понеділок, 1 грудня 2014 р.

Михайло Петро­вич Драгоманов (1841—1895)


   В історію нашої духовної культури навічно увійшов Михайло       Петро­вич Драгоманов — видатний український мислитель і громадський діяч. З його іменем пов’язана ціла епоха вітчизняної історії — епоха українсько­го національного відродження XIX століття, визначного сплеску громад­ського руху, розвитку наукових студій з історії, філософії, етнографії Украї­ни. У колі наукових інтересів цього універсального вченого — економіка, право, соціологія, антропологія, літературознавство та культурологія. Вне­сок М. П. Драгоманова до скарбниці української та світової культури поля­гає у створенні ним теоретичних засад сучасної політичної думки України, орієнтованої на пріоритет загальнолюдських цінностей на ґрунті самобут­ніх національних чинників при широкому використанні здобутків європей­ської світової культури, науки, політичної думки. Визначаючи різнобічну діяльність М. Драгоманова на користь українського суспільства, І. Франко назвав його "духовними батьком" нашої нації.
  Народився Михайло Петрович Драгоманов у м. Гадячі Полтавської губернії в родині дрібнопомісних дворян. Батько Михайла — Петро Яки- мович — за освітою був правником, займався громадською та літературною діяльністю. Його схильність до справедливості, чесності і літературний хист вплинули на обох дітей — Михайла — майбутнього вченого та Ольгу — відому письменницю Олену Пчілку. Сильний генетичний корінь сім’ї Дра- гоманових дав Україні ще й геніальну поетесу Лесю Українку — дочку Олени Пчілки й племінницю М. Драгоманова. Тож у становленні особисто­сті Михайла, формуванні його поглядів батько відіграв велику роль. Пізні­ше, в автобіографії, М. Драгоманов писав: "Я дуже зобов’язаний своєму батькові, який розвинув у мені інтелектуальні зацікавлення і з яким у мене не було моральних незгод і боротьби".

