неділя, 7 грудня 2014 р.

Ганна Георгіївна Ігнатенко

Прокотилась луна понад містом,
Зупинилась, затихла на мить,
Зачерпнула із Удаю пісню,
Що і досі над степом бринить.
Тих берізоньок тиха розмова
У обіймах весни і тепла - 
Все це, Ганю, твоя колискова, 
Що в дитинстві до тебе прийшла.
А над Удаєм верби заснули,
Місяць в очі дивився з ріки
І кували прилуцькі зозулі
Тобі довгі і творчі роки.
Все твоє тут, коханням зігріте,
В вічний сонячний спомин злилось. 
          (Людмила Гнатенко "Присвята")

   Ганна Георгіївна Ігнатенко (1924-2008) - наша землячка, українська письменниця, поетеса, літературознавець, перекладач, педагог, кандидат філолологічних наук належала до покоління, на долю якого випало лихоліття та біль минулого, 20- го, віку.
   Народилася Ганна 11 листопада 1924 року в Прилуках, в сім'ї інтелегентів. Дитинство пройшло в Кустівцях на Соборній вулиці. Перший її вірш був надрукований в обласній газеті "Деснянська правда", коли вона навчалася у п'яьому класі середньої школи № 4. Після закінчення школи вступила на філологічний факультет Київського університету.
   Проте війна порушила усі плани.
   В 1943 році записалася добровольцем на фронт. Потрапила у 180-у Київську дивізію 1-го Українського фронту. Спочатку була медсестрою, а потім служила в ансамблі 180-ї дивізії. Там співала, читала вірші, танцювала. Брала участь у Корсунь-Шевченківскій операції.
   Повернувшись у 1944 році до університету, водночас навчалась в консерваторії. Перші твори почала друкувати у 1948 році. Після закінчення навчання працювала редактором у видавництві "Молодь".
   Захистивши у 1956 році вчений ступінь кандидата наук, працювала викладачем Київського університету, пізніше - доцентом Київського інституту культури
   Г. Ігнатенко - автор прозових творів "Студенти", "Іскри вогню великого", "Кіндрат Рилєєв", "На дні мого серця", "В. Короленко".
   Особливо потрібно відзначити згадану вище повість "На дні мого серця", у якій вона веде мову про рідні Прилуки. З її сторінок стали для нас відомими багато призвіщ наших земляків - від її сусід і подруг - до учителів, які її навчали.
   З щемом у серці згадує вона і саме місто: "Районне містечко, чи як звикли говорити у нас в Києві, - периферія. Воно зустріне вас вогниками вокзалу, напоїть якимсь особливим повітрям, огорне незвично лагідною тишею і поведе стежками юності кудись на околицю - на Кустовці чи Квашениці, збудить давно забуті радощі й печалі, засміється безжурним дитячим сміхом, заплаче невтішними слізьми... Щем зустрічі з минулим очистить вашу душу від намулу швидкоплинного життя. Людина нашої космічної доби мусить часом втікати від гуркоту і скреготу сучасного міста, щоб спокійно озирнутися  довкола, заглянути у свою душу, бо інакше вона, та душа, збідніє на  добро. Горе тому, хто забуває про маленький клаптик на землі із росяними світанками і задумливими вечірніми годинами, те царство-государство, що зветься країною дитинства".

Бібліографія
1. Ганна Георгіївна Ігнатенко : матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. - Режим доступу

2. Ігнатенко Ганна Георгіївна. - Режим доступу

3. 11 листопада 2014 року - 90 років від дня народження Ганни Георгіївни Ігнатенко (1924–2008), української письменниці, літературознавця. - Режим доступу

4. Риженко А. У пісню душу переллю... : [про Ганну Георгіївну Ігнатенко] / Анатолій Риженко // Град Прилуки. - 2014. - 12 листопада. - С. 4.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар