з народного мовлення. На жаль, словник комісія відхилила.
   Однак митець не опустив руки, навпаки, його бажання нести рідне слово в маси стало ще палкішим. П. Морачевський вирішив перекласти українською Євангеліє, адже на той час багатомільйонне україномовне населення зазнавало сильних утисків, не мало змоги навчатися рідною мовою, а через постійні заборони російської влади не було видано жодної релігійної книги українською.
   До моменту отримання у Святійшому Синоді пакунку з перекладом Євангелія П. Морачевський не був відомий ані III відділенню, ані тій невеличкій групці українофілів, за діями яких це саме відділення пильно слідкувало. Можна припустити, що якраз це дало змогу автору спокійно завершити роботу. Якби переклад почав робити хтось із колишніх кирило-мефодіївців, за цим одразу б побачили насамперед політичний підтекст і реакція "вищих сфер" була б куди жвавішою та різкою, роботу навіть не дозволили б розпочати, а перекладачеві був би забезпечений поліційний нагляд або й заслання.
   Узявшись за цю монументальну та ґрунтовну роботу ще під час праці в юридичному ліцеї, П. Морачевський у 1860 р. закінчив переклад Євангелій від Матфея та Іоанна, а у чернетці – Євангелія від Луки. Це тлумачення, за словами самого письменника, він робив, звіряючись із латинськими, польськими, французькими, російськими та німецькими текстами, що давало можливість якнайточніше підібрати слова. Завершену роботу автор вирішив надіслати митрополиту Санкт-Петербурзькому і Новгородському – Ісидору, під час перебування якого в Ніжині вони познайомилися. Саме на особисте знайомство розраховував П. Морачевський, адже розумів, що без сприяння та покровительства видати друком українську книгу, та ще й такого масштабу, не вдасться. У листі до митрополита Пилип Семенович писав: "На всех языках, словесно и письменно, проповедуется слово Божие; исповедники Христа Спасителя имеют Библию на своих языках, а Малороссия, которой языком говорит около 12 миллионов православных христиан, не имеет на своем языке даже Евангелия".
   Через деякий час письменник отримав відповідь: "По частном совещании со Святейшим синодом уведомляю вас, что перевод Евангелий, сделанный Вами или другим кем-либо, не может быть допущен к печатанию". Таким чином вища церковна влада давала зрозуміти, що український переклад Євангелія не має, на їхню думку, права на існування. Безперечно, ця відмова була тяжким ударом для П. Морачевського, але він не зупинив роботи, перекладаючи Євангеліє і далі, без огляду на несприятливі обставини.
    У 1859 р. Пилип Семенович пішов у відставку, отримавши за роки сумлінної праці орден Станіслава ІІ ступеня та звання колезького радника. Після цього П. Морачевський іще деякий час жив у Ніжині, а згодом переїхав до села Шняківка Ніжинського повіту, де придбав садибу. У новому помешканні письменник продовжив працю. Завершивши переклад, він доправив його до Російської академії наук, сподіваючись на об'єктивну оцінку та подальшу публікацію.
    На початку 1862 р. на кількох засіданнях комісії російської мови та словесності було розглянуто роботу П. Морачевського. Академік І. Срезневський дав позитивну оцінку та вважав, що переклад можна рекомендувати до друку, схвальні відгуки висловили також академіки О. Востоков та О. Никитенко. На основі заяв цих шанованих науковців було підготовлено подання для президента Російської академії наук та Святійшого Синоду із високою оцінкою роботи П. Морачевського та проханням розглянути переклад саме з богословського погляду та дозволити друкування Євангелія українською мовою. Синод, у свою чергу, надіслав переклад на рецензування калузькому архієпископові та шефові жандармів. У той же час поліція отримала донос, у якому зазначалося, що у друкуванні Євангелія дуже зацікавлені українофіли. Ця кляуза відіграла вирішальну роль у долі найзначнішої праці митця. Удар був нанесений дуже прицільно і прийшовся не стільки на П. Морачевського, як на процес українізації та національного українського піднесення взагалі. Висновки було зроблено, а справу про переклад передано міністру внутрішніх справ Валуєву та обер-прокурору Синоду Ахматову. Розлючений міністр категорично заявив: "Малороссийского языка нет и быть не может".
    У липні 1863 р. було видано сумнозвісний Валуєвський циркуляр, у якому зазначалося: "Сделать... распоряжение, чтобы к печати дозволялись только такие произведения на том языке, которые принадлежат к области изящной литературы: пропуск же книг на малороссийском языке, как духовного содержания, так и учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить". Отже, справа про публікацію перекладу Євангелія П. Морачевського набула загальнодержавного характеру, оскільки торкнулася вирішення не окремої ситуації та книги, а долі всього українського народу. Видавати Євангеліє категорично й остаточно заборонили.
    Влада зробила все, щоб українська школа не мала для своєї розбудови основи — книжки. Драконівський циркуляр цілковито паралізував українське книгодрукування. Так, 1865 р. вийшло тільки дві українські книжки, 1866 – жодної, 1867 – три, 1869 – одна. Можна було сподіватися на ввезення української книжки з Галичини, проте тут наспів Емський указ 1876 р., який забороняв увозити з-за кордону без спеціального на те дозволу будь-які українські книжки, а в самій імперії заборонили друк і видання оригінальних творів, а також театральні вистави і друкування текстів українських пісень.
    Тож марно було сподіватися П. Морачевському побачити надрукованою свою роботу. Не знаючи про таємний указ, письменник продовжував із натхненням працювати, переклавши до кінця 1864 р. Діяння Апостолів та відіславши до Академії наук новий список своїх робіт, додавши до Євангелія та Діянь Апостолів переклади Апокаліпсиса та Псалтиря.
    Наступні роки Пилип Семенович жив у своєму маєтку та багато працював, але старість та слабке здоров'я давалися взнаки. Узимку 1877-1878 рр. він тяжко захворів, що остаточно підірвало його сили. 17 квітня 1879 р. П. Морачевський помер, так і не побачивши своєї монументальної праці – Євангелія – надрукованою. Поховали його на кладовищі біля сільської церкви.
    У 1904 р. онук перекладача В. Морачевський звернувся до керівництва Академії наук із проханням видати переклад Святого письма, зроблений його дідом. Через деякий час дозвіл отримали, працю П. Морачевського передали для розгляду та редагування одному з єпископів, після чого в 1906 р. рукопис почали друкувати.
    На жаль, імені перекладача в книзі не вказали, згодом вийшло ще дві частини Євангелія, а в 1911 р. надрукували і четверту частину (від Іоанна). За короткий час було продано біля 200 тисяч примірників. Всеукраїнська православна церковна рада в Києві схвалила україномовний варіант Євангелія, його офіційно почали використовувати при проведенні церковних обрядів та відправ.
    Пилип Семенович Морачевський назавжди залишив по собі пам'ять як першого перекладача Святого письма українською мовою і як людини, що у складних життєвих та історичних умовах думала про розвиток рідної, мови і зробила все можливе для її популяризації. Його праця не залишилася непоміченою та не була марною, а забуте на десятиліття ім'я знову повернулося та посіло гідне місце в історії української культури.

