Небо над нами тримають люди. Ентузіасти.
Надто небо нашої культури.
...Живе десь у районі чоловік, який безнастанно клопочеться сам, не дає спокою байдужому до всього, окрім власного добробуту, начальству, лінивим сусідам, односельцям... Таким ентузіастом у містечку Ічні Чернігівської області є Станіслав Гаврилович Маринчик. Ічня – провінційне містечко. Провінційне – з одного боку, а з іншого, якщо подивитися, як тут пульсує творче мистецьке життя, то вона дасть чимало очок і деяким великим містам. Варто пригадати, що звідси пішов у світ видатний скульптор Іван Мартос, видатний письменник Степан Васильченко, поет першої руки, який загинув у дев’ятнадцять років, Василь Чумак, широкознаний композитор Левко Ревуцький. А скільки інших письменників, художників, співаків, різьбярів, музикантів, то їх важко й полічити.
...Живе десь у районі чоловік, який безнастанно клопочеться сам, не дає спокою байдужому до всього, окрім власного добробуту, начальству, лінивим сусідам, односельцям... Таким ентузіастом у містечку Ічні Чернігівської області є Станіслав Гаврилович Маринчик. Ічня – провінційне містечко. Провінційне – з одного боку, а з іншого, якщо подивитися, як тут пульсує творче мистецьке життя, то вона дасть чимало очок і деяким великим містам. Варто пригадати, що звідси пішов у світ видатний скульптор Іван Мартос, видатний письменник Степан Васильченко, поет першої руки, який загинув у дев’ятнадцять років, Василь Чумак, широкознаний композитор Левко Ревуцький. А скільки інших письменників, художників, співаків, різьбярів, музикантів, то їх важко й полічити.
Я не раз задумувався: звідки такий феномен цього краю? Розкішна природа, яка знаходить відгомін у чулих душах
людей? Але подібних чарівних куточків вельми багато на нашій землі. В традиціях?
Очевидно так. Ічнянці намагалися, щоб їхні діти вчилися, дбали, аби в містечку
була не тільки церковнопарафіяльна школа, а й школа вища, добивалися відкриття
гімназії, віддавали своїх дітей на науку до гімназій у Прилуках, Ніжині, Києві,
всіляко підтримували кращих вчителів, розповідали дітям про талановитих митців,
які народилися в їхньому краї. І ця традиція повелася здавна, тривала і триває
в часі. Майже з кожного села Ічнянщини заявив про себе той чи той талант. І це
при несосвітенній бідності тамтешнього люду, читаєш їхні життєписи й часом аж сльози набігають на очі і викликає захоплення їхня цілеспрямованість, настійність, упертість.
Саме такою стежкою йшов і йде і автор книги, яку ти, читачу, тримаєш у руках, відомий письменник, автор романів, повістей, книжок оповідань, віршів, кінодраматург, режисер – заслужений працівник культури України, Почесний член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, гарячий патріот свого краю Станіслав Маринчик. Щирий патріотизм рухає ним впродовж всього життя. Вже багато років він творить у товаристві суміжних муз. Ще в далекому 1971 році Станіслав Гаврилович заснував у рідному місті на громадських засадах дві аматорські кіностудії "Сівач" і "Заспів", що згодом були удостоєні звання "Народний самодіяльний колектив", який отримував призи та дипломи на кінофестивалях всіх рангів. Тоді ж, а також раніше кінофікував район, вивчивши цілу плеяду кіномеханіків і допомігши устаткувати в сільських клубах стаціонарні кіноустановки. За два десятиліття режисером студій він створив чимало кінопортретів видатних земляків. Його кінострічки – лауреати та дипломанти міжнародних, всесоюзних і республіканських кінофестивалів народної творчості, їх часто демонстрували й демонструють по телебаченню. С. Маринчик увійшов до фундаторів аматорського кінематографу нашої держави.
В Ічні стоять ошатні, красиві пам'ятники Степану Васильченку, Василю Чумаку, Івану Мартосу та прозаїку, який відійшов за межу вічності, Анатолію Дрофаню. Уряд дозволу на установлення пам’ятників не давав (бо тоді треба давати й гроші), ці пам’ятники споруджені і встановлені, в першу чергу, клопотами С. Маринчика. Слід згадати, що Станіслав Гаврилович брав діяльну участь у відбудові знаменитої садиби Тарновських, садиби Ревуцьких та спорудженню пам’ятника засновнику відомого дендропарку в с. Тростянці Івану Скоропадському.
