28 липня 2022 р. – 110 років від дня народження Ігоря Леонтійовича Муратова (1912–1973), українського поета, прозаїка, перекладача, критика, драматурга

   Ігор Леонтійович Муратов народився 28липня 1912 р.
  Друкуватися почав у 13-річному віці (1925). На початку 1930-х залучається до кола харківських поетів.
   1930 р. закінчив хімічну профтехшколу, працював на харківському заводі "Електросталь", потім на  Харківському тракторному заводі техніком-ливарником. Уже відомим поетом закінчив 1939 р. вечірнє відділення філологічного факультету Харківського університету.
  Учасник Другої світової війни.
  Автор 28-ми поетичних збірок, п’яти повістей, одного роману, чотирьох п’єс, двох оперних лібрето, двох кіносценаріїв. Активно виступав у пресі як літературний критик і публіцист.
 У юнацькому віці перебував під впливом поетів "Розстріляного Відродження".
  Протегував у 1960-х рр. молодим Василю Стусу та Павлу Мовчану, підтримував Ліну Костенко, Бориса Чичибабіна.
  За кілька хвилин до смерти закінчив поему "Серце Тичини" – про драматичні взаємини за радянських часів Митця і його Музи, яку той часто свідомо зраджував.
   Як жартував Ігор Муратов, він був "тричі нелауреатом" Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Саме стільки разів члени Шевченківського комітету вітали його з присудженням премії, яке миттєво скасовувано через втручання наглядачів з ЦК Комуністичної партії України.
  Помер Ігор Леонтійович 29 березня 1973 в м. Харків.
  У 1982-1983 рр. видано чотиритомник вибраних творів Ігоря Муратова.

Література:

Брюґґен В. Знайомий і незнайомий Муратов // Літературна Україна. – 2012.– 27 груд.; 

Веретюк Т. В. Тема вій­ни в поетичній спадщині Ігоря Муратова // Літератури світу: поетика, ментальність і духовність: зб. наук. пр. – Кривий Ріг, 2017. – Вип. 9.