   Під час навчання в Галицькому повітовому училищі (1849—1853) ма­лий Михайлик перечитав усі цікаві книги з батькової бібліотеки, а "Исто­рию государства Российского" М. Карамзіна — навіть двічі. Він захоплю­вався історією античного світу, географією, мовами, виявляв інтерес і до математичних дисциплін. У полтавській гімназії, де Михайло продовжував навчання, він завжди був серед найкращих учнів. Хлопець самостійно ви­вчив німецьку мову, був редактором рукописного гімназичного часопису. На становлення світоглядних переконань особливо вплинули вчителі — лати­ніст Казимир Полевич та історик Олександр Стронін. Зокрема, О. Стронін познайомив юнака з соціалістичними ідеями, з безцензурними поезіями Т. Шевченка, з "Народними оповіданнями" Марка Вовчка.
   Уже в гімназійні роки Михайло зацікавився політичними питаннями. Серед гімназистів він мав авторитет захисника прав учнів. Незважаючи на те, що Драгоманов був одним із найкращих учнів, його виключили з гімна­зії за сутичку з "надзирателем благородного при гимназии пансионате". Тільки завдяки втручанню М. Пирогова — відомого лікаря-хірурга, члена- кореспондента Петербурзької академії наук, який був попечителем Київ­ського навчального округу, виключення було замінено на залишення гімна­зії "за власним проханням", що давало право на продовження освіти у ви­щому навчальному закладі.
   Восени 1859 р. М. Драгоманов розпочав навчання на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира в Києві. Він блискуче вчився і своє майбутнє пов’язував із науковою діяльністю.
   Київський університет того часу був не лише важливим центром нау­кового і культурного життя, а й визнаним осередком громадських та націо­нальних рухів. Бажаючи посильно сприяти народній освіті, Михайло став членом гуртка, який заснував одну з перших на теренах Російської імперії недільну школу. Однак у липні 1862 р. недільні школи було ліквідовано через те, що в суто освітянській діяльності шкіл уряд убачав засіб поши­рення політичного нігілізму й вільнодумства, спрямованих на підрив підва­лин суспільного ладу.
   Михайло викладав також у Тимчасовій педагогічній школі, де готува­ли вчителів для села, але незабаром і цей заклад закрили.
    Громадська активність, вільнодумство й сміливість студента Драгома- нова виявились у його яскравих публічних виступах. Перша така промова була пов’язана з відставкою М. Пирогова з посади попечителя Київського навчального округу. Пирогов проводив на конституційних засадах помір­ковану, ліберальну політику, що була не до вподоби реакціонерам. У своїй доповіді на прощальному бенкеті Драгоманов доводив, що реформи М. Пиро­гова на ниві педагогіки, зокрема заміна, по суті, військової дисципліни педаго­гічними методами виховної роботи призвели до більшого порядку в школах, ніж це було раніше. Цей виступ Михайла мав для нього великі наслідки: він пробудив у юнакові політичні інстинкти і водночас познайомив з лібе­ральними професорами, що дало змогу розширити наукові заняття, переваж­но з загальної історії.
   Вдруге високий громадський обов’язок й патріотизм М. Драгоманов продемонстрував під час перевезення праху Т. Шевченка із Санкт-Петер­бурга на батьківщину (1861). Головна думка промови Драгоманова над тру­ною поета про те, що "кожний, хто йде служити народові, накладає на свою голову терновий вінок".
    Після закінчення університету (1863) М. Драгоманова залишили на кафедрі загальної історії для підготовки до професорської діяльності, а вче­на рада рекомендувала відрядити його за кордон для продовження навчан­ня. Однак скрутне матеріальне становище змусило відмовитись від підго­товки до професорського звання і посісти місце вчителя гімназії.
   У 1863 р. Михайло став членом Київської громади — організації україн­ської ліберальної буржуазної інтелігенції, заснованої у 1859 р. Він позна­йомився і потоваришував з такими представниками громадського руху, як В. Антонович, П. Житецький, М. Лисенко. Разом зі своїми колегами з Київ­ської та Чернігівської громад Михайло Драгоманов підніс голос за введен­ня в народних школах рідної української мови. Після виходу у 1863 р. сум­нозвісного Валуєвського циркуляру, що ставив поза законом будь-які фор­ми існування української культури й проголошував її вторинність та не­повноцінність, Драгоманов почав активно працювати в галузі української етнографії, історії та археології.
   Викладання в гімназії та громадську роботу М. Драгоманов поєднував з науковою діяльністю. Так, вже навесні 1864 р. молодий вчитель подав на розгляд історико-філологічного факультету дисертацію "Імператор Тібе- рій". Для свого часу ця робота мала новаторський характер. У ній автор розвинув думку про те, що період імперії Давнього Риму був прогресивним у соціальному та культурному відношенні. Того ж року вчений був допу­щений до викладання загальної історії в університеті як приват-доцент, а з 1866 р. він — єдиний викладач кафедри загальної історії.
   У середині 1860-х рр. розквітає публіцистична діяльність М. Драгома­нова: він став одним із найактивніших кореспондетів "Санкт-Петербург- ских ведомостей". У численних рецензіях, оглядах, статтях Михайло Пет­рович порушував широке коло проблем — від розвитку сучасної україн­ської мови та літератури — до становища культур слов’янських народів у Німеччині й Австрії. Ерудований молодий публіцист і науковець являв со­бою блискучого представника 60-х років XIX ст. — часу, коли в Україні нагромаджувалися інтелектуальні сили та формувався науковий потенціал.
   Молодий учений опрацьовував тему історії Римської імперії. У цій роботі виявився нахил Драгоманова до осягнення законів розвитку люд­ського суспільства, пошуку закономірностей, що керують вчинками видат­них особистостей та цілих народів. 1869 р. він захистив дисертацію "Воп- рос об историческом значений римской истории и Тацит", у якій розглянув соціально-політичні й культурні теорії суспільного розвитку, популярні в тогочасній європейській науці. Науковець не обмежувався аналізом соціаль­но-економічних чи політичних чинників еволюції людства. Для нього голов­ний критерій розвиненості суспільства — ступінь свободи особистості. Зацікавлення М. Драгоманова античністю пояснювалось тим, що в цивілі- заційному плані саме Римська імперія стала своєрідною точкою відліку в правовому поступі європейських конституційних свобод. У її історії вчений прагнув знайти відповідь: наскільки придатним є цей шлях для України.
   У 1870 р. почався новий період у житті Михайла Драгоманова. Виїхав­ши за кордон у наукове відрядження, він замість двох років пробув там майже три.
   За цей час відвідав Німеччину, Австрію, Італію, Швейцарію. Працю­вав у Берліні, Гайдельберзі, Відні, Римі, Флоренції, Цюриху, Празі. Двічі по­бував у Львові, де познайомився з багатьма діячами української культури.
  Перебуваючи за кордоном, М. Драгоманов цікавився суспільно-по­літичним життям зарубіжних країн і активно займався публіцистичною роботою. Особливе місце в публіцистиці Михайла Петровича того періоду посідає Галичина. Драгоманов був одним із перших, хто намагався розбу­дити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості галичан.
  Трирічне турне вченого Європою виявилось надзвичайно плідним: він зумів критично проаналізувати свої переконання, зіставляючи їх з наочним західноєвропейським досвідом. Досліджуючи історію стародавнього світу, Драгоманов простежив механізм функціонування суспільства держави й дійшов висновку, що суспільство — цілісна система, розвиток якої тісно пов’язаний з економікою, соціальними відносинами, політикою, духовною культурою. Це дало йому змогу сформувати політичну доктрину федератив­ного соціалізму. Майбутня держава уявлялася науковцю федерацією віль­них громад, які б об’днували людей на підставі спільних територій та гос­подарської діяльності й становили автономні національні одиниці. Для до­сягнення цієї мети Михайло Петрович визначив три етапи: культурно- просвітницький, політичний (здобуття політичних свобод, запровадження конституції) та реформування соціально-економічних відносин.
   Повернувшись до Києва, Михайло Петрович активно включився в нау­кове та громадське життя. 1873—1874 академічні роки він розпочав у ста­тусі доцента. Вивчення стародавньої історії та релігії спонукало вченого звернути увагу на особливості історії та культури слов’янства, зокрема українців. Разом із професором Володимиром Антоновичем він підготував і видав два томи дослідження "Исторические песни малорусского народа с примечаниями Вл. Антоновича и М. Драгоманова" (1874—1875). Цих двох дослідників об’єднували не лише наукові інтереси — вони були дуже по­пулярними постатями в українофільських колах, зокрема, були лідерами Київської громади.
    Михайло Петрович був справжнім кумиром студентської молоді. Про­те 7 вересня 1875 р. його звільнили з університету "за направление, не со­ответствующее видам правительства" із забороною викладати в Харків­ському та Новоросійському університетах. Звістка про звільнення Драго­манова з університету схвилювала всіх громадівців. Стара спільнота запро­понувала своєму провідному членові виїхати за кордон і заснувати там ор­ган вільної української думки, в якому б містилися фундаментальні статті теоретично-програмового характеру, твори красного письменства та хроні­ки українського життя. Михайло Петрович згодився очолити закордонне позацензурне українське видання. Саме там, за кордоном, він став інтелек­туально-потужним захисником та пропагандистом української культури в Європі.
   У лютому 1876 р. Драгоманов виїхав з Києва. Дорогою до Відня він зупинився у Львові, де вперше зустрівся з І. Франком. На початку березня Михайло Петрович прибув до Відня, а згодом переїхав до Швейцарії, де організував видання збірника "Громада".