З метою вшанування пам’яті видатних земляків, класиків українського слова Степана Васильченка і Василя Чумака, відомого письменника та журналіста Василя Плюща в 2005 р. С. Маринчик ініціював заснування Ічнянських літературних премій у номінаціях: прози ім. С. Васильченка, поезії ім. В. Чумака та журналістики ім. В. Плюща і розробив положення з присудження премій.
Станіслав Маринчик – відмінник народної освіти України, лауреат міжнародної літературної премії ім.М. В. Гоголя ("Тріумф"), П. Куліша, Національної спілки письменників України "Благовіст", премії ім. М. Коцюбинського та інших.
Щоб краще уявити цю неспокійну людину-подвижника, розповім один епізод. Талановитий поет Григорій Коваль, чия хата стояла в затінку дерев, якось сказав у присутності Маринчика: "Без лелек не уявляю свого обійстя". І ось поета не стало. Стара тополя, на якій було велетенське гніздо, всохла, її вирішили спиляти. Маринчик не міг з цим змиритися, почав оббивати міськрадівські пороги, бігати до сусідів і, врешті, спилявши тополю, на тому місці поставили бетонний стовп з основою для гнізда. Й нині лелеки своїм клекотом викликають пам’ять про Г. Коваля.
І ось перед нами книга С. Маринчика "Сузір’я талантів". Книга особлива. Не одне десятиліття письменник досліджував і вивчав життєво-творчий шлях видатних земляків. Найперше, вражає огром зібраного матеріалу, тут не тільки те, що вже було опубліковано в книгах інших дослідників, а багато нового, зібраного по дрібочці, по рисочці, він дружив з багатьма героями своєї книги, зокрема з художниками П. Басанцем, В. Швидченком, А. Штепою; письменниками Л. Горлачем, А. Дрофанем, А. Євсою, Г. Ковалем, С. Шевченком; журналістами С.Закусилом, А. Сидоруком, В. Шевченком та іншими, зустрічався зі знайомими, родичами, товаришами митців і щиро розповідає про все, що накопичилося в його пам’яті за всі роки. І все це долі, людські долі. Часто дуже трагічні, як доля поета Григорія Саченка, який загинув у сталінських катівнях, важка доля поета Андрія Бурлаки та й гончара Миколи Піщенка, й поета Григорія Коваля, поета, художника, скульптора Миколи Шуста, не кажучи вже про долю Василя Чумака, якого розстріляли денікінці, а совіцькі посіпаки паплюжили й після смерті його ім’я. Мені здається, що С. Маринчикові варто було більше розповісти про трагедію Василевого брата Миколи та його родичів, переслідуваних до десятого коліна, про що мені усно розповідав Станіслав Гаврилович. Це уроки про діяльність антилюдської системи, про послідовне нищення українських національних кадрів. Книга й читається цікаво, бо автор пише про людські долі, долі людей різних професій, глибоко проникає в специфіку цих професій, вільно володіє термінологічним апаратом. Хочеться ще раз відмітити, що письменник відкриває для нас, лідера реформатора, мудрого керівника, великого благодійника і насамперед щиру та добру людину Віктора Кияновського і багато нового у нарисах про Петра Басанця, співака Валерія Буймистра, поета з діаспори Івана Кмету, різьбяра Антона Штепу, гончара Миколу Піщенка, педагога і музиканта Миколу Гущенка, який в роки Другої світової війни, був командиром розвідки Першої Чехословацької партизанської бригади імені Яна Жижки, чи й сучасних митців: подружжя Борщів, Івана Буренка, Володимира Літвіна, Олену Немкович, Андрія Шевченка, Віталія Шевченка, Станіслава Шевченка, творчих родин художників Козловських і Пікулів тощо.
