Іван Лагода

   Серед викладачів Чернігівської фельдшерської школи у дореволюційний період належить особливо виділити лікаря Івана Миколайовича Лагоду. З перших днів становлення школи він понад 20 років викладав для майбутніх фельдшерів хірургію та анатомію. Крім того, вів практичні заняття в лікарні, а це щоденно по 3 години, тобто 18 годин на тиждень. Як власне писав І.Лагода, він був із обер-офіцерських дітей, народився у 1832 році, закінчив Чернігівську чоловічу гімназію у 1851 році (44-й випуск). У 1856 році закінчив Київський університет св. Володимира, здобувши кваліфікацію лікаря. Відразу, в грудні, був призначений на посаду молодшого лікаря Чернігівських богоугодних закладів. У 1857 році склав при університеті екзамен на ступінь повітового лікаря (у червні). У 1859 році його призначили лікарем Чернігівської гімназії і благородного пансіонату. У 1860 році губернатор перемістив Лагоду на посаду городового лікаря в Сосницю та через 2 місяці його повернули на посаду лікаря Чернігівської чоловічої гімназії з правом державної служби. У 1862 році він отримав чин титулярного радника, у 1864 – надвірного радника, а в 1868 році – звання колезького радника із старшинством. У 1866 році І.М. Лагоду знову призначили понадштатним лікарем богоугодних закладів, а з 1867 взяли в штат з правом державної служби. Отже, коли призначили Івана Миколайовича викладачем фельдшерської школи – він уже мав досить значний життєвий досвід. Лагода був повністю відданий справі, навіть проживав у квартирі богоугодних закладів, тобто цілодобово знаходився серед хворих та учнів школи. Власний кам’яний двоповерховий будинок здавав в оренду під архів цивільних і кримінальних справ судової палати.

   Набувши авторитету як лікар і за представленням губернатора у 1873 році нагороджений орденом св. Анни 3-го ступеня. І. М. Лагода як викладач фельдшерської школи не тільки добросовісно виконував обов’язки, а глибоко проникся справою. Використовуючи власний досвід та напрацьовані лекційні матеріали, Іван Миколайович видав підручник "Хірургія для фельдшерів і фельдшерських шкіл". Підручник був досить об’ємним, складався із 4-х окремо виданих розділів: "Десмургія" (59 с.), "Мала хірургія" (71 с.), "Вчення про вивихи і переломи" (112 с.) і "Хірургічна патологія" (158 с.).

   Окремі лекції Лагода публікував у журналі «Земский врач», який видавав лікар Святловський у Чернігові. Перші дві частини вийшли з друку окремими книгами у друкарні Чернігівського земства у 1883 році. 14 жовтня 1883 року в фельдшерській школі відбулося засідання педагогічної ради, на якому Лагода представив підручники "Десмургію" і "Малу хірургію". Педрада схвалила підручники та винесла рішення про звернення до губернської управи закупити необхідну кількість книг. Губернська земська управа дозволила своїм рішенням закупити для школи 41 екземпляр "Десмургії" та 29 примірників "Малої хірургії".

  Дві наступні книги підручника вийшли з друку теж у Чернігівській земській друкарні у 1884 та 1886 роках. У 1885 році І. М. Лагода видав окремою брошурою "Пояснювальні малюнки" до третьої частини підручника. А взагалі першим його друкованим виданням була невелика за об’ємом книга "Морские купальни Черного моря" (Из путевых заметок врача И. Н. Лагоды. Ч. Тип. Земская, 1873. – 41 с.).

    Земські лікарі того часу (вони ж і викладачі школи) залишили яскравий слід служіння справі. Прикладом можуть бути слова із некролога про викладача фельдшерської школи Г. В. Тессена "это был человек в полном и самом благородном смысле слова. Он одинаково шёл к бедному и богатому, и для него не было ни эллинов, ни иудеев; он приходил к страждущим, отдавал им свой труд и свои знания и, излечивая одних и утешая других, никогда не думал, не рассчитывал на гонорар". Або, як говорила Софія Русова про викладача школи Івана Федоровича Рашевського, як про «одну із найпопулярніших постатей у Чернігові і як доброго лікаря, і як видатного своєю чесністю і прямотою діяча» ("Мої спомини". С.46).

   Думаю, що І. М. Лагода теж не був винятком. І. М. Лагода безпосередньо не брав участі у російсько-турецькій війні (1877-1878 рр.), проте 7 квітня 1877 року отримав подяку «Головного Управління піклування про поранених і хворих» за підготовку санітарів. 13 березня 1879 року був відзначений знаком "Красного Креста" за № 14175. Аналізуючи зібрані матеріали про І. М. Лагоду, ми побачили багатогранну особистість.
    Він був патріотом з демократичними поглядами, підтримував тісний зв’язок з передовою інтелігенцією Чернігова. Глибоко проникся ідеєю створення у місті театрального колективу. Знав і розумів життя простого українського народу, боровся за збереження його культури, історичних традицій і мови, яку переслідувала імперська влада.

    Як проукраїнськи налаштований Іван Лагода брав участь у створенні у 1861 році драматичного гуртка "Товариство кохаючих рідну мову». Професор Г. В. Самойленко писав у своїх дослідженнях: "Провідну роль у товаристві грали Леонід Глібов, Опанас Маркович, режисер-аматор Дмитро Старицький, учителі Ілля Дорошенко та Микола Вербицький, лікарі Степан Ніс, Іван Лагода".

   Як зазначав громадський діяч Д. Антонович: "До революції лише театр був тим єдиним місцем, де прилюдно могло звучати українське слово". Мабуть, тому і було створене у Чернігові "Товариство кохаючих рідну мову". Згодом ентузіасти створення «Громади» у Чернігові зазнали переслідувань. Та 70-80 роки ХІХ століття відзначилися новою хвилею суспільно-політичної активності інтелігенції Чернігова. Якраз 70-80 роки ХІХ століття стали найяскравішими в активній позиції Лагоди щодо суспільно-політичного і професійного напрямків його діяльності. Особливо Іван Миколайович проявив себе в театральному напрямку. Він створив аматорський колектив на базі благодійних закладів, де ролі грали учні фельдшерської школи, обслуга та навіть пацієнти лікарні. У дні вистав зала заповнювалась повністю.

  Учням школи навіть офіційно дозволяли затримуватися на виставах до 2-ї години ночі.

  У збудованому міському театрі гастролювали окремі трупи. Так у 1873 році в Чернігові з’явився артист Радон з трупою, і, як писав Лагода у статті про театр, це був єдиний сезон, коли театр отримав прибуток 17 тисяч рублів. Потім наступила пауза в діяльності театру. Лагода створив трупу, навіть невеликий балет, і 3 роки утримував колектив власним коштом. Та, незважаючи на гарні збори від вистав, ноша виявилася непосильною і, як він сам зазначив, "получился дефицит в 6500 рублей".

   До речі, Іван Миколайович мав гарний голос і любив особисто грати у виставах, де було багато музики, співу, танців. Це були оперети, опери, як "Наталка Полтавка», "Запорожець за Дунаєм", "Невольник", "Сватання на Гончарівці". Та особливо Лагода полюбив драму "Чари", поставлену разом із Марковичем у Чернігові в 1866 році. Інколи в п’єсах виступала його сестра Євдокія, яка теж мала гарний голос.

  У 1888 році лікар Лагода з любителями театру знову поставив у місцевому театрі 16 малоросійських п’єс. Збір від спектаклів у сумі 1100 рублів використали для кам’яної прибудови позаду театру.

   Особливо хочеться підкреслити дружбу Івана Лагоди із Леонідом Глібовим, яка розпочалася ще у 1858 році. Тоді молодий Глібов приїхав до Чернігова та влаштувався викладачем історії і географії у чоловічій гімназії. А Лагоду на той час призначили лікарем до гімназії. Вони кілька років працювали разом, входили до "Товариства кохаючих рідну мову", займалися театральною діяльністю. У 1861 році Леонід Глібов розпочав випуск газети "Черниговский листок". Та коли в Чернігові арештували І. А. Андрущенка, який займався поширенням ідей "Землі і волі", то в нього знайшли листи Л. Глібова. Це і стало причиною закриття "Черниговского листка". У 1863 році Л. Глібова вислали до Ніжина під нагляд поліції. І тільки у 1867 році він повернувся до Чернігова, та його діяльність була обмежена, Л. Глібов не міг ні вчителювати, ні випускати газету. Чи то за домовленістю з Глібовим, чи самостійно Лагода двічі ініціював ипуск нової газети в Чернігові.

   Питання про відкриття газети глибоко вивчили автори М. Сиваченко, О. Деко у дослідженні «Леонід Глібов», яке вийшло друком у Києві у 1969 році. На основі даних, зібраних у російських архівах, вони роздрукували документи, які засвідчують ініціативу І. М. Лагоди та інших ентузіастів з відкриття газети у Чернігові.

   Перше клопотання про газету Іван Миколайович розпочав у 1873 році. Він виклав своє бачення про зміст газети перед Міністерством внутрішніх справ. Та відповідь надійшла невтішна, навіть глибоко не пояснивши причин, відмовили у випуску в місті «Черниговского куръера», як її назвав автор клопотання.

   У 1875 році Лагода повторно ініціює звернення до Міністерства внутрішніх справ на видання у Чернігові газети "Собеседник" як листка для розваг і загальножитєйських довідок. Його підтримав губернатор Панчулідзев, який знав Лагоду собисто і поручився за нього. Та, на жаль, це не вплинуло на рішення. І хоч владні органи не знайшли на І. Лагоду компрометуючих матеріалів, все ж таки відмовили щодо надання дозволу. Виконуючий посаду начальника головного управління у справах друку Григор’єв зазначив у відповіді "на издание Лагоде в Чернигове газеты "Собеседник" не последовало согласия господина Министра внутренних дел».