   Уродовж 1878—1881 pp. було надруковано п’ять книжок альманаху, що містили низку програмних, публіцистичних та інформативних праць. Після цього "Громаду" перетворили на періодичне видання за редакцією М. Драгоманова, М. Павлика та С. Подолинського. Журнал "Громада" став для України тим, чим був "Колокол" О. Герцена для Росії. Довколо видання утворився так званий Женевський гурток — зародок українського соціаліз­му. У "Громаді" з’явилася політична програма українського руху з вимо­гою повної самостійності спілки вільних громад України. Статті Драгома­нова в "Громаді" та в редагованому ним самостійному журналі "Вольное слово", привернули увагу всієї Європи. У своїх публікаціях він наголошу­вав, що зв’язок України з Європою повинен стати двостороннім, підкрес­лював важливість надання українському рухові загальноєвропейського зву­чання та домогтися його підтримки в світі.
   Перебуваючи в еміграції, М. Драгоманов чимало сил доклав до нала­годження зв’язків між українським рухом Наддніпрянщини і західноукраїн­ськими землями, активно друкуючись на Галичині в газетах і журналах "Правда", "Діло", "Друг", "Громадський друг".
    Через розрив з громадівцями в 1886 р. Драгоманова було позбавлено фінансової підтримки, і в 1889 р. вчений прийняв пропозицію болгарського уряду обійняти посаду професора загальної історії у Вищому училищі Со­фії (майбутньому Софійському університеті). Його запросили на три роки. Але в 1891 р. російські сановники почали наполягати на його висланні з Болгарії. Тільки завдяки європейському авторитетові вченого ці вимоги було відхилено.
    Свою нову службу в Болгарії Михайло Петрович сприйняв із радістю. У Софії він знову опинився у сфері наукової діяльності, але не припиняв писати для російських, польських, німецьких та інших видань. Деякі з його фундаментальних творів українською і російською мовами виходили окре­мими книгами та брошурами в Києві, Львові, Коломиї, а звідти поширюва­лися світом. М. Драгоманов був задоволений своїм болгарським побутом. Йому подобались заняття зі студентами. Професор прагнув бути для них корисним. Крім надзвичайно цікавих лекцій, консультацій, він надавав сту­дентам можливість користуватися його домашньою бібліотекою. Михайла Петровича любили, до нього ставилися благоговійно. Ректор Софійського університету пропонував ученому прийняти болгарське підданство, що давало йому право на пенсію й ставило самого Драгоманова та його сім’ю у більш повноправне положення. Але він не скористався цією пропозицією, бо до останніх днів свого житгя мріяв про повернення на рідну землю.
    Близько 1892 р. Михайло Петрович серйозно захворів на аневризму. Лікувався у Відні та Парижі, але це приносило лише тимчасове поліпшен­ня. Несподівана смерть від розриву аорти 20 червня 1895 р. обірвала життя великого вченого і громадського діяча. Його поховали у Софії на католиць­кому кладовищі.
   Незадовго до смерті з-під пера Михайла Петровича вийшла праця "Чумацькі думки про українську справу", яку можна вважати заповітом науковцям в галузі дослідження української історії. У ній вчений закликав свіввітчизників боротися разом із іншими народами проти самодержавства, за свободу й децентралізацію суспільно-політичного життя. М. Драгоманов був речником ліберального гуманізму, ідеалів світла й добробуту в житті всіх країн, оборонцем прав народностей і противником диктатури та бюро­кратії. Він вважав, що жодні компроміси з совістю, терор, диктатура не можуть бути засобами побудови кращого суспільно-політичного ладу.
    Творча спадщина видатного українського мислителя складає понад дві тисячі творів з історії, літературознавства, фольклористики, права та інших наукових дисциплін. Проте довгі роки його праці не були в науковому обі­гу. Головна причина несприйняття спадщини М. Драгоманова — критика Леніна. Ленінське тавро "націоналістичного міщанина", викликане невиз­нанням Михайлом Петровичем великодержавного централізму та політики русифікаторства, визначило долю його праць в СРСР. Багато творів з дороб­ку вченого не втратили й понині своєї актуальності та значущості. їхня пуб­лікація в незалежній Україні розширює уявлення про масштаби багато­гранної діяльності визначного сина України, повніше розкриває його нау­ково-творчу індивідуальність.
   Громадська діяльність і творча спадщина Драгоманова забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної та правової думки не тільки в Україні. Його можна назвати творцем своєрідної конституалістич- ної теорії, палким прихильником збагачення вітчизняної політики й права цінностями світового досвіду.
   Михайло Петрович Драгоманов мав великий авторитет у світовому науковому співтоваристві. Він був членом Паризького етнографічного то­вариства, почесним членом комітету Чиказького конгресу фольклористів та Українського наукового товариства "Січ" у Відні. Його ім’я присвоєно Українському високому університету в Празі та Національному педагогіч­ному університету в Києві.

