Відділ наукової інформації та бібліографії: Національний історико-культурний заповідник «Качанівка».

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» – садиба в селищі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області. Створений 1981 року на основі палацового ансамблю та парку дворянської садиби, заснованої в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі. В лютому 2001 року йому надано статус національного. Протягом двох століть створювався архітектурно-парковий ансамбль – унікальна пам'ятка кін. ХVІІІ – поч. ХХ століть. Створена на основі палацового ансамблю і парку, дворянська садиба була зведена однією з перших на Лівобережній Україні в 70-х роках ХVІІІ століття. Садиба унікальна за своєю архітектурндатною самобутністю, історичною цінністю та своєрідністю ландшафту. Назва «Качанівка» пішла від прізвища півчого царського двору Федора Каченовського, який володів маєтком з XVIII ст. Протягом більш ніж двохсот років Качанівка змінила не один десяток власників – від генерального есаула Івана Ломиковського до поміщиків Тарновських, які надали їй довершеності та досконалості. Заснована була відомим полководцем, генерал – губернатором Малоросії, героєм російсько–турецьких воєн, графом Петром Олександровичем Рум′янцевим–Задунайським (1772 р.). За проектом Карла Бланка зодчим Максимом Мосцепановим був побудований розкішний палац у романтичному стилі з елементами готики та спланований при ньому парк.

Другий будівельний період Качанівка пережила в 1808–1824 рр., коли нові власники садиби – українські поміщики Григорій і Параска Почеки – збільшили територію садиби, перебудували палац у класичному стилі, сформували основні під′їзні алеї, заклали пейзажний парк у «англійському» стилі, де основна увага акцентувалась на природних ландшафтах, а не вмінні садівника. Після смерті свого чоловіка Параска Андріївна у 1817 році розпочала будівництво присадибної церкви.

Найдовший період, що тривав більше ніж сімдесят років, прийшовся на час господарювання поміщиків – меценатів родини Тарновських. Тоді слава качанівської садиби сягнула за межі України. Помістя перетворилося у своєрідний центр культури та мистецтв, який притягував до себе кращих представників тодішньої творчої інтелігенції. У знаменитому альбомі для гостей у різні роки залишили свої автографи письменники Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, вчені Микола Костомаров, Михайло Максимович, Дмитро Яворницький, художники Микола Ге, Мстислав Добужинський, Костянтин Петров - Водкин, Костянтин і Володимир Маковські. Художник Ілля Рєпін в Качанівці працював над картиною «Запорожці пишуть листа до турецького султану». Тут вперше прозвучали«Персидський хор» , «Марш Чорномора» і «Балада Фінна» із опери М. І. Глінки «Руслан і Людмила». Відтоді в садибі утвердився своєрідний культ композитора. А на пагорбі, перед Майорським ставом,і до цього часу височіє розкішна альтанка із гротами, названа на честь композитора.

У 1843 році із Петербурга прямо у Качанівку приїздить Тарас Григорович Шевченко, де знайшов не тільки умиротворення та спокій для своєї душі, а ще й кохання. Відбулося знайомствопоета із сестрою В. В. Тарновського – старшого Надією Василівною. На пропозицію одружитися Тарас Григорович отримав відмову. В альбомі для гостей він залишив такі рядочки: «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла…».

Свого часу у парку, на одній із галявин, ріс велетенський п′ятистовбуровий дуб, який був улюбленим місцем відпочинку поета та місцем його зустрічей із селянами. На превеликий жаль, дуб від старості розвалився. Сьогодні на тому ж самому місці на згадку про Кобзаря посаджено молодий дубок.

Василь Тарновський – молодший як фанатичний колекціонер, справжній меценат і патріот України, зібрав у садибі унікальну колекцію українських старожитностей, яка складалася із предметів доісторичного періоду, козацьких реліквій, шевченкіани. Серед раритетів – шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського. Колекція була оцінена у декілька сотень карбованців сріблом. За заповітом В. В. Тарновського колекцію було передано Чернігівському губернському земству для створення музею, який зараз діє у Чернігові. Нині – це обласний історичний музей імені В. В. Тарновського.

Величезні витрати на благодійність та колекціонування, звичка «жити на широку ногу» призвели В. В. Тарновського до банкрутства. У 1897 році він продає садибу міліонеру - цукрозаводчику П. І. Харитоненку з м. Суми. У цей період садибу було телефонізовано, електрифіковано, проведено системи водогону та каналізації. «Цукровий король», меценат, дворянин Павло Харитоненко придбав садибу як весільний дарунок для своєї старшої доньки Олени, яка виходила заміж за князя Урусова. Говорять, що у день весілля батько віддав наказ челяді посипати головну алею парку цукром на солодке життя молодят.

За радянських часів в Качанівці була розміщена дитяча колонія ім. Воровського. На жаль, діти знищили паркову скульптуру, зимовий сад. Згодом садиба перейшла у підпорядкування Міністерства охорони здоров′я, де в різні часи тут діяли: неврологічний курорт, військовий госпіталь, санаторій.

Сьогодні Качанівка – туристичний об′єкт, який щорічно відвідують тисячі туристів із різних куточків України, близького і далекого зарубіжжя. Відвідувачів ваблять архітектурні принади, мальовничі краєвиди, чисте повітря. Тут, на березі водного плеса, можна влаштувати посиденьки, насолодитися красою і тишею вечірнього парку та співом птахів. (за матеріалами Людмили Клочко.– РЕЖИМ ДОСТУПУ).

Палац, кін. XVII-поч.XX ст.


Вид на палац і човнову пристань Вид на палац і човнову пристань Источник: http://www.primetour.ua/uk/excursions/weekend/SHedevryi-parkovogo-iskusstva---Trostyanets--Kachanovka.html © "Первое экскурсионное бюро".