30 серпня 2022 р. – 100 років від дня народження Павла Прокоповича Глазового (1922-2004), українського поета-гумориста, сатирика

    Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. 11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор.
    Після восьмирічки закінчив педучилище, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів.
    Учасник Другої світової війни.
І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.
    Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу "Перець", згодом – заступником головного редактора журналу "Мистецтво".
    Друкуватися почав з 1940 року. Пік популярності поета припав на 1980-ті.
    Якщо комусь здається, що смішні твори пишуться тому, що авторові хочеться сміятися, – це не зовсім так. Можливо, саме над рядками, котрі викликають у вас гомеричний регіт, серце автора обливається кров'ю. Або ж те, що у здорових людей викликало здоровий сміх, дуже часто оберталося роздратуванням і ненавистю у тих, хто впізнавав себе в негативних образах. А сатира Глазового завжди була гострою, дошкульною, нищівною. Зрозуміло, що за радянських часів, коли критика суворо дозувалася владою, сатирик почувався, м'яко кажучи, незатишно. І коли інші колеги з літературного цеху збирали лауреатські лаври, купались у променях офіційної слави, Павло Глазовий у поті чола писав, писав і писав. І написав стільки, що ледве вміщалося в книжки сатири та гумору.
    Окремими виданнями вийшли: поема "Слався, Вітчизно моя" (1958); збірки сатири та гумору "Великі цяці" (1956), "Карикатури з натури" (1963), "Коротко і ясно" (1965), "Щоб вам весело було" (1967), "Мініатюри та гуморески" (1968); жартівлива поема "Куміада" (1969); "Усмішки" (1971), "Смійтесь, друзі, на здоров'я" (1973), "Вибране" (1974), "Байки та усмішки" (1976), "Весела розмова" (1979), "Хай вам буде весело" (1981), "Сміхологія" (1989), "Вибрані усмішки" (1993), "Веселий світ і чорна книга" (1993), "Байкографія" (1997), "Сміхослов" (1997); двотомник "Велика Сміхологія" (2000), "Сміхологія" (вибране) (2003), "Архетипи" (2003); книжки для дітей "Пушок і Дружок" (1957), "Старі друзі" (1959), "Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника" (1958), "Іванець-Бігунець" (1963), "Як сторінка, то й картинка" (1964), "Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу" (1965), "Перченя" (1966).
    Його вірші додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими. Соціально гострі гуморески й мініатюри письменника десятиліттями не сходять із естрадних репертуарів. Він став справді народним, жаданим, улюбленим.
    Поет, який любив веселий здоровий сміх був щасливий від того, що пише простим людям. Іскристий гумор поета часто носив характер народного анекдоту. Але від того він не лише не губив щирої народної любові, а навіть став ще за життя легендою. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають гуморески Павла Глазового, кожний знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені до людей в гумористичній формі допомогають їм переосмислити своє буття. Різноманітні теми гуморесок Павла Прокоповича Глазового: про школу і про село, про вчителів, про студентів, про жінок тобто про життя.
Павло Прокопович Глазовий – легенда нашої літератури. Його творчість дарувала й даруватиме людям радість і віру в кращу долю рідної України, держави з багатющою історією, яка народила потужні постаті сатиричного цеху.
   Помер Павло Прокопович Глазовий 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.