 ЛІТЕРА ТУРА
Основні видання творів П. С. Морачевеького

Твори.– Київ : Логос, 2001. – 337 с.

До чумака, або Война англо-хранцузо-турецька у 1853 и 54 роках : стихотворение Ф. М. – Киев : иждивением И. Завадзкого, 1855. – 37 с. 

Чумаки, або Смутні часи України : поема у шістьох піснях, співана свідком тих часів столітнім чумаком Іваном Чуприною, на ночлігах чумацьких, у 1848 року, а списана Хвилимоном Галузенком.  – Чернігів : в тип. Ільїнського монастиря, 1864. – 142 с. 

Великому цареві нашому // Киевские губернские ведомости. – 1854. – № 35. – С. 233-234.

Вечер : (элегия) // Украинский журнал. – 1825. – Число 8, № 23/24. – С. 361-363.

Первое мая. Монастырь. Дорога // Украинский альманах.  – 1831. – Кн. 1.– С. 61-66, 111-114.

Сооружение и освящение церкви в деревне Шнаковке // Черниговские епархиальные известия.–  1875. – № 4. – С. 102-111. 

 

Переклади П. С. Морачевеького

Псалтир. – Київ : НБУВ ім. В. І. Вернадського, 2015. – 196 с. : портр. – (Пам'ятки української мови. Серія канонічної літератури). 

Святе Євангеліє. – 2-ге вид.– Київ : Простір, 2011. – 66 с. 

 

Про П. С. Морачевеького

 

Комаров М. П. Морачевський та його переклад Св. Євангелія на українську мову : (з портр. П. Морачевеького) / Михайло Комаров. – Одеса : Друк. Южно-рус. о-ва печатного дела, 1913. – 35 с. 

Самойлечко Г. В. Пилип Морачевський – поет, драматург, перекладач / І . В. Самойленко. – Ніжин : Наука-сервіс, 1999. – 83 с. 

Самойленко Г В. Пилип Семенович Морачевський : (до 200-ліття від Дня народження педагога і письменника) / Г. В. Самойленко. – Ніжин : [б. в.], 2006. – 94, [1] с. : іл.

Арполенко Г. П. Морачевський і перший повний переклад Св. Євангелія новоукраїнською мовою / Г. Арполенко // Волинь-Житомирщина. – 2003.  – № 10. –  С. 212-220.
 

Валентій Л. В. "Усе минеться – правда зостанеться" : (перекладацька діяльність Пилипа Морачевського) / Л. В. Валентій // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету.  – 2011. – Вип. 95. Серія: Філософські науки. – С. 106-107.

Галас А. Особливості синтаксичної організації тексту "Євангелія від Луки" у перекладі П. Морачевського / А. Галас // Біблія і культура. – 2000. – Вип. 1. – С. 224-228.

Галас Б. З історії українсько-російського словника Пилипа Морачевського / Б. Галас // Волинь-Житомирщина. – 2003. – № 10. – С. 66-73.

Гнатеико Л. А. Переклади Пилипа Морачевського книг Нового Завіту та Псалтиря українською мовою середини XIX ст., збережені за оригіналами та списками у книгосховищах Росії та України / Л. А. Гнатенко, Т. І. Котенко // Рукописна та книжкова спадщина України. – 2007. – Вип. 12. – С. 154-177.

Гнатенко Л. А. Пилип Семенович Морачевський – український просвітитель середини XIX ст., педагог, письменник, перекладач, книгознавець / Л. А. Гнатенко, Т. І. Котенко // Українська біографістика. – 2011. – № 8. – С. 175 -190.

Котенко Т. І. Неопублікований нарис В. П. Науменка : ("Чумаки, або Україна з 1768 року" П. С. Морачевскього – редакції) / Т. I. Котенко // Рукописна та книжкова спадщина України. – 2010. – Вип. 14. – С. 345-358.

Котенко Т. Пилип Морачевський: у пошуках самовираження / Тетяна Котенко // Загартована історією : ювіл. збірник на пошану проф. Надії Іванівни Миронець з нагоди 80-ліття від дня народження / упоряд. Піскун Валентина. – Київ, 2013. – С. 79-88.

Липа Ю. Велетенське завдання. Святе письмо рідною мовою / Юрій Іипа // Рідна мова. – 1939. – № 8.– С. 114-139.

Мороз Т. В. До індивідуальної характеристики перекладачів Євангелія у залученні лексичних джерел української мови : (Пилип Морачевський, Пантелеймон Куліш, Іван Огієнко) / Мороз Т. В., Ткач Л. О. // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія". – 2006. – Т. 60 : Філологічні науки. – С. 22-35.

Мороз Т. В. Синтаксична варіантність у текстах книг Святого Письма : (на матеріалі перекладів П. Морачевського, П. Куліша, І. Огієнка) / Т. Мороз // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2007. – Вип. 321/322 : Слов'янська філологія. – С. 413-421. 

Моишк М. В. Четвероєвангеліє перекладу П. Морачевського: шлях до видання / М. В. Мошак // Культура Поділля: історія і сучасність : матеріали Другої наук.-практ. конф., присвяченої 500-річчю Хмельницького, 27-29 серп. 1993 р. / голов. ред. П. Я. Слободянюк. – Хмельницький, 1993. – С. 111-113.

Науменко В. П. Ф. Морачевский и его литературная деятельность / B. П. Науменко // Киевская старина. – 1902. – Т. 79, № II. – C. 171-186 ; № 12.– С. 459 -479.

Сведения о Четвероевангелии в переводе на малорусский язык Ф. С. Морачевского // Киевская старина. – 1902.  – Т. 78, № 9. – С. 93-99.

Стародуб А. Право власності на літературну спадщину Пилипа Морачевського і видання Святійшим Синодом українського перекладу Четвероєвангелія / А. Стародуб // Історія релігій в Україні : праці XIII міжнар. наук. конф. (Львів, 20-22 трав. 2003 р.) / редкол.: В. Гаюк [та ін.]. – Львів, 2003. – Кн. 1. – С. 544-547.

Статєєва В. Внесок Пилипа Морачевського в розвиток біблійного стилю української літературної мови. Цензурна історія його перекладів / В. Статєєва // Волинь-Житомирщина. – 2003.  – № 10.–  С. 230-249. 

Трембіцький А. А. Пилип Морачевський і Поділля / А. А. Трембіцький // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження : матеріали XXII всеукр. іст.-краєзнав. конф., 22 жовт. 2009 р. / М. М. Кравець (відп. ред.). – Вінниця, 2009. – С. 255-269.

Трембіцький А. М. Щиру молитву чужою мовою не вознесеш – кредо всього життя і діяльності Пилипа Морачевського / А. М. Трембіцький, А. А. Трембіцький // Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія історична та філологічна. – 2009. – Вип. 6. – С. 227-244.

Джерело:  Життєве кредо – українське слово // Календар знаменних і пам'ятних дат / Державна наукова установа "Книжкова палата України імені Івана Федорова". – 2016.  – № 4. – С. 81-90.