Седнівські шляхи Тараса Шевченка

 

Папір, сепія (18,4X26,7). Седнев.[IV 18]46

«Славне історичне минуле Седнева, залишки пам’яток старовини, гарні краєвиди привернули увагу Т.Шевчека»

                                                      (Наталя Шарпата)

   У березні 2014 р. наш народ відзначає 200-річницю від дня народження геніального українського поета, художника і мислителя Тараса Григоровича Шевченка. Седнівці не стоять осторонь цієї події, бо Седнів був і є частиною історії життя та діяльності цієї великої людини. Що ж привело Тараса Григоровича в цей дивний куточок нашого краю? Передовсім, поради друзів зазнайомитися з небайдужою до долі України та її культури родиною Лизогубів, особливо ж рекомендація Варвари Рєпніної (свого часу Ілля Іванович служив ад'ютантом її батька князя Миколи Рєпніна). Ще у грудні 1844 року вона писала Шевченкові про Андрія Івановича: "Шкода, що Ви не знайомі з Лизогубом. З яким гарячим почуттям він оцінює ваші поеми і як жалкує, що особисто не знайомий з вами". У Чернігові Тарасові Григоровичу випала нагода познайомитися з Андрієм Івановичем, від якого він отримав запрошення відвідати Седнів. У 1846 р. з кінця лютого до початку березня Кобзар перебував у Седнівському маєтку. Андрій Лизогуб і його брат Ілля радо зустріли Тараса Григоровича. Лизогуби були людьми освіченими, а Андрій сам до того любив малювати, високо цінив малярський талант Шевченка і його поезії.