ЛІТЕРАТУРА 
Основні видання творів М. П. Драгоманова

Дашкевич Я. Михайло Драгоманов // Я. Дашкевич Постаті : нариси про діячів історії, політики, культури. — Львів, 2007. — С. 295—332.
Драгоманов М. П. Вибрані праці : у 3 т. [4 кн.] / М. П. Драгоманов ; упорядкув. та прим. В. Ф. Погребенника ; редкол.: В. П. Андрущенко (голова) [та ін.]. — К. : Знання України, 2006 — 2007. — Т. 1—3.

Драгоманов М. П.  Вибране. "... мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні" / М. П. Драгоманов ; упоряд. та іст.-біогр. нарис Р. С. Міщука ; прим.: Р. С. Мі- щука та В. С. Шандри. — К. : Либідь, 1991. — 682 с. — (Пам’ятки історич­ної думки України). 

МихайлоДрагоманов : автожиттєпис / М. П. Драгоманов ; уклали: І. С. Грищенко, В. А. Короткий, М. В. Томенко ; голов, ред. В. Головко. — К. : Либідь, 2009. — 443 с. : іл.

Драгоманов М. П. Із наукової спадщини / М. П. Драгоманов ; упорядкув. та прим. В. Ф. Пог­ребенника ; редкол.: В. П. Андрущенко (голова) [та ін.]. — К. : Знання, 2010, — Кн. 1. — 595 с. 

Драгоманов М. П. Діалоги про українську національну справу / Б. Грінченко, М. Драго­манов ; НАН України, Ін-т укр. археографії. — К, 1994. — 286 с. — (Дже­рела з історії суспільно-політичного руху в Україні 19 — поч. 20 ст. ; Вип.1). 

Драгоманов М. П. Літературю-публіцистичні праці : у 2 т. / М. П. Драгоманов ; упорядкув., прим., вступ, ст. І. С. Романченка. —К. : Наук, думка, 1970. —Т. 1—2.

Драгоманов М. П. Про українських козаків, татар та турків : з дод. про життя М. Драго­манова / М. П. Драгоманов. — К. : Дніпро, 1991. — 44 с. — (Про часи ко­зацькі на Україні). 

Драгоманов М. П. Пропащий час : українці під Московським царством (1654—1876) / М. Драгоманов ; вступ, ст. С. Заремби. — К. : Центр пам’яткознав. НАН України і Укр. т-ва охорони пам’яток історії та культури, 1992. — 46 с. — (Пам’ятки полемічної літератури).

Драгоманов М. П. Українська література, проскрибована російським урядом / М. П. Дра­гоманов ; Львів, наук, ун-т ім. І. Франка ; пер. з фр. Г. Цвенгрош. — Львів, 2001. — 83 с. : портр. 
Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова / І. Я.Франко, М. П. Драгоманов. — Львів : Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2006. — 560 с.

Творча спадщина М.П.Драгоманова. - Режим доступу

Про М. П. Драгоманова
Горбач Н. Я. Справжній Михайло Драгоманов / Н. Горбач. — Л. : Ка­меняр, 2008. — 167 с.

Дмитренко М. Михайло Драгоманов: національне та інтернаціональне // Дмитренко М. Українська фольклористика другої половини XIX століття : школи, постаті, проблеми. — K., 2004. — С. 210—244. 
Довгич В. А. Українська ідея в політичній теорії М. Драгоманова : навч. посіб. / В. А. Довгич. — К. : НМК ВО, 1991. — 155 с. 
ДрагомановМихайло Петрович (18(30).9.1841—20.6(20.7)1895) // До­відник з історії України : А—Я / за заг. ред.: І. П. Підкови, Р. Шуста. — 2-ге вид., доопрац. і доповн. — К., 2001. — С. 224—226. — ШВЫ 966-504-179-7.

ДрагомановМихайло Петрович (30.ІХ.1841—20.VII. 1895) // Шевчен­ківський словник : у 2 т. / редкол.: Є. П. Кирилюк (відп. ред.) [та ін.]. —К, 1978, —Т. 1, —С. 197—198.

ДрагомановМихайло Петрович (30(18).9.1841—20.7(20.6).1895) // Ен­циклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. — К., 2004. — Т. 2. — С. 458—459.

ДрагомановМихайло Петрович (18(30).9.1841—20.6(20.7)1895) // Ен­циклопедія сучасної України / редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський (спів- голова). — К, 2008. — Т. 8. — С. 371—372.

ДрагомановМихайло Петрович (18(30).09.1841-—20.06(20.07)1895) / Філософська думка в Україні: бібліогр. слов. / ред.-упоряд. М. Л. Ткачук. — К.,2002, —С. 61—63.

Драгоманов Михайло Петрович (1841—1895) // Видатні постаті Украї­ни : біогр. довід. / Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий, В. А. Гайченко [та ін.]. — К, 2004. — С. 302—306. 
Єфремов С. Історія українського письменства і С. Єфремов ; Укр. Віл. Ун-т. — 4-те вид. — Мюнхен, 1989. — Т. 2. — 495 с. — фотопередрук. — ПроМ. Драгоманова: с. 144—151.