   Звичайно, Лагода не міг самостійно випускати газету, за цим, як вважали і автори досліджень, стояв Леонід Глібов, якому забороняли випуск газети. Так безславно і гірко закінчились ініціативи Івана Миколайовича щодо видання газети.

   І. М. Лагода двічі обирався (1883 р. та 1886 р.) гласним (депутатом) Чернігівського губернського земського зібрання, деякий час був заступником міської земської управи. Тобто Лагода займав досить активну життєву позицію у суспільно-політичному житті Чернігова.

  На жаль, він часто хворів, згодом відійшов від активної діяльності. Помер у 1905 році.

   У 1918 році, коли Україна мала статус незалежної держави, на сторінках "Черниговской земской газеты" автор статті І. Жураківський написав про Л. Глібова та І. Лагоду: "в минуты, когда на Украине создаётся новая жизнь, нельзя не вспомнить этих двух деятелей, – честных украинских патриотов, работавших на ниве народной: первый – как поэт-байкар, второй – как создатель постоянной украинской сцены в Чернигове".

   Якщо життєва позиція Л. Глібова широко висвітлена у різних виданнях, то про Івана Миколайовича Лагоду відомостей обмаль.

   Автор зазначеної статті писав: "С доктором И. Лагодой я был близок. Связывало нас одно чувство – непреодолимой ненависти, так ярко обрисованное поэтом:

По чувствам братья мы с тобой!

И в искупленье верим оба,

И будем мы питать до гроба

Вражду к бичам страны родной...
 Я – как поляк, покойный Лагода –

как природный украинец".

   Про життєве кредо І. Лагоди той же І. Жураківський висловився так: "И. М. Лагода был одним из ярких представителей тогдашних украинцев (70-90 годы) с тем только различием, что все они в тиши своих кабинетов мечтали и молчали, а он, движимый чувством любви ко всему родному – украинскому, выступал открыто на поддержку этого движения с таким оружием как сцена – народным театром".

   І. Лагоді вдалося у тих умовах добитися постановки українських спектаклів. У дні вистав театр був заповнений дощенту. І. Жураківський продовжував у статті: "а значение сцены несомненно: будилась сонная мысль, росло, втайне, конечно, сочувствие ко всему украинскому...". Він же висловив надію: «думаю, что будущие историки Украины отведут должное место этому деятелю...".

   Ці рядки яскраво розкривають особистість Івана Миколайовича Лагоди та його мрії про щасливе майбутнє України. Як викладач І. Лагода не лише ередавав вихованцям фельдшерської школи глибокі знання зі своїх предметів, багатий життєвий досвід, а й піклувався про те, щоб вони правильно обрали життєвий шлях і соціальні орієнтири, щоб вони гідно служили справі, яку обрали, і понад усе мріяв, що його випускники через усе життя пронесуть глибоку любов до України, її мови, культури, традицій.

Список використаної літератури:

1. Глібов Л. Твори: 2-х т. Т.2 / Л. Глібов. – Київ, 1974.– С. 441.

2. Самойленко Г.В. Розвиток художньої культури на Чернігівщині в ХІХ – на початку ХХ ст. / Г. Самойленко. – Ніжин, 2015. – С. 340-341.

3. Самойленко Г.В. Літературне життя Чернігівщини в ХІІ – ХХ ст. / Г. Самойленко. – Ніжин, 2003. – С. 110-112.

4. Державний архів Чернігівської області. Ф.127, оп. 23 а, спр. 141. С.2-13.

5. Енциклопедія Українознавства. – Київ, 1996. – Т.4. – С. 1252.

6. Земский сборник Черниговской губернии. – 1869. – № 1(Ч. ІІ). – С. 52.

7. Земский сборник Черниговской губернии. – 1872. – № 3. – С. 44.

8. Земский сборник Черниговской губернии. – 1874. – № 3. – С. 11-16.

9. Сиваченко М. Леонід Глібов. Дослідження і матеріали / М. Сиваченко, О. Деко. – Київ, 1969. – С. 146-161.

10. Тутолмин М. Т. Столетие Черниговский гимназии 1805-1905 / М. Тутолмин. – Чернигов, 1906. – С. 280.

11. Черниговская земская газета. – 1918. – № 25-26.

12. Черниговская памятка: справочная книжка на 1898-99 год. – Чернигов, 1898. – С. 507-512.

За матеріалами: Беляєва Л. Яскраве життя Івана Лагоди  Леся Беляєва // Літературний Чернігів. - 2018. - № 1 (81), січ.-берез. 2018. - С. 126-132 : фот. - Бібліогр.: с. 132. +  РЕЖИМ ДОСТУПУ