   Старшим у Седневі був тоді Ілля Іванович Лизогуб (1787-1867). Полковник у відставці, колишній ад’ютант князя М. Рєпніна, брав участь у Вітчизняній війні 1812 р. Належав до масонської ложі «З’єднаних слов’ян» у Києві. Якийсь час жив за кордоном, потім з братом Андрієм оселився в Седневі. Він мав чудову, як на той час, освіту, мав хист до малювання, а композитором був справді обдарованим. Полюбляв Ілля Іванович і машини. Будучи знавцем гідравліки, він створив у маєтку цілу систему фонтанів, якими з повним правом могли б пишатися уславлені парки. Один з фонтанів, названий «Гетьманом» бив струменем, що перевищував висотою самого петергофського «Самсона». Надзвичайно точну характеристику дав Іллі Івановичу історик М. Маркевич: «Чудовий музикант, піаніст, віолончеліст, гідравлік, він прикрашає Седнів садами, фонтанами і живе тихо, скромно, але як пан».
   Менший брат його Андрій Іванович (1804-1864) теж був людиною неабиякою. Він прекрасно малював, любив поезію, мріяв про волю України. Тому вірші Шевченка, і надто його поеми полонили серце Андрія Івановича.
   Мали вони ще кілька братів, які жили поза Седневом. Єдина сестра Феодосія мешкала з Іллею та Андрієм.
   Седнівська садиба Лизогубів виглядала досить неординарно, і саме тому різними людьми зроблено чимало її описів, кілька з яких дійшли і до наших днів. Ось уривок з одного з них : «Величезний будинок на один поверх, з прилеглими до нього флігелями і чудовою оранжереєю, оточений садом, а точніше великим парком, що складався з двох частин: верхнього і нижнього саду. Найкраща і дуже гарно опоряджена частина саду підходить до балкона будинку і розташована на вертикальній кручі, що має 20 сажнів. Біля самого підніжжя саду протікає річка Снов, береги якої і тепер постають обрамленими здебільшого гіллястими деревами, за річкою простягається широкий луг, на якому видніються в перспективі церкви окремих поселень. Для того, щоб піднятися з нижньої частини саду до верхньої, влаштовані зигзагами широкі алеї, по яких вільно роз’їжджаються екіпажі, призначені для розваги тих, хто гуляє…».
   Одним із чудес саду була гігантська липа, чудова пам’ятка природи: «стовбур цього дерева мав в обхваті 7,5 аршин, а обсяг усього дерева з гілками 69 аршин». З інших вартих уваги пам’яток виділялися кам’яниця і церква в стилі рококо.
   Андрій та Ілля Лизогуби гостинно приймали поета. Для Т. Шевченка вони відвели окреме приміщення у флігелі, в якому жила тоді сім’я домашнього лікаря Лизогубів Л. Шрага. Саме там була обладнана майстерня для малювання, де Т. Шевченко плідно працював над літературними та мистецькими творами.
   Між Кобзарем і Лизогубами встановилися щирі взаємини. І хоч він не раз повертався до Чернігова, щоб зарадити хворому Афанасьєву-Чужбинському, за найменшої нагоди їхав до Седнева. Коли Олександр Степанович видужав, Шевченко майже два тижні гостював у Лизогубів.
   За цей час він намалював портрет Андрія Лизогуба (олівцем), Іллі Лизогуба (олією) та три краєвиди, які залишив у господарів. Крім того, в цей час на Чернігівщині виконані Т. Г. Шевченком такі малюнки: «Синагога» (сепія), «Потир із церкви села Мохнатин» (олівець), що дає право вважати, що Тарас Григорович бував у селі Мохнатин (тепер Чернігівський район), «Трапезна чаша Густинського монастиря» (олівець), «Енколпіон» (олівець), «Коло Седнева» (туш, сепія, акварель), «У Седневі» (сепія), «Чумак серед моги» (олівець, акварель) та Лизогубова кам’яниця» (сепія). Всі ці малюнки зібрані «Музеєм древностей» В. Тарновського і тепер знаходяться в Київському державному музеї Т. Г. Шевченка.
   Безперечно, були й інші, що пропали. Ну хоча б ікона Різдва Богородиці, яку ще 1906 року бачив у церкві Лизогубів видатний український художник Опанас Сластьон. Що це не вигадка, а факт, підтверджує лист Шевченка до В. М. Рєпніної: «В Седневской церкви над иконостасом два вделанные в стену железные крюка меня неприятно поражали – и я думал, чем закрыть их? И ничего лучшего не мог выдумать, как картиною, изображающей смерть спасителя нашего». За народними переказами, на вхідних дверях кам'яниці Шевченко намалював портрет козака. Про цей період життя митця згадував у своїх спогадах М. М. Білозерський: «Будучи в Седневі у 1856 році, я бачив на стіні будинку їхньої чарівної вілли кілька картин роботи Шевченка. Андрій Іванович показував мені, пам’ятаю, п’ять власноручних листів до нього від Шевченка, писаних у 1847-1848 роках».
   У Седневі Т. Г. Шевченко не тільки малював, а й писав вірші. За свідченням художника Л. М. Жемчужникова, всі стіни майстерні були списані його поезіями.
   У своєму маєтку Лизогуби влаштовували музичні вечори. Добрий знавець музики, Ілля Іванович охоче грав для гостей на роялі, а Тарас Григорович під цей акомпанемент співав улюблені народні пісні. Як писав Л. Жемчужников, Лизогуби Шевченка «любили як людину, як патріота і поета і високо цінували його виконання народних пісень». Загальною улюбленицею сім’ї Лизогубів була донька Андрія Івановича Наталонька, і Шевченко згадував, як «воно манюсіньке танцює, а Ілля Іванович грає і приспівує».
   У вільний час Тарас Григорович спілкувався з селянами, цікавився їхнім життям, заводив «крамольні розмови». Лизогуби застерігали поета від необачливих вчинків, а Ілля Іванович «вичитував Шевченка за вихватки дуже ризиковані, які траплялися з ним у шинку». Із містечка на кілька днів Т. Г. Шевченко також виїжджав у Городню, Бігач та інші навколишні села, де писав портрети на замовлення.
   Удруге побував Шевченко у Седневі роком пізніше, теж весняної пори 1847 р., прожив тут від перших чисел березня до перших чисел квітня. Цей приїзд був особливо плідним у його поетичній творчості. Тут він переписав до окремого зошита збірку "Три літа". Сьомим березнем датовано написану тут поему "Осика", перероблений варіант якої відомий під назвою "Відьма". За переказом, матеріалом для неї послужила справжня подія, що мала місце в сусідньому селі Бігач.
    А вже восьмим березневим днем позначено передмову до другого видання "Кобзаря", якому не судилося побачити світ. Це – своєрідний маніфест генія. У ньому він звертається до письменницької братії: «Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже розпізнали своїх мужиків. Е, ні, братики, прочитайте ви думи, пісні, послухайте , як вони співають, як вони говорять між собою, шапок не скидаючи, або у польського магнатства кайдани волочать, - то тоді і скажете, «Енеїда» добра, а все-таки сміховита на московський штальт.
   Отак-то, братія моя возлюбленная. Щоб знать людей, то треба пожить з ними. А щоб їх списувать, то треба самому стати чоловіком, а не марнотрателем чорнила і паперу. Отоді пишіть і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним….»
   Брати Лизогуби читали майбутній «Кобзар» і вмовляли Тараса не брати рукопис до Києва, бо звідти долітали чутки про посилення пильності жандармів, про їх наступ на вільнолюбство. Та Шевченко не послухався. Це закінчилось його арештом на переправі через Дніпро біля Києва 5 квітня 1847 року. Попереду були довгі і тяжкі роки солдатчини.
   Після арешту Т. Г. Шевченка, А. І. Лизогуб листувався з ним, надсилав фарби, папір, був серед тих, хто клопотався про дострокове звільнення поета. І. І. Лизогуб придбав малюнок Т. Шевченка, написаний ним на засланні у 1850 р. На жаль, Шевченківські реліквії, які знаходилися у родині Лизогубів, не збереглися. Вони загинули під час великої пожежі, що сталася в маєтку у березні 1883 р.
  Вшановуючи пам’ять Великого Кобзаря, до 90-річчя від дня народження Тараса Шевченка коштом Федора Андрійовича Лизогуба у Седневі було встановлено бюст поета роботи відомого українського скульптора Ф. П. Балавенського (не зберігся). Новий пам’ятник Т. Г. Шевченку було відкрито у 1957 р. у парку біля липи, скульптор Г. В. Бистровський. На фасаді будинку Лизогубів встановлено меморіальну дошку, перед входом до нього – чавунний бюст поета (1976). Меморіальна мармурова дошка з написом: «У цій садибі у 1846 і 1847 роках жив Т. Г. Шевченко» міститься на воротах садиби Лизогубів. Ім’ям Т. Шевченка в Седневі названо вулицю і парк. У 2010 р. на території садиби було споруджено новий пам’ятник поету.
Музи, які ще й досі блукають стежками Лизогубівського парку, пробуджують до творчості наших сучасників – мешканців Седнева. Радують своїм поетичним словом Т. Блинець та С. Чугай, зачаровують творчою уявою учнівські роботи членів літстудії «Джерело».
   Оживає чарівна нитка у руках місцевих майстринь З. Лук’яненко, В. Железняк, С. Черниш. До Т. Г. Шевченка, його пам’яті, як на прощу, як до життєдайного джерела, збираються художні таланти з усієї України. Гостинно приймає місцевий Будинок творчості митців з різних куточків світу.
   Кобзар навічно залишився не тільки в історії Седнева, він знайшов притулок у душах і вдячній пам’яті мешканців містечка.