Ці нариси, а, може, точніше сказати есеї, здебільшого написані інформативно, це й зрозуміло, треба подати біографію митця, передісторію його шляху, перерахувати твори, тобто поєднати життєвий шлях митця з його творчим пошуком (яскраво це подано в есеї про Левка Ревуцького), іноді в твір вводиться вставна новела, як в есеї про Анатолія Дрофаня оповідь про Тетяну Тарновську, або й увесь твір є новелістичним, як про Антона Штепу. Автор щедро цитує публікованих авторів, зокрема Григорія Коваля, Станіслава Шевченка, ці цитації самі по собі переконують нас у високій талановитості їх авторів. Щоправда, іноді С. Маринчик дещо завищує талант того чи іншого митця, як це, наприклад, на мою думку, є з поезією Григорія Саченка, Олексія Кирія, Миколи Клочка, одначе це простимо, тут у автора насамперед домінують земляцькі почуття...
В цілому ж нариси читаються з цікавістю, будять нашу думку, змушують переживати, пізнавати глибше світ мистецтва і окремих митців.
Саме такою стежкою йшов і йде і автор книги, яку ти, читачу, тримаєш у руках, відомий письменник, автор романів, повістей, книжок оповідань, віршів, кінодраматург, режисер – заслужений працівник культури України, Почесний член Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, гарячий патріот свого краю Станіслав Маринчик. Щирий патріотизм рухає ним впродовж всього життя. Вже багато років він творить у товаристві суміжних муз. Ще в далекому 1971 році Станіслав Гаврилович заснував у рідному місті на громадських засадах дві аматорські кіностудії "Сівач" і "Заспів", що згодом були удостоєні звання "Народний самодіяльний колектив", який отримував призи та дипломи на кінофестивалях всіх рангів. Тоді ж, а також раніше кінофікував район, вивчивши цілу плеяду кіномеханіків і допомігши устаткувати в сільських клубах стаціонарні кіноустановки. За два десятиліття режисером студій він створив чимало кінопортретів видатних земляків. Його кінострічки – лауреати та дипломанти міжнародних, всесоюзних і республіканських кінофестивалів народної творчості, їх часто демонстрували й демонструють по телебаченню. С. Маринчик увійшов до фундаторів аматорського кінематографу нашої держави.
В Ічні стоять ошатні, красиві пам'ятники Степану Васильченку, Василю Чумаку, Івану Мартосу та прозаїку, який відійшов за межу вічності, Анатолію Дрофаню. Уряд дозволу на установлення пам’ятників не давав (бо тоді треба давати й гроші), ці пам’ятники споруджені і встановлені, в першу чергу, клопотами С. Маринчика. Слід згадати, що Станіслав Гаврилович брав діяльну участь у відбудові знаменитої садиби Тарновських, садиби Ревуцьких та спорудженню пам’ятника засновнику відомого дендропарку в с. Тростянці Івану Скоропадському.
З метою вшанування пам’яті видатних земляків, класиків українського слова Степана Васильченка і Василя Чумака, відомого письменника та журналіста Василя Плюща в 2005 р. С. Маринчик ініціював заснування Ічнянських літературних премій у номінаціях: прози ім. С. Васильченка, поезії ім. В. Чумака та журналістики ім. В. Плюща і розробив положення з присудження премій.
Станіслав Маринчик – відмінник народної освіти України, лауреат міжнародної літературної премії ім.М. В. Гоголя ("Тріумф"), П. Куліша, Національної спілки письменників України "Благовіст", премії ім. М. Коцюбинського та інших.
Щоб краще уявити цю неспокійну людину-подвижника, розповім один епізод. Талановитий поет Григорій Коваль, чия хата стояла в затінку дерев, якось сказав у присутності Маринчика: "Без лелек не уявляю свого обійстя". І ось поета не стало. Стара тополя, на якій було велетенське гніздо, всохла, її вирішили спиляти. Маринчик не міг з цим змиритися, почав оббивати міськрадівські пороги, бігати до сусідів і, врешті, спилявши тополю, на тому місці поставили бетонний стовп з основою для гнізда. Й нині лелеки своїм клекотом викликають пам’ять про Г. Коваля.
