15 жовтня 2022 р. – 165 років тому народився Петро Якович Дорошенко (1857-1919) – історик, визначний діяч Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Випускник Новгород-Сіверської гімназії

   Петро Якович Дорошенко народився 15 жовтня (за іншими джерелами 22 листопада) 1858 р. на хуторі Дорошенків Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині село Дорошенкове Ямпільського району Сумської області). Походив із бокової гілки старовинного козацько-старшинського роду Дорошенків (Климченки-Дорошенки). Мати Марія Парменівна Маркович. Його дитячі роки пройшли в Глухівському повіті. Середню освіту він здобув у Новгород-Сіверській гімназії. У 1884 р. закінчив медичний факультет Київського університету з дипломом хірурга. 20 років працював земським лікарем у Глухові. Допомагав матеріально журналу "Києвская старина".
   Дорошенко був запеклим збирачем і дослідником старовини, музеєзнавцем. Колекція мала вироби зі срібла та українського скла, порцеляни, побутові речі, портрети історичних діячів України (гравіровані портрети гетьманів з XVII ст., олійні портрети гетьманів, кілька малюнків Т. Г. Шевченка). Петру Яковичу дістався багатий архів пращурів: рукописи про українську минувшину, зошити "Щоденника" Якова Марковича, універсали гетьманів з їх власноручними підписами та інших керманичів козацької України. Були рукописи М. Гоголя, П. Куліша, М. Максимовича. Бібліотекою користувалися історик Ф. М. Уманець при підготовці монографії "Гетьман Мазепа", історик О.М. Лазаревський.
   Глухів не мав музею. Коли ж помер у 1901 р. колекціонер М.В. Шугуров, який упродовж життя зібрав цінну бібліотеку та прекрасну колекцію малюнків і картин з українського побуту, вдова М. В. Шугурова подарувала Глухівському земству бібліотеку свого чоловіка та інші речі з його колекції. Цей дар став основою колекції Глухівського музею, до якого Петро Якович Дорошенко долучив свою колекцію.
   У 1903 р. Петро Якович переїхав до Чернігова і став співробітником Чернігівської губернської вченої архівної комісії. Місцеве дворянство обрало його директором дворянського пансіону-інтернату для бідних дворянських дітей (1908). Був головою комісії по впорядкуванню музею В. Тарновського. Брав участь у справах міського самоврядування Чернігова.В період революційного піднесення 1917-1918 рр. П. Дорошенко займався культурно-просвітницькою роботою. П. Дорошенко став одним із засновників і директором української гімназії у Чернігові (1917) і сформованого в травні 1917 р. Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва на Чернігівщині (1917), мав дотичність і до створення в Чернігові народного університету - громадської установи, яка виникла з метою пропаганди наукових знань у місті та губернії
   1918-1919 рр. Петро Якович жив у Києві. У червні 1918 р. очолив Головне управління в справах мистецтва та національної культури Української Держави. За сприяння П. Дорошенка в Українській Державі було створено два українські державні університети у Києві та Кам'янці-Подільському, Всеукраїнська бібліотека, проводилося комплектування Національного архіву, розпочалася реставрація Андріївської церкви й Софіївського собору. У липні 1918 р. були виділені кошти на розкопки Зарубицького монастиря та на закупівлю пам'яток старовини для Національного музею. В Україні було створено два державні драматичні театри, Українська опера. 23 серпня 1918 р. було затверджено заснування в Києві Державного драматичного театру та асигновано 327400 крб. на його утримання. 30 серпня 1918 р. уряд прийняв рішення про відкриття у Києві Державної драматичної школи для підготовки працівників народних театрів і призначив на її утримання 28800 крб. щорічно.
   П. Я. Дорошенко мав давні дружні стосунки з гетьманом П. Скоропадським, який його високо цінував. Від 1 серпня 1918 р. Дорошенка визнано наступником гетьмана Павла Скоропадського на випадок його смерті, тяжкої хвороби або перебування за межами країни.
   За Директорії УНР Дорошенко залишався на посаді керівника управління в справах мистецтва та національної культури. Разом із урядом виїхав до Вінниці. 19 лютого 1919 р.  За нез'ясованих причин він не повернувся до роботи після відпустки і 1 березня 1919 р. був звільнений з посади голови Управління мистецтв і національної культури.
   На Петра та Павла 12 липня в Одесі 62-річний Петро Дорошенко був схоплений і 12 липня розстріляний ВУЧК. Чи поховали його чекісти – невідомо.

РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Герасименко Н. О. З епістолярної спадщини О. М. Лазаревського: листи П. Я. Дорошенка / Н. О. Герасименко // Український історичний журнал. – 2008. – № 4. –  С. 204-213.

Дорошенко Д. Памяти П. Я. Дорошенка / Д. Дорошенко // Стара Україна. – 1920. – Кн. 7-8. – С. 110-113.

 Курас Г. Життя і смерть Петра Дорошенка /  Г.  Курас// Київська старовина. – 1993. – № 4. – С. 48-55.

Руденко А. С. П. Я. Дорошенко як дослідник та популяризатор історичної спадщини козацько-старшинських родів / А. С. Руденко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Запоріжжя, 2012.  – Вип. 33. – С. 302-306.

Рукописи П. Я. Дорошенко – Чернигов: Типография Черн. Губ. земства, 1908. – 46 с.

Хаценко О. О. Земська діяльність П. Я. Дорошенка / О. О. Хаценко // Сіверщина в історії України : зб. наук. пр. – Ки\в, 2014. – Вип. 7. –  С. 201-204.