Кріпосні капели і оркестри в Україні (на прикладі Чернігівської губернії)

   

   Серед кріпосних оркестрів Чернігівської губернії першим слід назвати оркестр поміщика Г. Тарновського. Будучи прихильником красних мистецтв, у своєму маєтку Качанівці він зібрав картинну галерею, організував театральну трупу, а також оркестр, що став його особливою втіхою. Двері качанівської садиби широко розкривалися перед багатьма заїжджими артистами, художниками, поетами й музикантами, яким честолюбний господар всіляко намагався прикрасити перебування в його мастку. Г. Тарновський "був оригінал за манерами, за одягом, з музичною плутаниною в голові й з такими ж поняттями про живопис, – писав Л. Жемчужников,  – але при всьому цьому я неохоче виказую його кумедні недоліки,  він був добрий і мав значні чесноти, хоча б те, що в нього мешкали і користувалися його гостинністю такі знаменитості, як М. Глинка, Т. Шевченко, В. Штернберг, Микола Андрійович Маркевич". Тут у різний час також були М. Гоголь, історик М. Максимович, поет В. Забіла й інші. Качанівка у першій половині ХІХ ст. була одним з центрів художньої культури в Україні.

   Оркестр Г. Тарновського із сорока кріпосних музикантів, першим скрипалем і диригентом був Михайло Калинич. Чільне місце в "Записах" М. Глинки посідають його музичні враження. Тому, говорячи про качанівський оркестр Г. Тарновського, не можна обійти висловлювання про нього великого композитора. У 1838 р. М. Глинка приїхав до України, щоб набрати півчих до придворної капели, зупинився, як він писав, у свого доброго знайомого поміщика Чернігівської губернії Г. Тарновського. "Був у власника й оркестр, — писав М. Глинка, – і непоганий оркестр, хоча й неповний, і духові інструменти не всі налагоджені". Цей оркестр став першим виконавцем персидського хору – "Ложится в поле мрак ночной" і маршу Чорномора з опери "Руслан і Людмила", які "були добре виконані, у марші Чорномора дзвіночки замінили ми чарками". І далі: "Грали, й дуже непогано, антракти "Егмонту" Бетховена – номер "Clarchens Тоd" справив глибоке враження, в кінці п’єси я схопив себе за руку, мені здалося, від перемежування руху валторн, що й в мене зупинився пульс". Тут же, у Качанівці, М. Глинка закінчив і баладу Фіна, а коли "баладу було закінчено", він її неодноразово співав з оркестром.

   Заслуговують на увагу і спогади відомого художника Л. Жемчужникова, який слухав твори Дж. Мейєрбера, Дж. Россіні, М. Глинки й Л. Бетховена, зокрема третю симфонію останнього, в гарному виконанні в маєтку Г. Тарновського. Якщо врахувати, що в Росії тільки в кінці 1836р. довідалися про всі симфонії Бетховена, то освоєння його музичного мистецтва у поміщицькій садибі свідчить про розвиток музичних смаків української аудиторії, хоч поки і нечисленної на той час.
   Слід також згадати, що Г. Тарновський був схильний до композиторської творчості. Про це Л. Жемчужников пише так: "В антракті Григорій Степанович  оголосив, що тепер будуть грати п’єсу, ним скомпоновану. Він змахнув рукою, оркестр заграв, і автор почав пояснювати нам зміст п’єси: Гм, це похід Хмельницького  битва під Жовтими Водами це слухайте, битва під Корсунем; тепер бій під Білою Церквою, а це договір Хмельницького під Зборовом й та .ін." На жаль, мемуарист не дає ніяких інших відомостей про цей твір. У Спиридоновій Буді Новозибківського повіту в кінці XVIII – початку XIX ст. жив полковник Д. Ширай, ад’ютант фельдмаршала князя О. Голіцина. який мав у себе з кріпаків великий оркестр і театр з двохсот осіб. Музичну і театральну справу в своєму маєтку він поставив на широку ногу. На відміну від інших поміщиків, Д. Ширай звільнив музикантів і акторів від усяких робіт, а деякі з них одержали добру освіту і навіть володіли іноземними мовами. Оперні, балетні і театральні вистави вражали слухачів високою виконавською майстерністю. Князь К. Шаліков, який відвідав у 1803 р. Спиридонову Буду, про це писав так: "...багатий одяг; чудові декорації; прегарний оркестр – все, все здивує, зачарує вас...". Оркестр був, очевидно, добре навчений і в своєму складі мав талановитих музикантів, бо виконував найрізноманітніший репертуар: оперний, балетний, танцювальний тощо. О. Маркевич писав, що, "вмираючи, Ширай відпустив на волю близько двохсот душ, подарувавши їм все, що було в домі, вартістю до двадцяти тисяч карбованців".
    Відомий український історик, етнограф, фольклорист, поет, друг М. Глинки М. Маркевич у своїх спогадах наводить деякі дані про кріпосних музикантів своїх батьків і найближчих родичів. Так, у Полошках, де мешкали батьки Маркевича, були "вчитель, капельмейстер, його родина  оркестр з двадцяти двох музикантів гримів під час обіду й на луках". Недалеко від Полошок, у Дунайцях, «"воя музика" була в тітки Маркевича і "оркестр музикантів" у Ярославцях в його бабусі. "Ці родини були осередками центральними, які приваблювали звідусіль відвідувачів. Навіть капельмейстери найближчі були рідні межи собою», – згадував М. Маркевич. У Полошках капельмейстером служив Піжбек, певно, запрошений музикант, чеського походження. Утримувалася тут, за спогадами М. Маркевича, й "музикантська школа". Після смерті власників оркестр розпустили, хлопчиків, що навчалися музиці, було віддано у «різні ремества".
   Ф. Ернст пише, що у Сваркові біля Глухова у Маркевичів також була капела. На його гадку, вона одна з найстаріших, оскільки маєток належав Маркевичам понад двохсот років. Сварковський оркестр спорадично виступав у Глухові як бальний на усіляких виставах і вечорницях і вважався найкращим. У маєтку Івантенькі неподалік Почепу, генерал М. Гудович мав чудовий палац, величезний парк, а також прегарний оркестр із шістнадцяти виконавців. Свої оркестри мали в Ляличах О.Завадовський, у селі Рогозин – Мороз, у Ярославцях – В. Кочубей.
    Із середовища кріпосних музикантів вийшли здібні оркестрові виконавці на різних духових інструментах. На жаль, за рідкісними винятками, навіть імена, не кажучи вже про прізвища музикантів, невідомі. Досі кріпосні колективи відрізняють за прізвищами поміщиків, а твори кріпосних музикантів залишилися безіменними.

 

 Література:

1. Ернст Ф. Кріпацькі капели на Україні // Музика: місячник муз. культури. – Київ, 1924. – Ч. 1-3. – С. 33-88.
2. Ернст Ф. Ще про кріпацькі капели на Україні // Музика : місячник муз.культури. – Київ,1924. – Ч. 4-6. – С.48-49.
3. Щербаківський Д. Оркестри, хори і капели на Україні за панщини // Музика : місячник укр. культури. – Київ, 1924. – Ч. 7-9. – С.141-155.

 

За матеріалами: Богданов В. О. Кріпосні капели і оркестри в Україні (на прикладі Подільської й Чернігівської губерній) / В. О. Богданов // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - 2008. - № 14. - С. 14-20.