І ось перед нами книга С. Маринчика "Сузір’я талантів". Книга особлива. Не одне десятиліття письменник досліджував і вивчав життєво-творчий шлях видатних земляків. Найперше, вражає огром зібраного матеріалу, тут не тільки те, що вже було опубліковано в книгах інших дослідників, а багато нового, зібраного по дрібочці, по рисочці, він дружив з багатьма героями своєї книги, зокрема з художниками П. Басанцем, В. Швидченком, А. Штепою; письменниками Л. Горлачем, А. Дрофанем, А. Євсою, Г. Ковалем, С. Шевченком; журналістами С.Закусилом, А. Сидоруком, В. Шевченком та іншими, зустрічався зі знайомими, родичами, товаришами митців і щиро розповідає про все, що накопичилося в його пам’яті за всі роки. І все це долі, людські долі. Часто дуже трагічні, як доля поета Григорія Саченка, який загинув у сталінських катівнях, важка доля поета Андрія Бурлаки та й гончара Миколи Піщенка, й поета Григорія Коваля, поета, художника, скульптора Миколи Шуста, не кажучи вже про долю Василя Чумака, якого розстріляли денікінці, а совіцькі посіпаки паплюжили й після смерті його ім’я. Мені здається, що С. Маринчикові варто було більше розповісти про трагедію Василевого брата Миколи та його родичів, переслідуваних до десятого коліна, про що мені усно розповідав Станіслав Гаврилович. Це уроки про діяльність антилюдської системи, про послідовне нищення українських національних кадрів. Книга й читається цікаво, бо автор пише про людські долі, долі людей різних професій, глибоко проникає в специфіку цих професій, вільно володіє термінологічним апаратом. Хочеться ще раз відмітити, що письменник відкриває для нас, лідера реформатора, мудрого керівника, великого благодійника і насамперед щиру та добру людину Віктора Кияновського і багато нового у нарисах про Петра Басанця, співака Валерія Буймистра, поета з діаспори Івана Кмету, різьбяра Антона Штепу, гончара Миколу Піщенка, педагога і музиканта Миколу Гущенка, який в роки Другої світової війни, був командиром розвідки Першої Чехословацької партизанської бригади імені Яна Жижки, чи й сучасних митців: подружжя Борщів, Івана Буренка, Володимира Літвіна, Олену Немкович, Андрія Шевченка, Віталія Шевченка, Станіслава Шевченка, творчих родин художників Козловських і Пікулів тощо.
Ці нариси, а, може, точніше сказати есеї, здебільшого написані інформативно, це й зрозуміло, треба подати біографію митця, передісторію його шляху, перерахувати твори, тобто поєднати життєвий шлях митця з його творчим пошуком (яскраво це подано в есеї про Левка Ревуцького), іноді в твір вводиться вставна новела, як в есеї про Анатолія Дрофаня оповідь про Тетяну Тарновську, або й увесь твір є новелістичним, як про Антона Штепу. Автор щедро цитує публікованих авторів, зокрема Григорія Коваля, Станіслава Шевченка, ці цитації самі по собі переконують нас у високій талановитості їх авторів. Щоправда, іноді С. Маринчик дещо завищує талант того чи іншого митця, як це, наприклад, на мою думку, є з поезією Григорія Саченка, Олексія Кирія, Миколи Клочка, одначе це простимо, тут у автора насамперед домінують земляцькі почуття...
В цілому ж нариси читаються з цікавістю, будять нашу думку, змушують переживати, пізнавати глибше світ мистецтва і окремих митців.
Джерело:
Мушкетик Ю. Подвижник з Ічні / Юрій Мушкетик // Маринчик С. Г. Сузір’я
талантів (літературні портрети земляків) : зб. біогр. нарисів / С. Г. Маринчик.
–7-ме вид., допов. – Чернігів : Десна Поліграф, 2020. – 648 с. С. 3-6. – РЕЖИМ ДОСТУПУ
Книга українського письменника Станіслава Маринчика "Сузір’я талантів" – це своєрідний підсумок багаторічних пошуків і досліджень творчих біографій видатних земляків.
Чимало вихідців з Ічнянщини зробили помітний внесок у скарбницю духовностей не тільки української нації, а навіть світового мистецтва та науки. Зокрема скульптори: Іван Мартос і Пармен Забіла, письменник Степан Васильченко, філолог Сергій Маслов, композитор Левко Ревуцький та інші.
Протягом багатьох років з окремими героями книги автор спілкувався,підтримував дружні відносини. Про побачене й пережите письменник правдиво розповідає на сторінках своєї книги, у якій відтворив 51 літературний портрет видатних земляків.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.