Вірш про Чернігів (Ірина Неймеш)

Люблю Чернігів - град свій рідний...
А звідки ж назва ця взялась?
Чи від лісів густих і темних,
Чи дав те ймення Чорний-князь?
І Вал насипали високий,
Щоб місто вік оборонять.
Гармати грізні там і нині,
Як вірні сторожі, стоять.
Сюди й закохані приходять,
Аби навік серця з'єднать.
Величні храми та собори
Уми могутні нам звели,
Щоб нас Господь ніколи в злидні
не допустив і щоби ми
Свій рідний край любили щиро
і пам'ятали , хто за нас
Стояв горою й не дивився -
Простий дружинник він чи князь.
Історію шануй і пам'ять,
Вклонися Болдиній горі -
Там у курганах спочивають
Чернігівські богатирі.
І від фашистів рятували
Колись мужі-герої нас.
На їхню честь вогонь палає -
Дай Бог, щоб він повік не згас
Деснянською водою змиймо
Страждання, голод, муки, жах...
Надія у людських очах,
Все буде добре, зрозуміло!
Минуле наше не забулось,
Дідівська спадщина - свята.
Із назв алей, музеїв, вулиць
Вона і досі прогляда.
Й жінки немало помагали,
За це їм слава і хвала.
Бо вміє тільки жінка-мати
Дитячий сон оберігати,
Навчати, пестити, ростити.
Щоб видатними стали діти.
Так, геній не один тут народився,
Щоб рідний наш Чернігів збагатився!
Шануймо пам'ятники архітектури,
Любім духовний світ культури!
Плекаймо і майбутнє, і сучасне,
Продовжуймо деснянський
                                рід наш красний!