Заславський Д. Михайло Драгоманов [1841—1895] : життя і літ. діяль­ність /Д. Заславський, І. С. Романченко. — К.: Дніпро, 1964. 199 с.: 7 л. іл.  
Катренко А. М. Український національний рух XIX століття : (по сто­рінках пр. М. Драгоманова) : навч. посіб. / А. М. Катренко, Ю. В. Беззуб ; Київ, військ, гуманіт. ін-т, Київ, ун-т ім. Т. Шевченка. — K., 1997. — 51 с. 

Круглашов А. М. Драма інтелектуала : політичні ідеї Михайла Драго­манова / А. М. Круглашов ; відп. ред. Ю. І. Макар ; Чернів. ун-т ім. Ю. Федь- ковича. — Чернівці: Прут, 2001. —486 с. Скакун О. Ф.М. П. Драгоманов как политический мыслитель / О. Ф. Ска­кун. — X. : Основа, 1993. — 140 с. 
Куца О. Михайло Драгоманов і розвиток української літератури у дру­гій половині XIX століття / О. Куца. — Тернопіль : Підручники і посібни­ки, 1995. — 224 с. : портр. 

Мацько В. 77. Михайло Драгоманов і медієвістика / В. П. Мацько. — Хмельницький : Просвіта, 2000. — 79 с.

МихайлоДрагоманов // Видатні постаті в історії України IX—XIX ст. : корот. біогр. нариси, іст. та худож. портр. / В. І. Гусєв, В. П. Дрожжев, Ю. О. Калінцева [та ін.]. — К„ 2002. — С. 320—323. 
Михайло Драгоманов і українське національне відродження : тези доп. і повідом. Респ. наук. конф. мсілодих вчених, присвяч. 150-річчю з дня народж. Михайла Петровича Драгоманова, Київ, 22—23 трав. 1991 р. —K., 1991. — 124 с. 

Михайло Драгоманов у контексті європейського просвітницького руху : матеріали Першої міжвуз. наук.-практ. конф. студ., асп. і молодих науков­ців, Київ, 27 лют. 2007 р. / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Ін-т іст. освіти ; редкол.: О. В. Потильчак (відп. ред.) [та ін.]. — K., 2007. — 141 с.
Молчанов М. О. Державницька думка Михайла Драгоманова / М. О. Мол­чанов ; Ін-т держ. упр. і самоврядування при Кабміні України. — K., 1994. — 40 с.

Перші Міжнародні драгоманівські читання, 30 верес. — 2 жовт. 2003 р. : матеріали / уклад.: Г. Г. Волинка [та ін.] ; редкол.: В. П. Андрущенко [та ін.] ; АПК України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. — K., 2003. — Вип. 2. — 224 с.

Панько T. І. Нація і мова в системі поглядів М. Драгоманова і М. Гру- шевського : текст лекцій / T. І. Панько. — Львів : ЛДУ, 1991. — 53 с.

Соціально-філософські ідеї Михайла Драгоманова : зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т філософії ; відп. ред. М. І. Лук. — К. : Наук, думка, 1995. — 118с, — (Філософія України). — ISBN 5-12-003957-Х.
Франко І. [Промова на ювілеї М. П. Драгоманова] // Франко І. Зібран­ня творів у п’ятидесяти томах. — К., 1986. — Т. 40, кн. 2. — С. 220—227.
Штрихи до наукового портрета Михайла Драгоманова : зб. наук. пр. / АН України, Ін-т л-ри їм. Т. Г. Шевченка, Республік, асоц. українознав. ; відп. ред. Р. С. Міщук. — К. : Наук, думка, 1991. — 248 с.
  ІЛЮСТРАЦІЇ

ПортретМ. П. Драгоманова // Михайло Драгоманов : автожиттєпис / М. П. Драгоманов ; уклали: І. С. Гриценко, В. А. Короткий, М. В. Томенко. — К., 2009. — Фронтиспіс.

МихайлоДрагоманов : фото з архіву родини Лесі Українки // Іванченко Р. Раби Києва не мовчали : наук, розвідки. — К, 2009. — С. 505.

Немає коментарів:

Дописати коментар