16 травня – 85 років тому в с. Линовиця Прилуцького р-ну народився Микола Петрович ТУРКІВСЬКИЙ (1937–2017) – письменник, поет, скульптор, художник, член НСП України, лауреат премії імені М. М. Коцюбинського. Жив у Прилуках.

   Мабуть, немає людини в Прилуках, яка б не чула про талант Миколи Турківського. Народився Микола Петрович у 1937 році в селищі Линовиця Прилуцького району. Тут пройшли його перші роки життя, тут вчився 
любити, пробачати і сюди завжди линули його 
думки – до рідної домівки.
   Микола Турківський народився 16 травня 1937 року село Линовиця Прилуцького району Чернігівської області. Закінчив  Дніпропетровське художнє училище (1959), скульптор-виконавець та вчитель малювання і креслення в середніх школах. Працював на Прикарпатті майстром різьби по каменю, по дереву, художником оформлювачем.
    Член Національної спілки письменників України з 1976 року.
    У 1971 році переїхав з сім'єю в Прилуки і пов'язав трудову діяльність із заводом 
"Будмаш" (1971–1987).
    Микола Турківський – автор багатьох поетичних збірок: Вийшли книги Миколи Турківського: "Материнка" (1969); "Видноколо" (1974); "Земні дороги" (1981); "Литаври літа" (1987); "Струни бандури" (1991); "Стодзвони" (1991); "Серця мого чорнобривці" (сувенірний тризбірник, 1992, 1996, 1997; "Серце матусине б'ється" (1995); "Сонце над світом" (поезії в прозі, образки, 2002); "Гірка чаша" (новели, оповідання, повість, 2003); "І дум, і років передзвін" (вибране, 2004); "З Тарасовим іменем" (книга-альбом: вірші, скульптура, графіка, різьба, пісні, кросворди, 2004); "Цвинтар" (образки, 2004). У 1997 році автор видав своєрідну книгу «Відгадай» (кросворди, чайнворди та інші цікавинки за назвами міст України), а в 2005-2006 роках – тризбірник кросвордів: «Світочі української літератури», «Абетка», «На різну тематику». Перу письменника належить чимало творів для дітей: "Мур-мур" (1994), "Заєць-писинкар" (1995), "Молодчина красень-півень" (1997), "Вишивальниця-лисиця" (2002), "Грала білка на сопілці" (для дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку з мелодіями композитора В. Стеценка, 2004).До речі, Микола Петрович – іще й художник. Ілюстрації до книжок робив він сам. Багато віршів покладено на музику і виконуються різними колективами. Лауреат обласної літературної премії ім. М.М.Коцюбинського. У творах уболіває за людину і за природу, славить прекрасне в людях і в житті. Любов до сокровенного материнського ймення проходить через всю творчість. Письменник оспівує Україну, рідний край, де народився і виріс, де живе і працює. Для передачі глибоких і щирих почуттів використовує щедру палітру словесних барв, а також власноручні малюнки, бо він – ще й обдарований художник. Тривалий час Микола Турківський працював над об’ємною колективною книгою про рідне село "Навіки рідна" (2005), де в розділі "Під небом рідного села" надруковано вірші, написані на батьківській землі. Крім того, все життя Микола 
Петрович досліджував свій родовід.
   Нестандартність, самобутність, багатогранність творчості Миколи Петровича не залишилися непоміченими, здобули заслужене визнання. І одна з найвищих відзнак – присудження йому літературної премії імені Михайла Коцюбинського. (1998), лауреат XXII-XXIII конкурсів ім. Мирона Утриска (М. Турка). Нагороджений НСПУ медаллю "Почесна відзнака" (за вагомий внесок у відродження духовності та особисті досягнення в літературній творчості) а також 
відзнакою Прилуцького району "Честь і хвала"(2010).
12 грудня 2017 р. на 81 році пішов із життя.Пам'ять про Миколу Петровича живе у наших серцях, адже книги талановитого земляка вражають неймовірним запалом любові до рідної землі та людей. 

Література 

Бутенко С. І. Образ жінки-матері у творчості Миколи Турківського [Текст] : [урок української літератури] / С. І. Бутенко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2016. – № 25/26. – С. 29–35.

Клименко Т. А. Творчість М. Турківського на уроках літератури [Текст] / Т. А. Клименко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2008. – № 12. – С. 21–29. 

Шевченко М. Багатогранна творчiсть земляка / Марина Шевченко, Наталія Заєць // Град Прилуки. – 2008. – 22 березня.

Жовте озеро

О жовте озеро у полі!..
О соняхів гарячий цвіт!
А обіч – наче на припоні –
вітряк занедбаний стоїть.

Старі, обдерті в нього крила,
уже не крутяться давно.
у тому році приїздили
його знімати для кіно.

Гуртом хотіли запустити
(у ньому вітер аж гудів),
та застогнав несамовито
й відразу змовкнув у біді.

Каміння важко скреготнуло,
як хтось зубами од злоби.
З’явилась хмара – мов акула,
і тінь жбурнула до юрби.

І все кінчилося. А в полі...
у полі соняхи цвітуть
І жовто-жовто доокола.
І місце, мабуть, крапці тут.

***

Погляну – наче вороння,
похилий люд на смітниках,
Он хтось найшов щось і підняв,
і сльози й радість на очах.

А за плечима – грім війни,
тягар важкого повоєння...
І все-усе – від сатани!
Від неї – й чортове щодення.

*** 

Хато-хатино! О де твої очі?
Хтось уже вибив давно.
І мов до тебе вселилися ночі,
кожне – аж чорне – вікно.

Наче наповнена дьогтем ти,
                                       хато,
й люди в тобі не жили...
Дивишся страшно
                    і якось вирлато –

мов напилася смоли.

                                ( Микола Турківський)